Поняття та види джерел права

Поняття "джерело права" розуміється: 1. Як джерело змісту пра­вових норм; 2. Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права; 3. Як джерело пізнання права.

Джерелом у розумінні змісту правових норм було рабовласниць­ке суспільство, яке саме в Древньому Римі досягло свого найбільшо­го розвитку.

У розумінні способу, форм утворення римського приватного права джерелами його становлення і розвитку протягом сотень років були: а) звичаєве право; б) закони - в епоху Республіки вони приймалися на­родними зборами, за доби принципату стали сентатусконсульти, а в пе­ріод абсолютної монархії - імператорські конституції; в) едикти магіст­ратів, тобто вищих посадових осіб; г) діяльність юристів.

Джерелами до пізнання римського права є конкретні юридичні пам'ятки (закони, кодифікації), праці юристів, а також істориків: ора­торів, письменників і драматургів.

Текст Законів XII таблиць є одним із авторитетніших джерел ін­формації про стан раннього римського права. Однак право постійно розвивається. Спочатку цілісного кодексу не існувало та було багато законів, писаних юристами на вимогу уряду, постанов плебісцитів, тобто загальних зборів плебеїв, едиктів державних сановників, рі­шень сенату. Згодом були укладені збірки з римського права, в осно­ву яких було покладено спрощені посткласичні переробки класичних юридичних праць та витяги зі сводів імператорських законів. Коли республіка стала імперією, виникли укази імператорів, які часто пе­рекреслювали усю решту правових актів. Створив єдину систему права імператор Юстініан у VI сторіччі, придворні законники якого сформували збірники, що стали основою кодексу "Корпус юріс циві-ліс..." Найвагоміша складова його кодифікації - Дігести, або Пандек-ти, - антологія витягів з праць юристів-класиків. Своєю кодифікаці­єю Юстиніан надав усьому праву статутної форми.

Періодизація джерел

Юристи зазвичай виділяють такі періоди розвитку джерел римсь­кого права:

• Архаїчне право (754-367 р. до н.е.) - епоха виникнення й розвитку римського права, його основного джерела - законів. Головне дося­гнення цього періоду створення законів XII таблиць (451-450 р. до н.е.).

• Передкласичне право (367-27 р. до н.е.) - період виникнення йрозвитку преторського права, заснованого на зборах едиктів судових магістратів - преторів.

• Класичне право (27 р. до н.е. - 1 третина III ст. н.е.) - період роз­квіту римської юриспруденції, найбільша кількість найвідоміших римських юристів працювала в цей період.

• Посткласичне право (середина III ст. н.е. - V ст. н.е.) - період різ­кого зниження активності римських юристів, появи численних компіляцій та збірників.

• Кодифікація Юстиніана (528-534 р.) - створення корпусу римсь­кого права - основи для подальшого розвитку всього європейського права.

5. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО І ЗАКОН

Неписане право - це норми, які складаються в самій практиці. Вони можуть отримати визнання і захист з боку держави, і тоді ці норми стають юридичними звичаями, держава навіть може надавати їм форми закону. Але держава може також поставитися до цих норм нейтрально чи навіть різко виступити проти них.

Звичаєве право представляло собою найдавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначаються в римському праві термінами "звичаї предків", "звична практика", а в імператорсь­кий період - власне - "звичай". Вважається, що Закони XII Таблиць (451-450 рр. до н.е.) якраз і були найдавнішою кодифікацією звичаїв, можливо, з деякими запозиченнями з грецького права. Авторитет звичаїв, в тому числі і місцевих - в різних провінціях Римської імпе­рії, визнавався правом і в більш пізні часи. Однак якщо виникали ко­лізії (зіткнення) між писаним правом та звичаєвою практикою, то Римська держава захищала писаний закон.

6. ЕДИКТИ МАГІСТРАТІВ

Термін "едикт" походить від слова говорити і первісно означав усне розпорядження магістрата (посадової особи) з того чи іншого питання. Особливо важливе значення мали едикти преторів. В едик­тах, обов'язкових для магістратів, що їх видали, ними самими роз'яс­нювалося, які конкретно правила і норми будуть покладені в основу майбутньої посадової діяльності. За висловом Цицерона, едикт був законом на рік.

Посади магістратів були виборними, тому такий едикт по суті відігравав роль своєрідної передвиборної програми. Ті едикти, які отримали підтримку римського суспільства та підтверджувалися в ході перевірки на практиці, переходили в едикти наступників цього магістрату. Ні претор, ні інші магістрати, які видавали едикти, не мали компетенції відміняти чи змінювати закони - претор творити право не може. Але як організатор і керівник судового процесу пре­тор міг надати свою практичну підтримку тій чи іншій нормі цивіль­ного права або проігнорувати її і позбавити тим самим своєї підтрим­ки. Право на позов у справі захисту свого порушеного права без його підтримки претором стає голим правом.

7. ДІЯЛЬНІСТЬ ЮРИСТІВ

Достойними римської еліти визнавалися лише два роди інтелек­туальної діяльності - написання історії (в першу чергу історії самого Риму) та юриспруденція - як теоретична, так і практична. Добра юридична освіта, отримана в спеціальних школах, могла відкрити шлях до римської еліти особам, які за своїм походженням до неї не належали. Найвідомішим прикладом може бути Цицерон. За Нерона захисникам у суді була встановлена тверда і постійна оплата, що про­вадилася тільки за рахунок клієнта: держава на себе оплату юридич­них консультацій незаможних не брала. Роль юристів виконували також понтифіки (жерці храмів), які тримали юридичні знання у тає­мниці, тому вони були недосяжними простому народові. Юристи цього часу здійснюють свою діяльність в трьох формах: відповідей на конкретні питання, як слід чинити в тих чи інших спірних ситуаціях; консультацій з питань укладення договорів та угод, складення діло­вих документів тощо; керівництва процесуальними діями сторін при розгляді судових спорів (пряме представництво на суді найманих адвокатів у цей час ще не допускалося).

Імператори надавали юристам право здійснювати консультації, які б мали обов'язкову силу. Авторитет такої консультації цілком підтри­мувався імператорською владою. Тому вищого розквіту юриспруден­ція досягла в імператорський період. В свою чергу юристи уміло об­ґрунтовували законний характер влади та її вкрай необхідний для римського суспільства та його правової системи характер.

Висновки до теми. Наука чинного цивільного права має свої ко­рені у стародавньому римському приватному праві. Рецепійоване римське приватне право покладено в основу сучасного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже тому, що без цього склад­но осягнути сутність сучасних інститутів права.