Структура банківської інвестиційної діяльності

Для зменшення ризиків, пов’язаних із кредитуванням фізичних осіб і суб’єктів господарської діяльності, банки в сучасних умовах мають розвивати операції на ринку цінних паперів, зокрема, інвестиційну діяльність. Об’єктом дій банків на фондовому та грошовому ринках є цінні папери та грошові засоби.

Можна виділити п’ять цілей банківських інвестицій у цінні папери (Пуховкіна М.Ф.):

1) розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у форму процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці;

2) підтримання ліквідності банку шляхом створення вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів, які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

3) забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

4) формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльності об’єкта інвестування;

5) розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найбільш динамічних ринках.

Усі банківські операції з цінними паперами можна поділити на три основні групи: емісійні – пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу; клієнтські – посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів; інвестиційні – активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені.

Банк здійснює інвестиційні операції з метою одержання прибутку від діяльності з цінними паперами, а також для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств і контролю над їх власністю.

Виділяють два основних види банківських інвестиційних операцій на фондовому ринку:

– виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок шляхом виставляння власних цін купівлі-продажу із зобов’язанням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;

– купівля цінних паперів з метою утримання їх у своєму розпорядженні строком більше ніж 1 рік.

Виходячи зі сказаного вище, в інвестиційному портфелі цінних паперів банку можна виділити: цінні папери банків на інвестиції; цінні папери банків на продаж; цінні папери для вкладів в асоційовані компанії (пайова участь); цінні папери для вкладень у дочірні компанії.

Однак для всіх видів цінних паперів головними чинниками інвестиційної діяльності комерційних банків є: очікуваний дохід від інвестування та ризик проведення інвестиційних операцій.

Інвестиції банків у цінні папери (боргові або пайові) можна поділити (залежно від емітента) на п’ять видів:

1) інвестиції у цінні папери центральних органів державного управління;

2) інвестиції у цінні папери місцевих органів державного управління;

3) інвестиції у цінні папери, випущені банками;

4) інвестиції у цінні папери, випущені фінансовими небанківськими установами;

5) інвестиції у боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами.

Банки можуть здійснювати інвестиційну діяльність на ринку цінних паперів:

– за рахунок власних і залучених коштів;

– на первинному і вторинному ринках;

– шляхом участі у біржовій і позабіржовій торгівлі.

Біржова торгівля здійснюється на підставі значної кількості конкретних правил і процедур, тобто є організованою системою торгів. Позабіржовий ринок цінних паперів у більшості країн передбачає більш ліберальні правила і процедури укладання та виконання угод купівлі-продажу цінних паперів. Важливою системою позабіржового ринку є система комп’ютерної торгівлі.

Все сказане вище має відношення до портфельних банківських інвестицій, тобто придбання банками цінних паперів.

Прямі банківські інвестиції передбачають внесення коштів або майна в статутний фонд юридичної особи і придбання таким чином корпоративних прав, які емітовані цією особою.

Прямі банківські інвестиції можна поділити на інвестиції у власну діяльність та інвестиції у невласну діяльність.

Банківські інвестиції у власну діяльність – це інвестиції у власні основні засоби та інше, що збільшує вартість власного капіталу банку. Банківські інвестиції у невласну діяльність – це інвестиції, які здійснюються за рахунок:

– власного капіталу банків і спрямовуються на створення нових підприємницьких структур або пайову участь у їх діяльності;

– кредитних ресурсів, які спрямовуються на інвестиційні потреби клієнтів банків.

Отже, банківська інвестиційна діяльність – це банківська діяльність, яка трансформує інвестиційний потенціал банків в їх інвестиційний дохід.

Банківська інвестиційна діяльність все-таки належить до неосновної, додаткової діяльності, яка не є виключно характерною рисою банку. І ця теза є важливою в методологічному плані. Варто згадати, що за законодавством 30-х років ХХ ст. в США комерційним банкам було заборонено займатися інвестиційною діяльністю, за винятком операцій з державними цінними паперами. Водночас попередні інвестиційні відділення комерційних банків були виділені в особливі, самостійні фірми, яким заборонялось приймати депозити і давати позики. Однак ці фірми могли розміщувати цінні папери і торгувати ними, вони отримали назву інвестиційних банків.

У континентальній Європі подібного поділу не відбулося, і тому комерційні банки там продовжували без перерви поєднувати кредитну та інвестиційну діяльність.

Тому, в структурі банківського бізнесу вагоме місце належить інвестиційній діяльності, яка будучи допоміжною за своєю природою, забезпечує банку певну гарантію дохідності та виживання на ринку.

Наши рекомендации