Методологія економічної теорії

Слово «метод» у перекладі з грецького означає «шлях до чого-небудь». Стосовно до економічній науки - це шлях до досягнення наукової істини економічних процесів. Тому методи дослідження економічної науки не тільки відображають відомі закони світу економічної реальності, але й виступають засобом його подальшого пізнання.

Економічна реальність є складною і сплутаною. Задача економічної теорії полягає у тому, щоб привести у систему хаотичний набір фактів. Економічна теорія встановлює зв’язки між фактами, узагальнює їх і виводить на цей підставі певні закономірності.

Усі методи, які застосовує економічна теорія, можна об’єднати в такі дві групи, як загальнонаукові та спеціальні (рис. 1.1). Перші використовує не тільки економічна теорія, але й багато інших наук: філософія, історія, логіка, політологія, соціологія та ін. фундаментальні суспільні науки. Друга група методів є досягненням окремих прикладних наук (статистики, економіко-математичного програмування і прогнозування, сіткового планування, теорії ймовірностей, теорії ігор та ін.) і застосовуються при вивченні окремих питань та задач економіки, виявлення та розрахунку певних закономірностей і зв’язків.

Рис. 1.1. Групи методів економічної теорії

До загальнонаукових методів відносяться:

F діалектичний метод - економічні явища розглядаються у єдності і взаємодії їх протилежних сторін, в їх розвитку за рахунок вирішення протиріч, що виникають між протилежними сторонами явища, що досліджується;

F метод єдності історичного і логічного - процес розвитку економічних явищ розглядається у діалектичної єдності логічного розвитку і їх реальної історії. Історичний метод виражає структурні і функціональні процеси виникнення і формування досліджуваного об’єкту (явища), а логічний - ті співвідношення, закони, зв’язки, які існують у розвинутому стані об’єкта, або у процесі закономірного, логічного його розвитку;

F методи індукції та дедукції, які нерідко використовуються паралельно. Індуктивний метод заснований на збиранні, систематизації і узагальненні фактів з подальшим виведенням із них теорії, напрямок аналізу проходить від фактів до теорії, від часткового до загального. Дедуктивний метод є протилежністю індуктивного і ґрунтується на висуненні попередніх теоретичних положень (гіпотез) з подальшою перевіркою їх на відповідальність реальним фактам економічного життя, в результаті чого гіпотеза підтверджується або відхиляється. Під гіпотезою у економічній теорії розуміють попереднє, не перевірене фактами теоретичне положення. Таким чином, дедуктивний метод спрямований на вивчення у напрямку від теорії до фактів, від загального до часткового;

F методи аналізу і синтезу. Аналіз являє собою розумове розділення економічного явища (процесу), що вивчається, на його складові частини і вивчення кожної з цих частинокремо з метою отримання нових знань. Синтез є протилежним аналітичному методу і являє собою процес об’єднання у єдине ціле частин, властивостей, відносин, які були виділені у процесі аналізу і вивчення їх у сукупності;

F метод наукової абстракції заснований на виділенні найбільш суттєвих, таких, що повторюються, типових сторін явища, яке вивчається, та відмові від другорядних, несуттєвих, випадкових, одиничних його сторін з метою спрощення процесу аналізу економічного явища (процесу). Результатом застосування методу наукової абстракції у більшості випадків буде економічна модель. Модель (від лат. modulus - міра, зразок, норма) в економіці - це ідеальна (розумова) спрощена картина економічної реальності, яка відображає найбільш суттєві сторони економічного явища ті взаємозв’язки між ними. Різновидом методу наукової абстракції є припущення «при інших рівних умовах», коли припускається, що усі інші чинники, за винятком аналізованого (або декількох чинників, що аналізуються) залишаються незмінними. Це спрощує процес аналізу і сприяє виділенню причинно-наслідкового зв’язку.

За допомогою використання перелічених та інших методів виводяться економічні принципи, закони і теорії, які встановлюють порядок і зрозуміння в наборі фактів, зв’язують їх у єдине ціле, встановлюють відповідні взаємозв’язки між ними, виводять із них певні узагальнення.

Складовими частинами економічної теорії є:

F постулати - принципи або твердження будь-якої наукової теорії, які прийняті у неї у якості вихідних, основних і не доказуються в її межах;

F категорії - загальні, впорядковані форми, які ґрунтуються на досвіді людей і відображаються у поняттях (мовних конструкціях);

F принципи - центральні поняття, які являють собою узагальнення і розповсюдження будь-якого положення на усі явища з тієї галузі, із якої певні принципи були абстраговані;

F закони - внутрішній суттєвий і стійкий зв’язок явищ, який обумовлює їх впорядковані зміни. Слід відмітити, що економічні закони діють об’єктивно, тобто незалежно від волі, свідомості і дій людей;

F теорія - система узагальненого достовірного знання про будь-яку конкретну галузь дійсності.

Найвищу ступінь точності з перелічених понять (без урахування теорії) являє собою економічний закон. Наприклад, законом попиту в економічній теорії виступає зворотний зв’язок між ціною товару та його потрібною кількістю для споживачів: чим меншою буде ціна, тим більше буде попит, і навпаки.

Економічна теорія виводить закони, принципи і теорії на основі двох рівнів аналізу: мікроекономічного і макроекономічного.

У процесі мікроекономічного аналізу досліджуються конкретні економічні одиниці, детально вивчається їхня поведінка. Об’єктами дослідження мікроекономіки виступають окрема галузь, фірма, домогосподарство, увага зосереджується на таких показниках, як виробництво або ціна певного продукту, чисельність робітників фірми, виручка або доход окремої фірми, витрати фірми або сім’ї та ін. Мікроекономічний аналіз потрібен для того, щоб розглянути специфічні компоненти економічної системи.

Макроекономічний аналіз використовується для дослідження або економіки у цілому, або її основних складових елементів, які називають агрегованими показниками. Агреговані показники (агрегати) - це сукупність специфічних економічних одиниць, які сформовані на базі об’єднання окремих, часткових, одиничних, конкретних показників у узагальнюючі, сукупні, укрупнені. Наприклад, об’єднання усіх доходів фірм, підприємств, держави, населення дає такий агрегований показник, як національний доход. Процес поєднання часткових показників в узагальнюючі називається агрегуванням. Шляхом агрегування розраховуються таки макроекономічні показники, як валовий національний продукт, чистий національний продукт, рівень цін, загальний рівень зайнятості, річний темп інфляції та ін. Макроекономічний аналіз застосовується для характеристики загальної картини економіки або взаємозв’язків між окремими агрегатами.

Хоча у мікро- та макроекономіці економічні явища аналізуються під різним кутом зору, методи та інструменти дослідження використовуються одні і теж.

Використовування макро- і мікроекономічного аналізу не означає різкого і чіткого ділення одних економічних явищ і процесів на ті, що відносяться тільки до макро- або тільки до мікроекономіки. У останні роки у багатьох важливих галузях аналізу відбувається злиття макро- і мікроекономіки. Наприклад, сучасне безробіття - предмет і проблема не тільки макроекономічного аналізу. Для визначення її рівня важливе значення має аналіз функціонування певного товарного ринку, ринку робочої сили на рівні держави та окремих регіонів, у розрізі галузей, та ін. Крім того, окремі об’єкти можуть бути віднесені до макро- або мікрорівня у залежності від того, з чим вони порівнюються (наприклад, галузь - народне господарство; або підприємство - галузь). Таким чином, слід зазначити, що чіткої і однозначної межи між макро- та мікроекономікою не існує, оскільки вони мають багато загальних, взаємопов’язаних елементів.

До найпоширеніших спеціальних методів, які застосовує економічна теорія, відносяться:

F економіко-математичні методи, які засновані на використанні змінних величин (які позначуються стандартними літерами) та математичного описування впливу на них різноманітних чинників. Наприклад, якщо дві змінні величини економічного дослідження х і у пов’язані між собою деякою функціональною залежністю, то з точки зору математики це означає, що у є функцією від х[у = f (х)]. Так, обсяг пропозиції можна виразити як функцію пропозиції від ціни за одиницю товару. Але у економічному аналізі недостатньо тільки з’явити цей зв’язок, потрібно розкрити, як пов’язана одна змінна величина з другою, тобто виявити, як буде пов’язана, зокрема, пропозиція кави на ринку Донецької області у певному періоді часу з її ціною;

F графічні методи є тісно пов’язаними з економіко-математичними і наочно показують характер взаємовідносин двох величин. В економічної теорії широко застосовується традиційна для математики Декартова система координат, що являє собою дві взаємно перпендикулярні осі: ординат і абсцис. Залежність двох величин відображається з відомою долею приближення кривою, при чому, чим більше вихідних даних є для побудови графіку, тим точніше крива буде описувати залежність цих величин;

F методи математичного програмування і моделювання засновані на побудові відповідної економічної моделі вивчаємого явища, яка включає складну багатофакторну систему рівнянь, що відображають вплив найважливіших обраних чинників на це явище. На основі вихідних даних встановлюються типи зв’язків між виділеними чинниками, стійкість та значимість таких зв’язків. Потім моделюються або прогнозуються можливі варіанти розвитку аналізуємого явища при тих чи інших змінах одного або декількох чинників, аналізуються найймовірніші тенденції зміни кожного чиннику та можливості їх загального впливу на головний об’єкт дослідження;

F статистичні методи в економіці застосовують важливі досягнення статистичної науки при аналізі економічних процесів. Нерідко при економічному аналізі використовуються таки найпоширеніші методи, як зведення, групування, визначення середньоарифметичних та середньозважених величин, темпів зростання та приросту, індексний метод та ін.

F метод економічного експерименту є специфічним методом, який застосовується тільки у економіці і його реалізація неможлива без впровадження відповідних нормативних актів з боку держави. Економічний експеримент може проводитися на одному підприємстві, групі підприємств, галузі, регіоні або на території спеціальної економічної зони. В ході експерименту для його учасників встановлюються особливі умови господарювання, які суттєво відрізняються від тих умов, у яких діє більшість аналогічних суб’єктів економічних відносин. За результатами експерименту робляться висновки щодо доцільності розповсюдження досвіду, отриманого у результаті експерименту, на інші господарюючі суб’єкти. Так, нещодавно в Україні проводився експеримент на ряді підприємств гірничо-металургійного комплексу згідно до Закону України від 14.07.99.р. № 934-ХII «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України». За умовами експерименту, для його учасників було встановлено ставка податку на прибуток у розмірі 30 % від діючої ставки (у 30 %), тобто 9 %, передбачалося ще ряд пільг. За оцінками авторів законопроекту, експеримент дозволив гірничо-металургійним підприємствам щорічно накопичувати додаткові 100 млн. грн. обігових засобів, частку з яких можна направити на реконструювання підприємств.

Використання такого методу, як економічний експеримент, з’являється найбільш результативним при розробці економічної політики держави, якій присвячене наступне питання теми.