Значення кейнської теорії
1. Започаткований макроекономічний метод дослідження.
2. На перший план виступає проблема реалізації або "ефективного попиту" - динамічної теорії циклу.
3. Розробки теорії національного доходу та теорії мультиплікатора;
4. Поєднання екологічної теорії та економічної політики в єдине ціле.
Практична цінність економічної теорії Дж. Кейнса була підтверджена в ході подолання кризи 1929-1933 рр.
Кейнсіанська модель опирається на несподівану тезу: не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. Саме підтримування, про що уже йшлося, ефективного сукупного попиту на високому рівні дозволить забезпечити зростання доходів, розширення виробництва і повну зайнятість населення.
Кейнсіанська модель грунтується на теорії мультиплікатора зайнятості, яка твердить: початкове зростання інвестицій створює первинну зайнятість у галузях, в які було здійснено інвестування; витрати додаткових працівників забезпечують розширення виробництва засобів споживання і вторинну зайнятість; у свою чергу, зростання сукупного поиту за рахунок нових працівників викличе ще певне зростання зайнятості і т.д. Так створюється ефект мультиплікатора зайнятості. Саме з мультиплікатора зайнятості розпочав Кейнс свої дослідження. Математично мультиплікатор зайнятості має такий вигляд:
Приріст зайнятості = мультиплікатор х приріст інвестицій
Виходячи із цього, можна зробити важливий висновок: приріс зайнятості визначає приріст доходу і обсягу суспільного виробництва. Тобто, мультиплікатор зайнятості визначає простий мультиплікатор, який розглядався вище, а теорія зайнятості є визначальною у кейнсіанській концепції. Слід врахувати, що кейнсіанська модель зайнятості основним регулятором безробіття вважає інфояцію, яка стимулює пропозицію грошей і, таким чином, збільшує ефективний попит. Дана модель виходить з того, що в економіці може виникнути або езробіття, абоінфляція. Регулюючи рівень інфляції, можна регулювати рівень зайнятості, чим вищі в країні будуть темпи інфляції,тим меншим має бути безробіття.
Теорії конкуренції Е. Чемберлена, Дж.Робінсон, Й. Шумпетера. Нові історичні обставини та зрушення 20-30-х років, в першу чергу “Велика депресія”, поставили під сумнів основні постулати неокласицизму та його вихідний принцип – принцип лібералізму. Остаточного удару завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної меодології аналізу економічних явищ.
У руслі перегляду неокласичної теорії ринку з’являються концепції, орієнтовані на дослідження особливостей вільного ціноутворення за умов монополізації економіки. До них належать теорії недосконалої конкуренції Дж. Робінсон, монополістичної конкуренції Е. Чемберліна та ефективної конкуренції Й. Шумпетера, автори яких доводять, що механізми саморегулювання залишаються ефективними, що монополізація економіки не знищує конкуренції, а лише видозмінює її.
Чемберлін Едвард (1899–1967) – американський економіст, професор Гарвардського університету. Основні праці – “Теорія монополістичної конкуренції: ре орієнтація теорії вартості” (1933), “На шляхах до більш загальної теорії вартості” (1957). Чемберлін виходить з того, що “ринки в реальній дійсності більш чи менш недосконалі”. Він звертає увагу на диференціацію продукції за умов монополізації виробництва. “Коли досягається певний рівень диференціації, кожен продавець стає монополістом на свій власний продукт, але в той же час і суб’єктом конкуренції з боку більш-менш досконалих субститутів. Оскільки кожен є монополістом і одночасно конкурентом, ми можемо говорити про нього як про “конкуруючого монополіста”, і з урахуванням особливих властивостей діючих тут сил – про “монополістичну конкуренцію”. Чемберлин пов’язує монополію з “диференціацією продукту”, а конкуренцію – з наявністю субститутів диференційованих продуктів. Він розглядає види нецінової та недобросовісної конкуренції. Він формує нову модель ціноутворення, яка доповнює неокласичну. Чемберлін одним з перших звернув увагу на збільшення числа ринкових структур і необхідність їх аналізу, що потягло за собою перегляд усталених теоретичних уявлень про механізм функціонування ринків, формування витрат і цін, взаємодію попиту і пропонування.
Джоан Робінсон– англійська економістка, автор теорії недосконалої конкуренції(основна праця – “Економічна теорія недосконалої конкуренції”, 1933) акцентує увагу на монополії фірми. Під “недосконалою конкуренцією” вона розуміє випадок конкуруючих монополістів. За умов недосконалої конкуренції фірми виробляють менший обсяг продукції, ніж за умов досконалої конкуренції. Ціни зростають внаслідок змови між фірмами та обмеження доступу в галузь інших фірм. Підвищення цін є джерелом монопольного прибутку, який завжди перевищує середню норму. Це приводить до порушення законів ринку. Робінсон акцентує увагу й на тому, що в умовах недосконалої конкуренції фірми не досягають оптимальних розмірів, отже, функціонують неефективно. Для вирішення цих проблем потрібно втручання держави.
Вона досліджує можливість використання ціни для впливу на попит і регулювання збуту продукції, застосовуючи поняття “цінової дискримінації”. Нею розглядається не тільки монополія продавця, але й монополія покупця на ринку – монопсонія. Наявністю монопсонії на ринку праці Робинсон пояснює феномен експлуатації праці. Запобігти експлуатації, за якої заробітна плата виявляється нижчою за граничний продукт праці, може законодавство про мінімальну заробітну плату і політика профспілок. Дослідження Робінсон, як і американського економіста Е.Чемберліна, стали етапними в переосмисленні не тільки дії ринкового механізму, але й дій держави щодо захисту конкуренції.
Шумпетер Йозеф(1883–1950) – австрійський економіст і соціолог, професор Боннського і Гарвардського університетів. Основні праці – “Теорія економічного розвитку”(1912), “Капіталізм, соціалізм, демократія”(1942), “Історія економічного аналізу” (1954). Ефективна конкуренція Шумпетера – це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не пов’язана з традиційним ціноутворенням. Головним суб’єктом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою – монополізація виробництва, яка дозволяє нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. “Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації”. Досконала конкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальної ефективності.