Калькуляція продукції. класифікація витрат за статтями.

Калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції:

•планові(складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);

•кошторисні(стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);

•нормативні(складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу).

Перелічені види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.

Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називаютьзвітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції і для виявлення резервів подальшого зниження витрат.

При калькулюванні встановлюють об'єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.

Об'єкт калькулювання - продукція (робота, послуга), собівартість якої обчислюється. До об'єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція (інструмент, запасні частини), послуга і роботи (ремонт, транспортування тощо). Головним об'єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного вимірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо). Наприклад, об'єкт калькулювання — вугілля, електроенергія, взуття, калькуляційна одиниця відповідно — 1 тонна, 1 кіловат-година, 100 пар взуття.

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за такими статтями калькуляції (типовими для більшості підприємств):

1)сировина та матеріали;

2)куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3)паливо й енергія на технологічні потреби;

4)зворотні відходи (вираховуються);

5)основна заробітна плата;

6)додаткова заробітна плата;

7)відрахування на соціальні заходи;

8)витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

9)відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10)витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання;

11)загальновиробничі витрати.

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 статей - цехову (виробничу) собівартість виготовленої продукції.

Розподіл витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування здійснюється одним із таких методів:

1)методом розрахунку нормативних ставок витрат на один виріб (на частку участі цеху у виготовленні даного виробу на замовлення);

2)методом розрахунку рівня витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на одну вартісну одиницю заробітної плати виробничих робітників (окремо по механізованих та ручних роботах).

За першим методом устаткування кожного цеху об'єднують до груп за ознакою приблизної рівності витрат на одну годину роботи устаткування й установлюють нормативну величину витрат на одну годину роботи одиниці устаткування кожної групи, прийнявши за умовну одиницю витрати на одну годину роботи однієї з груп устаткування. Відносно цієї умовної одиниці визначають коефіцієнти витрат решти груп устаткування.

Планову вартість однієї коефіцієнто-верстато-години отримують шляхом ділення загальної суми (на плановий період) витрат на утримання й експлуатацію устаткування на загальну кількість планових коефіцієнто-верстато-годин роботи устаткування. Нормативна ставка витрат на утримання й експлуатацію устаткування на один виріб, що входять до його планової собівартості, розраховується множенням планової вартості однієї коефіцієнто-верстато-години на загальну кількість коефіцієнто-верстато-годин на один виріб (виходячи з трудомісткості виробу).

Другий метод використовується в цехах з устаткуванням з невеликою різницею у витратах на одну годину роботи. Кошторисну ставку визначають як результат від ділення загальної суми (на плановий період) витрат на утримання й експлуатацію устаткування на плановий загальний фонд тарифної заробітної плати основних виробничих робітників цеху, помножений на тарифну заробітну плату цих робітників, розраховану на один виріб.

При розподілі загальновиробничих витрат розрізняють загальновиробничі витрати постійні й змінні.

Змінні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу виробничої діяльності), розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності) розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. При цьому під нормальною потужністюрозуміють очікуваний середній обсяг діяльності підприємства.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Перелік і склад загальновиробничих витрат установлюється підприємством.