Досвід досліджень проблематики корпоративного управління

Основоположники досліджень в області корпоративного управління А. Бирль і Д. Мині (1932) розкрили основні напрямки прикладного використання теоретичних основ управління корпораціями і так визначили головну проблему корпоративного управління: корпорації повинні уникати концентрації власності в руках менеджерів, що прагнуть максимально дбати лише про свої інтереси, порушуючи при цьому права дрібних акціонерів.

У 1937 р. Р. Коуз сформулював головну проблему корпоративного управління трохи інакше. По Р. Коузу, головною проблемою корпоративного управління є поділ власності і контролю. Саме завдяки Р. Коузу з'явився термін агентський конфлікт.

Згідно Р. Коузу, власники корпорації (принципали) довіряють управління своїм капіталом найбільш професійним менеджерам. Менеджери зобов'язуються максимально ефективно управляти власністю акціонерів, тобто корпорацією, забезпечуючи її ріст, тобто ріст статку акціонерів. У свою чергу, власники корпорації беруть на себе зобов'язання, зв'язані з оплатою управлінських послуг менеджерів, яка б відповідала якості цих послуг.

Акціонери частину приросту до свого капіталу направляють на оплату праці менеджерів. Саме визначення розміру оплати управлінських послуг менеджерів акціонерами є наріжною проблемою корпоративного управління і причиною агентського конфлікту. Досягнуті завдяки зусиллям менеджерів результати виробничо-фінансової діяльності корпорації не завжди сприймаються акціонерами як свідчать про збільшення їх добробуту. Так, значний ріст обсягу продажів товарів і чистого доходу з погляду менеджерів може свідчити про збільшення статку акціонерів, за чим повинний піти ріст оплати управлінських послуг менеджерів. Але з погляду акціонерів дані результати виробничо-фінансової діяльності корпорації не говорять про збільшення їхнього статку.

У результаті менеджери корпорації, очікуючи заохочення з боку її власників - як словесного, так і матеріального, - одержують у свою адресу докори й обвинувачення у відсутності компетенції.

Найбільш глибокі дослідження в області асиметрії інформації були проведені С. Майерсом наприкінці 1970-х — початку 1980-х років. Згідно з теорією С. Майерса, асиметрія інформації — різниця в інформації, як по її обсязі, так і по змісту, що стосується поточного стану і перспектив розвитку підприємства, який володіють і менеджери, і власники підприємства, є серйозною проблемою корпоративного управління.

С. Майерс зробив акцент на тім, що менеджери мають великий обсяг інформації про поточний стан і перспективи розвитку підприємства, ніж акціонери. Володіючи різною по обсягу і змісту інформацією, менеджери й акціонери приречені на різне бачення подальшого напрямку розвитку підприємства. У такій ситуації менеджери повинні інформувати акціонерів щодо зміни поточного стану корпорації шляхом прийняття рішень.

С. Майерс вводить поняттясигнального елемента - рішення, прийнятого менеджерами підприємства, що дає можливість інвесторам і акціонерам оцінити поточний стан підприємства. У ролі сигнальних елементів запропоновано використовувати викупи акцій підприємством зі звертання, інвестиції внутрішнього походження і наявні дивіденди. Дані рішення менеджменту свідчили б про наявність у підприємства прибутку в кількості, достатньому для збільшення акціонерної цінності - або через виплату наявних дивідендів, або шляхом викупу акцій зі звертання.

Крім С. Майерса, проблему асиметрії інформації також успішно досліджували такі відомі вчені, як М. Дженсен і Ю. Фама. У фундаментальному виданні «Поділ корпоративної власності і контролю» (1976) учені прийшли до висновку про те, що розбіжність інтересів менеджерів підприємства і його акціонерів і розбіжність їх уявлень про подальші напрямки розвитку підприємства далеко не завжди є наслідком асиметрії інформації. Але при цьому присутність асиметрії інформації між менеджерами підприємства й акціонерами майже завжди приводить до розбіжності представлень агентів і принципалів у відношенні перспектив розвитку підприємства.