Фінансовий важіль як механізм управління капіталом підприємства

Одним із завдань фінансового менеджменту є максимізація рівня рентабельності власного капіталу. Це завдання вирішується різними механізмами, основним з яких є фінансовий важіль (фінансовий левиридж).

Фінансовий важіль характеризує використання підприємством залучених коштів, які впливають на зміну рівня рентабельності власного капіталу. Зміну рентабельності власного капіталу за рахунок використання залучених коштів, називають ефектом фінансового важеля (ЕФВ).

Розрахунок ефекту фінансового важеля здійснюється за формулою:

(6.17)

де СОП – ставка оподаткування прибутку;

ЕРА – економічна рентабельність активів;

СРСВ – середня розрахункова ставка відсотка;

ЗК – залучений капітал;

ВК – власний капітал.

Формула 6.1. має три основні складові:

· - податковий коректор фінансового важеля;

· - диференціал, який визначається як різниця між економічною рентабельністю активів і середньою розрахунковою ставкою відсотка за залученими коштами;

· - плече (коефіцієнт) фінансового важеля, що характеризує силу дії фінансового важеля і визначається як співвідношення між залученим і власним капіталом.

Податковий коректор фінансового важеля практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток встановлюється законодавчо.

Диференціал фінансового важеля є основною умовою формування позитивного ефекту фінансового важеля. Цей ефект виникає лише за умови, коли рівень економічної рентабельності активів перевищує середню розрахункову ставку відсотка, тобто якщо диференціал фінансового важеля є позитивною величиною.

Плече фінансового важеля є тим механізмом, який змінює позитивний або негативний ефект, що отриманий за рахунок відповідного значення його диференціалу.

При позитивному значенні диференціалу будь-яке підвищення плеча фінансового важеля зумовлює значний приріст рентабельності власного капіталу. При від’ємному значенні диференціалу зростання плеча фінансового важеля прискорює темп зниження рівня рентабельності власного капіталу. Тому доцільно не збільшувати будь-якою ціною плече фінансового важеля, а регулювати його в залежності від величини диференціала.

Вважається, що ефект фінансового важеля оптимально повинен становити 0,3-0,5 рівня економічної рентабельності активів. Тоді він буде здатний компенсувати податкові стягнення і забезпечити підприємству належний рівень рентабельності власного капіталу. При такому співвідношенні між ефектом фінансового важеля і економічною рентабельністю активів значно знижується фінансовий ризик.

Рівень фінансового ризику залежить від сили дії фінансового важеля (СДФВ).

Ефект фінансового важеля можна трактувати як зміну чистого прибутку на кожну звичайну акцію (у %), що зумовлюється зміною нетто-результату експлуатації інвестицій (також у %). Нетто-результат експлуатації інвестицій – це сума прибутку до оподаткування і фінансових витрат. Таке трактування ефекту фінансового важеля характерно, зазвичай, для американської школи фінансового менеджменту.

Силу дії фінансового важеля розраховують за формулою:

(6.18)

де – зміна чистого прибутку на кожну звичайну акцію, %;

– зміна нетто-результату експлуатації інвестицій , %.

Дана формула дозволяє визначити, на скільки відсотків зміниться чистий прибуток на кожну звичайну акцію при зміні НРЕІ на 1%.

Використовуючи серію послідовних перетворень формули (6.18) отримаємо:

(6.19)

де ФВ - фінансові витрати, тис. грн.;

ПДО – прибуток до оподаткування, тис. грн.

З формули 6.19 видно, що чим більший відсоток за кредит, тим вищі фінансові витрати і чим нижча сума прибутку до оподаткування, тим більша СДФВ і тим вищий фінансовий ризик для інвесторів. Якщо фірма не використовує залучений капітал, то СДФВ=1.

Розрахунок даного показника призводить до таких важливих висновків: чим більша СДФВ, тим вищий фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством, а саме:

· зростає ризик неповернення залучених коштів з відсотками для кредиторів;

· зростає ризик зниження дивідендів і курсу акцій для інвесторів.

Між величиною НРЕІ і ЧПА існує взаємозв’язок, що описується формулою:

(6.20)

де ЗА – кількість звичайних акцій.

Якщо підприємство випускало привілейовані акції, то із чисельника формули (6.20) необхідно додатково відняти суму дивідендів за привілейованими акціями.

Отже, знаючи механізм дії фінансового важеля на рівень рентабельності власного капіталу і рівень фінансового ризику можна цілеспрямовано здійснювати управління як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.