Платоспроможність і ознаки банкрутства підприємства

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств, кооперативних, селянських та інших господарств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю своєчасно здійснювати чергові платежі і дотримуватися грошових зобов’язань за рахунок наявних грошей та грошових коштів і активів, які можна швидко мобілізувати. До платіжних засобів відносять суми за такими статтями балансу, як грошові кошти, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, які легко реалізувати. До складу платежів і зобов’язань входять: заборгованість з оплати праці, перед постачальниками та іншими кредиторами, короткотермінові і прострочені кредити банку, першочергові платежі.

Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх на готівку. Для зручності проведення аналізу використовують аналітичний нетто-баланс, у якому однорідні за складом елементи балансових статей об’єднані в окремі групи: нерухоме майно, поточні активи тощо.

Наймобільнішою частиною оборотних засобів є грошові кошти та цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готовій продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і затрати для перетворення їх на грошові кошти.

З урахуванням цього останнім часом в економічній літературі розрізняють в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких здійснюють за допомогою трьох коефіцієнтів: гро­шової, розрахункової та ліквідної платоспроможності відповідно.

Найбільш узагальнюючим показником є коефіцієнт ліквідної платоспроможності – відношення поточних активів, тобто всіх оборотних засобів до короткотермінових зобов’язань. Цей показник, як правило, перевищує одиницю і відображає, наскільки ліквідна вартість оборотних засобів більша за платіжні зобов’я­зання. Негативним сигналом слід вважати, коли коефіцієнт ліквідної платоспроможності менше одиниці. Це свідчить, що підприємство має заборгованість, яка перевищує рівень його оборотних засобів. Таке підприємство вважається банкрутом і може бути ліквідоване, а його майно – реалізоване.

Під банкрутством підприємства розуміють нездатність задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, зобов’язань платежів до бюджету, до небюджетних фондів через незадовільну структуру балансу підприємства. Незадовільна структура балансу – це такий стан майна і зобов’язань боржника, при якому навіть за рахунок реалізації майна не може бути забезпечено своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім ступенем ліквідності майна боржника. При позитивній платоспроможності підприємства вартість майна може дорівнювати загальній сумі платіжних зобов’язань або перевищувати її.

Зовнішньою ознакою банкрутства є призупинення поточних платежів, коли підприємство не забезпечує або взагалі не здатне забезпечити виконання вимог кредиторів.

Негативні явища в організації фінансів можуть бути зумовлені змінами в статтях балансу як у пасиві, так і в активі. Причому для кожної статті балансу існують відповідні оптимальні розміри, і небезпечним може бути як збільшення, так і зменшення балансових сум, взагалі будь-які зміни у структурі балансу. Наприклад, негативним симптомом є зменшення обсягу готівки на поточному рахунку підприємства, однак і різке збільшення його також свідчитиме про негативні тенденції, зумовлені зниженням можливостей зростання та ефективності інвестицій.

Збільшення дебіторської заборгованості в активах підприєм­ства означатиме, що підприємство або проводить нерозумну політику комерційного кредиту відносно своїх покупців, або ж самі покупці продукції затримують платежі.

Для оцінки стану підприємства необхідно також проаналізувати дані про виробничі запаси. Негативним може бути не лише збільшення запасів, яке іноді свідчить про затоварювання, а й різ­ке зменшення їх обсягу. Останнє може викликати перебої у вироб­ництві та постачанні, наслідком чого стане скорочення виробництва і реалізації продукції.

За даними пасиву балансу сигналом неблагополуччя може бути збільшення заборгованості підприємства своїм постачальникам і кредиторам, старіння кредиторських рахунків, заміна дебіторської заборгованості кредиторською. Зростання заборгованості робітникам і службовцям, акціонерам, фінансовим органам свідчить про неспроможність підприємства виконувати свої платіжні зобов’язання і про наближення до банкрутства.

Зміни у статтях про доходи і прибутки підприємства також можуть сигналізувати про неблагополуччя. Негативним буває як зменшення обсягу реалізації продукції, так і його швидке збільшення. Останнє може свідчити про зростання позикових зобо­в’язань, проблеми з готівкою тощо.

Підприємство вважається ліквідним, якщо воно здатне виконати свої короткострокові зобов’язання за рахунок реалізації поточних активів. Слід зазначити, що основні засоби у більшості випадків не можуть бути джерелами погашення поточної заборгованості підприємства через свою особливу функціональну роль у процесі виробництва, а також складнощі з їх терміновою реалізацією.

У практиці аналітичної роботи застосовують систему показників ліквідності. Три з них вже розглянуті вище при аналізі грошової, розрахункової і ліквідної платоспроможності.

Коефіцієнт абсолютноїліквідності (коефіцієнт строковості) – це відношення грошових коштів та активів, які швидко реалізуються, до короткострокової заборгованості. Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу.

Уточнений коефіцієнт ліквідності визначається як відношення грошових засобів, цінних паперів і дебіторської заборгованості до короткострокових зобов’язань. Цей показник відображає, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена за рахунок готівки і надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи та послуги.

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) – це відношення всіх поточних активів до короткострокових зобов’язань, яке дає змогу з’ясувати, якою мірою поточні активи покривають короткострокові зобов’язання.

Оборотний капітал визначається як різниця поточних активів і короткострокових зобов’язань. Підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов’язання.

Коефіцієнт маневреності – це відношення оборотного капіталу до наявності джерел власних засобів. Він відображає, яка частина власних засобів вкладена в найбільш мобільні активи.

В умовах нестачі оборотних засобів життєздатність підприємства залежатиме від стану та «якості» активів: складу виробничих запасів, попиту на продукцію, надійності покупців, а також зобов’язань щодо строків. Кінцеві висновки відносно фінансової стійкості та ліквідації підприємства можуть бути зроблені за результатами внутрішнього аналізу поточних аналізів і короткострокових зобов’язань.

Частка активів, які важко реалізуються, у загальній величині поточних активів визначається як відношення вартості залежалих запасів матеріалів, продукції, що важко реалізується, простроченої дебіторської заборгованості (за даними бухгалтерії) до поточ­них активів.

Співвідношення активів, які важко і легко реалізувати. Цей показник разом із попереднім характеризує «якість» поточних активів.

Важливим показником, що має пряме відношення до ліквідності підприємства, є середній період надання кредиту, який визначається таким чином:

.

Сумарний оборот – дебетовий оборот за період, що аналізується, по рахунках: 60 – «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», 64 – «Розрахунки по авансах одержаних», 90 – «Короткострокові позики банку» та ін.

Тривалість періоду: рік – 360 днів; квартал – 90 днів, місяць – 30 днів.

Середній залишок визначається як середнє арифметичне сум залишків заборгованості на початок і кінець періоду.

Необхідною умовою стабільності діяльності підприємства є одержання кредитів на таких самих умовах (або навіть кращих), на яких їх надає підприємство.

Розглянуті вище показники характеризують платоспроможність і ліквідність підприємства. Використовуючи їх, можна визначити, наскільки підприємство платоспроможне за своїми зобов’язаннями і як близько воно до банкрутства. Проте інвесторів і кредиторів можуть також цікавити, наприклад, показники щодо структури джерел засобів та їх використання і ті, що характеризують фінансовий стан підприємства.

Одним із важливих показників фінансового стану підприєм­ства, який визначає рівень його платоспроможності, є коефіцієнт або відсоток незалежності. Він розраховується як відношення джерел власних засобів до валюти балансу, виражене у відсотках. Цей показник відображає частку засобів, вкладених власниками у загальну вартість майна підприємства. Вважається, що, якщо цей показник більше або дорівнює 50 %, то ризик кредиторів є мінімальним, адже, реалізувавши половину майна, що сформувалось за рахунок власних засобів, підприємство може сплатити за своїми позиковими зобов’язаннями.

Близький за змістом до коефіцієнта незалежності і доповнює його коефіцієнт фінансової стійкості:

Особливу увагу при аналізі звертають на коефіцієнт фінансування як відношення власних джерел до позикових: якщо він менше одиниці, то це може свідчити про проблеми з платоспроможністю. Однак у деяких випадках частка власних засобів в їх загальній сумі може бути менше половини, а підприємство зберігатиме високу фінансову стійкість. Це стосується підприємств, діяльність яких характеризується високою оборотністю активів, стабільним попитом на продукцію, що реалізується, налагодженими каналами збуту і постачання, низьким рівнем постійних витрат.

Коефіцієнт інвестування обчислюють як відношення суми джерел власних засобів і довгострокових кредитів до основних засобів та інших вкладень. Він показує, якою мірою джерела влас­них засобів покривають зроблені інвестиції.

Коефіцієнт забезпечення необоротних активів – відношення суми основних засобів і позаоборотних активів (за підсумком розділу 1 активу балансу) до власних засобів. Цей коефіцієнт дає змогу з’ясувати, якою мірою необоротні активи забезпечуються власними засобами.

Співвідношення оборотного та необоротного капіталу обчислюють шляхом поділу оборотного капіталу на суму необоротного. Воно вказує на зміни у структурі капіталу підприємства. Рівень функціонування капіталу визначається як відношення загальної суми активів за вирахуванням короткострокових і довгострокових інвестицій до загальної суми активів балансу. Він показує, яка частка в активах підприємства належить функціонуючому капіталу. Аналізу структури джерел майна підприємства за допомогою системи показників фінансового стану слід приділяти особливу увагу. На підприємствах іноді накопичується багато основних і оборотних засобів, які зовсім не використовуються або використовуються недостатньо. Це завищує загальну вартість майна підприємства, що спричиняє необхідність додаткового фінансування шляхом значних банківських кредитів і порушує фінансову стабільність підприємства.

Загальну оцінку стану підприємства дають на основі аналізу його ділової активності. При цьому з’ясовують, наскільки ефективно використовуються засоби в процесі господарської діяльності. До показників, що характеризують ділову активність, відносяться коефіцієнти оборотності та рентабельності. Особливістю цих показників є те, що вони відображають ефективність використання не лише тих засобів, які беруть безпосередню участь у виробництві продукції, а й всіх активів господарства, постійного та функціонуючого капіталу, власних і залучених джерел утворення активів тощо. Коефіцієнт загальної оборотності показує, скільки разів за пев­ний період здійснюється повний цикл виробництва і обігу. Оборотність основних засобів визначає ефективність використання основних виробничих засобів (фондів). Коефіцієнт оборотності обігових коштів характеризує швидкість їх реалізації. Коефіцієнти оборотності капіталу відображають швидкість обороту вкладеного власного, постійного та функціонуючого капіталу.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю своєчасно здійснювати чергові платежі і дотримуватися грошових зобов’язань за рахунок наявних грошей та грошових коштів і активів, які можна швидко мобілізувати. Під банкрутством підприємства розуміють нездатність задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, зобов’язань платежів до бюджету, до небюджетних фондів через незадовільну структуру балансу підприємства Рівень платоспроможності і ліквідності підприємства зумовлений насамперед результатами виробничої та комерційної його діяльності. Отже, в умовах ринкової економіки важливого значення набуває не лише оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений традиційний аналіз стану та використання господарських засобів.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Під собівартістю продукції розуміють витрати на її виробництво, виражені у грошовій формі. аналіз собівартості виробництва продукції є важливим засобом виявлення резервів підвищення ефективності виробництва. Завданнями аналізу є оцінювання досягнутого рівня і виконання плану із собівартості кожного виду продукту і продукції в цілому, виявлення сум економії і перевитрат коштів, причин їх утворення, пошук невикористаних можливостей і додаткових резервів зменшення витрат на виробництво.

Для визначення рейтингу суб'єктів господарювання використовуються різні методи багатовимірного порівняльного аналізу. Спільним у них є те, що насамперед потрібно визначити перелік фінансових показників як чин­ників, які впливають на комплексне (рейтингове) оцінювання.

Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю своєчасно здійснювати чергові платежі і дотримуватися грошових зобов’язань за рахунок наявних грошей та грошових коштів і активів, які можна швидко мобілізувати. Під банкрутством підприємства розуміють нездатність задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, зобов’язань платежів до бюджету, до небюджетних фондів через незадовільну структуру балансу підприємства Рівень платоспроможності і ліквідності підприємства зумовлений насамперед результатами виробничої та комерційної його діяльності. Разом з тим стійкий фінансовий стан підприємства передбачає раціональну організацію та використання фінансових ресурсів. Отже, в умовах ринкової економіки важливого значення набуває не лише оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений традиційний аналіз стану та використання господарських засобів.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

1. Аналіз доходів і витрат підприємств.

2. Поняття комплексного оцінювання фінансово-економічного стану підприємств.

3. Побудова узагальненої оцінки фінансового стану підприємств.

4. Аналіз виробництва продукції та послуг.

5. Аналіз ефективного використання виробничих ресурсів.

6. Аналіз витрат на виробництво та собівартості продукції.