І його використання в наш час.

“Новий курс” Ф. Рузвельта відіграв, важливу позитивну роль в розвитку економіки США. Він заклав основи сучасного американського капіталізму, на 10-ти річчя вперед визначив напрямки його зростання. Крім того, на практиці показав можливість і доцільність державного регулювання. Він показав, що вихід з кризи значно прискорюється, якщо здійснюється цілеспрямовано: на основі адекватних ситуацій, що склалися в державних антикризових програмах, їх неухильного використання за допомогою самої держави. В зв’язку з тим, він являє не тільки історичний інтерес.

Актуальним є всебічне і глибоке вивчення та творче використання цього досвіду.

Запитання і завдання для самоперевірки.

1. Як впливала І світова війна на господарство провідних країн?

2. Які нові тенденції з’явилися в роки І-ої світової війни? Чи мають вони значення для сучасного розвитку України?

3. У чому полягає суть планів Дауеса і Юнга? Чому США прийняли активну участь в цих планах?

4. Які міри “Нового курсу” Ф. Рузвельта мають актуальність в наш час?

Завдання: Складіть структурно-логічні схеми таких питань:

а) часткова, тимчасова стабілізація капіталістичного господарства в 1924-1928 рр.;

б) світова економічна криза 1929-1933 рр.;

в) “Новий курс” Ф. Рузвельта.

Тема 4. Економічний розвиток зарубіжних країн з 1939 по 2004 рік.

1. Вплив другої світової війни (1939-1945 р.р.) на економіку США.

2. Розвиток економіки США в 1945-1960 рр.

3. Господарство США в 70 – 90 рр. ХХ століття.

4. Вплив другої світової війни на економіку Німеччини.

5. Господарство Німеччини в 1945 –1960 рр.

6. Розвиток господарства ФРН в70 - 90 рр. ХХ століття.

Література: 1. Экономическая история зарубежных стран

(підрозділи) Мінськ, 2000.

2. Гринчуцький В. Родіонова Л. Економічна історія зарубіжних країн. Курс лекцій. Тернопіль, 2003.

3. Лановик Б.Д. Матисякевич З.М. Матейко Р.М. Історія господарства і Україна і світ. Київ. 1995.

Допоміжна література:

1. Европа; вчера, сегодня, завтра М.2000.

2. США – Западная Европа в меняющемся мире М. 1991.

3. Марцинкевич В. США; человеческий фактор и эффективность экономики. М.; 1991.

4. Супян В.Б. Американська економіка. М. 1990.

І. Розвиток економіки США (1939 – 2004 рр).

Вплив ІІ світової війни на економіку США (1939 – 1945 рр.)

Розкриваючи це питання, в першу чергу, необхідно звернути увагу на слідуючі основні факти та процеси.

1. Сполучені штати реально вступили в війну проти фашистської Німеччини тільки в 1944 р., коли основні сили противника були розгромлені радянською армією. Втрати американських військ порівняно з СРСР, Францією і Англією були мінімальними.

2. Війна сприяла подальшому успішному розвитку економіки США. Вони стали основним постачальником сировини, обмундирування, озброєння для воюючих країн. В зв’язку з цим значно розширились державні замовлення монополії Капіталовкладення в промисловість склали – 76 млрд. дол.. За рахунок державних коштів монополії побудували в роки війни 2500 підприємств. За бюджетні кошти були модернізовані також підприємства провідних монополій – Дюпона, Моргана та інших. Посилилась роль держави в регулюванні економічного життя. Був встановлений контроль над зарплатою та цінами, введено нормування всіх видів стратегічної сировини. Примусово закривались дрібні підприємства.

3. В умовах сприятливої кон’юнктури всі галузі господарства збільшили випуск продукції. Особливо значні успіхи мали місце з металургії та машинобудування. В роки війни були побудовані 20 потужних домен, які забезпечили додаткове виробництво чавуну в розмірі 9 млн. тн. щорічно. Приріст виробництва сталі склав 25 млн. тн. (за рахунок розширення потужностей мартенівських цехів та інтенсифікації виробництва). Питома вага електросталі збільшилась в 10 разів. Успішно розвивалась порошкова металургія. Було встановлено 120 нових прокатних станків та модернізовано старі. Кількість станочного парку в машинобудуванні зросла в 3 рази. В металообробці були автоматизовані всі основні операції (подача заготовки на станок, обробка, зняття зі станка, транспортування). Суттєву роль в підвищенні продуктивності праці відіграло впровадження багаторізцевих станків, різців з твердих сплавів, обробка металу тисненням та штампування.

Все це разом з конвеєрним способом виробництва, стандартизацією, внутрішньогалузевим кооперуванням дало можливість виготовляти сотні тисяч одиниць військового озброєння далеко випереджаючи фашистську Німеччину з її сателітами (86 тис. танків, 296 тис. літаків і т. д. ). Значні зміни відбулись і в сільському господарстві. Площі посівів збільшились на 5 %. Обсяг продукції зріс на 36 %. Значно розширилась торгівля з Канадою та Латиноамериканськими країнами. Вивіз капіталу зріс з 14 до 29 млрд. дол.

В кінці війни економіка США давала 60 % загального випуску промислової продукції світу. Національний прибуток збільшився в 2 рази. Прибутки монополій зросли з 3 до 70 млрд. дол. В країні було сконцентровано ¾ світових запасів золота. Заборгованість союзників внаслідок допомоги їм по так званому ленд-лізу склала 44 млрд. дол.. В роки війни США емігрували видатні європейські фізики – Р. Оппенгеймер, А. Ейнштейн, Нільс Бор, Енріко Фермі. Їх зусиллями була створена атомна зброя, яку в кінці війни Сполучені штати застосували проти свого противника – союзника Німеччини – мілітаристської Японії (бомбардування японських міст Хіросіма та Нагасакі). Війна сприяла значному посиленню економічної, політичної і військової могутності Америки.

Розвиток економіки США в післявоєнний період

(1945 –1960-ті роки).

В післявоєнні роки, коли провідні європейські держави відбудовували зруйноване господарство США залишились основним торговим партнером Європи – постачальником сировини, продовольства, обладнання. Ринок збуту американських товарів розширився, торгові прибутки росли. Водночас, поглибився внутрішній ринок США. Почалась демобілізація солдат і офіцерів. Виникали нові сім”Ї. Попит на промислові і сільськогосподарські товари зростав. Все це позитивно вплинуло на розвиток промисловості і сільського господарства. Водночас значним фактором економічного росту стало масове оновлення промислового обладнання за рахунок прибутків одержаних в роки другої світової війни. Воно сприяло росту продуктивності праці, зниженню собівартості продукції та подальшому підвищенню її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Позиції монополій посилювались. Цьому сприяв також пільговий розпродаж 2500 підприємств державного сектору. В роки війни в США сформувався потужний військово-промисловий комплекс.

В 1950 р. Сполучені штати розпочали війну в Кореї. В зв’язку з цим нові інвестиції в промисловість склали 30 млрд. дол.., а в обсяг випуску промислової продукції зріс на 35 %.. Разом з тим, в післявоєнні роки прискорився процес поглиблення структурних змін в економіці. Підвищилась роль новітніх галузей; атомної промисловості, ракетобудування, електротехніки, виробництва пластмас та синтетичних матеріалів. Позитивні зміни мали місце і в сільському господарстві. Воно трансформувалося в високо розвинутий агропромисловий комплекс., що включав крім сільськогосподарського сектору, виробництво сільськогосподарської техніки і знарядь, переробку і збут кінцевої продукції. Завершився процес електрифікації і механізації галузі.

В розгляданий період суттєво розширилось і поглибилось державне регулювання економічного росту. В 1946 році був прийнятий закон про зайнятість де зазначалось, що держава повинна забезпечувати високу зайнятість та покупну спроможність населення. Спеціально створена Рада економічних консультантів зобов’язана була слідкувати за економічним розвитком країни, аналізувати його та розробляти системи регулятивних мір. Держава брала на себе відповідальність за стан економіки. І коли в 1949 році намітився економічний спад, адміністрація Трумена запропонувала так званий “справедливий курс” – програму реформ, яка включала; будівництво дешевого житла для бідних сімей, впровадження системи медичного страхування, підвищення мінімуму заробітної плати, фінансову підтримку фермерам і т.д.

В системі факторів, що сприяли покращанню економічної кон’юнктури і підвищенню економічної ролі держави були Бреттон-Вудська валютна угода (1944) і “План Маршала”. Бреттон-Вудська міжнародна угода об”явила долар еквівалентом золоту. Він став також світовою грошовою одиницею. Був створений міжнародний фонд, що регулював валютні відносини розвинутих капіталістичних країн. Керівну роль в ньому відігравали Сполучені штати

“План Маршала” , що діяв з 1948 по 1951 рік був програмою економічної допомоги європейським країнам. Обсяг цієї допомоги склав 17 млрд. дол.. Здійснення цього плану не тільки сприяло відродженню економіки західноєвропейських країн (особливо Німеччини, Англії, Франції), а певною мірою стимулювало і розвиток господарства США. Вони реалізували в Європі продовольство та неходові на їх внутрішньому ринку товари. Частина виручки від продажу цих товарів перераховувались на спеціальний рахунок і була використана для закупки озброєнь в Сполучених Штатах. Таким чином в ході цієї операції стимулювався розвиток і американського військово-промислового комплексу. Крім того західні країни отримували допомогу в формі звичайних кредитів, а також, так звану, “обумовлену допомогу”. Остання надавалась в формі поставок продовольства та сировини, але за певні уступки: розміщення військових баз на їх території, політичну підтримку спонсора і т і.

Початок науково-технічної революції в середині 50-их років став новим могутнім фактором техніко-економічного росту США. Широко розвернулась автоматизація виробництва, появились станки з числовим програмним управлінням та електронно-обчислювальні машини. Виробництво стало ще більш організованим і інтенсивним. В цих умовах валовий національний продукт (1961-1966 рр.) зростав в діапазоні 4-6 % на рік. Цьому сприяли високі прибутки монополій, що давали змогу направляти значну частину коштів на розширення та оновлення виробництва. В цих умовах адміністрація президента Джонсона почала здійснювати програму боротьби з бідністю (в 1963 р.) Програма включала; 1) видачу пільгових займів збіднілим фермерам; 2) підвищення освітнього рівня малозабезпеченої молоді; 3) професійну підготовку безробітних; 4) сприятливі умови медичної допомоги сім”ям з малими прибутками (за рахунок федерального бюджету). На фінансування цих міроприємств в 1964-1968 рр. було витрачено 10 млрд. дол.. Та в 60-ті роки в економіці вже чітко окреслились і негативні, протилежно направлені тенденції. Європейські країни відновили свій економічний потенціал. Їх конкуренція посилилась. Це почало звужувати зовнішньо-торгівельні можливості США. В цьому ж напрямку діяв розпад колоніальної системи. Продовжувались протистояння з соціалістичним табором. В зв’язку з цим постійно росли витрати на озброєння. В 1965 р. розпочалась військова експансія у В’єтнамі. Мала місце інфляція. Уряд зменшив витрати на соціальні потреби та ввів 10 % надбавку до податку на прибутки.

В кінці 60-их років спостерігався спад промислового виробництва. Армія безробітних складала 5 млн. чоловік. В подальшому ситуація ускладнилась в зв’язку з нафтовою кризою 1973 р. Країни експортери різко підвищили ціни на нафту. Внаслідок цього в США, які імпортували значну частину нафтопродуктів суттєво зросла вартість енергоносіїв. Це негативно вплинуло на виробництво. Мав місце значний скачок на енергоносії і промислові товари. Поступово енергетична криза переросла в кризу перевиробництва (1973-1975 рр.) В зв’язку з цим спостерігався значний спад виробництва, розорення підприємств, збільшення кількість безробітних.

Розвиток економіки США в 70 – 90 рр. ХХ століття.

Період 70-90 рр. характеризується нерівномірністю та ускладненням економічного розвитку США.

В 70-80 рр. середньорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту дещо знизились. В 1992-1999 рр. спостерігалась його суттєве підвищення. Разом з тим, питома вага США в світовому виробництві зменшилась з 45 % до 1/3. Та промисловий комплекс США зостався одним з самих розвинутих і конкурентоспроможних в сучасному світі. Ці переваги біли забезпечені корінними позитивними змінами в його структурі і, в першу чергу, прискореним розвитком новітніх галузей науково-технічного прогресу; мікроелектроніки, робототехніки, лазерної, інформаційної, космічної техніки, біотехнологій, виробництва штучних матеріалів. Разом з тим спостерігалось певне відставання і навіть певний занепад старих галузей; металургії, металообробки, суднобудування та автобудування. Способом регулювання цих негативних процесів стали модернізація та реконструкція виробництва. Модернізація металургії дала можливість раціоналізувати старі технології. Здійснився перехід до киснево –конверторних способів виробництва сталі.

В цілому ж основний капітал американської промисловості в період 1965-1985 рр. зріс з 95 до 574 млрд. дол.. Особливо значним був зріст обладнання. В 1973-1978 рр. в металообробній промисловості воно збільшилось в 3,3 рази. Кількість ковальсько-пресового обладнання зросла в 8-11 разів. Парк роботів в 1981 році складав 4,7 тис. одиниць, а в 1989- 100 тис. одиниць. В 80-тих роках 20 % технологій були новими порівняно з 70-ми роками. Суттєві зміни мали місце і на рівні промислових підприємств як малого бізнесу так і транснаціональних корпорацій. Від спорадичного застосування станків з програмовано-числовим управлінням в розгляданий період перейшли спочатку до гнучких виробничих ланок, що об’єднували станки ЧПУ з комп’ютерами, а потім до гнучких виробничих систем, що включали електронно-обчислювальні машини, гнучкі виробничі ланки з гнучкими транспортними лініями та комп’ютеризованою системою управління. Це забезпечило прискорену переналадку виробництва та швидке освоєння нових видів продукції. В цих умовах стала можливою диверсифікація виробництва; паралельного випуску самих різноманітних товарів. Це значно підвищило адаптацію підприємств до динаміки ринкового попиту. Прискорений перехід до випуску ходової продукції, як правило, збільшував прибутки компаній, сприяв росту інвестицій. В нових умовах невід”ємною частиною організації управління стало гнучке управління, планування та прогнозування виробництва. Більшість великих підприємств мали служби розвитку і соціальні служби. Вдосконалилась система стимулювання робітників. Вона включала надбавки, коефіцієнти доплат, участь в прибутках та управлінні підприємствами, розвивалась колективна форма власності. На початку ХХІ століття 10 млн. робітників працювали на підприємствах, що належали трудовим колективам. Широко розповсюджувались такі форми організації праці, як групи якості, бригади бездефектної праці. Практикувались суміщення робітником різних професій, розширення робочих функцій, постійне навчання. Разом з тим на підприємствах існувала система жорсткого контролю за робочими місцями з допомогою електронних датчиків. Основною формою стимулювання праці залишається заробітна плата. В період з 1967 по 1985 рр. реальна зарплата робітника збільшилась на 488 % при рості прибутків компаній на 590 %. Та паралельно зростали і вимоги до кваліфікації, загальної освіти та культури безпосереднього виробника. Його праця стала більш інтенсивною, інтелектуальною і виснажливою. Водночас мала місце протилежна тенденція. У цілому ряді виробництв автоматизація спрощувала трудові процеси. Ігнорувала інтелектуальні можливості робітника, поступово витісняла його з виробництва. З появою в наш час роботів-кіборгів з електроним мозком цей процес, треба думати, значно посилився.

Слід підкреслити все ж, що вже в розгляданий період в промисловості США провідну роль відігравав не живий безпосередній труд робітника, а минулий інтелектуальний труд високого науково-технічного рівня, втілений в обладнання, технології наукові розробки, управління. В зв’язку с цим в виробництві суттєво зросла роль науки та освіти. Для обслуговування потреб промисловості в США створена потужна широко розгалужена інфраструктура наукових центрів, лабораторій, університетів, технополісів, технопарків. В 1984 році вийшов закон про кооперацію в дослідженнях, що надавав компаніям право створювати науково-дослідні консорціуми і забезпечував, таким чином, їх безпосередній зв’язок з науково-дослідними установами та прискорював рішення актуальних міждисциплінарних проблем. Паралельно цьому особливо значні багатовитратні дослідження здійснювали державні дослідницькі центри. Авансування досліджень в США збільшувалось з кожним роком. У 1999 році його обсяг складав 75 млрд. дол.. а в 2000 році – 264 млрд. дол. На розвиток освіти направлялось 20 % витрат державного бюджету. Освоєння Сполученими штатами космічних просторів (Марса та інших планет) стало ще одним загальним стимулятором розвитку науки і освіти та їх інтеграції з виробництвом. Сільське господарство США являло собою високорозвинутий, самий потужний в світі аграрно-індустріальний комплекс. Головними напрямками спеціалізації було зернове господарство. Загальна площа сільськогосподарських земель складала 125 млн. га. Структура посівів відрізнялась раціональністю і врахуванням потреб тваринництва. Під кукурудзою - млн. га. під пшеницею – 25 млн. га. Соя займала 24 млн. га, а осінні трави – 26. Фермери використовують науково-обґрунтовані технології для кожної культури. Існує розгапуджена мережа забезпечення сільського господарства хімікатами, насінням, обладнанням, сільськогосподарськими машинами. Широко впроваджується хімізація. Процес електрифікації та механізації сільського господарства завершився ще в післявоєнні роки. Значно підвищилась енергозабезпеченність праці. Тепер сільське господарство вступило в період біологізації; штучного стимулювання росту рослин, виведення нових сортів та видів сільськогосподарських тварин, клонування і т. інш. І в цій галузі наука та освіта відіграють все більшу роль. Затрати на науку ростуть. Це стимулює об”єднання середніх і дрібних ферм в потужні господарські структури. В результаті урожайність зернових систематично зростає. Один фермер своєю працею може утримувати 129 осіб. Разом з тим в галузі існує цілий ряд невирішених негативних проблем; нестабільність фермерських прибутків, занепад дрібних ферм (у 80-их рр.. –108 тис.)., ріст заборгованості банкам загроза деградації земель. В США один кілограм зерна коштує 10 кг ґрунту. Щорічно втрачається 4 млрд. тн родючої земля.

В цілому розглянутий період характеризується загальним ускладненням економічного розвитку США. Воно викликане нашаруваннями та перехресною дією цілого ряду зовнішніх і внутрішніх причин. Найбільш важливим з них являються слідуючи;

1. Ріст конкуренції з боку Японії, країн Європейського Союзу, а в галузі сільського господарства Австралії, Аргентини, Канади.

2. Ріст військових витрат (війна у В’єтнамі – 128 млн. дол.. програма космічної оборони – 1 трлн. дол.) В США в 80-рр. нараховувалось – 2315 носіїв ядерної зброї, 32 тис. танків, 856 кораблів, 9 тис. літаків. Всі ці види озброєнь кожні 5 – 6 років оновлюються. Між іншим їх собівартість зростає. В 90-і роки тільки вартість одного літаків ВІВ склала 283 млн. дол., а моделі В2Н – 1 млрд. 150 млн. дол.. Колосальні затрати на оновлення військового арсеналу та карні операції проти інших країн суттєво обтяжують бюджет США, стають однією з головних причин його дефіциту.

3. Позиції США ускладнює також сировинна криза. Багаті родовища руди та вугілля поступово вичерпуються. Виробничі затрати ростуть. Крім того, в США відсутні такі метали як хром, марганець, вольфрам, платина, ртуть та інш. З цих причин імпортується 50 % потрібних матеріалів, між іншим ціни на сировину на міжнародному ринку ростуть. Разом з ними ростуть і витрати США.

4. США залежать від міжнародного нафтового ринку. Ріст цін на нафту на початку 70-х років викликав значне подорожчання електроенергії, поглибив енергетичну кризу. В структуру американської енергетики входили теплові, атомні станції та гідростанції. Енергетичний баланс країни став досить напружений, а побудова нових енергетичних об’єктів стала неможливою з екологічних причин. В цій ситуації американці вимушені були шукати нові джерела енергії. Сьогодні там розробляються програми акумуляції (на великих висотах) енергії сонця, перетворення її в електричну та передачі на землю, використання в цих же цілях температурного перепаду нижніх та верхніх шарів океанських вод та інш.

Разом з тим енергетична криза викликала скорочення потенціалу енергоємких галузей, особливо металургії. Одночасно почалось освоєння менш енергоємкої продукції та енергозберігаючих технологій.

5. Мав місце дефіцит торгового балансу США (імпорт товарів перевищував експорт). З середини 70-х років розвинуті країни знизили тарифи на промислові товари від 40% до 4%. Більш вільним від обмежень став рух капіталу і робочої сили. В цій ситуації активність конкурентів американських монополії суттєво зросла. Особливо активно проникають на їх внутрішній ринок японські фірми. Напливу зарубіжних товарів сприяло також заключення договорів про свободу торгівлі з Мексикою та Канадою (1994р.) Однією з суттєвих причин торгового дефіциту було подорожчання американського долару. Його наслідком стало зростання цін на американські товари. В цій ситуації внутрішній споживач віддавав перевагу більш дешевим зарубіжним виробам.

6. Дефіцит торгового балансу, в свою чергу, став причиною платіжного дефіциту. США вимушені були більше платити і менше отримувати.

7. Великий зовнішньоторговельний і платіжний дефіцит сприяли скороченню внутрішніх інвестицій та росту державного боргу. Загальна заборгованість держави, корпораціям та населенню збільшилась з 2 трл. дол. в 1972 р. до 6 трл. дол. в 1987 р.

8. На економіку негативно впливала також повзуча інфляція.

9. Американський бюджет суттєво переобтяжувався великими сумами соціальних витрат. В 1981 р. армія безробітних складала 8 млн. чол. Кожен з них отримував щомісячно на протязі півроку 800 дол. Фінансову а допомоги одержували 71 млн. сімей. В 1998 р. сума допомоги сімям з низьким щорічним прибутком склала 392 млрд. дол.. Суттєвим фактором протидії розглянутим негативним тенденціям став наплив зарубіжного капіталу. В кінці 90-х років його сума склала 6,5 трл. дол. Доля внутрішніх американських інвестицій була незначною (25%). Таким чином економічний ріст США в останні десятиліття забезпечувався в основному зарубіжними інвестиціями. Ускладнення розвитку значно посилило процеси державного регулювання економіки. Держава здійснювала загальне управління економічним ростом. В структуру її регулятивних інструментів входили:

1. Стимулювання експорту товарів.

2. Перерозподіл бюджету.

3. Розвиток інфраструктури, і в першу чергу, освіти, науки, охорони здоров’я.

4. Підтримка збіднілих прошарків населення та фермерів.

5. Регулювання розвитку окремих галузей.

6. Фінансування розробки складної техніки та особливо дорогих технологій.

7. Розробка спеціальних комплексних програм економічного розвитку. Останні, як правило, пов’язують з періодом влади кожного наступного президента.

”Програма Рейгана”, що була прийнята на початку 80-х років сприяла економічному підйому, і включала такі основні положення:

1. завершення структурної перебудови економіки;

2. стабілізація курсу долара;

3. скорочення державних витрат на соціальні потреби;

4. податкові пільги монополіям;

5. зменшення державного регулювання економіки;

6. ріст військових витрат;

7. зниження податків з корпорації;

8. жорстка кредитно-грошова політика для пересилення інфляції.

В результаті виконанні більшості цих завдань економічний розвиток США в 1983- 1989 рр. прискорився. Та дефіцит бюджету не був ліквідований і склав 152 млрд. дол.. В 90-х роках , в період президентства Клінтона, зниження бюджетного дефіциту залишалося однією з головних задач. Крім того, на порядок дня були поставлені:

6. посилення ролі держави в рішенні соціальних проблем;

7. пільги для приватних інвесторів;

8. розвиток системи освіти, включаючи перепідготовку кадрів;

9. перехід від монетарної до податкової системи регулювання економічного розвитку;

10. підтримка наукових досліджень та малого бізнесу.

Результатом виконання цієї програми стали: прискорення темпів економічного росту, високий рівень зайнятості населення, низькі темпи інфляції. В 1998 році був ліквідований бюджетний дефіцит.

ІІ. РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ НІМЕЧЧИНИ (1939-2004 р.р.)

Вплив другої світової війни на господарство Німеччини

Освоюючи зміст даного питання студент в першу чергу повинен звернути увагу на слідуючи основні факти і процеси:

1. Фашистські, націонал-соціалістичні кола гітлерівської Німеччини стали ініціаторами розв’язання другої світової війни. ЇЇ економічними цілями були: розширення території Німеччини за рахунок інших країн, захват та використання їх сировинних, матеріальних, людських ресурсів в інтересах рейху. В короткий строк німецькі війська окупували Австрію, Чехословаччину, Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію і Голландію. Потерпіла поразку і була захоплена Франція.

2. Завойовані держави вимушені були виплачувати фашистській Німеччині разові контрибуції та утримувати її війська. Золоті запаси ряду країн були конфісковані.

3. Промисловість, сільське господарство, транспорт, сировинні багатства підкорених народів значно посилили економічний і військовий потенціал гітлерівської Німеччини. Тільки у Франції фашисти захопили 3 млн. т. вугілля, 3 тис. літаків, 4,9 тис. танків та ін. Промисловість Чехословаччини дала можливість озброїти і обмундирувати 18 гітлерівських дивізій. В Голландії, Бельгії, Франції було загарбано 8,8 млн. тн. нафтопродуктів. Крім того, 5,5 млн. давали нафтопромисли Румунії. На 1941 р. сума всіх багатств пограбованих фашистською Німеччиною складала 9 млрд. фунтів стерлінгів, що в 2 рази перевищувало її довоєнний національний прибуток. Опираючись на потужну промисловосировинну базу майже всієї Європи, 22 червня 1941 р. фашистські війська напали на СРСР, в складі якого була і Україна.

4. З самого початку війни гітлерівці приймали спішні міри по вдосконаленню структури і підвищенню ефективності промисловості Німеччини. Були видані закони про примусове об’єднання ряду підприємств в картелі та синдикати в цілях підвищення концентрації та покращенні організації виробництва. Проводилась масова ліквідація дрібних та середніх підприємств з тим, щоб останні не відволікали сировинні та людські ресурси. Був виданий декрет про реформу акціонерних компаній згідно якого всі акціонерні товариства з капіталом менше 100 тис. марок поглинались більш потужними. Заборонялось створення нових товариств з капіталом менш 500 тис. марок.

5. В галузях важкої промисловості будувались нові підприємства (металургійний комбінат концерну Герман Геринг, коксохімічні заводи та ін.). Виробництво чавуну, сталі в перші роки війни зростало. Значно збільшився станочний парк машинобудування ( в тому числі за рахунок пограбування заводів завойованих країн). В 1943 р. гірничодобувна промисловість Німеччини дала 23 млн. тн. вугілля, 6,4 млн. тн. добули її сателіти. Залізної руди було добуто 910 тис. тн. та купованими країнами. І все ж вугілля і металу не вистачало. Величезна протяжність східного фронту, значні втрати бойових і транспортних засобів, особливо в наслідок битв під Москвою, Сталінградом, Курськом та в ході Корсунь-Шевченківської операції на Україні. Викликали все більш значну нестачу металу і техніки. Крім того, після названих битв німецька промисловість повинна була спішно переналагоджувати виробництво – переходити від озброєння нападу до зброї оборонного характеру. Ситуацію ускладнювало недостатнє впровадження в виробництво великих поточних ліній. Негативно впливала також малосерійність випуску продукції в авіаційній промисловості. Мав місце перелив капіталу з галузей низького прибутку в високоприбуткові галузі, що не завжди відповідало військовим потребам. З самого початку війни кризовою стала ситуація в сфері робочої сили. Значна частина робітників була мобілізована в армію. В цих умовах для поповнення трудових ресурсів була закрита значна кількість винокурних, текстильних, меблевих підприємств. Крім того, в промисловість Німеччини було направлено 3 млн. зарубіжних робітників. Тисячі насильно мобілізованих молодих громадян окупованої України також були вимушені працювати на заводах і в сільськогосподарських підприємствах рейху. Широко використовували гітлерівці і жіночий труд. Та вирішити проблему трудових ресурсів в повному обсязі так і не вдалося. Продуктивність праці падала. Все більш гострою ставала і проблема фінансування війни. Податки з населення зросли з 2 млрд. марок в 1939р. до 5 млрд. марок 1944 р. З середини 1944р., по названих причинах, а також в наслідок бомбардування німецьких заводів різко падає виробництво в машинобудуванні. Починається розлад в транспорті. Німеччина втрачає союзників, їх сировинну і військову потужність. Прогресує відлив німецького капіталу за рубежі рейху. В травні 1945 р. зусиллями армії СРСР, при допомозі союзників – США і Англії фашистська Німеччина була розгромлена.

6. В результаті війни Німеччина втратила майже половину свого національного багатства, 6,5 млн. німців було вбито, 2 млн. стали каліками. Були втрачені всі захоплені території. Східна Пруссія (теперішня калінінградська область РСФСР) відійшла до СРСР. Розформовували німецька армія, повітряний і морський флот. Німеччина зобов’язувалась виплатити 20 млрд. дол.. репарацій державам переможцям. Її територію окупували війська СРСР, США, Англії і Франції.

Післявоєнний розвиток економіки Федеративної Республіки Німеччини (друга половина 40-х –60-х рр. ХХ ст.)

Причини прискореного відродження німецької економіки:

1. Перехід Німеччини від післявоєнної розрухи, катастрофічної інфляції, голоду, карткової системи та “чорного ринку” до стабільного розвитку суспільства в першу чергу був зв’язаний з господарськими реформами професора Людвіга Ерхарда – директора Управління господарством об’єднаних західних зон окупації (1948р.), а згодом канцлера Германії (1963-1966 рр.). Опираючись на розроблену німецькими економістами теорію соціально-направленого ринкового господарства, ціллю якої було благополуччя для всіх громадян країни, враховуючи досвід гітлерівської командно-адміністративної економіки - Л. Ерхард провів грошову реформу, реформу цін та підприємств.

В червні 1948 р. гітлерівські рейхсмарки були об’явлені недійсними. Вводились нові дойчмарки. На перших порах кожний німецький громадянин одержав 40 нових марок. Заробітна плата і пенсії виплачувались в нових марках в співвідношенні 1:1. Половина грошей, що находились на руках у населення обмінювались по курсу: одна нова марка за десять гітлерівських. Друга половина була тимчасово заморожена і обмінювалась потім в співвідношенні 1:20. Підприємствам були видані необхідні суми для виплати співробітникам першої заробітної плати. В подальшому вони повинні були існувати за рахунок своїх прибутків. Був створений новий загальнодержавний емісійний банк – Банк німецьких земель. Він регулював відношення з приватними банками та визначав суми їх обов’язкових грошових резервів. Внаслідок реформи Ерхарда Німеччина подолала інфляцію позбавившись від обезцінених гітлерівських грошей. Майже одночасно була проведена реформа цін.

На відміну від цінових реформ в Росії та Україні де рівень цін не визначався і вони росли безконтрольно, в Німеччині був виданий закон проти волюнтаристського завищення цін.

В спеціально виданих каталогах вказувався перелік розумних для ситуації цін з врахуванням грошових можливостей покупців. В цих умовах перехід від вільних цін (що встановлювались приватним виробником) не викликав їх катастрофічного росту як в країнах Східної Європи. Ціни підвищувались, але всього на декілька відсотків.

2. Фундаментальними основами німецьких реформ оставалась приватна власність та свобода підприємництва. На цій базі робилась ставка на малий і середній бізнес та його підтримку через кредитну і податкову системи. Водночас обмежувались права монополій. Реформи Л. Ерхарда сприяли стабілізації економічної ситуації, позитивно вплинули на ріст продуктивності праці та загальне відродження німецької економіки.

В 1949 р., на цій основі, за згодою США, Англії і Франції, на зайнятих ними територіях бувшого рейху була створена Федеративна Республіка Німеччина.

4. Крім названих причин її подальший успішний розвиток певною мірою був забезпечений також прибутками, які отримали німецькі монополії в роки другої світової війни. Значна частина їх осіла в швейцарських банках і згодом була направлена на відбудову промисловості.

5. Успішному розвитку німецької економіки сприяв зрив західними країнами репарації які повинні були одержати СРСР і Польща. Бувші союзники заявили що репарації повинна платити не ФРН, а новостворена Німецька Демократична Республіка.

6. Однією з суттєвих причин прискореного розвитку господарства був наплив зарубіжного капіталу. Тільки по плану Маршала Німеччина одержала 3,5 млрд. доларів.

7. Позитивним фактором була також відсутність витрат на армію в перше п’ятиріччя існування ФРН.

8. Значну роль в економічному розвитку відіграла держава, що здійснювала перерозподіл коштів між окремими галузями.

9. Розвиток важкої промисловості стимулювала організація “Міждержавного Європейського об’єднання вугілля та сталі” (1951р.), керівне положення якому займали німецькі монополії.

10. Важливими факторами успішного розвитку господарства стала організованість, дисциплінованість та духовна культура німецького народу, розвиненість економічної науки і практики, високий рівень компетентності і відповідальності реформаторів (Л.Ерхарда та інш.).

Система названих факторів та процесів в сукупності забезпечила в 1956 р. подвійний рівень випуску промислової продукції порівняно з довоєнним періодом. Були відроджені також сільське господарство, транспорт, торгівля. Правда сільське господарство розвивалось значно нижчими темпами. Обсяг його продукції в 1958 р. збільшився всього на 25%. Земельна реформа 1947-1946 рр. скоротила число юнкерських господарств та покращила в деякій мірі положення фермерства збільшивши його земельні наділи. Та питома вага дрібних ферм (від 0,5 до 5 га.) оставалась значною. Недостатньо розвиненою була і кормова база тваринництва. З цих причин 50 % продовольчих товарів ввозились в ФРН з інших країн.

В 1961р. ФРН зайняла перше місце Європі по виробництву сталі, вугілля, основних хімічних продуктів.

Значно посилилась концентрація виробництва. В залізорудній промисловості 10 монополій концентрували 99,9 % всього виробництва. В нафтовій промисловості 96 % підприємств належало 5 великим монополіям. В цілому монополістичний капітал не тільки відродився, а зайняв провідні позиції в економіці. Відомі в минулому сім’ї Тіссенів, Фліків, Стіннесів, Крупів були як і раніше володарями провідних корпорацій що визначали напрям руху німецької економіки. Концерн Маннесмана давав 80 % стальних труб, Сіменс і АЕГ виробляли 50% всієї енергії і т. д.

В структурі промислового виробництва найбільш успішно розвивались: машинобудування, приладобудування, хімічна промисловість, оптика. Різко виросло виробництво товарів широкого попиту. Прискореними темпами йшло будівництво житла: тисячі сімей біженців і корінних жителів Західної Німеччини вирішили свої квартирні проблеми. Суттєвим фактором розвитку економіки в 60-ті роки стає наука. Якщо раніше підприємства ФРН в основному закупляли нові технології та техніку за кордоном, то в цей час витрати на науку зростають в 5 разів, а німецькі компанії стають загальноєвропейськими творцями нових технологій і обладнання.

Під впливом цільових капіталовкладень структура промисловості стає більш раціональною. На перше місце виходять галузі зовнішньоекономічної орієнтації. Внаслідок цього зовнішня торгівля стала ще одним позитивним фактором економічного росту. Паралельно значно посилюється роль держави. Вона надає фінансову підтримку монополіям, фінансує ключові дослідження, субсидує експорт, надає податкові та кредитні пільги, визначає граничний ріст заробітної плати. Держава стимулює вхід країни в Спільний ринок. Ліквідація в його рамках митних тарифів буде найбільш вигідною ФРН. Позитивним фактором розвитку стало також використання державного сектору економіки в інтересах всього суспільства. В структуру сектору входив залізничний та повітряний транспорт, зв’язок, 71 % виробництва алюмінію, 43 % - автомобілів ,70 % виробництва електроенергії. Один з визначних напрямків урядового регулювання економічного росту став “Закон про стабілізацію кон’юнктури і сприяння економічного росту” виданий в 1967 році. Згідно закону був створений фонд вирівнювання кон’юнктури. Він передбачав ріст податків з підприємств в період буму та стимулюючі пільги в період спаду. Збільшились суми кредитів для уряду. Компаніям були надані амортизаційні пільги. Уряд брав на себе обов’язок систематично аналізувати процес розвитку господарства країни та розробляти його прогноз. Впроваджувались довгострокове фінансове планування та концентрація фінансів в руках уряду. Був прийнятий чотирьох річний фінансовий план. Негативним фактором періоду став ріст військових витрат (250 млрд. марок 1972 р./150 атомних бомб).

Загальним наслідком внутрішньо економічного розвитку і державного регулювання був вихід ФРН на третє місце в світовому промисловому виробництві і на перше місце в світовій торгівлі готовою продукцією.

Розвиток економіки ФРН в 70-90 рр. ХХ ст.

В першій половині 70-х років структура промислового виробництва, що характеризувалась перевагою традиційних галузей: вугледобування, металургії, суднобудування, слабким розвитком інфраструктури та низькою долею сфери послуг стала стримувати розвиток економіки. Ситуацію ускладнив ріст світових цін на нафтопродукти в 1973 році та криза 1973-1975 рр., що викликала значний спад виробництва. Протидією цим явищам стала поступова структурна перебудова промисловості. Стимулювався розвиток електроніки, точного машинобудування, автобудування. Впроваджувались наукоємкі ресурсозберігаючі технології, електрообчислювальні машини, роботи, лазерна техніка, мікропроцесори, новітні системи зв’язку. Структурні зміни та оновлення матеріально-технічної бази промисловості сприяли подальшому росту продуктивності праці та конкурентоспроможності німецьких товарів. Позитивні результати стали наслідком об’єднаних зусиль підприємств і уряду.

Державне регулювання економічного розвитку здійснювалось з допомогою середньо та довгострокового планування, системи кредитно-податкового впливу, різного роду заохочувальних пільг. При підтримці уряду суттєвим фактором поступального розвитку стала еволюція малого та середнього бізнесу. Позитивно вплинув і процес переносу філіалів підприємств в зарубіжні країни з дешевою робочою силою сприяло зниженню витрат і відповідно собівартості продукції. Була закінчена реконструкція чорної металургії внаслідок чого стало переважати виробництво високоякісних легованих сталей. В машинобудуванні суттєво зросла питома вага наукоємкої ресурсозберігаючої продукції.

Важливу роль у розвитку німецької промисловості відіграли капіталовкладення США. На ФРН приходилось 40% американських інвестицій в Європі.

На цих основах в господарстві Німеччині з 1983 р. починається значний економічний підйом, що продовжувався до початку 90-х років. Разом з дією вищезгаданих позитивних факторів, йому сприяли:

1. Позитивний торговий баланс ФРН на основі значного розширення зовнішньоторговельних зв’язків з країнами “Спільного ринку” та СРСР. В СРСР німецькі підприємці закупляли сировину, зверхтверді метали, ізотопи, зварювальні технології інституту ім.. Патона, судна на підводних крилах, літаки ЯК-40 та ін.

2. Випереджуючий розвиток виробництва якісних машин та обладнання.

3. Значний зріст витрат на науково-технічні дослідження та участь ФРН в Європейській стратегічній програмі наукових досліджень (з 1984 р.).

4. Завершення процесу формування науковємних виробництв (обчислювальні машини, лазерна техніка, засоби зв’язку, станкобудування).

5. Ріст золотовалютних резервів.

6. Посилення процесу концентрації промислового виробництва: 2% крупних корпорацій давали 50% продукції.

7. Посилення внутрішньої та міжнародної ролі транснаціональних корпорацій (з 350 найбільших ТНК світу – 12 – німецькі).

В 90-ті роки економічний розвиток Німеччини ускладнюється. Посилюється конкуренція США та Японії. Значно звужуються ринки збуту в бувших соціалістичних країнах. Суттєво ускладнило економічний розвиток приєднання Німецької Демократичної Республіки. На її територіях на початку 90-х років була проведена денаціоналізація та впроваджена приватна власність. Перехідний період викликав дезорганізацію виробництва та його спад на 40%. Він супроводжувався закриттям нерентабельних підприємств та безробіттям. Уряд ФРН змушений був направити на соціальну підтримку східно-німецького населення більше 1 трильйона марок. Затрати продовжувати рости. Це значно обтяжувало бюджет країни і стає головною причиною його дефіцитності. Паралельно спостерігався спад виробництва і в Західній Німеччині. Ситуація значно ускладнювалась тим, що робоча сила була тут самою дорогою в Європі. Зарплата досягла 40 % чистого прибутку. Це суттєво завищувало собівартість продукції. Крім того, в ФРН найбільш високі податки. Якщо в інших країнах вони коливаються в рамках 30-40 %, то в німецької промисловості – підіймаються до 65 % від нерозподіленого прибутку. Це також викликає значне подорожчання німецьких товарів. І в цих умовах підприємці можуть розрахувати тільки на переваги якості німецької продукції, тобто на конкуренцію якості. Крім того, В ФРН відсутні програми стимулювання інновацій. Переважають соціальні програми. Держава дбає про своїх громадян і вони зостаються самими соціально захищеними в Європі.

Сільське господарство Німеччини забезпечувало її потреби на 80 %. По рівню механізації і хімізації воно займало одне з перших місць в Європі. В галузі з 50-х років розвивався процес концентрації виробництва. 90 % господарств мають по 50 га землі. Головний напрямок спеціалізації – тваринництво. Один німецький фермер своєю працею в 90 рр. утримував 80 чоловік. Та собівартість сільськогосподарської продукції висока. В області зовнішньої торгівлі Німеччина в розгляданий період займала друге місце в світі. Її основними торговими партнерами були країни Європейського союзу.

Зарубіжні капіталовкладення німецьких корпорацій досягли 309 млрд. марок, в той час, як внутрішні склали порівняно скромну величину – 35 млрд. марок.

В кінці 90-х років в ФРН спостерігався дефіцит платіжного балансу.

Методичні вказівки

до семінарських занять

з курсу “Економічна історія”

розділ “Економічна історія зарубіжних країн”

для студентів І-ІІ курсів

денної та вечірньої форми навчання всіх спеціальностей

Укладачі:Миколо Опанасович Уперенко

Галина Корніловна Парієнко

Тетяна Хрисанфівна Коломійчук

Валентина Олександрівна Мамонова