Недержавні пенсійні фонди. Зарубіжний досвід

Створення розгалуженої мережі приватних пенсійних фондів має великі переваги над утриманням державної монополії в сфері пенсійного забезпечення. Найважливіша перевага полягає в тому, що з державних плечей буде частково знята проблема пенсійного забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди – це особлива правова форма організації соціального забезпечення, винятковим видом діяльності якої є недержавне пенсійне забезпечення учасників фонду на основі договорів про недержавне пенсійне забезпечення населення з вкладниками фонду на користь учасників фонду.

Діяльність фонду по недержавному пенсійному забезпеченню населення включає акумулювання пенсійних внесків, розміщення пенсійних резервів, облік пенсійних зобов'язань фонду і виплату недержавних пенсій учасникам фонду.

Фонди здійснюють виплати недержавних пенсій учасникам фонду незалежно від державного пенсійного забезпечення населення.

Мета системи недержавного пенсійного забезпечення полягає у наданні її учасниками можливості заощадити грошові кошти на період після виходу на пенсію в надійних фондах, які забезпечують конкурентоспроможну ставку доходу від активів. Недержавне пенсійне забезпечення можна побудувати на основі загальнообов'язковості, коли воно є складовою частиною загальної програми обов'язкового пенсійного страхування, та/або на основі добровільності, що дозволяє високоопла-чуваним українським громадянам заощадити додаткові кошти на період після виходу на пенсію.

Відмінною особливістю пенсійного забезпечення в західних країнах є те, що там одночасно існують кілька схем пенсійного забезпечення, які доповнюють одна одну, і на це є свої причини.

Старіння населення і зменшення рівня народжуваності ставить під удар пенсійні системи в багатьох країнах світу. При цьому найгостріше ця проблема стоїть у найбагатших країнах нашої планети. Як підрахували експерти, у 2050 році майже третина населення держав-членів Організації з економічної співпраці та розвитку буде старшою шістдесяти років [70].

1997 року Італія стала першою державою в історії, де кількість людей, віком понад 60 років, перевищує кількість тих, кому немає двадцяти. А минулого року лави таких рано старіючих суспільств Європи поповнили Німеччина, Греція та Іспанія. Аналітики прогнозують: якщо західноєвропейські держави негайно не реформують діючої державної системи пенсійного забезпечення, то їй просто загрожує крах. Згідно з поширеною нині практикою, працівники сплачують частину своєї зарплатні державі, яка потім розподіляє ці гроші між пенсіонерами.

При цьому в деяких західних державах, таких, як Німеччина, Австрія, Португалія та Іспанія, пенсіонери отримують немалі доходи – подекуди аж до 80 відсотків від попередньої зарплатні. Але в більшості інших країн, включно зі Сполученими Штатами та Канадою, державні пенсії скупі, достатні лише для того, аби задовольнити мінімальні потреби людей. Тому в цих країнах багато робітників доповнюють свої пенсійні доходи за допомогою приватних фінансових установ: а саме, частину зарплатні вносять до інвестиційного фонду, який потім вкладає кошти у цінні папери. Чим краще працюватиме пенсійний фонд на ринку, тим вищими будуть доходи людей у старості.

В Європі найактивніше запроваджує приватну пенсійну схему Великобританія. Ще у 80-ті роки уряд цієї країни запровадив спеціальні податкові пільги для людей, які інвестуватимуть частину своїх надходжень у приватні пенсійні фонди.

Як зауважують експерти, у 2030 році піде на пенсію більшість із покоління повоєнного демографічного вибуху. Тоді пенсійні видатки британського уряду становитимуть трохи більше 6 відсотків валового внутрішнього продукту. Для порівняння, у Німеччині цей показник складатиме біля 14 відсотків, у Франції – 17-ти, різниця суттєва. Саме тому Світовий банк прогнозує, що впродовж наступних кількох десятиліть більшість промислово розвинених країн світу перейде на пенсійну модель, яка багато в чому нагадуватиме британський досвід.

Розглянемо докладніше пенсійні моделі та схеми дії недержавних фондів деяких країн.

Французька модель. Французька пенсійна система ґрунтується на принципі відрахування з фонду заробітної плати до Пенсійного фонду певної частини свого прибутку. Причому працюючий може вибрати різні схеми, які передбачають різні сплати, але й різні дивіденди. Також існують приватні пенсійні фонди, за допомогою яких можна отримувати додаткову пенсію.

Пенсійний вік – 60 років, пенсія доступна для тих, хто сплачував внески до Пенсійного фонду принаймні 40 років.

Німецька модель. В Німеччині існує також схема, що передбачає постійні відрахування. Обсяг щомісячної пенсії залежить від стажу та заробітної плати. Середньостатистичний німець, котрий працював 45 років, отримує держпенсію у обсязі 78% його середньої зарплати. Тим, хто отримує пенсію меншу за 50% зарплати, виплачуються додаткові бонуси.

Пенсійний вік – 63 роки для чоловіків, 60 – для жінок. В майбутньому планується підвищити його до 65 для обох категорій.

Японська модель. Японська державна пенсія складається з двох компонентів – фіксована пенсія і пенсія в залежності від середньої зарплати. Перша сплачується всім громадянам і складає близько $250. Цей вид соціального страхування виплачується зі зборів обов'язкового пенсійного податку.

Другий вид пенсії досяжний лише роботодавцям (що є відображенням японської традиційної корпоративної культури). Вона сплачується при досягненні 60 років у розмірі 75% від середньої зарплати і фінансується за рахунок окремих внесків. Другий варіант не є обов'язковим.

Чилійська модель. Чилійську модель пенсійної реформи, проведену в 80-х роках, досить часто називають "латиноамериканським вирішенням проблеми". Суть реформи полягала в швидкому переході від традиційної системи державної монополії в сфері пенсійного забезпечення до приватних фондів.

Держава сьогодні забезпечує досить невелику пенсію, і на неї головним чином розраховують громадяни з дуже низьким рівнем доходу.

Звичайно, перед ініціаторами реформи постала проблема: що робити з тими громадянами, які на момент проведення реформи були вже на пенсії або незабаром виходили на пенсію, адже традиційна пенсійна система ґрунтується на принципі – сьогоднішні працівники для наступних працівників. Таким чином постає дилема – або платники податків змушені будуть піти на додаткові витрати, які їм не повернуться, або залишити старих без пенсій.

У випадку Чилі ця дилема навіть не постала. У 80-х роках в цій державі був стійкий надлишок бюджетних коштів, якій використали на виплату пенсій цій когорті з невизначеним джерелом пенсій.

Американська модель. У США поряд з приватними пенсійними фондами існує обов'язкова державна пенсія. Щоб її отримати, робітник і підприємство повинні щомісяця сплачувати разом до OASI (аналог пенсійного фонду) 10,52% від заробітної плати. По досягненні пенсійного віку (62 роки) американці мають право на державну пенсію. Вона розраховується з урахуванням лише обсягу заробітної плати за 35 найбільш прибуткових років.

Окрім того, сума виплат залежить від того, наскільки довго пенсіонер пропрацював ще на своєму робочому місці після досягнення пенсійного віку.

Основним аргументом незадоволених пенсійним забезпеченням в Америці є те, що загальний обсяг державної допомоги бідним набагато менший, ніж забезпеченим американцям, хоча за логікою мало б бути навпаки.

Так, найбагатші 20% американців всього 20% своїх доходів на старості отримують від держави. Решта припадає на частку недержавних пенсійних фондів, банків і доходів від інвестицій в цінні папери. Для найбідніших 20% американців залежність від державної допомоги більша і становить 81% всіх доходів.

Проблема полягає в тому, що після відрахувань до пенсійного фонду не всі можуть собі дозволити ще й індивідуальний рахунок в пенсійному фонді. Тому і виходить, що для бідніших верств населення більш доходні фінансові інструменти недоступні.

Отже, американська пенсійна система розробляється з орієнтацією на покращення становища біднішого сегменту населення – багаті вже зараз спроможні забезпечити себе нормальними доходами на старості.

Англійська модель. Сучасна англійська пенсійна система двоступенева – для всіх британських працюючих доступна проста фіксована державна пенсія (Basic State Pension) і державна пенсія, що залежить від доходів (State Earnings Related Pension Scheme). Працюючі зобов'язані сплачувати пенсійний податок, щоб отримати фіксовану пенсію. Проте можуть відмовитися від другого рівня пенсійного страхування, якщо при цьому матимуть додаткові джерела фінансування своєї старості. На сьогодні фіксована пенсія становить $99,92 на місяць.

Від державної пенсії, що залежить від доходів (або SERPS), працюючий може відмовитися, але тоді він повинен вкладати свої кошти до приватних пенсійних фондів.

Сплачуючи протягом часу роботи до SERPS певний відсоток, британець має в пенсійному віці 25% від середньої зарплати за "найрезультативніші" 20 років. У найближчому майбутньому обсяг SERPS знизиться до 20% від середньої зарплати.

У Великобританії пенсійний вік для чоловіків становить 65 років, для жінок – 60. Середньостатистичний працівник, що пропрацював принаймні 20 років, отримує від обох програм загальну пенсію в розмірі 43% від заробітної плати.

На сьогодні вже більше, ніж дві третини британців, відмовилися від другого рівня пенсійного забезпечення на користь приватних пенсійних фондів.

Виходячи з досвіду зарубіжних країн, можна зробити деякі висновки та узагальнення щодо пенсійних систем в світі.

Існують:

індивідуальні накопичувальні схеми – приватні лицьові рахунки, відкриті окремими особами в банках та інших фінансових установах і не пов'язані з підприємством;

професійні пенсійні фонди, які створюються підприємствами по місцю роботи. В них пенсійні накопичення здійснюються відповідно до величини оплати праці і трудового стажу працівників.

Професійні фонди бувають з встановленим розміром виплат або з встановленим розміром внесків.

У професійних фондах з встановленим розміром виплат майбутня пенсія, як правило, залежить від трудового стажу і зарплати, а іноді і від розмірів внесків.

У професійних фондах з встановленим розміром внесків пенсія учасника залежить від коштів на його індивідуальному рахунку і віку, а також від рівня смертності. Розмір внесків розраховується як процент від зарплати, можливі інші варіанти.

Виділяють наступні узагальнені види пенсій – базову, страхову й додаткову.

Базові пенсії надаються державою в ряді країн у вигляді однакових грошових сум для всіх осіб, незалежно від розмірів попереднього заробітку. Дуже часто базова пенсія дорівнює соціальній пенсії, а отже, виплачується особам, які не мають страхового стажу (Канада). В інших країнах розмір основних пенсій залежить від середнього заробітку за певний період часу і може обмежуватися мінімальним і максимальним розмірами. Це, з одного боку, дає змогу забезпечити захист мінімальних доходів і досягти соціальної згоди в суспільстві, а з іншого – оскільки пенсія не пов'язана з попереднім заробітком, забезпечується соціальна справедливість.

Страхові пенсії реалізуються після впровадження індивідуальних рахунків і розраховуються відповідно до індивідуального внеску кожного застрахованого, тобто враховують накопичені страхові внески і очікувану середню тривалість життя в момент діставання права на пенсію.

Додаткові пенсії, як правило, виплачуються за галузями або підприємствами з використанням приватних фондів. Вони досягають у середньому 10 – 20% основної пенсії і є не тільки засобом підтримання доходів пенсіонерів, а й способом закріплення кадрів на підприємстві чи в галузі.

Контрольні запитання

1. Характеристика сучасної пенсійної системи України.

2. Законодавство про пенсійне забезпечення.

3. Роль, функції та завдання Пенсійно­го фонду України.

4. Ви­ди пенсій і критерії їх призначення.

5. Державне пенсійне страхування, його сутність.

6. Принципи загальнообов'язкового пенсійного страхування.

7. Персоніфікований облік як основа нової пенсійної системи.

8. Недержавні пен­сійні фонди: види, значення, роль.

9. Сутність трирівневої пенсійної системи.

10. Британська пенсійна система, її особливості.

11. Американська пенсійна система, її недоліки.

12. Японська пенсійна система, її характеристика.