Оцінка та облік формування вартості основних засобів.
Відповідно до Концептуальної основи МСФЗ будь який актив для відображення в обліку повинен відповідати таким критеріям: 1) приносити в майбутньому вигоду підприємству; 2) вартість його можливо достовірно визначити.
Крім зазначених основні засоби повинні відповідати ще декільком критеріям. Зокрема, згідно з МСФЗ № 16 “Основні засоби” – це матеріальні активи, які:
- утримує підприємство для використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, для надання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;
- будуть використані, як очікується, більше одного періоду;
Названі критерії аналогічні у всіх країнах. В окремих країнах виділяють ще вартісний критерій.
Так, в Німеччині ліміт вартості основних засобів – не менше 800 евро, в Білорусії – більше 30 мінімальних заробітних плат за одиницю, в Росії – більше 100-кратного встановленого законом розміру мінімальної місячної оплати праці за одиницю.
Основні засоби відображаються в обліку за первісною (часто перекладають історичною вартістю). Згідно з міжнародними стандартами до первісної вартості основних засобів включається ціна придбання за вирахуванням отриманих знижок, митні збори, невідшкодовані податки, витрати, що прямо відносяться до приведення основних засобів до робочого стану (монтаж, підготовка ділянки, доставка, професійні гонорари архітекторам, інженерам тощо).
В окремих країнах (Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди) дозволено включати до вартості основних засобів суму відсотків по позиках, пов’язаних з придбанням останніх.
Наступна облікова проблема з якою стикаються бухгалтери – це проблема відображення витрат на утримання основних засобів (ремонт, модернізацію тощо).
За МСФЗ (як і в Україні) подальші витрати на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують стан цього активу, підвищують рівень його продуктивності. До прикладів поліпшень, які призведуть до збільшення майбутніх економічних вигод можна віднести:
- модифікацію об’єкта з метою збільшення виробничої потужності;
- поновлення частин обладнання для досягнення значного покращення якості виробленої продукції;
- впровадження нових виробничих процесів, які дають змогу значно зменшити операційні витрати.
Витрати на ремонт чи обслуговування визнаються як витрати в тому періоді коли вони понесені. Витрати на ремонт і обслуговування основних засобів скоріше поліпшують або відновлюють, а не підвищують оцінений спочатку рівень продуктивності.
Відповідно до міжнародних стандартів визнані витрати, пов’язані з об’єктом основних засобів, повинні додаватись до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивності існуючого активу, надходитимуть до підприємства. Всі інші витрати слід визнавати як витрати періоду, в якому вони були понесені.
Суттєвою особливістю оцінки основних засобів відповідно до МСФЗ є той факт, що балансова вартість основних засобів може бути зменшена відповідними державними грантами. Порядок цього зменшення розкрито в МСФЗ 20 “Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу”.
Існують особливості оцінки окремих видів основних засобів. Так, у міжнародній практиці амортизація на такий вид активів як земля не нараховується. Строк її експлуатації не можливо лімітувати. Тому облік землі навіть тоді, коли вона зайнята будівлями ведеться окремо на рахунку “Земля”.
У випадку придбання групи основних засобів з оплатою загальної суми виникає проблема розподілу понесених витрат між окремими об’єктами. Загальне правило для вирішення цієї проблеми полягає в розподілі суми витрат між окремими активами пропорційно їх ринковим цінам. Для визначення ринкової ціни можна використовувати оцінки незалежних спеціалістів, оцінки, що використовуються страховими компаніями тощо.
Міжнародні стандарти дозволяють альтернативний підхід оцінки основних засобів: основні засоби можуть відображатись в звітності за переоціненою вартістю.
Методи нарахування амортизації основних засобів.
Амортизація основних засобів – поступове систематичне списання вартості основних засобів в процесі їх корисного використання, пов’язане з їх фізичним і моральним зносом.
Відповідно до міжнародних стандартів можна використовувати різні методи амортизації: прямолінійного списання, зменшення залишку, суми одиниць продукції. В українському законодавстві до перелічених методів додається метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод.
В обліку Польщі амортизація нараховується з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін, рівня економічного та технологічного прогресу; виробничих потужностей, коефіцієнтів зносу відповідно податкового законодавства.
В Португалії дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування.
В Німеччині законодавством непередбачено конкретних методів нарахування амортизації. Найчастіше використовують на практиці прямолінійний метод та зменшення залишку. Строки служби визначаються за спеціальними галузевими таблицями.
У Франції теж найчастіше використовується прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається. З 1960 р. у Франції дозволяється використання прискореного методу списання вартості.
В американській обліковій практиці існує багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується, здійснюється керівництвом підприємства, рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про дане питання.
В Данії існують окремо амортизаційні ставки для фінансового та податкового обліку.