Короткий історичний огляд розвитку стандартизації

У процесі розвитку суспільства удосконалювалась трудова діяльність людей, створювались нові знаряддя праці та різні вироби, освоювались нові заходи та навички їх застосування. Тому з'явилась потреба у відборі та фіксуванні найбільш вдалих результатів трудової діяльності з метою їх повторного використання.

Стандартизація виникла у глибокій давнині, розвивалася поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному та економічному прогресу на усіх ступенях цивілізації. Роботи зі стандартизації до 1901 р. здійснювались в основному шляхом приватної ініціативи на території окремої країни, міста підприємства.

Письменність, система лічення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези і теорії, взагалі всі закони і моральні норми - все це прояви фактичної стандартизації. Ще на зорі свого розвитку суспільство зрозуміло переваги спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність методів, і зручність виготовлення

I а використання виробів. Так, за 2400 років до н.е. у Китаї впроваджено єдину систему п'яти мір. За одиницю цієї системи мір була прийнята відстань між двома вузлами бамбукової жердини, які давали звуковий тон.

Елементи стандартизації з'явилися тоді, коли ще не існувало поняття про цей термін. Так, під час будівництва у III тис. до н.е. піраміди Хеопса - самої високої Єгипетської піраміди - використовували каміння, що було оброблене до точно визначених розмірів. У Давньому Єгипті під час будівництва споруд застосовували стандартну цеглу розміром 410 х 200 х 130 мм, а спеціальні чиновники займалися контролем розмірів цегли. Чудові пам'ятники грецької архітектури - знамениті храми, їхні колони, портики зібрані з невеликої кількості "стандартних" деталей. У Давньому Римі також

використовували цеглу стандартних розмірів і застосовували принципи стандартизації під час будівництва водопроводу - труби цих водопроводів були визначеного діаметру. Для вибору розмірів водяних коліс римляни застосовували метод пропорційних чисел.

У стародавні часи на лісових складах Японії продавали різні будівельні деталі стандартних розмірів, що були готові до використання. Як будівельний стандарт для вимірювання площі забудови використовували спеціальну циновку (татамі), довжина якої відповідала росту самого високого японця.

У середні віки з розвитком ремесел методи стандартизації застосовуються все частіше. Було встановлено єдині розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, а також єдині вимоги до сировини, яку використовували у ткацькому виробництві.

В епоху Відродження (XV ст.), з розвитком торгово-економічних зв’язків між країнами методи стандартизації знаходили все більше застосування. Виникла потреба у будівництві великої кількості кораблів, для чого необхідно було по-новому організовувати їх виробництво. Оснащення флоту Венеції, великої на той час морської держави, здійснювалось із заздалегідь виготовлених уніфікованих деталей та вузлів (вітрил, щогол, весел, керма тощо). Єгипетські воїни були озброєні однаковими, "стандартними" луками, стрілами, римські легіонери також мали уніфіковане озброєння.

Широкого розвитку стандартизація набуває під час переходу до машинного виробництва. Так, у 1785 р. французький інженер Леблан виготовив партію (50 шт.) замків для рушниць, які були придатні для будь-якої із виготовлених рушниць і мали важливу якість -взаємозамінність. Ця ідея привертає увагу військових і в 1793 р. американський фабрикант Є. Вітней укладає з урядом США угоду щодо постачання великої партії рушниць із взаємозамінними частинами. Виготовлення таких рушниць відкрило шлях до їх масового виробництва, але при цьому виникла потреба у стандартизації основних параметрів. Тому в Німеччині на королівському збройному заводі "Оберндорф" прийняли стандарт на рушниці, згідно з яким їхній калібр повинен був становити 13,9 мм.

З другої половини XIX ст. роботи зі стандартизації здійснюються майже на всіх промислових підприємствах. Внаслідок внутрішньозаводської стандартизації виготовляємих виробів стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Основна мета, про яку дбали підприємці під час впровадження стандартизації виробів - отримання більш високих прибутків. Найактивніше стандартизація розвивалась на великих фірмах, окремих підприємствах.

У процесі розвитку суспільного розподілу праці та торгівлі найбільшого значення набуває національна та міжнародна стандартизація. Значною подією стало введення в Англії у 1841 р,, а потім і в інших країнах, єдиної системи щодо параметрів гвинтового різьблення, розробленої Джоном Вітвортом. У цій системі спочатку використовувались виміри у дюймах, згодом ця система в більшості країн замінена метричною. У 1846 р. у Німеччині стандартизовано ширину залізничної колії і розміри зчепів для вагонів; у 1869 р. уперше видано довідник, в якому надано розміри стандартних профілів катаного заліза. У 1870 р. у деяких країнах Європи було встановлено стандарти на розміри цегли. Ці перші результати національної і міжнародної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку продуктивних сил.

У 1875 р. у Парижі представники 19 країн прийняли Міжнарод­ну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваги, що стало значною подією для того часу і подальшого розвитку суспіль­ства та науково-технічного прогресу. Створення метричної системи пов’язано з підвищенням вимог до точності вимірювань та можливіс­тю покласти край невиправданому розмаїттю, непостійності мір і ваги, що значно заважало розвитку промисловості та торгівлі.

Наприкінці XIX ст. і на початку XX ст. було досягнуто великих успіхів у розвитку техніки, промисловості та концентрації виробниц­тва, Розширення робіт з стандартизації викликало потребу у координації та організації національної стандартизації економічно-розвинутих країн. Тому в 1901 р. у Великобританії організовано Комітет технічної стандартизації, який пізніше перетворено Британську асоціацію стандартизації (БСІ).

Наполеглива мілітаризація багатьох країн на початку XX ст. вимагала виробництва великої кількості озброєння при обов'язковому додержанні принципу взаємозамінності. Це завдання можливо було вирішити тільки за допомогою стандартизації. Так, під час Першої світової війни засновано декілька національних організацій зі стандартизації, наприклад: у Голландії (1916 р.), Німеччині (1918 р.), Франції, Швейцари і США (1918 р.).

Після Першої світової війни стандартизація усе більш сприй­мається як об'єктивно-економічна потреба. Створюються організації зі стандартизації в багатьох країнах: Бельгії і Канаді - (1919 р.), Італії, Японії і Угорщині (1921 р.), Австралії і Швеції (1922 р.), Норвегії (1923 р.), Польщі та Фінляндії (1924 р.), Данії (1926 р.). У цей же період набуває поширення стандартизація в міжнародному масштабі. Постійне поширення міжнародного товарообміну та потреба у співробітництві в галузях науки і техніки сприяло утворенню в 1926 р. Міжнародної асоціації зі стандартизації (ІСА). У 1939 р. робота ІСА була перервана Другою світовою війною.

У 1943 р. у рамках Організацій Об'єднаних Націй створено Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні та Нью-Йорку. У 1946 р. у Лондоні, на базі існуючого бюро, засновано Міжнародну організацію зі стандартизації (ІSО), до складу якої увійшли 33 країни. Нині ІSО - одна з найбільших міжнародних тех­нічних організацій, до якої входять 160 країн.

Крім ІSО, стандартизація впроваджується багатьма міжнародними і регіональними організаціями. У 1953 р. створено Координаційну комісію зі сталі, що уповноважена розробляти Євро­пейські стандарти для шести країн - Франції, Бельгії, Нідерландів, ФРН, Італії, Люксембурга, які входили до Європейського об'єднання вугілля. У 1961 р. на нараді в Парижі представники національних організацій зі стандартизації різних країн, що входять до складу Європейського економічного товариства, Європейського товариства вільної торгівлі, Комітету з загального ринку, утворили Комітет європейської координації стандартів - нині Європейський комітет стандартів з великою кількістю робочих груп, головним чином, таких галузей промисловості, як металургія, будівництво, суднобудування, текстильна та нафтова промисловості тощо. На сьогодні членами Комітету є Австралія, Бельгія, Великобританія, Данія та інші країни Європи. Основна задача Комітету - розробка загальних стандартів для країн, які входять до складу Європейського економічного товариства і Європейського товариства вільної торгівлі.

Світова стандартизація пройшла великий і тяжкий шлях, який можна поділити на декілька етапів:

I - період природного розвитку стандартизації - виникнення мови, письменності, міри та ваги);

II - початковий період стандартизації (кінець ХІХ ст.- перша половина XX ст.) - розвиток національних систем стандартизації;

III - сучасна стандартизація (друга половина XX ст. до 1990 р.) - ( впровадження нових технологій та нових видів техніки;

IV - стандартизація високого рівня (з 1990 р.) - загальний світо­вий характер стандартизації, розвиток інформаційних технологій.

Перші відомості про стандартизацію у Росії належать до 1555 р. За часів Івана Грозного спеціальним указом (Двінська грамота) були встановлені постійні розміри гарматних ядер і впроваджені калібри для перевірки цих розмірів. Але ще раніше будівельники на Русі використовували цеглу "стандартної" форми, створюючи при цьому із обмеженої кількості цегляних профілів, безліч різних сполучень.

Початок широкого впровадження стандартизації у виробництво можна вважати XVII - XVIII ст. (за часів Петра І). Стандартизацію використовували при виробництві військової техніки, сільськогос­подарської сировини, продуктів харчування, а також у будівництві флоту. Укази, згідно з якими слід було виробляти різні вироби за точними зразками, можна вважати за прототипи сучасних стандартів.

На початку XIX ст. методи стандартизації були широко використані при організації масового виробництва стрілецької зброї. Розвиток промисловості та транспорту в Росії привів до поширення робіт зі стандартизації і взаємозамінності.

У 1860 р. встановлено єдиний розмір ширини залізничної колії (1524 мм), затверджені габаритні норми наближених споруд і Пересувного складу. У 1889 р. прийнято перші технічні умови на проектування і спорудження залізниці, у 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреби залізничного транспорту, у 1899 р. випущено єдиний сортамент профілів прокатної сталі. Перші правила та норми проектування й експлуатації електротехнічних пристроїв прийняті у 1900 р.

Незважаючи на те, що методи та принципи стандартизації використовувались у різних галузях промисловості, на підприємствах І фірмах стандартизація до 1925 р. не зазнала розвитку на державному ріши. У країні діяли три системи мір - старовинна російська (аршин, фут), британська (дюйм) і метрична (метр), що перешкоджало розвитку стандартизації.

Офіційною датою виникнення стандартизації в колишньому СРСР офіційно вважається 15 вересня 1925 р., коли був створений Комітет зі стандартизації при Раді праці і оборони. Комітетом запроваджено перші обов'язкові стандарти, які одержали силу державного закону. У цей час спеціалісти різних галузей промисловості розробляють дуже важливі для народного господарства стандарти. На початок Великої Вітчизняної війни діяло більше 6000 стандартів, з яких 35% належало до машинобудівельної та металургійної промисловості. За роки війни затверджено біля 2000 нових стандартів і понад 1000 стандартів набули змін, що було обумовлено умовами воєнного часу та необхідністю економії матеріальних ресурсів, заміною дефіцитних матеріалів на менш дефіцитні.

Після війни особливого розвитку стандартизація набула в галузях машинобудування, металургії, хімії. Одночасно з державною розвивалась галузева та заводська стандартизація. У 1947 р. країна вступає до ІSО.

У післявоєнні роки система управління державної стандар­тизації зазнала деяких змін. У 1954 р. створено Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів для координації роботи зі стандартизації в галузях народного господарства країни. Зростає роль стандартизації як засобу прискорення технічного прогресу, поліп­шення якості продукції і створення основи для поширеної спеціа­лізації виробництва. Розробляються єдині системи нормативно-технічної, проектно-конструкторської і технологічної документації, міжгалузеві системи, Державна система стандартизації (ДСС) тощо.

Швидкий розвиток народного господарства в країні, бурхливий темп технічного прогресу в усіх галузях промисловості викликали нові, більш високі вимоги до організації роботи зі стандартизації. У 1970 р. Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів перетворено у Державний комітет зі стандартизації (Держстандарт). Період 70-х і 80-х років характеризується тісним зв'язком робіт зі стандартизації з рішенням важливих завдань розвитку народного господарства. Вперше застосовуються економічні санкції за випуск

продукції, яка не відповідає вимогам стандартів і технічних умов. Відбувається перетворення набутого досвіду в галузі стандартизації, удосконалюється Державна система стандартизації, яка визначає правила проведення робіт зі стандартизації в країні та прогресивні вимоги до якості продукції.

У 1992 р. після здобуття незалежності в Україні створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом державного управління, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів і випробувальних лабораторій, сертифікації і державного нагляду, створює сприятливі умови для економічного розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності українських виробів на світовому ринку, представляє інтереси держави в міжнародних організаціях. Україна з 1993 р. є членом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО).