Соціально-трудові відносини як система

Контрольна робота

з дисципліни “ Технології легкої промисловості

та сфери обслуговування ”

Виконав:

студент групи

ЗЧЕП 1-15

Розколодько О.О.

Перевірив

викладач:

Бабіна Н.О.

Черкаси 2016

ВАРІАНТ № 8.
Поняття „соціально-трудові відносини”
Форми і системи заробітної плати

Зміст

1. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА.. 2

2. СТРУКТУРА ЗАРОБІНОЇ ПЛАТИ.. 10

2.1 Форми і системи оплати праці 12

2.2 Системи погодинної форми оплати праці 12

2.3 Системи відрядної форми оплати праці 13

СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

Соціально-трудові відносини — це взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як системаіснують у двох формах: як

· фактичні соціально-трудові відносини;

· соціально-трудові правовідносини.

Фактичні соціально-трудові відносини діють на об’єктивному і суб’єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб’єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері.

Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчий і нормативний рівні.

Система соціально-трудових відносин має такі взаємопов’язані елементи:

· суб’єкти і рівні соціально-трудових відносин;

· предмети соціально-трудових відносин;

· принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб’єктами соціально-трудових відносин у ринковій економіці виступають:

· найманий працівник;

· підприємець (роботодавець);

· держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим працівником може виступати як окремий працівник, так і група працівників.

Роботодавець — це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного чи багатьох осіб.

Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулятивну функції. Крім того, держава виступає в ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджено певну частку підприємств.

Залежно від кількості учасників і напрямів взаємозв’язків між ними виділяють:

· індивідуальний;

· груповий;

· змішаний рівні соціально-трудових відносин.

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб’єктів соціально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робітник — роботодавець; роботодавець — роботодавець. Тобто, індивідуальний рівень характеризується взаємозв’язками між окремими найманими працівниками; окремим найманим працівником і окремим роботодавцем; окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників із об’єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.

Залежно від територіального критерію виділяють:

· рівень підприємства;

· рівень галузі;

· рівень регіону.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері, їх можна поділити на три структурні блоки:

· соціально-трудові відносини зайнятості;

· соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією та ефективністю праці;

· соціально-трудові відносини, пов’язані з винагородою за працю.

Тип соціально-трудових відносин визначаєтьсяїхнім характером, способами їх регулювання, методами вирішення проблем, тобто тим, як саме ухвалюються рішення в соціально-трудових відносинах.

Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності й нерівності. Від того, якою мірою комбінуються ці принципи, залежить тип соціально-трудових відносин.

Основою соціально-трудових відносин можуть бути принципи:

· солідарності й субсидіарності;

· відносини за принципом “пани — підлеглі”;

· рівноправного партнерства;

· конфлікту;

· конфліктної співпраці;

· конфліктного суперництва;

· дискримінації.

Принцип солідарності передбачає сумісну відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності та згоді, однодумності та спільності інтересів.

Патерналізм, або державний патерналізм, характеризується тим, що головна роль у соціально-трудових відносинах відводиться державі.

Принцип субсидіарності проявляється у збереженні прагнення людини до самостійності й самореалізації та покликаний запобігати перенесенню відповідальності на інших суб’єктів соціально-трудових відносин.

Партнерство. В економічно розвинутих країнах соціальне партнерство проявляється у формах двопартизму і трипартизму.

Конфлікт — випадок загострення протиріч у трудових відносинах.

Конфлікт може проявлятись у таких формах:

· мовчазне невдоволення;

· відкрите невдоволення,

· сварка,

· страйк та ін.

Дискримінація — обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин, яке перешкоджає їхньому доступу до рівних можливостей на ринку праці.

Виділяють два основні типи соціально-трудових відносин:

· патерналізм;

· соціальне партнерство.

Основними факторами формування і розвитку соціально-трудових відносин є:

· соціальна політика;

· глобалізація економіки;

· розвиток суспільної праці та виробництва.

Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їхніх життя і праці.

Соціальна політика включає в себе:

· соціальний захист;

· соціальну підтримку;

· соціальну допомогу.

Соціальний захист — система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення.

Соціальна підтримка — система заходів для економічного населення, яка передбачає створення умов, що дозволяють працівникові забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога — це система заходів, які застосовуються до всього населення. Це — допомога короткотермінового характеру особам, які опинилися в екстремальній ситуації та потребують додаткових витрат.

Головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової активності населення, надання кожному працездатному можливості власною працею забезпечувати добробут сім’ї.

Соціальна політика складається з:

· політики в галузі праці та соціально-трудових відносин;

· політики доходів населення;

· політики зайнятості;

· міграційної політики;

· житлової політики;

· політики в соціальній сфері;

· демографічної політики;

· екологічної політики.

Глобалізація економіки негативним чином впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє економічні сили, які поглиблюють існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, перешкоджаючи зростанню можливостей у соціально-трудових відносинах.

Негативні наслідки глобалізації породжують політику трудового протекціонізму — захисту національних ринків праці.

Розвиток праці та виробництва проявляється у формах:

· розподілу і кооперації праці;

· зростання продуктивності праці;

· заміщення живої праці капіталом під впливом зростання продуктивності праці в результаті НТП, фінансових факторів, особливостей національного розвитку.

Основним критерієм оцінки соціально-трудових відносинприйнято вважати якість трудового життя,сукупність властивостей, які характеризують умови праці, умови виробничого життя і дозволяють врахувати ступінь реалізації інтересу працівника і використання його здібностей.

Основна мета в розробці концепції якості трудового життяполягає устворенні таких умов праці, за яких працівники здатні оптимально реалізувати себе як особистості, при цьому в концепцію вводять умови не тільки праці, а й побуту і відпочинку.

Концепція якості трудового життя охоплює такі важливі напрями, як автономія особистості працівника і можливості розвитку його різноманітних здібностей.

Важлива роль у якості трудового життя відводиться умовам праці, охороні праці та безпеці.

Якість життя — характеристика рівня та умов життя населення, яка враховує також склад сім'ї, стан здоров’я її членів, їхню соціально-трудову задоволеність і т. д.

Найбільш повною вважається система показників через соціальні індикатори (показники, що характеризують основні аспекти життєдіяльності людини: здоров’я, освіта, стан споживчого ринку товарів і послуг, навколишнє середовище, особиста безпека, соціальні можливості,

соціальна активність).

Формування нової системи соціально-трудових відносин — процес тривалий, який матиме ряд етапів у своєму розвитку. Він має містити елементи суспільного регулювання для зменшення негативних наслідків переходу до ринкової економіки.

Регулювання соціально-трудових відносин — одна з найважливіших складових частин функціонування економічної системи.

Законодавство про працю виступає головним інструментом соціально-трудових відносин, за допомоги якого розробляється і втілюється в життя політика у сфері праці.

Окрім законодавчого регулювання, необхідним є механізм регулювання

До сфери програмно-нормативного регулювання соціально-трудових відносин входять такі напрями:

· умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок);

· соціальна політика (пенсійне забезпечення, політика підтримки рівня життя населення, диференціації доходів);

· зайнятість (реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання);

· міграційна політика (регулювання переміщення робочої сили за кордон і з-за кордону, програми переселення окремих груп населення);

· демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на дітей, програми поліпшення здоров’я).

Методи реалізації програм поділяють на:

· адміністративні (наприклад, написання постанов, методичних документів, наказів, офіційних роз’яснень);

· організаційні (створення структур, способів виконання програм);

· фінансові (надання податкових пільг, виділення кредитів, надання прямої фінансової допомоги);

· економічні (надання регіональних пільг з імпорту або експорту товарів із метою покращення загальних умов для розвитку соціально-трудових відносин).

Програми регулювання соціально-трудових відносин залежно від їхньої спрямованості поділяють на

· державні,

· регіональні та

· приватні.

Для точнішої постановки мети в процесі розроблення та реалізації програм використовуються соціальні індикатори, або нормативи, — кількісні показники відповідності й динаміки соціальних процесів у суспільстві

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик. У системі соціальних індикаторів споживчий кошик ділиться на:

· кошик ваг, який використовується для вимірювання динаміки споживчих цін;

· мінімальний споживчий кошик, який використовується для вимірювання прожиткового мінімуму, розраховується державними органами та офіційно затверджується.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор застосовується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кількості бідних людей, а також для визначення об’єктивної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних виплат.

Мінімальний гарантований дохід розраховується двома методами: або

· за допомоги описаного кошика, набору товарів, орієнтованого на відтворення мінімального рівня життя людини, або

· як відсоток від законодавче встановленої заробітної плати.

Найближчим часом для України найважливішим нормативом залишаться мінімальні розміри заробітної плати і пенсії.

СТРУКТУРА ЗАРОБІНОЇ ПЛАТИ

Заробітна плата – грошова винагорода, що виплачується працівникові за виконану ним роботу, не є однорідною за своєю природою і складається з декількох частин: основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата— це винагорода за виконану працю відповіднодо встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Встановлюється вона у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата— винагорода за працю понад установленінорми, за трудові успіхи й винахідливість, за особливі умови праці. Містить доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням завдань і функцій. Виділяють такі види додаткової заробітної плати:

— за роботу в понаднормований час;

— за сумісництво професій;

— за роботу в нічний час тощо.

Крім того, до додаткової заробітної плати відносять надбавки і доплати за тарифними ставками та окладами. Вони встановлюються кваліфікованим працівникам, зайнятим на особливо відповідальній роботі, за високу кваліфікаційну майстерність.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати— виплати у формівинагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, що не передбачені чинним законодавством або провадяться понад установлені чинним законодавством норми.

Структура заробітної плати— співвідношення окремих частинзаробітної плати в загальному її обсязі.

Під організацією заробітної плати розуміють її побудову, приведення її елементів в певну систему, що забезпечує взаємозв’язок кількості та якості праці з розмірами заробітної плати.

Механізм організації праціскладається з таких елементів:

· а) ринкового регулювання;

· б) державного регулювання;

· в) колективно-договірного регулювання;

· г) механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна система чи безтарифна модель, нормування праці і т. ін.

Безпосередньо робота з організації заробітної плати на підприємстві полягає у виборі моделі формування заробітної плати (тарифної чи безтарифної), виборі форм і систем заробітної плати, розробці умов і правил преміювання.