Алгоритми пошуку інформації 1 страница

У самостійній роботі студентам приходиться використовувати джерела різних видів. Кожен студент повинний приділити якийсь час вивченню способів, як знаходити необхідну інформацію. Для пошуку літератури і нормативних джерел, безумовно, необхідне використання каталогів і картотек. Система каталогів цілком відбиває все, чим розташовує бібліотека, тому варто ознайомитися з їхнім змістом, перш ніж звертатися до книжкових полиць відкритого доступу.

Алфавітний каталог,що містить опис добутків печатки за абеткою прізвищ авторів, заголовків і найменувань колективних авторів (установ і організацій), дає можливість підібрати добутку визначеного автора, установити наявність у бібліотеці потрібного видання.

Систематичнийкаталог, у якому опису книг розташовуються по галузях знання і темам у логічній послідовності, допомагає в підборі літератури за темою. У великих наукових бібліотеках ведуться також предметні каталоги,де описи книг розташовані за змістом, конкретним предметам, об'єктам вивчення, але не в логічній послідовності, як у систематичному каталозі, а за абеткою предметних рубрик. Цей каталог зручний для підбора літератури з окремих питань.

Для пошуку журнальних і газетних публікацій використовуються наявні в бібліотеці систематичні картотеки статей.Матеріали в картотеці розташовуються по галузях знання і темам, картки останніх публікацій ставляться на перше місце, що дозволяє знаходити найбільш актуальні матеріали.

Отже, алгоритми пошуку інформації, на перший погляд, можуть показатися складними, але, опанувавши ними, можна позбутися від значної витрати часу і багатьох турбот.

Самостійна робота з вивчення гуманітарних дисциплін усе більш набуває характер дослідної діяльності. Зрозуміло, індивідуальна робота з літературою не відділена від лекцій, семінарів, консультацій. Однак вдумливе читання, складання тез, конспекту, підготовка реферату і т.п. сприяють набагато більш глибокому розумінню досліджуваної проблеми. До того ж організація самостійної роботи студентів ставить задачу не тільки рішення вже сформульованих викладачем проблем, але і формування у студентів проблемного бачення. А для цього, насамперед, необхідні глибокі знання, уміння самостійно орієнтуватися в стрімкому потоці інформації.

САМОСТІЙНА РОБОТА ЗА ТЕМАМИ ДИСЦИПЛІНИ

Тема № 1

«Податкове право та його місце в системі права»

План:

1. Поняття податкового права та його місце в системі права.

2. Поняття та ознаки податків і зборів.

3. Елементи податкового закону.

4. Класифікація податків і зборів.

5. Податкове законодавство та його основні засади.

Література: 1, 2-41, 43-45, 46-48, 49-50, 52, 53, 54-57, 58, 59-65, 66-75, 76-78,

81-83, 85-87.

Методичні вказівки

Сучасне суспільство та держава не можуть існувати без фінансових ресурсів та фінансових відносин. Звичайно, для того, щоб отримати фінансові ресурси, потрібно мати джерела, з яких вони повинні надходити. Такими джерелами є доходи від використання фінансових ресурсів держави і місцевого самоврядування, податки, неподаткові платежі та інші джерела, передбачені чинними законодавством. Для держави основними доходами є податки і збори, які справляються до державного та місцевих бюджетів.

Доходи бюджету можна класифікувати за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податкові надходження (доходи) – це передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподаткові надходження (доходи) – це: а) доходи від власності та підприємницької діяльності; б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; в) надходження від штрафів та фінансових санкцій; г) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом – це доходи від використання державного майна (доходи від продажу капітальних активів, природних ресурсів чи права на їх використання і державних запасів).

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Податкове право – це підгалузь фінансового права, яка представляє собою сукупність норм, які регулюють відносини з приводу встановлення, нарахування і сплати (стягнення) податків, зборів і платежів до бюджетів та централізованих цільових фондів, а також відповідальності за порушення податкового законодавства.

Стосовно місця податкового права у системі фінансового права, то воно як підгалузь права посідає чільне місце поряд із іншими підгалузями та інститутами, перш за все завдяки своєму призначенню – забезпечення держави та місцевого самоврядування доходами від податків і зборів, які складають переважну частину доходів бюджетів. Потрібно відмітити, що податкове право як частина фінансового права теж поділяється на загальну та особливу частини. В загальній частині закріплені єдині підходи до регулювання системи оподаткування, які стосуються всіх податків, зборів і платежів, що справляються на території України, а в особливій вміщено інститути, які регулюють відносини з приводу окремих податків і зборів.

Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України (законодавче визначення).

З точки зору наукового підходу до податку то податок – це обов’язковий платіж, який встановлюється органом законодавчої влади з метою безповоротного, безвідплатного, безумовного, нецільового, а у випадку відмови від добровільної сплати і примусового стягнення частини від результатів діяльності або власності суб’єктів, який справляється уповноваженими державними органами для спрямування у бюджети чи позабюджетні цільові фонди.

Податок є категорією, яка може використовуватись як у вузькому, так і в широкому розумінні. Податком у широкому розумінні є будь-який платіж, який стягується в межах податкової системи, тобто в даному випадку він уособлює в собі термін «оподаткування» в застосуванні його до податкових правовідносин. У вузькому розумінні податком є лише один із платежів, що носить безумовно податковий характер і який стягується в межах системи оподаткування України.

Основними ознаками податку є: 1) обов’язковість; 2) безповоротність; 3) безвідплатність; 4) односторонність; 5) безумовність сплати; 6) чіткість спрямування; 7) нецільовий характер; 8) встановлення виключно загальнодержавними законами.

Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (законодавче визначення).

З наукової точки зору, збірє на відміну від податку є цільовим платежем, який збирається на раніше встановлені цілі (що є його головною ознакою), а також який є умовним платежем (за отримання певних благ або прав).

Слід мати на увазі, що хоча законодавець фактично прирівняв збір та мито вони все ж таки мають певні відмінності між собою, так як мито має схожі із збором характеристики, проте, на відміну від нього, його головною ознакою є сплата за здійснення юридично значущих дій, а не за отримання благ або прав (державне мито сплачується за розірвання шлюбу за отримання спадщини, а мито за факт переміщення через кордон товарів і предметів, як підлягають обкладанню митом).

Функціями податків є: фіскальна, регулююча, стимулююча, контрольна, розподільча, накопичувальна.

З точки зору практики та чинного законодавства принципи оподаткування можна поділити на принципи системи оподаткування (сукупності податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому Податковим кодексом і законами порядку) та принципи податкового законодавства, які властиві податковому законодавству і визначені у Податковому кодексі України.

До принципів податкового законодавства належать:

1) загальність оподаткування

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства

4) презумпція правомірності рішень платника податку

5) фіскальна достатність

6) соціальна справедливість

7) економічність оподаткування

8) нейтральність оподаткування

9) стабільність

10) рівномірність та зручність сплати

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів

Податковий закон, як і інші нормативні акти чинного законодавства, має певну структуру, яка визначає його внутрішню будову. Але на відміну від інших нормативних актів, у податкових законах ця структура будується відповідно до певної системи, що зумовлено потребою оподаткування, яке має базуватися на чіткості та однозначності сприйняття всіма суб’єктами податкових правовідносин.

Зважаючи на це, податкові закони мають майже однакову структуру, ознаками відмінності у якій можуть бути лише додаткові обов’язкові та факультативні елементи, які властиві окремим видам податку. Таким чином, податковий закон у будь-якому випадку містить обов’язкові (основні та додаткові) елементи, поряд з якими можуть бути присутні і факультативні.

До обов’язкових основних елементів податкового закону можна віднести:

1) платників податку

2) об’єкт оподаткування

3) ставку податку

До обов’язкових додаткових елементів податкового закону можна віднести:

1) базу оподаткування

2) одиницю виміру бази оподаткування

3) податкових агентів

4) порядок обчислення податку

5) податковий період

6) строк та порядок сплати податку

7) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку

При цьому, слід враховувати, що податкові пільги можуть бути як присутні так і відсутні в податковому законі. Тому, податкові пільги будучи обов’язковим додатковим елементом можуть в окремих випадках виступати і факультативними елементами (коли вони відсутні серед елементів того чи іншого податку).

Факультативні (необов’язкові) елементи податкового закону характеризуються тим, що можуть бути як присутні, так і відсутні у його нормах. Такими елементами зокрема є реєстри платників податків (фізичних осіб, ПДВ тощо), майнові кадастри, методики розрахунку податкових зобов’язань тощо.

Податковий кодекс України закріплює, що основною видовою класифікацією податків і зборів є їх поділ на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними виступають податки та збори, що є обов'язковими до сплати на усій території України

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок;

5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6) екологічний податок;

7) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів
магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне
транспортування трубопроводами природного газу та аміаку
територією України;

8) рентна плата за нафту, природний газ і газовий
конденсат, що видобуваються в Україні;

9) плата за користування надрами;

10) плата за землю;

11) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12) збір за спеціальне використання води;

13) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14) фіксований сільськогосподарський податок;

15) збір на розвиток виноградарства, садівництва і
хмелярства;

16. мито;

17) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої
кваліфікованими когенераційними установками;

18) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцевими виступають податки та збори, що встановлені
відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок,
визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на
території відповідних територіальних громад

До місцевих податків належать:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної
ділянки;

2) єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1) збір за провадження деяких видів підприємницької
діяльності;

2) збір за місця для паркування транспортних засобів;

3) туристичний збір.

Податки також можна класифікувати за такими основники ознаками:

1) За територіальною ознакою (територією застосування): а) загальнодержавні; б) регіональні; в) місцеві.

2) За органом встановлення: а) податки введені Верховною Радою України; б) податки введені Верховною Радою Автономної Республіки Крим; в) податки введені органами місцевого самоврядування.

3) За суб’єктом оподаткування: а) податки з фізичних осіб; б) податки з юридичних осіб; в) податки з юридичних і фізичних осіб (податки зі змішаним платником);

4) За об’єктом оподаткування:

4.1) податки з прибутків і доході;

4.2) податки з власності: а) податки з майна; б) податки з майнових прав (наприклад цінних паперів, прав); в) податки з прав на нематеріальні об’єкти (наприклад об’єкти інтелектуальної власності);

4.3) податки на споживання (товари, роботи і послуги, які споживаються у суспільстві) – застосовуються у вигляді непрямих податків збільшуючи ціну товару чи послуги шляхом додавання до неї податку (акцизний збір, ПДВ);

4.4) податки за використання державних ресурсів чи інфраструктури (стягуються у формі зборів за використання ресурсів чи рентних платежів).

5) За часом дії: а) постійні; б) тимчасові.

6) За одержувачем податку: а) податки, які надходять до Державного бюджету України; б) податки, які надходять до місцевих бюджетів; в) податки, які надходять до централізованих цільових фондів; г) податки, які розподіляються в певних пропорціях між бюджетами чи між бюджетами та централізованими цільовими фондами;

7) За формою оподаткування: а) прямі; б) непрямі.

8) За способом стягнення: а) розкладні (розподільчі); б) квотарні (дольові).

9) За способом зарахування податкових надходжень: а) закріплені; б) регулюючі.

10) За періодичністю: а) разові; б) регулярні.

11) За джерелом сплати: а) податки, які сплачуються з об’єкта оподаткування; б) податки, які сплачуються з інших джерел.

12) За фактором постійності: 1) постійні; 2) періодичні (сезонні); 3) непостійні.

Розглядаючи питання джерел податкового права слід враховувати, що основним джерелом є Податковий кодекс України, що виступає базовим актом для регулювання всіх податкових правовідносин. Поряд з ним діють і ніші нормативно-правові акти, які враховуючи реформування податкового законодавства можуть діяти тимчасово (на перехідний період), так і на постійній основі.

Відповідно, податкове законодавство України складається з
Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу
України та інших законів з питань митної справи у
частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з
оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення
товарів через митний кордон України (законами з питань
митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими
регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів,
прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з
питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків
та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом

Тема № 2

«Адміністрування податків і зборів»

План:

1. Загальні положення адміністрування податків і зборів.

2. Податкова звітність і податкові консультації.

3. Визначення сум податкових зобов’язань, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів.

4. Податковий контроль.Облік платників податків.

5. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів Державної податкової служби України. Податкові перевірки.

6. Погашення податкового боргу.

7. Міжнародне право в сфері оподаткування.

8. Відповідальність і пеня.

Література: 1, 2, 3, 4-41, 42, 44, 49, 53, 55, 56, 62.

Методичні вказівки

Адміністрування податків і зборів передбачає діяльність уповноважених державних органів, щодо нагляду і контролю за нарахуванням і сплатою податків і зборів та поданням податкової звітності.

Адміністрування обов’язкових податкових платежів врегульовано розділом ІІ Податкового кодексу України. При цьому, у разі якщо іншими розділами цього Кодексу або законами з питань митної справи визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків, зборів (обов'язкових платежів), використовуються правила, визначені в іншому розділі або законі з питань митної справи.

Слід звернути увагу на контролюючі органи та органи стягнення, що здійснюють адміністрування податків і зборів.

Контролюючими органами є:

1) органи державної податкової служби – щодо податків,
які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім тих які належать до компетенції митних органів цього, а також стосовно
законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на
органи державної податкової служби;

2) митні органи – щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

При розгляді питання загальних положень адміністрування слід звернути увагу на листування з платниками податків (податкові повідомлення), порядок визначення податкової адреси платника, умови повернення помилково або надміру сплачених обов’язкових платежів, вимоги для підтвердження даних податкової звітності.

Податкова звітність передбачає подання платниками податків та їх податковими агентами або представниками даних про обсяги нарахованих і сплачених ними податків оформлених у визначених законодавством формах.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді

Податкова декларація подається до органу державної
податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не
передбачено законодавством, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з
дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних
осіб у порядку, визначеному законодавством

У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або встановлених обмежень), він зобов'язаний надіслати
уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою
чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо
відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової
декларації за будь-який наступний податковий період, протягом
якого такі помилки були самостійно виявлені.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник
податків подає нову декларацію з виправленими показниками до
закінчення граничного строку подання декларації за такий самий
звітний період, то штрафні санкції до нього не
застосовуються. При цьому, платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним
контролюючим органом.

Податкові консультації надаються платникам податку з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства за їх зверненням контролюючими органами безоплатно. Консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі. При цьому, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Крім випадків, передбачених податковим законодавством (обчислення податковими агентами чи податковими органами), платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Податковим кодексом України.

При розгляді цього питання слід звернути увагу на випадки коли контролюючий орган самостійно визначає суму грошових зобов’язань, порядок і підстави скасування рішень контролюючих органів, строки сплати податкового зобов’язання, податкове повідомлення рішення і податкову вимогу та порядок їх відкликання.

Оскарження рішень контролюючих органів. Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у
письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими
копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків
вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті
44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за
днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення
або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до
державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі. А скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

При цьому, під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

При розгляді даного питання слід звернути увагу на порядок повідомлення про оскарження рішення, строки подання та розгляду скарг і наслідки оскарження в разі як задоволення так і не задоволення вимог платника.

Податковий контроль. Податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також
дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та
касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

Податковий контроль здійснюється контролюючими органами та органами стягнення.

Способами здійснення податкового контролю є:

- ведення обліку платників податків;

- інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби;

- перевірки та звірки відповідно до вимог законодавства, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків,
нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого
законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи
державної податкової служби.

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне
місце обліку).

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби згідно з Податковим кодексом України.

Облік платників податків в органах державної податкової
служби ведеться за податковими номерами.

В ході вивчення обліку платників податків доцільно звернути увагу на облік осіб, що через свої релігійні переконання відмовились від податкового номеру, порядок обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, самозайнятих осіб, порядок внесення змін до облікових даних, підстави та порядок зняття з податкового обліку. А також на правове регулювання надання інформації щодо обліку платників податків органами державної реєстрації і іншими державними органами, вимог до відкриття і закриття рахунків платниками податків, державного реєстру фізичних осіб платників податків.