Методологія мікроекономіки
Характеризуючи методологію мікроекономіки слід зауважити, що слово «методологія» має два значення: 1) вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу і 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються певною наукою відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.
Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретного завдання. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт і умова майбутніх досліджень.
Розрізняють загальнонаукові та конкретно-наукові методи наукового пізнання:
Загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, історичний метод.
Аналіз (від грец. analysis) – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета шляхом мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз продуктивності праці службовців проводиться по банку в цілому і по кожному підрозділу окремо. У наукових дослідженнях при комплексному вивченні діяльності галузі в цілому, визначенні пропорцій розвитку галузей економіки тощо широко застосовується системний аналіз, який являє собою вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об’єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функціонування.
Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З огляду на цей принцип треба вивчити кожний елемент системи у його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку загалом, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування. (Емерджентність (англ. emergence – виникнення, поява нового) в теорії систем – наявність в будь-якої системи особливих властивостей, не властивих її підсистемам і блокам, а також сумі елементів, не пов’язаних системоутворюючими зв’язками; неможливість об’єднання властивостей системи до суми її компонентів).
У таблиці 1.1 наведені основні властивості, які повинні бути притаманні будь-якій системі на будь-якому рівні.
Синтез (від грец. synthesis – поєднання, з’єднання, складання) – метод вивчення об’єкту у його цілісності, в єдиному і взаємному зв’язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов’язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв’язок і пізнати предмет як єдине ціле (продуктивність праці службовців банку).
Таблиця 1.1 – Характеристика основних властивостей систем
| Властивість | Характеристика |
| Емерджентність | Її властивість як цілого принципово не зводиться до суми властивостей складових елементів, оскільки в будь-якої системи виникають особливі властивості, якими не характеризуються її окремі підсистеми і блоки, а також елементи, не пов’язані системо утворюючими зв’язками |
| Обмеженість | Система відділена від навколишнього середовища певними межами |
| Структурність | Поведінка системи обумовлена не стільки особливостями окремих елементів, скільки властивостями її структури |
| Взаємозалежність із середовищем | Система формує й проявляє властивості в процесі взаємодії із середовищем |
| Ієрархічність | Підпорядкованість елементів у системі |
| Множинність описів | Через складність пізнання системи вимагає множинності її описів |
| Самоуправління або управління | Наявність мети існування системи |
Індукція (від лат. inductio – наведення, побудження) – метод дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів формується на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини. Наприклад, так вивчаються фактори, які негативно впливають на продуктивність праці по кожному окремому банку, а потім узагальнюють по банківській системі, до складу якого входять ці банки.
Дедукція (від лат. deductio – виведення) – метод логічного висновку від загального до окремого; виведення на підставі законів логіки однієї думки із іншої прийнятої за істинну.
Аналогія (грец. analogia – відповідність, подібність) – метод наукового дослідження, завдяки якому досягається пізнання одних предметів і явищ на основі їх подібності з іншими. Він ґрунтується на подібності деяких сторін різних предметів і явищ.
Моделювання – метод наукового пізнання, що ґрунтується на заміні предмета або явища, які вивчаються на їх аналог, модель, що містить істотні риси оригіналу. В економічних дослідженнях широко застосовується економіко-математичне моделювання (коли модель та його оригінал описуються тотожними рівняннями).
Абстрагування (від лат. abstrahere – відволікати) – метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічних дослідженнях для перспективного планування.
Конкретизація (від лат. concretus – густий, твердий) – метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв’язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку. Так, перспективи розвитку фірми визначають на підставі конкретних розрахунків впровадження нової техніки і технологій, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів та ін.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування й розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. Даний метод дослідження використовується переважно у суспільних науках. У прикладних – він застосовується, приміром, при вивченні розвитку та формування тих чи тих галузей науки і техніки.
Конкретно-наукові або емпіричні методи включають теоретичні та емпіричні прийоми досліджень.
1. Теоретичні прийоми – використання існуючих теорій, а також створення нових теорій, притаманних певній науці. До них належать: формалізація, гіпотетичний і аксіоматичний методи, створення теорії.
Формалізація (від лат. formula – форма, певне правило) – метод дослідження об’єктів, подання їх елементів у вигляді спеціальної символіки, наприклад, собівартості продукції – формулою, де за допомогою символів показано статті витрат.
Гіпотетичний метод (від грец. hipotheticos – побудований на гіпотезі) ґрунтується на гіпотезі, науковому припущенні, висунутому для пояснення певного явища, яке потребує перевірки та теоретичного обґрунтування, щоб стати достовірною науковою теорією. Він застосовується при дослідженні нових економічних явищ, які не мають аналогів.
Аксіоматичний метод передбачає використання аксіом, що є доведеними науковими знаннями, які застосовуються у наукових дослідженнях як відправні початкові положення для обґрунтування нової теорії. Передусім це стосується використання економічних законів у наукових дослідженнях, що є аксіоматичними знаннями наукової теорії, які використовуються для подальшого розвитку науки.
Створення теорії – узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних закономірностей у поведінці об’єктів, що вивчаються, а також поширення результатів дослідження на інші об’єкти і явища, які сприяють підвищенню надійності проведеного експериментального дослідження.
2. Емпіричні прийоми, за якими проводяться конкретно-наукові дослідження (емпіричні), формуються на основі загальнонаукових методів і відображають особливості тієї науки, завдяки якій вони створені. Це спостереження, експеримент і впровадження результатів дослідження у практичну діяльність.
Спостереження – апробація обґрунтування висунутих гіпотез або проміжних результатів дослідження з використанням аксіоматизованих знань про об’єкт, а також практики його функціонування (хронометраж, анкетування, експрес-діагностика та ін.).
Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) – науково поставлений дослід відповідно до мети дослідження для перевірки результатів теоретичних досліджень.
Проводиться в умовах, які дають змогу спостерігати за розвитком явища і відтворювати його у заданих умовах, наприклад проведення експерименту у окремій галузі економіки щодо застосування «ноу-хау».
Економічні експерименти – штучна зміна або відтворення економічних явищ з метою їхнього практичного вивчення в найбільш сприятливих умовах [4].
Впровадження результатів дослідження у практичну діяльність – методичні прийоми реалізації результатів наукового дослідження у практичну діяльність людей (удосконалення технологічного процесу, менеджменту, маркетингової діяльності та ін.).
До специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.
Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки - базується на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес.
Перші спроби граничного аналізу в економічній теорії були зроблені в середині XIX століття французьким вченим А.Курно, німецькими вченими Й.Тюненом та Г.Госсеном, а в 70-х роках XIX століття цей метод інтенсивно розроблявся представниками математичної школи В.Джевонсом (Англія), Л.Вальрасом (Франція) і В.Парето (Італія). Як правило, всі фактори, за винятком одного, який досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. У такий спосіб досліджуються зв’язки між змінними величинами певної економічної структури. Граничний аналіз складає основу моделювання поведінки споживача і виробника, ринкового попиту і пропозиції [3].
Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури.
Економічна модель – це формалізований опис економічного процесу чи явища, структура якого визначається як його об’єктивними властивостями, так і суб’єктивним цільовим характером дослідження. Створення моделі пов’язане з втратою частини інформації. Це дозволяє абстрагуватися від другорядних елементів, сконцентрувати увагу на головних елементах системи і їхнього взаємозв’язку.
Іншими словами, моделлю є опис взаємозалежності між екзогенними та ендогенними змінними, де змінні – це конкретні величини, що мають різні значення [1].
Ендогенні – це ті невідомі, які безпосередньо входять у модель (ціна, обсяг попиту тощо).
Екзогенні – невідомі, які впливають на ендогенні змінні, але самі визначаються факторами, що лежать поза розглянутою теоретичною концепцією (доход, споживання тощо).
Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми.
Точка рівноваги відіграє особливу роль в мікроекономіці. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов. Щоправда, точка рівноваги не завжди може бути ефективною. Так, фірма може перебувати у стані рівноваги і бути збитковою. Але в точці рівноваги фірма має можливість мінімізувати свої збитки, при відхиленні від неї ситуація буде гіршою [4].