Демографічний і трудовий потенціали

Демографічний потенціал – це спроможність системи організації життєдіяльності суспільства до простого або розширеного відтворення населення. В Україні з 1993 р. спостерігається депопуляція населення, що свідчить про значну деградацію демографічного потенціалу України. Загальні втрати населення України за 1993-2009 рр. склали понад 5 мільйонів осіб, тобто більше 10%. Це пояснюється високим рівнем смертності, низьким рівнем народжуваності та від’ємним сальдо міграційних процесів. З 2005 року спостерігається тенденція зменшення деструктивних процесів в розвитку демографічного потенціалу країни, зокрема, хоч і незначно, але відбулося деяке скорочення смертності. Крім того спостерігається тенденція до зростання народжуваності і збалансування міграційного сальдо. В результаті, якщо в 90-х рр. населення України зменшувалося зі швидкістю 400-450 тис. осіб на рік, то з 2007-го року таке зменшення складає близько 120 тис. осіб на рік. Негативним моментом у розвитку демографічного потенціалу країни є те, що в середньостроковій перспективі не вдасться досягти значного скорочення смертності. Така ситуація надзвичайно шкодить розвитку демографічного потенціалу через специфічну структуру смертності в Україні, де є високою питома вага смертності людей у молодому і працездатному віці. Через це темпи старіння нації в Україні є найвищими серед країн Європи. Серед вагомих причин такої ситуації – епідемічна обстановка по соціальним хворобам (СНІД, туберкульоз) та поширеність шкідливих звичок, особливо серед молоді.

Трудовий потенціал – це здатність населення країни до постійного заміщення вибуття працівників старших вікових груп на ринку праці. Трудовий потенціал та його динаміка залежать, в першу чергу, від стану та динаміки демографічного потенціалу, а також від розвитку соціальної інфраструктури, зокрема, системи охорони здоров’я, соціального страхування, освіти, культури, житлово-комунальної сфери і т.д. Характерною рисою розвитку трудового потенціалу в Україні є незбалансованість професійно-кваліфікаційної структури робочої сили і потреб економіки в робочій силі, а також регіональні диспропорції забезпечення робочою силою, що призводять до значних диспропорцій у розвитку ринку праці як на національному, так і на регіональному рівнях. Очевидно, що таке збалансування пов’язане з реформою системи освіти та організацією профорієнтаційної роботи у відповідності до стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку країни.

Виробничий потенціал

Виробничий потенціал – це здатність господарської системи генерувати виробничий процес. Основою виробничого потенціалу в Україні є фізичний капітал. Хоча обсяг фізичного капіталу на сьогодні складає 90% від обсягу 1990 року, все ж кількісно фізичного капіталу достатньо для організації виробничих процесів на сучасному рівні. Значно гірше виглядає ситуація з точки зору якісних і структурних оцінок фізичного капіталу:

1) якісні параметри основних виробничих фондів в Україні характеризуються високою питомою вагою технічно і технологічно застарілого обладнання;

1) середній рівень фізичного зносу виробничих фондів перевищує 60%;

2) середня тривалість експлуатації основних фондів (активної частини) становить 16-18 років, що вдвічі перевищує середньоєвропейський рівень.

Що стосується структури основних фондів, то майже 90% з них призначені для виробництва первинного і вторинного секторів, тобто для сировинних галузей і галузей початкової обробки. Приблизно така ж кількість основних фондів є морально застарілими, тобто не відповідають сучасним технологічним вимогам, хоча близько 10% обладнання є технологічно оновленим, у т.ч. у відповідності до світових стандартів (або перевершує їх). У цілому основним завданням розвитку виробничого потенціалу країни є технологічна модернізація активної частини основних виробничих фондів. У частині оборотних фондів основним завданням є їх ефективне використання, в першу чергу зниження енерго- і ресурсомісткості виробництва.