Податки і податкова система
Основним важелем формування доходної частини бюджетів усіх рівнів є податки. Податки — це примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загальнодержавних чи спільних регіональних потреб. Конструкція податку включає певні елементи, якими є суб'єкт, об'єкт, джерело податку, одиниця обкладання, податкова ставка, податкові пільги. Суб'єкт податку — це фізична чи юридична особа, на яку законом покладено обов'язок сплачувати податок. Це платник податку, що несе юридичну відповідальність за сплату податку. Суб'єктом податку є і кінцевий сплачувач податку, який формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавче визначену систему перекладання податків (наприклад, особа, що купує товар, який обкладається непрямим податком).
Об'єкт податку — це предмет, що підлягає оподаткуванню: товари і послуги, а також різні форми нагромадженого багатства або майна. Вибір об'єкта оподаткування визначається поставленою метою та тими умовами, за яких воно здійснюється. Об'єкти оподаткування можна класифікувати таким чином: доход, майно, передача майна (при спадкуванні, даруванні, купівлі-продажу, передачі на зберігання тощо), споживання (підакцизні товари і послуги), ввезення і вивезення товарів за кордон.
Об'єкт оподаткування безпосередньо пов'язаний із джерелом податку. Це той матеріальний фонд, з якого сплачується податок. Ним може бути доход у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти, дивіденду тощо, а також капітал. У кінцевому підсумку джерелом податку є національний доход.
Одиницею обкладання податком називають одиницю виміру об'єкта податку, її вибір залежить від об'єктів оподаткування. Вона може бути як у грошовій, так і натуральній формі (наприклад гектар як одиниця виміру земельної площі). Величина податку на одиницю обкладання називається податковою ставкою. Залежно від побудови податку ставки можуть бути твердими або частковими, відсотковими. Тверді ставки встановлюються як абсолютна сума на одиницю обладнання (прикладом є земельний податок). Часткові ставки виражаються у певному відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування. Розрізняють пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсотка до предмета обкладання. Прогресивні ставки збільшуються в міру зростання об'єкта обкладання за простою або складною прогресією. При регресивній ставці із збільшенням об'єкта оподаткування розмір ставки зменшується. При простій прогресії зміна податкових ставок стосується усього об'єкта оподаткування, а при складній — об'єкт податку ділиться на частини, кожна з яких оподатковується за окремою (збільшеною чи зменшеною) ставкою.
Елементом організації податку є і податкові пільги. Вони є повним або частковим звільненням від податку його суб'єкта відповідно до чинного законодавства. Однією з таких пільг є встановлення неоподатковуваного мінімуму, тобто тієї найменшої частини об'єкта оподаткування, що повністю звільняється від сплачування податку.
Організація оподаткування включає і способи стягування податків. У податковій практиці розвинутих країн існують три способи: 1) кадастровий, 2) стягування податку до одержання доходу і 3) за декларацією. Перший спосіб передбачає використання кадастру, тобто реєстру, що включає перелік типових об'єктів (землі, доходів), класифікованих за зовнішніми ознаками, на підставі яких і встановлюється середня доходність об'єктів обкладання. Виходячи з цього, визначається розмір податку. При другому способі податок визначається і утримується відповідним органом із доходу особи — платника податку до одержання нею свого доходу. Цей спосіб застосовується при оподаткуванні осіб найманої праці та інших більш менш фіксованих доходів. Цей спосіб називають стягуванням біля джерела.
Стягування податків за декларацією практикується, як правило, для оподаткування нефіксованих доходів або при значній кількості їх джерел. Податок сплачується суб'єктом після отримання доходу за організаційною заявою про одержані доходи за певний період часу. Така заява навивається декларацією про доходи.
Суть податків виявляється у тих функціях, які вони виконують. Це, по-перше, фіскальна функція. Вона зводиться до забезпечення фінансових ресурсів для виконання органами держави своїх функцій, оскільки податки є головним джерелом доходної частини бюджетів усіх рівнів. Другою функцією податків є соціальна, що полягає у вирівнюванні доходів різних груп населення. Вона виявляється через використання прогресивних відсоткових ставок та надання різного роду пільг при сплаті податків певними групами населення. Третьою функцією податків є регулююча, суть якої у впливі через рівень податків на економічну активність суб'єктів господарювання та розподіл економічних ресурсів між галузями економіки та регіонами країни.
У кожній країні використовується значна кількість податків, їх класифікацію можна здійснювати за різними критеріями. За формою стягування податки діляться на прямі та непрямі. У найзагальнішому вигляді прямими є податки на доход та майно, які виступають їх об'єктом. При цій формі враховується доходність платника податку, його сімейний стан та інші обставини. Залежно від зв'язку з об'єктом чи суб'єктом прямі податки поділяються на реальні і особисті. Реальні податки стягуються з окремих видів майна платника податку на основі кадастру. До цього виду податку належать поземельний, прибутковий та на цінні папери. В їх основі лежать зовнішні ознаки. Ставки цих податків, як правило, пропорційні. Реальне оподаткування не потребує розвинутих податкових інститутів, але при цьому відсутній суб'єктивний підхід до платників податку, що робить їх недостатньо вигідними як у фіскальному, так і соціальному відношенні.
Особисте оподаткування включає податки на доход або майно фізичних та юридичних осіб, що стягуються до одержання доходу або за декларацією. При цьому виді податків потрібно знати величину справжнього доходу, що дозволяє враховувати індивідуальне становище кожного платника. До особистих податків належать особистий прибутковий, на прибуток корпорацій, на доходи від грошових капіталів, із спадщини та дарувань, майновий тощо.
Серед прямих податків за сучасних умов головну роль відіграють особистий прибутковий та податок на прибуток.
Другим видом податків є непрямі. Вони встановлюються у ціні товару і вносяться власником товару при його реалізації. Останній, по суті, є збирачем податку, оскільки фактично оплачує його покупець товару, тобто споживач. Ці податки для платника мають прихований характер, бо включені до ціни товару, їх сплачують усі покупці оподатковуваного товару незалежно від рівня доходів. Тягар цих податків важчий для осіб із низькими доходами. Тому їх вважають найнесправедливішими податками.
До непрямих податків належать акцизи і податок на додану вартість. Акциз — це непрямий податок на високорентабельні товари, що включається у їх ціну. Платником акцизу є суб'єкт підприємницької діяльності, який реалізує товар. Встановлюється акциз у вигляді відсотка відносно ціни або у твердій грошовій ставці з одиниці реалізованого товару. Перелік підакцизних товарів, як правило, визначається законодавчим органом. До них традиційно відносять лікеро-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, легкові автомобілі, вироби з кришталю та хутра тощо. Це індивідуальні акцизи. Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів і виступають у вигляді податку з продажу та податку на додану вартість. Перший вид за сучасних умов мало поширений. Дедалі більше країн використовують податок на додану вартість.
Це система оподаткування товарів на суму вартості, доданої на кожному етапі його виробництва і обміну. Об'єктом податку є додана вартість, створена на кожному етапі руху товару. Його джерелом виступає не прибуток як результат економічної діяльності, а частина ціни товару, яку вносять суб'єкти економічної діяльності, а фактично сплачує остаточний покупець товару (споживач).
Ставки податку на додану вартість коливаються у межах 10—20 %. При цьому вони можуть бути диференційованими. В Україні зараз ставка на рівні 20 %. До позитивних рис цього податку, що зумовлюють розширення сфери його застосування у світі, є унітарність підходу до податкової шкали, процедури нарахування та вилучення податку; спрощений контроль за рухом товарів і послуг та витратами на їх виробництво і обіг; стимулювання експорту, оскільки вивезені товари не обкладаються податком; рівномірність і регулярність надходження до бюджету.
До непрямих податків належить і мито. Воно стягується з імпортних, експортних та транзитних товарів. Його величина визначається у відсотках до митної вартості товарів або у вигляді твердої грошової ставки на одиницю товару.
Класифікація податків здійснюється і за таким критерієм, як податкова ставка. Розрізняють пропорційні, прогресивні і регресивні податки. Пропорційним є податок, що складається на основі пропорційних податкових ставок. При прогресивному податку його розмір із збільшенням доходу зростає як абсолютно, так і відносно доходу. Тобто, при більшому обсязі оподатковуваного доходу частка останнього, що вилучається у вигляді податку, зростає. Коли податок стягується за регресивною ставкою, то його абсолютний розмір із збільшенням доходу зростає, але частка податку у ньому має тенденцію до зменшення. Такий податок доцільно застосовувати тоді, коли є потреба стимулювати збільшення обсягів виробництва понад певну межу.
Залежно від того, який орган влади стягує податок і в який бюджет він спрямовується, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки. Перші визначаються чинним законодавством країни, а другі — місцевими органами влади і самоуправління на підставі чинних законів.
Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються згідно з чинним законодавством, становить систему оподаткування. Крім податків вона включає збори (обов'язкові платежі). Останні виступають обов'язковими внесками, що стягуються з юридичних та фізичних осіб, сплата яких є однією з умов здійснення в інтересах платників зборів органами державної влади юридичне значимих дій у вигляді надання певних прав або дозволів (ліцензій). Вони вносяться до цільових фондів, які створені відповідно до чинного законодавства країни і формуються згідно з ним.
Податкова система включає і так званий податковий порядок. Це сукупність відносин, що регулюють встановлення, введення та стягування податків і зборів, а також відносини, що виникають у ході здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за здійснення податкового правопорушення. Цей порядок регулюється чинним законодавством, зокрема податковим кодексом. Оскільки в Україні такий кодекс ще не прийнято, то регулювання податкового порядку здійснюється Законом України «Про систему оподаткування» та іншими спеціальними законами.
Податкова система має орієнтуватися на економічну ефективність. Немає сенсу встановлювати податки, які надзвичайно важко реалізувати на практиці. Необхідно обмежуватися раціональною кількістю податків, оскільки їх надмірна величина збільшуючи витрати на її стягування, знижує економічну ефективність оподаткування.