Поняття , правові засади та принципи валютного регулювання

Як правило, розрізняють три правові валютні режими, які використовуються державами:

а) режим державної валютної монополії (яка була в СРСР);

б) режим валютного регулювання (наприклад, в Україні такий режим установлено згаданим Декретом Кабінету Міністрів України);

в) режим вільно конвертованої валюти.

Перелік складових, які характеризують тип валютного режиму, свідчить про те, що ці відносини складні й регулюються не тільки нормами фінансового, а і конституційного, адміністративного, цивільного і кримінального права, тому валютні правовідносини — це врегульовані правовими (у нашому випадку — в курсі фінансового права — фінансово-правовими) нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу.

Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

— валютні інтервенції;

— девальвація та ревальвація валют;

— дисконтна (облікова) політика;

— управління валютними резервами (диверсифікація);

— валютні обмеження.

Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий.

Девальвація — офіційне зниження курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

Ревальвація — офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів. Регулювання рівня ставки рефінансування (облікової ставки) центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Важливим методом валютного регулювання є управління офіційними валютними резервами. Валютні резерви — це запаси резервних активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявляються у встановленні певного розміру продажу валютних надходжень експортерів, іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою.

Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій. Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резидентами — одна з форм організації валютного ринку, яка значною мірою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм організації валютного ринку країни і має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці та захистити офіційні золотовалютні резерви.