Населення України з 1990 до 2015 року.

Аналіз статистичних даних свідчить, що на регіональному рівні масштаби депопуляції суттєво відрізняються . Станом на 1.01.2014 р. для більшості регіонів України характерним залишається природне зменшення населення. У середньому по країні цей показник у розрахунку на 1000 жителів становив -6,2 %. Найнижчий показник природного приросту населення відзначався у Чернігівській (-13 %) та Сумській (-10,2 %) областях. У той же час у Закарпатській області зафіксовано позитивний природний приріст населення (+0,3 %). Основними чинниками депопуляційних процесів залишаються надзвичайно високий рівень смертності та збереження тенденції до його зростання та відносно невисокий рівень народжуваності. Серед країн Європи та СНД Україна має найвищий рівень смертності – 16,4 %. Надзвичайно високою порівняно з країнами ЄС є дитяча смертність - в середньому в Україні (13 %). При низькій народжуваності висока дитяча смертність сприяє лише загостренню кризових явищ, тоді як її зменшення може розглядатися як потенційний резерв для поліпшення ситуації.

Зростання рівня народжуваності з 9,0 % у 2005 р. до 11,4 % у 2014 р. все ж таки у найближчій перспективі не зможе суттєво впливати на процеси природного зменшення населення. Тоді як збереження цієї позитивної тенденції створюватиме передумови для поліпшення демографічних перспектив у майбутньому.

Починаючи з 2004 р. для України характерним є незначне позитивне сальдо міграції. У той же час значні масштаби зовнішньої трудової міграції протягом тривалого часу, залучення до неї все більшої чисельності сільського населення, молоді, жителів малих міст, поширення явища на всі регіони, зростання частки молоді, жінок серед трудових мігрантів призвели до суттєвих кількісних втрат населення працездатного віку. За попередні роки завдяки зовнішній трудовій міграції Україна втратила близько 3 млн осіб, 30 % серед яких становлять кваліфіковані фахівці.

Аналіз міграційних процесів на рівні регіонів показує, що сальдо міграції залишається від’ємним для більшості областей за виключенням Одеської (+4,7 ‰), Харківської (+1,4 ‰), та м. Києва (+9,1 ‰). (Розібрати чому саме в цих областях?)Особлива міграційна ситуація сформувалася в Одеській області, яка має найбільший в Україні обсяг міграційного приросту, переважно за рахунок міграційного приросту іноземних громадян.

У цілому ж, як і раніше, у 2007-2014 рр. для України і для всіх обласних регіонів (за виключенням м. Києва) характерним залишається загальне скорочення чисельності населення.

Потенційні та сучасні прямі втрати працездатного населення. Найбільшу загрозу для трудового і демографічного потенціалу становить зростання рівня смертності працездатного населення за рахунок погіршення стану здоров’я, поширення алкоголізму, наркоманії, паління, зростання смертності від нещасних випадків, травматизму як виробничого, так і побутового характеру, самогубств, інших зовнішніх причин. Основними причинами передчасної смертності працездатного населення в Україні є зовнішні фактори: безробіття, масове поширення нездорового способу життя, нераціональне харчування, стреси, екологічні умови, погіршення умов праці. Рівень смертності від нещасних випадків в Україні перевищує відповідний показник в європейських країнах у 2-4 рази. З 1991 р. через втрати від нещасних випадків населення країни зменшилося на 1,1 млн осіб, або більше ніж на 2,6 %. Прямі щорічні економічні втрати в результаті зростання передчасної смертності, інвалідності, погіршення стану здоров’я оцінюються експертами у 8 млрд грн.

1. Зростання рівня смертності серед чоловіків працездатного віку через поширення безробіття, нездорового способу життя, високого травматизму, вбивств, самогубств загрожує формуванням деформованої статевої та вікової структури трудового потенціалу (смертність чоловіків від зовнішніх причин у віці 30-44 роки у 2014 р. в 6 разів перевищував відповідні показники для жінок, у віці 45-59 років – у 5 разів). Наслідками зовнішньої трудової міграції є незворотна втрата значної частини якісної, найбільш економічно активної національної робочої сили, у тому числі людського, наукового та інтелектуального потенціалу

2. Демографічні обмеження для використання залишкової трудової активності пенсіонерів, зростання демографічного навантаження на працюючих, планомірне постарішання робочої сили. Загальне зниження тривалості життя не дає змогу підвищувати рівень ефективності використання власної робочої сили за рахунок суттєвого збільшення працездатного віку, що створює додаткову перешкоду майбутнього розвитку трудового потенціалу країни. Серед країн Європи Україна має найменшу середню тривалість життя – 71 рік (для чоловіків – 66 років, для жінок – 76 років). За даними ВОЗ відставання України від країн ЄС за показником очікуваної тривалості життя становить майже 11 років.

У майбутньому зберігатиметься тенденція до планомірного старіння робочої сили, що знижує мобільність робочої сили та можливість реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. Сьогодні в середньому по Україні фактично кожна шоста економічно активна особа має вік більше 50 років, висока частка працюючих осіб пенсійного віку. Зростання рівня зайнятості (57,2 %, 2014 р.) на фоні скорочення чисельності працездатного населення свідчить про збільшення частки працюючих пенсіонерів.

Постарішання населення за рахунок збільшення частки осіб пенсійного віку та формування регресивної вікової структури (частка осіб пенсійного віку становить зараз в середньому в країні майже 24 % у загальній структурі населення, частка дітей – 15,5 %). Найбільш деформованою вікова структура є у 13 областях, в яких частка пенсіонерів значно вища від середнього рівня по країні й сягає більше 27-30 % (найвища кількість пенсіонерів у Чернігівській області – 32,9 %). Старішання населення протягом останніх років відбувалося виключно завдяки зниженню народжуваності. Деформація вікової структури веде до зростання рівня демографічного навантаження на працюючих, не дає можливості підвищити соціальні стандарти життя пенсіонерів та працюючих, є причиною зубожіння та бідності (демографічне навантаження на працюючих становить 1,9 особи непрацюючих, що майже вдвічі більше, ніж у країнах ЄС).

3. Негативний вплив на відтворення трудоресурсного потенціалу, який буде спричинений у довгостроковій перспективі деградацією інституту сім’ї. Для України залишається характерним високий рівень розлучуваності, народження дітей у неповних сім’ях, цивільних шлюбах (частка народжених дітей у таких сім’ях становить 21 %), зростання кількості дітей, народжених у неблагополучних сім’ях, зростання кількості сімей, які не бажають мати дітей через можливі матеріальні, соціальні, психологічні проблеми. Фактично в країні розпадається кожний другий офіційний шлюб ( два із трьох шлюбів, укладених у міській місцевості та один із трьох,укладених у сільській місцевості). У 2013 р. в розрахунку на 1000 осіб населення укладалося 10 шлюбів, реєструвалося майже 5 розлучень. Причинами зниження суспільного статусу сім’ї, її ролі у вихованні дітей є неналежна соціальна захищеність, нездоровий психологічний клімат у сім’ях, незадовільні житлові умови, високий ризик суттєвого зниження рівня життя з народженням 1-2 дітей.

Деградація інституту сім’ї буде мати довготривалі як безпосередні, так і опосередковані наслідки в майбутньому, які будуть пов’язані, у першу чергу, зі збільшенням кількості безпритульних дітей, проблемами виховання, формування трудової поведінки та установки, зростанням масштабів поширення підліткової наркоманії та алкоголізму, підліткової злочинності, що фактично призведе до ще більшої якісної та кількісної втрати трудового потенціалу, ніж від природного скорочення населення.

4. Для ефективного й результативного впливу на ситуацію необхідно застосовувати принцип комплексного підходу на основі конкретизації заходів державної політики, направлених на зміну передумови розвитку демографічних процесів для забезпечення демографічної бази розвитку власного трудового потенціалу, на підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів та оптимізацію системи підготовки кадрів.

5. Демографічна ситуація, природний рух населення та рівень життя населення.Населення країни - чинник її комплексного економічного та соціального розвитку. В умовах ринкової економіки головну роль воно відіграє як споживач, хоча слід враховувати і його роль як елемента продуктивних сил, тобто як трудові ресурси. Населення як споживач значно впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових товарах, послугах.

Станом на 01.02.2015 року чисельність наявного населення в Україні становила 42 910,9 тис. Осіб. Упродовж січня 2015 р. чисельність населення зменшилася на 18,1 тис. Осіб, що в розрахунку на 1000 наявного населення становить 5 осіб. Зменшення чисельності населення країни відбулося за рахунок природного скорочення – 20,3 тис.осіб, водночас зафіксовано міграційний приріст населення – 2,2 тис.осіб.

Чисельність населення, його динаміка та статево-вікова структура - найважливіші показники демографічної характеристики народонаселення. Важливим є також показник природного приросту населення. За останні 80 років серед населення України були величезні людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Результатом цього є його сучасна деформована вікова структура. Найважливішим чинником динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (становив 14,3%о у 1940 р., 14,9%о у 1997 р. і 14,3%о у 2014 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27,3%о у 1940 р. до 8,7%о у 1997 р. і 11,4 % у 2014 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13,0%о у 1940 р. до -6,2%о, у 1997 р. і -6,31 % на 01.01.2014 року). Природний приріст населення розрахований як різниця показників народжуваності (кількості народжень на 1000 жителів) і смертності (кількості смертей на 1000 жителів). Показники народжуваності і смертності є оцінками CIA World Factbook (Всесвітня книга фактів ЦРУ ​​США) станом на 2014 рік.Значним чинником динамки є зростання смертності населення. Певну роль у цьому відіграє складна екологічна ситуація, яка особливо загострилася після катастрофи на ЧАЕС. Найвища вона серед осіб старших вікових груп (чоловіків віком понад 40, жінок - понад 50 років). Основні причини смертності - хвороби серцево-судинної системи, новоутворення, нещасні випадки, отруєння, травми та ін. Особливо збільшилася смертність від хвороб системи кровообігу (з 642 осіб на 100 000 населення у 1990 р. до 867 у 2014 р.), нещасних випадків, отруєнь і травм (відповідно 107 і 140). Зростає смертність від захворювання на СНІД, туберкульоз.

6. Досить висока в Україні смертність дітей у віці до року.Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених : на 100 померлих – 63 народжені. Рівень народжуваності у січні 2015 року становив 9,6 особи на 1000 наявного населення, а рівень смертності – 15,2 особи. У віці до 1 року померло 297 дітей. Рівень смертності дітей у віці до 1 року становив 7,7 померлих на 1000 живонароджених.

У регіонах зі складною екологічною ситуацією, особливо прилеглих до Чорнобильської зони, вона зростає.

Величина коефіцієнта народжуваності залежить від багатьох чинників, зокрема від показників шлюбності та розлучень, питання формування сім'ї. В Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості ранніх шлюбів і високі показники розлучень; практично не реалізується настанова сімей на народження 2-3 дітей; малозабезпечені сім'ї відкладають народження першої дитини. Для України характерна в середньому така сімейна структура: батько, мати, 1,1 дитини. З приходом до влади демократичних сил вирішено запитання про адресні допомоги окремим молодим сім'ям на випадок народження дитини. Найгірша ситуація у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська, Луганська, Донецька та ін.), де найнижчі показники природного приросту населення. Додатний приріст, хоч і незначний, у Закарпатській та Рівненській областях. У всіх областях України природний приріст поступово знижується, особливо це відчутно там, де значна частка населення проживає в селах. Причиною цього є насамперед досить висока частка людей старшого віку в сільській місцевості. Позитивний природний приріст зафіксовано тільки в селах Закарпатської області.

7.Демографічна ситуація в Україні характеризується також показником середньої тривалості життя, тобто кількістю років, яку в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як зараз. Для тих, хто народився в 1997-1998 рр. наприклад, цей показник буде становити до 68,1 року, причому чоловіків - 62,7, жінок - 73,5 року.За цим показником Україна посідає 52-ге місце в світі.

«Старіння» населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до певних труднощів у формуванні трудових ресурсів та забезпеченні господарства робочою силою, є одним з найтривожніших симптомів погіршення демографічних умов його відтворення. Якщо частка пенсіонерів серед населення зростає, то представників молодшого покоління - скорочується (в 2013 р. - 18,1% проти 21,5% у 1996). Людей працездатного віку в країні понад 50% (у 2014 р. їх було 51,6% проти 55,8 у 1996 р.). Кількість жінок в Україні залишається стабільною і становить 54 % населення.

8.Проблеми статево-вікової структури населення значно відрізняються по регіонах. Наприклад, у Закарпатській і Донецькій областях вони є діаметрально протилежними. Певні особливості спостерігаються в сільській і міській місцевостях. Зокрема, в більшості сільських, адміністративних районів України природного приросту населення немає, а в багатьох з них відбувається процес депопуляції, тобто коефіцієнт народжуваності тут менший за коефіцієнт смертності. В селах вікова й статева структури населення різко погіршуються, що, безперечно, негативно впливає на розвиток економіки і суспільства. Особливості статево-вікової структури свідчать про високе демографічне навантаження на населення працездатного віку. Так, у 2013 р. цей показник становив 781 непрацездатну особу на 1000 працездатних (у сільській місцевості 1036, а в містах 680 осіб).

9.У системі показників раціональності розміщення продуктивних сил найважливішими є рівень життя населення та його регіональні відмінності. Рівень життя характеризується рядом синтетичних показників, до яких належать: фонд споживання у використовуваному національному доході; реальні доходи населення; номінальна заробітна плата робітників і службовців; реальна заробітна плата робітників і службовців; доходи селян від громадського господарства; суспільні фонди споживання; обсяг роздрібного товарообороту. Для визначення рівня життя порівнюють розміри й динаміку споживання продуктів харчування та непродовольчих товарів, житлових і комунально-побутових послуг, а також послуг транспорту, зв'язку, соціально-культурної сфери, умов відпочинку та праці тощо.

10.Міжнародна статистика розраховує показник життєвого рівня за валовим внутрішнім продуктом (ВВП) або валовим національним продуктом (ВНП) на душу населення. За цим показником Україна значно відставала від розвинених країн ще до проведення реформ. Так, у 1990 р. ВВП в Україні становив $ 5560 на душу населення за рік, тоді як у високорозвинених країнах світу він був у 3-4 рази більшим.За роки реформування життєвий рівень в Україні знизився більш як у 6 разів. Внаслідок цього Україна перемістилася з 45-го місця, яке вона займала за рівнем людського розвитку у 1994 р., на 95-те у 1997 р. і 112-те - в 2014 р. із 191 країни світу. В 2012 році ВВП на душу населення в Україні становить 3867 дол.США. в рік. Наряду з такими країнами як Кабо-Верде, Парагвай, Сальвадор, Тувалу, Монголія, Самоа і Маршаллови острови. Для порівняння на першому місці в цьому списку стоять такі країни як Ліхтенштейн (134 915 дол. США на душу населення в рік, Монако – 163 026 дол.США, Люксембург – 107 476 дол.США).

Найвідчутнішими наслідками зниження реальних доходів і платоспроможного попиту населення є зниження обсягів споживання продуктів харчування, погіршення його структури, якості та асортименту, що призводить до скорочення тривалості життя населення.

11. Міграція населення. Складовою розвитку населення і трудових ресурсів є міграція, причини і мотиви якої можуть бути різними. Вона може бути пов'язана з постійною або тривалою зміною місця проживання, тимчасовими чи сезонними переміщеннями людей тощо.

В Україні постійно зменшується чисельність населення внаслідок міграційного відтоку. Якщо в 1990 р. коефіцієнт чистої міграції становив +1,5%, то в 2000 р. - 1,9%. Рівень міграції населення залежить від регіональних особливостей. Так, тільки Одеська область має, хоч і незначне, проте ще позитивне сальдо міграції, а всі інші області втрачають населення й трудові ресурси (як і вся Україна) на користь інших держав світу. Причини цього різні, проте, зростання міграційної рухомості населення України більше спричинене економічними, ніж будь-якими іншими чинниками (політичними, національними, релігійними тощо). Перебудова економіки України призвела до великих змін у житті держави: політична і фінансова нестабільність, значний спад виробництва, банкрутство й закриття багатьох підприємств і банків. Це, у свою чергу, викликало повальне вивільнення працівників, зниження рівня заробітної плати, затримки з її виплатою і, як наслідок, зниження рівня життя населення в цілому. За офіційною статистикою, в 2000 р. за межами України працювали, осіб: 18741, в тому числі в Росії - 1552 (9%), Греції - 5702 (38%), Польщі - 797 (4%), у Чехії - 3287 (19%), Німеччині - 497 (3%), США - 353 (2%), Ізраїлі - 575 (3%), на Кіпрі - 472 (3%), у Франції - 23, Великобританії - 236 (1%), Швейцарії-71 особа, в інших країнах - 18%. Зараз за неофіційними даними за кордоном проживають 5-7 млн українців (20 - 25% працездатного населення держави). Наведені цифри ілюструють втрату молодою українською державою трудового потенціалу, що особливо важливо для розвитку її економіки. Зрозуміло, що в економічно розвинені країни мігрує найпотужніший, найякісніший (фізично й інтелектуально) трудовий потенціал нації. Більшість мігрантів - це економічно та демографічно активне населення молодих вікових груп, що мають середню спеціальну та вищу освіту.

12.Значними є також внутрішні міграції населення в Україні, тобто між регіонами, областями, населеними пунктами. За тривалістю переміщення населення виділяють безповоротну і тимчасову міграції. Тимчасові міграції включають сезонні та маятникові переміщення. Сезонні міграції населення ~ це тимчасове (сезонне) його переміщення. Вони бувають внутрішньо- та міждержавними, а також економічними (забезпечення робочою силою певних галузей господарства на період сезонного збільшення робіт) та соціально-культурними (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм). Значних розмірів в останні десятиріччя набули маятникові трудові поїздки населення («маятникові міграції»), тобто регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання.

Основною причиною зростання кількості людей, які працювали за межами свого населеного пункту, був посилений промисловий розвиток міст. Цьому сприяли також недостатній вибір професій на селі, низький рівень механізації виробництва, широке використання ручної праці в сільському господарстві та ін.

13.Міське і сільське розселення. Основними чинниками розселення, а також його інтенсивності й напрямів є соціально-економічні, природні й демографічні. Природні чинники позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Територіальне розселення, крім того, залежить від інтенсивності та напрямів постійних і маятникових переміщень населення. В Україні існує єдина система розселення, основу якої становлять адміністративно-, виробничо- та культурно-побутові передумови й чинники. Виділяють регіональні системи розселення (Центральна, Західна, Північно-Східна, Південна, Подільська) й обласні (всього 24). Останні являють собою сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів. Виділяють ще локальні системи у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Всі вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків.

14.Міське розселення. На розміщення міського населення на території України найбільший вплив здійснює соціально-економічний чинник, від якого залежать виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Між цими видами міських поселень існує істотна відмінність. Місто - це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а його населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільчі) та неекономічні (адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Часто міста виконують якусь одну функцію, тому їх називають малофункціональними (монофункціональними). Проте найчастіше вони є поліфункціональними. Найгустіша мережа міст у Донецькій (51), Луганській (37), Київській (26), Одеській та Харківській (відповідно 19 і 17) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10, 10, 11). В Черкаській області 20 міст з чисельністю населення більше 6 тис.чоловік.

Більшість міських жителів припадає на так звані містечка - проміжну між містом і селом ланку поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкають дві та більше тисяч, переважно робітників і службовців, членів їхніх сімей. Розрізняють містечка індустріальні, агропромислові,

сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 2014 р. їх у країні було 897, або 66,7% загальної кількості всіх міських поселень України, проте проживало в них тільки 13,2% загальної кількості міського населення. В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис), великі (100-500 тис), дуже великі (500-1000 тис), міста-мільйонери (понад 1000 тис осіб). (Назвати міста мільонери України за чисельністю населення).

15.Найчисельніша група – малі міста (до яких належать і містечка). Із загальної кількості міст (1345) вони становлять 1242, тобто 92,3%, проте в них проживає всього 31,8% міського населення України. Середніх міст 55 (в них мешкає 11,3% міського населення), великих - 39 (26,9% міських жителів), дуже великих - 4 (8,4% мешканців). У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення (табл. 10). Отже, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 56,9% міського населення України.

До міст-мільйонерів належать Київ (2,868 млн осіб), Харків (1,451 млн) та Одесі (1,017 млн).Серед дуже великих міст – Дніпропетровськ (993 тис.осіб), Донецьк (949 тис.осіб), Запоріжжя (766 тис. осіб), Львів (729 тис. осіб), Кривий Ріг (652 тис. осіб).

16.Малі й середні міста, як правило, виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції та є центрами областей і адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу й трудові ресурси навколишніх сільських місцевостей. На сході й півдні України є низка великих міст, які обслуговують потужну промисловість Донбасу й Подніпров'я, морський транспорт, курортно-рекреаційну галузь. Це - Горлівка, Єнакієве, Костянтинівка, Алчевськ, Макіївка та ін.

17.Існує пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. В Україні високий рівень міського населення в областях: Донецькій - 90,2% (густота населення - 189,0 осіб/км:), Дніпропетровській - 83,6% (120,8 осіб/км:), Харківській - 79% (95,5 осіб/км;), Львівській -60,8% (125,2 осіб/км:) та ін. Густота населення в цих та інших областях зростала за рахунок міського населення. В Україні 19 міських агломерацій - зосереджень функціонально пов'язаних між собою міських поселень, в яких сконцентровано потужні виробничий, культурний, освітній і торговий потенціали.Проте надмірна концентрація великих міських агломерацій породжує негативні явища: через надмірну концентрацію промисловості зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для озеленення та ін. Моноцентричні агломерації (міста Київ, Харків, Одеса, Львів) зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом, транспортом.

18.До невеликих міст, які виконують організаційно-господарські, промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення, належать Жидачів, Коломия, Косів, Стрий, Кременець, Дубно, Острог, Славута, Ніжин та ін. Центрами рекреації й оздоровлення населення є такі міста, як Моршин, Хмільник, Трускавець, Свалява, Миргород та ін.

19.Сільське розселення. На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуальним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується.

Сільське населення ще переважає у Вінницькій (52%), Закарпатській (61%), Івано-Франківській (56,6%),Рівненській (52,4%), Тернопільській (56%), Чернівецькій (57,3%) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (13,6%), Дніпропетровській (16,4%), Харківській (21%) областях та ін. Половина сіл (54,8%) зосереджена в Західній економічній зоні.

За кількістю жителів села поділяють на малі (І тип - до 500 осіб) - 57,7%, середні (II тип - 500-1000 осіб) - 22,4% і великі (III тип - понад 1000 осіб) - 19,9%. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах. Територіальні відмінності сільського розселення у різних природних зонах і районах України зумовлені природними, суспільно-економічними умовами та історичним минулим. Так, на Поліссі з його мозаїчними сільськогосподарськими угіддями села переважно невеликі за людністю, хоча існують певні відмінності між правобережним і лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу мережа сільських поселень зріджена, вони розміщені біля водотоків, густота сільського населення незначна. У районах Закарпаття та Прикарпаття села великі, в Криму - розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах. Сільські поселення виконують функції сільськогосподарські й несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових закладів та ін.).

20.На терені країни в системі сільського населення й розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Іншими словами, смертність тут перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. За 1979-2013 рр. кількість сільського населення зменшилася на 3,2 млн, або на 19,6%. Це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.