Оцінка і основні напрями поліпшення використання оборотних виробничих засобів
Раціональне та економне використання оборотних засобів (сировина, матеріали, паливо, енергія) — одне з найважливіших завдань підприємств. Для оцінки ефективності використання оборотних виробничих засобів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів.
Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів.
1)Показники витрат матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання, безпосередньо пов'язане з виконанням виробничої програми та з проведенням ремонтних робіт, обслуговуванням внутрішньозаводського транспорту, забезпеченням підсобного господарства тощо.
Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів — це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні — у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.
Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник питомих витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (питома матеріаломісткість) визначається за формулою
Мп=Мі/N
де Мп — питома матеріаломісткість;
М — витрати конкретного виду ресурсів;
N — кількість одиниць виготовленої продукції,шт..
Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на одну фізичну одиницю виготовленої продукції (загальна матеріаломісткість) визначається за формулою
Мз=Ма/N
де Мз — загальна матеріаломісткість;
Ма — загальна сума матеріальних витрат, грн.
Наведені формули використовуються для розрахунку матеріаломісткості нескладних видів продукції (електроенергія, мінеральні добрива, чавун, сталь тощо).
2)Друга група показників — показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів — повніше відображає використання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання. Так, у галузях, що переробляють первинну сировину (підприємства кольорової металургії, цукрові заводи), застосовують показник (коефіцієнт ) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, показник добування міді з руди, виходу цукру з буряків.
Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру металоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. Основні шляхи (напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.
До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого спож. удосконалення машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива;
Організаційно-економічні напрямки економії - удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.
Тема 4. Типологія підприємства
Поняття підприємства
Підприємство – економічна одиниця, що здійснює функцію з виробництва та реалізації товарів та послуг, і у цьому сенсі підприємства протиставляються домогосподарствам, основною економічною функцією яких є споживання. Хоча певна частина благ створюється в середині домогосподарств, переважна більшість товарів і послуг вироблені підприємствами, крім того, якщо домогосподарства виробляють продукцію переважно для себе, то підприємства для зовнішніх споживачів
Завдання підприємства полягає у залучені необхідного для здійснення господарської економічної діяльності економічних ресурсів (факторів виробництва) та трансформації у продукти. Кінцевим результатом процесу перетворення ресурсів у продукти є збільшення запасу засобів придатних для споживання.
Основними фазами господарського процесу на підприємстві є:
1. Постачання – забезпечення факторами виробництва, яке сепроводжується формуванням витрат виробництва. Використовувані підприємствами фактори виробництва можна поділити на такі три категорії:
• праця (використання фізичних та розумових властивостей людей)
• засоби виробництва – всі предмети, які використовуються у господарській діяльності крім тих, які будучи переробленими втілюються у фінальних продуктах (обладнання, інструменти)
• предмети праці, як наприклад сировина і матеріали які будучи використаними повністю або частково входять у продукцію підприємства, стають її складовою
2. Виробництво – комбіноване використання факторів виробництва з метою створення товарів та послуг
3. Збут, який супроводжується отриманням підприємствами виручки
Крім основних фаз в процесі господарювання можуть виникати фази складування:
• сировини та матеріалів (між фазами постачання та виробництва)
• готової продукції (між фазами виробництва та збуту)
• результатів незавершеного виробництва (у фазі виробництва)
Причини виникнення фаз складування, а отже і утримання відповідних складів полягають у недостатній синхронізації процесів постачання, виробництва та збуту.
Деякі економісти вважають що необхідно проводити відмінність між поняттями підприємства та фірми. Зокрема існує думка, що підприємство – це організація, яка володіє і веде господарську діяльність на подібних підприємствах. Фірма може володіти як одним так і багатьма підприємствами.
Відповідно до іншої точки зору, якщо підприємства існують у будь-яких системах то фірми, як тип підприємств є фенеменом виключно ринкової економіки. Крім того іноді фірми, як організації що грунтуються на приватній власності протиставляють державним підприємствам.
Господарський кодекс України визначає підприємство як самостійний суб’єкт господарювання створений для задоволення суспільних і особистих потреб, шляхом систематичного здійснення виробництва, науково-дослідницької, торговельної та іншої господарської діяльності. Підприємства можуть створювати для здійснення як комерційної так і некомерційної господарської діяльності.