Функції центрального банку

Самостійна робота № 25

«Функції центрального банку»

План

1. Функції центрального банку

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник, 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. К.: кнеу, 2002. - 598 с.

Функції центрального банку

Центральні банки виконують певні функції, а саме:

ü функцію емісійного центру;

ü функцію валютного центру;

ü функцію банку банків, яка реалізується в наданні їм позик і здійснення розрахункових платіжних операцій між банками;

ü функцію по обслуговуванню державного бюджету, збере­ження золото-валютних резервів країни та виконання розрахун­кових операцій для уряду;

ü функція кредитно-грошового регулювання економіки.

Слід зауважити, що цей перелік функцій має дещо узагальне­ний характер і розкриває тільки найважливіші напрями діяльнос­ті будь-якого сучасного центрального банку. Що ж до конкрет­них дій центрального банку в розрізі кожної з функцій, то вони регламентуються відповідними нормативними актами в кожній країні окремо. Проте в цілому перелічені функції мають певне за­гальне наповнення, незалежно від особливостей законодавчого поля конкретної держави.

Функція центрального банку як емісійного центру полягає в монополії цього банку на випуск банкнот. Емісія банкнот здійс­нюється переважно у формі випуску державних боргових зо­бов'язань. Це означає, що й уряд, і комерційні банки отримують від центрального банку кредити під заставу державних цінних паперів або комерційних векселів, тобто банкнотна емісія здійс­нюється на кредитній основі, а її забезпеченням стають комер­ційні векселі, інші зобов'язання банків і державні цінні папери. При випуску державних цінних паперів для купівлі іноземної ва­люти та золота механізм банкнотної емісії забезпечується золо­том та іноземною валютою.

Оскільки банкнотна емісія має кредитний характер, то це означає, що пасивні операції центрального банку залежать від його активних операцій (від надання кредитів комерційним бан­кам або уряду, а також від активних операцій з купівлі золота та іноземної валюти) і відносно цього активні операції передують пасивним.

Слід підкреслити, що банкнотна емісія центрального банку не вичерпує емісійних операцій банку. Центральний банк має раху­нки комерційних банків і державних установ (наприклад, Мініс­терства фінансів). Це дозволяє йому зарахувати їх кошти на інші рахунки. У даному випадку емісія не буде пов'язана з випуском банкнот. Таку емісію називають депозитною емісією централь­ного банку.

Кожен центральний банк має також власний капітал, але, як правило, він невеликий і коливається в межах 4-5 % від усіх па­сивів центрального банку.

Певним джерелом ресурсів є також обов'язкові резерви коме­рційних банків у центральному банку і внески у вигляді вкладів як комерційних банків, так і державних установ.

Емісія грошей може бути пов'язана і з необхідністю підкріп­лення касових резервів комерційних банків. З цією метою центральний банк може списати гроші з рахунка комерційного банку в центральному банку і на цю суму передати йому готівку.

У деяких країнах центральний банк має також монополію на емі­сію монет, але їх карбуванням, як правило, займається міністерс­тво фінансів.

Національний банк України, як і центральні банки в інших країнах, має монопольне право на емісію грошей. Це право реа­лізується, передусім, шляхом емісії готівки. Вона здійснюється, як правило, за рахунок резервних фондів НБУ, що існують при обласних управліннях НБУ, а також при деяких філіях окремих комерційних банків, у яких зосереджуються залишки націона­льної валюти. З цих фондів гроші переходять в обігову касу ко­мерційного банку. Це підкріплення операційних (обігових) кас комерційних банків грошима і є операцією емісії грошей. Рі­шення про це приймається обласними управліннями НБУ на підставі відповідного дозволу начальника управління НБУ. Це рішення надсилається у вигляді емісійної телеграми, зміст якої кодується. Якщо понадлімітні залишки в резервному фонді від­сутні або їх не вистачає, тоді банки отримують гроші з обігових кас управління НБУ. Якщо ліміти обігових (операційних) кас перебільшуються, то надлишки надходять у резервні фонди. Ця операція здійснюється автоматично, що й обумовлює вилучення грошей з обігу.

Емісія грошей доповнюється певним порядком регламентації касових операцій суб'єктів господарювання. У цілому емісійна діяльність НБУ поступово зменшується у зв'язку з тим, що готів­кові розрахунки в народному господарстві скорочуються. Що стосується монет, то їх карбування здійснює Міністерство фінан­сів на замовлення центрального банку, який і викуповує у мініс­терства цей вид готівки за фактичними витратами на їх виготов­лення. Різниця між номіналом цих монет і відшкодуванням з боку центрального банку витрат становить чистий дохід держави, який часто називають сеньйоражем.

Функція центрального банку як валютного центру проявляєть­ся, головним чином, у відповідних змінах курсу національної грошової одиниці. Здійснюється ця політика за рахунок так зва­них валютних інтервенцій. Вони полягають у тому, що централь­ний банк за рахунок створеного спеціального резерву купує іно­земну валюту або, навпаки, продає її. Головним чином, ці операції пов'язані із забезпеченням певного курсу власної валю­ти, а також із впливом на експортні й імпортні операції. Останнє виявляється у тому, що зниження курсу національної валюти що­до іноземної стимулює експорт і стримує імпорт. При підвищенні курсу національної валюти все відбувається навпаки.

Центральний банк виступає також банком банків. Суть цієї функції — у наданні комерційним банкам кредитів, здійсненні розрахунків між ними, збереженні їх касових резервів, контролі за діяльністю банків. Кредити центрального банку комерційним банкам, як правило, являють собою кредити для підтримки їх ді­яльності. Центральний банк є кредитором останньої інстанції.

Технічна організація розрахунків між банками включає розра­хункову палату, яка здійснює розрахунки між банками на основі електронної системи платежів, що дає змогу здійснювати такі розрахунки протягом одного операційного дня. Розрахункова па­лата має дворівневу будову і складається з центральної розрахун­кової палати і з регіональних розрахункових палат.

Переведення грошей з рахунка одного банку на рахунок іншо­го здійснюється за відповідними вимогами. Але якщо платежі, які здійснює конкретний комерційний банк на рахунок інших, будуть меншими від вимог, то виникає дебетове сальдо, яке мо­жна визначити як овердрафт кореспондентського рахунка комер­ційного банку. По суті, у межах такого дебетового сальдо вини­кає несанкціонована кредитна емісія з боку комерційного банку. Це порушує монополію НБУ на емісію і тому наш центральний банк, як правило, вживає проти цього банку певних заходів: від­сотки на залишок дебетового сальдо, пеня й інші заходи, перед­бачені чинним банківським законодавством.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, яка депонується на спеціальному рахунку і відіграє роль як страхового (у разі банкрутства комерційного банку) резерву, так і дієвого важеля регулювання грошової про­позиції на ринку грошей.

Досить поширеними є й наглядові та контрольні функції цент­рального банку стосовно комерційних банків. У більшості країн це здійснює безпосередньо центральний банк, а в деяких країнах (Австрія, Канада, Данія) цей контроль здійснюється без участі центральних банків.

Контрольні операції НБУ спрямовані на забезпечення стабі­льності всієї банківської системи. Це досягається шляхом ство­рення таких умов, за яких ризики, що виникають у процесі бан­ківської діяльності, були б мінімальними.

Щодо цього НБУ намагається перш за все зменшити зовнішні ризики, а саме: ризик ліквідності банківських активів, валютний ризик, ризики щодо операцій з цінними паперами. Значну увагу центральний банк нашої держави приділяє також зменшенню внутрішніх банківських ризиків, які пов'язані з рівнем кваліфіка­ції банківського персоналу, ступенем досконалості систем, що забезпечують роботу банку (бухгалтерський облік, засоби зв'яз­ку, система безпеки тощо).

Наглядові операції НБУ певним чином диференційовані і ма­ють три рівні:

ü Загальний нагляд. Застосовується до найбільш надійно пра­цюючих банків, що не мають грубих порушень.

ü Інтенсивний нагляд. Застосовується до банків, що періодич­но порушують економічні нормативи і мають певні проблеми у забезпеченні стабільності свого функціонування.

ü Нагляд високого ступеня. Застосовується до банків, що ха­рактеризуються незадовільним фінансовим станом і допускають систематичні порушення в банківській діяльності.

У нашій державі Національний банк України видає комерцій­ним банкам позики. При цьому вони надаються незалежно від пасивів НБУ, тобто на емісійній основі. Іншими словами, він на­дає так званий операційно-технічний кредит, збільшуючи кіль­кість грошей на кореспондентських рахунках комерційних бан­ків. Ці гроші комерційні банки використовують для розрахунків між собою, тим самим перерозподіляючи видані грошові ресурси між банками.

Мета видачі НБУ операційно-технічних кредитів комерційним банкам не стільки у регулюванні грошового обігу, скільки в за­безпеченні нормального функціонування всього платіжного ме­ханізму країни. Це досягається забезпеченням за допомогою та­кого кредитування певних грошових залишків на кореспон­дентських рахунках комерційних банків, що дає змогу підтри­мувати безперервність організації платежів у народному госпо­дарстві.

Зазначені вище кредити погашаються тоді, коли комерційні банки повертають до НБУ зараховані на їх рахунок гроші і відсо­ток, або коли вони за кошти на їх кореспондентських рахунках купують у НБУ гривневу готівку чи іноземну валюту.

Кредитування комерційних банків з боку центрального банку здійснюється, як уже зазначалося, саме на емісійній основі, оскі­льки він є банком першого рівня. Унаслідок цього вторинна емі­сія, яку здійснюють комерційні банки, приводить до збільшення грошової маси. Звідси об'єктивна необхідність регулювання вто­ринної емісії, оскільки вона, збільшуючи грошову масу, здатна призвести до порушення стабільності національної валюти.

Суб'єктам господарювання і фізичним особам Національний банк України кредитів не видає. Винятки становлять серед суб'єктів господарювання ті, які забезпечують діяльність НБУ, а також ті, котрі забезпечують розвиток матеріально-технічної ба­зи для випуску національної валюти. Серед фізичних осіб такі винятки стосуються працівників НБУ, які можуть отримати кре­дит з фонду матеріального заохочення цієї установи.

Слід зазначити, що крім емісії депозитних (безготівкових) грошей Національним банком України, має місце і депозитно-чекова емісія грошей з боку комерційних банків. При цьому, як­що депозитні гроші НБУ осідають на рахунках комерційних бан­ків, то депозитні гроші комерційних банків концентруються на поточних рахунках їх клієнтів.

НБУ здійснює також аналітичні і статистичні дослідження. Як правило, об'єктом таких досліджень є економічна кон'юнктура і загальні тенденції розвитку економіки, пов'язані з грошово-кредитними процесами. Необхідність таких досліджень пов'я­зана, головним чином, з розробкою стратегії розвитку грошово-кредитної сфери в цілому і, зокрема, з визначенням політики На­ціонального банку на наступний період.

Важливою функцією усіх центральних банків є функція банкі­ра уряду. Суть цієї функції полягає в тому, що центральний банк зберігає золотовалютні резерви країни, виконує розрахункові операції для уряду, обслуговує державний бюджет, а також ви­ступає представником емітента при випуску державних цінних паперів урядом або урядовими організаціями.

У цілому, за своєю суттю ці операції однакові для різних кра­їн. Проте деякі особливості все ж таки є. Так, скажімо, касове об­слуговування державного бюджету нарівні з центральним банком здійснюють і окремі комерційні банки. Прикладом можуть бути США, де за певних обставин казначейство відкриває свої рахун­ки у великих комерційних банках.

Центральний банк кожної країни з ринковою економікою об­слуговує державний борг. Він же дає кредити уряду в разі потре­би і в межах, передбачених законодавством країни. Щоправда, у державах з високорозвинутою ринковою економікою пряме кре­дитування дуже обмежене, а якщо й здійснюється - то у вигляді короткострокових позик. У деяких країнах таке кредитування взагалі заборонено. Частіше центральний банк надає кредити уряду способом купівлі ним державних боргових зобов'язань. У багатьох країнах це єдина або визначальна форма кредитування уряду. Але центральний банк основну масу цінних паперів пере­продує комерційним банкам, перетворюючи їх на кредиторів уряду. Що ж стосується центрального банку, то він у такий спо­сіб управляє державним боргом, утвореним у результаті прямого кредитування уряду з боку центрального банку країни.

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань є формою, дуже наближеною до прямого кредитування уряду, і тому в деяких країнах і ці операції обмежуються. У такому випа­дку часто при розміщенні державних цінних паперів центральний банк виступає представником емітента цих паперів.

Для Національного банку України накопичення і зберігання золото-валютних резервів країни є одним з найважливіших за­вдань. В умовах нерозмінності банкнот на золото накопичення золота і дорогоцінних металів допомагає створенню певного страхового і резервного фондів, тому держава всіляко зацікавле­на в їх накопиченні. Після розпаду СРСР Україна нічого не отри­мала з золотих запасів колишньої імперії, тому вирішення про­блеми створення свого власного золотого запасу цілком лягло на плечі нашої держави.

Україна, не дивлячись на кризовий стан своєї економіки, вже в перші роки незалежності налагодила видобуток і переробку власного золота і вже в 1997 р. наша країна отримала перший зливок золота, який було відлито у формі малого герба України. Слід зауважити, що видобуток золота у нас здійснюється за до­помогою так званої гравітаційної технології, яка хоча й менш ефективна, ніж хімічна технологія (за допомогою ціанідів), але екологічно безпечна. Правильність такої стратегії підтвердили великі екологічні катастрофи, що сталися на початку XXI століт­тя на золотодобувних підприємствах Румунії. Унаслідок цих ка­тастроф навколишньому середовищу цілої низки країн, у тому числі й Україні, було завдано величезної шкоди.

Складовою частиною цієї функції Національного банку Укра­їни є також накопичення валютних резервів. Вони відіграють надзвичайно важливу роль у забезпеченні стабільності гривні та у вирішенні ряду ключових проблем організації і функціонування і ротового обігу в країні. Для цього використовують валюти тих країн, які мають на сьогодні відносно надійну грошову систему і валюта яких характеризується конвертованістю й достатньою стабільністю. До таких валют нині належить долар США, англій­ський фунт стерлінгів і деякі інші валюти, а також колективна валюта євро.

Досить складними для НБУ є й операції з обслуговування Державного бюджету України. Загальна схема цього обслугову­вання до 1993 р. базувалась на технології, що мала місце в коли­шньому Союзі. Вона полягала в тому, що виконання місцевих бюджетів здійснювалось у межах реальних надходжень, а вико­нання державного бюджету здійснювалось на кредитній основі, тобто методом авансування. Це призводило до автоматизму в кредитуванні витрат Державного бюджету України з усіма нега­тивними наслідками від дії такого принципу. З 1993 р. увесь дер­жавний бюджет став виконуватись за реальними надходженнями.

Технічний бік організації обслуговування державного бюдже­ту довгий час полягав у тому, що комерційні банки відкривали доходні рахунки державного бюджету, на які від платників над­ходять платежі (податки, штрафи тощо). Частина цих доходів надходить на формування дохідної частини місцевих бюджетів, а частина — центрального бюджету. Остання щоденно переказу­ється операційному управлінню НБУ у м. Києві. Після цього на підставі платіжного доручення кошти зараховуються на пасивні рахунки міністерств та відомств у відповідних комерційних бан­ках. На них надходять усі кошти, необхідні державним устано­вам, крім тих, що призначені для фінансування капітальних вкладень. Останні зараховуються на спеціальні рахунки.

Розглянута схема обслуговування державного бюджету має певний недолік, який полягає в тому, що грошові потоки руха­ються один одному назустріч, тому частина їх постійно знахо­диться в дорозі. Для того, щоб зменшити цей недолік і перевести вертикальний рух на горизонтальний, а також для того, щоб зме­ншити зловживання з боку комерційних банків, яким НБУ надає право обслуговування державного бюджету в Україні, створено й діє Казначейство Міністерства фінансів України. Його функції полягають саме в безпосередньому обслуговуванні державного бюджету.

В умовах сучасної ринкової економіки надзвичайно важливою функцією центрального банку є функція кредитно-грошового ре­гулювання економіки. її важливість пов'язана з тим, що голо­вним у реалізації монетаристської політики щодо розвитку су­часного суспільного виробництва є саме центральний банк. При цьому свої основні важелі з регулювання кредитно-грошової сфери, а через неї й усієї економіки, він застосовує насамперед до комерційних банків, які вже безпосередньо впливають своїми ді­ями на суб'єктів господарювання.

У світовій практиці щодо регулювання економіки, яке здійс­нюють центральні банки, нагромаджено певний досвід і, незва­жаючи на деякі особливості в організації самого регулювання за­лежно від конкретної країни, вони досить схожі за своєю суттю. У цілому всі методи регулювання, як правило, ділять на загальні й специфічні. У сукупності загальних методів найбільш поширені такі:

ü Встановлення й зміна норми обов'язкових резервів.

ü Встановлення й зміна облікової ставки.

ü Операції на відкритому ринку.

До специфічних методів реалізації регулюючих функцій цент­рального банку належить ціла низка заходів, спрямованих на ви­рішення конкретних, часто вузькоспрямованих завдань. Так, центральний банк може встановлювати певну межу відсотка за кредитами, здійснювати обмеження з окремих операцій, удава­тись до встановлення диференційованих обмежень для різних банків тощо. Ці методи досить ефективні, бо вони спрямовані, як правило, на вирішення конкретних проблем у кредитно-грошовій сфері. Але в той же час ці методи мають і негативний бік, бо во­ни так чи інакше виливаються врешті-решт у певні селективні обмеження, що стосуються не всіх, а тільки окремих банків або їх груп і тому погіршують умови для клієнтів комерційних бан­ків, бо порушують умови конкуренції між ними.