Історія розвитку акціонерного права в дореволюційній Росії
Деякі автори (Долинська В. В.) відносять започаткування акціонерних товариств у Росії на кінець XVII - початок XVIII ст., коли з'явилася (ще за часів царя Олександра Михайловича, а згодом - Петра І) практика представлення на схвалення уряду проектів створення акціонерних товариств, жоден з яких, однак, не був утілений в життя. Навіть спроби Петра І, який став започатковувати прогресивний досвід західноєвропейських країн, сприяти процесу створення акціонерних товариств шляхом надання відповідних привілеїв купецтву (щодо організації спільної торгівлі компаніями відповідно до Указів від 27 жовтня 1699 р., 27 жовтня 1706 р., 2 березня 1711 р., 8 листопада 1723 р.) не були підтримані купецтвом, на яке цар покладав надії у цій справі.
Тому навряд чи можна говорити про ледве не першість Росії у започаткуванні акціонерної справи. Створення в Росії перших акціонерних товариств, що реально діяли, датується більш пізнім періодом, ніж у Західній Європі. Ці товариства започатковувалися в Росії з тією ж метою, що і на Заході, - для здійснення торгівлі з іншими територіями (Константинополем, Персією, Аляскою).
Якщо ініціатором створення згаданих акціонерних товариств, що не відбулися, була держава, то в другій половині XVIII ст. російське купецтво та промисловці усвідомили переваги акціонерної форми ведення торгівлі (а згодом - і промислових підприємств) і почали ініціювати заснування цих підприємницьких організацій. Першою акціонерною компанією вважають засновану 24 лютого 1757 р. "Російську в Константинополі торговельну компанію", яка була створена з дозволу російського уряду. Ка-пітал компанії складався з 200 часток, що називалися акціями; номінальна вартість кожної акції становила 500 рублів; одна половина акцій розподілялась між засновниками, а друга - виставлялася на відкриту підписку для всіх бажаючих; акції вільно відчужувалися; управління фактично здійснювалося засновниками компанії, які мали щорічно (а також у разі потреби) складати звіти - "генеральні рахунки", що могли бути перевірені.
За принципом Константинопольської торговельної компанії згодом створюються інші акціонерні компанії (Компанія перського торгу - 1758 р., Акціонерний емісійний банк -1762 р.. Російсько-американська компанія - 1798 р. та інші).
Зазначені акціонерні товариства створювалися в дозвільному порядку, тобто за рішенням уряду, який визначав основні привілеї для кожної компанії та основні її характеристики (статутний капітал, кількість акцій, їх номінальна вартість, порядок розподілу (підписки) акцій тощо). Однак такі важливі питання, як порядок прийняття рішень (одностайно чи більшістю голосів і якою саме- простою чи кваліфікованою), регулювалися на локальному рівні за розсудом засновників (акціонерів).
У цей період в Росії головним чином і сформувалися основні засади створення та діяльності акціонерних товариств та характерні ознаки останніх:
наявність статутного капіталу, поділеного на частки рівної номінальної вартості;
стабільність майнової бази акціонерного товариства, що забезпечувалося неможливістю витребування коштів (майна), сплачених за акції;
вільне відчуження акцій;
надання останніми їх власникам не лише прав, а й покладення певних обов'язків.
Можливість створення акціонерних товариств законодавчо була закріплена 1807 р. царським Маніфестом про привілеї, даровані купецтву. Однак головним актом, який діяв до 1917 р.,стало затверджене законом 1836 р. Положення про акціонерні компанії, яке згодом з відповідними змінами та доповненнями ввійшло у Звід законів Російської імперії як друга частина глави "Про товариства" під назвою "Про товариства з часток та компанії на акціях".
Зазначені нормативні акти передбачали:
дозвільний порядок створення товариства;
затвердження урядом (Сенатом або господарським міністерством) статуту товариства;
можливість випуску лише іменних акцій:
обов'язковість для засновників володіння 1/4 частиною акцій;
залежність прав акціонера від кількості належних йому акцій: загальне право - брати участь і мати право дорадчого голосу на загальних зборах акціонерів - мали всі акціонери;
право вирішального голосу надавалося акціонерам, що мали певну кількість акцій; акціонери, що наділялися правом вирішального голосу, мали кількість голосів пропорційну кількості належних їм акцій;
схема управління: загальні збори (вищий орган), виконавчий - правління або директори.