Інструменти міжнародного кредитування.

Основні інструменти міжнародного запозичення і кредитування, що знаходять відображення в платіжному балансі наступні:

• Торгові кредити - вимоги і пасиви, що виникають у результаті прямого надання кредиту постачальниками і покупцями по угодах з товарами і послугами, і авансові платежі за роботу, що здійснюється в зв'язку з такими угодами. Торгові кредити можуть надаватися як урядами, так і частками підприємствами й іншими неурядовими організаціями. Більшість з них є короткостроковими.

• Позики - фінансові активи, що виникають унаслідок прямого позичання засобів кредитором позичальнику, у результаті якого кредитор або не одержує ніякого письмового гарантійного зобов'язання від позичальника, або одержує борговий цінний папір. До числа позик відносяться позики на фінансування торгівлі, інші позики й аванси, включаючи іпотечні позики, фінансові лизы, а також кредити МВФ. Позики можуть надаватися і виходити грошовою владою, урядом, банками й іншими секторами і поділяються на короткострокові і довгострокові.

• Валюта - банкноти і монети, що знаходяться в обігу і використовуються для здійснення платежів. Національна валюта, що знаходиться в розпорядженні нерезидентів, вважається пасивом, а іноземна валюта, що знаходиться в розпорядженні резидентів, - активом. Валюта може знаходитися в розпорядженні грошової влади і банків.

• Депозити - деноміновані в місцевій чи іноземній валюті перекладні депозити, що безперешкодно на першу вимогу перетворюються в готівку і можуть бути використані для здійснення платежів. Депозити резидентів за рубежем вважаються пасивом, депозити нерезидентів усередині даної країни - активом. Депозити здійснюються грошовою владою і банками.

• Інші активи і пасиви - залишкова категорія, до якої відносяться всі інші види руху капіталу, наприклад внески країн у міжнародні організації.

• Облігація - емісійний цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Єврокредити.

Єврокредити – кредити, що надаються у валюті, яка є іноземною для банку – євровалюті, єврокредити видаються на євроринку. Цей ринок вільний від національної системи державного регулювання, його особливістю є пільговий (реєстраційний, податковий, валютний) режим для банківських операцій. Євровалютні ринки не обов’язково пов’язані з європейськими країнами. Окрім фінансових центрів в Європі (Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Люксембург), такі операції ведуться в Нью-Йорку, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні тощо.

Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60%), євромарками (14%), євройєнами (6%), євро (3%), єврошвейцарськими франками (1%).

Єврокредити, як правило, надаються на умовах “рол овер” (роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати “плаваючі” ставки відсотка.

Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загального розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється лише дата зміни “ціни” та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорентні, кредити, в яких практикують використання овердрафту.

Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зобов’язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позичальника.

Відсоткова ставка за роловерними кредитами складається з двох частин – базової ставки і маржі. За базу приймаються відсоткові ставки за три- або шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад ЛІБОР (LIBOR) у Лондоні.

Лізинг.

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

Міжнародний лізинг – договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, коли майно чи платежі перетинають державні кордони. М.л. здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв’язаних частин:-угода про купівлю-продаж;-угода, що стосується тимчасового використання майна. Міжнародний лізинг буває:-прямий експортний;-прямий імпортний;-транзитний (непрямий). Міжнародний лізинг має як позитивні риси, так і негативні.

До переваг міжнародного лізингу можна віднести:

для лізингодавця:

-інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберігається право власності за лізингодавцем;

-існування амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодержувачем шляхом зменшення лізингових платежів;

для лізингоодержувача:

-лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково;

-для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придбавається у власність, а береться у тимчасове користування;

-орендна плата виплачується після того, як обладнання встановлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;

-лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу;

-обслуговування і ремонт майна здійснюється власником;

-дає змогу орендатору використовувати найсучасніше обладнання;

-термін лізингу може бути значно більшим за термін міжнародного кредиту;

-податкові пільги; До недоліків міжнародного лізингу можна віднести:

-На лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодержувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту.

-Лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківської позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах.

-Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу характерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець зазвичай не може обмежити прийняття лізингоодержувачем додаткових боргових зобов’язань і у випадку банкрутства останнього не в змозі вимагати своє майно.

-Лізинг може бути дорожчим за кредит.

Та загалом вважається, що переваг лізинг має більше, ніж недоліків

Факторинг.

Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобовязаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобовязується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит.

Взагалі, сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Експортери отримують від факторингової компанії від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків готівкою залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта суми (10—30 % після вирахування комісії за кредит) сплачується тоді, коли імпортер перерахує кошти за товар. Вигода експортера — можливість запобігти кредитному та валютному ризикам і можливість прискорення кругообігу коштів. Вигода для імпортера — можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.

Факторинг поділяють на окремі види за певними ознаками:

за видами здійснення операцій:

-конвенційний (широкий) факторинг — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.;

-конфіденційний (обмежений) факторинг — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передання права на отримання грошей та ін.;

залежно від кількості факторів операції:

-прямий факторинг — в операції бере участь лише один;

-фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;

-опосередкований факторинг — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера; 2) з імпорту в країні імпортера;

за ступенем інформованості дебітора:

-розкритий факторинг — операція, в якій дебітор повідомляється про факторингову угоду;

-нерозкритий факторинг — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжний дебітор не повідомляється про неї.

Форфейтинг.

є формою середньострокового експортного фінансування. Це поняття походить від французького "a forfait" - повністю, гуртом, разом. Під ним розуміють купівлю, як правило, кредитною установою платіжної вимоги експортера (в жиро- або вексельному обігу), яка супроводжується угодою про відмову від регресу при несплаті такої вимоги. Перехід вимоги відбувається через поступку вимоги продавця (форфейтисту) банку (форфейтеру), часто – на основі соло-векселя, виставленого імпортером на користь експортера й індосованого ним без забезпечення, з приміткою "without recourse" ("без регресу"). При жиро-вимогах як додаткове забезпечення вимагають гарантію солідного банку в країні імпортера, а при соло-векселях – поручительство за ними. Продажем експортної вимоги форфейтист покращує свою ліквідність. Ризик виконання вимоги несе форфейтер. Форфейтер надає послуги і рекомендації для того, щоб виключити або матеріально контролювати ризики, таким чином дозволяючи компаніям-експортерам бути господарями ситуації в їх бізнесі в той час як вони освоюють нові ринки у постійно мінливому світі. Імпортери у країнах, що розвиваються, готові платити за товар з відстрочкою платежу великі суми; оскільки доступ до середньострокового і довгострокового фінансування в даних країнах обмежений і дорого коштує, імпортер приводить виплати за контрактами у відповідність до одержання доходів від проекту, завчасно фіксуючи відсоток за час користування кредитом. В Україні цільовим сегментом споживачів факторингових і форфейтингових послуг реально можуть бути тільки середні підприємства. Підприємства з обігом більше 100 млн. дол. США можуть собі дозволити придбати банк і мати дешеву кредитну лінію. Підприємства з обігом менше 10 млн. дол. США будуть не цікаві банку, тому в якості цільового сегменту виділяють фірми з обігом від 10 до 100 млн. дол. на рік.