Міжнародне рушення капіталу

Суть і основні форми міжнародного рушення капіталу. З урахуванням того що капітал по своїй глибинній економічній суті є антагоністичною суперечністю (а отже, і антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних і інших ресурсів, з одного боку, і власниками найманої робочої сили з іншою, вивіз капіталу з точки зору суспільної форми потрібно розглядати як процес формування в іншій, некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а означає, і відповідного капіталістичного виробничого відношення. Якщо брати до уваги, що капітал за своєму економічному змістом є системою виробничих відносин (або відносин економічної власності, яка засновується на експлуатації найманого труда), то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних відносин. Оскільки капітал має свій матеріально-речовинний зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивозу капіталу, передусім в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозиться з більш розвиненої капіталістичної країни в менш розвинену, то цей процес супроводиться формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності, а отже, і капіталу, більш довершених форм капіталістичних виробничих відносин. Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу і капіталістичних виробничих відносин

Основними суб'єктами вивозу капіталу в сучасних умовах є ТНК, держави і наддержавні органи. Кінцевою метою вивозу капіталу є привласнення монопольно високих прибутків. Однак нарівні з цим метою вивозу капіталу може бути отримання і інших вигід політичних, військових і інш. У останнє десятиріччя розвинені країни активно здійснюють вивіз капіталу в Україну і інші постсоцаілістичні країни. Але робиться це не в сучасних цивілізованих формах, а у властивих капіталізму XIX початку XX в. формах насадження «дикого» капіталізму. Насадження такого капіталізму здійснюється МВФ, іншими міжнародними фінансовими організаціями, окремими капіталістичними країнами шляхом нав'язування поспішної приватизації, монетаристских методів регулювання економіки, розвалу державного управління економікою, поглиблення економічної кризи, тотального наступу на соціальні програми і іншими методами. Істинною метою такого наполегливого нав'язування капіталізації економіки країн СНД є перетворення могутньої в недалекому минулому світової держави в периферію капіталістичного господарства По відношенню до України така політика здійснюється під брехливими лозунгами створення цивілізованої європейської держави, без якого неможлива безпека в цьому регіоні

На відміну від розвитку капіталізму (XVI XIX вв ) вивозу, що переважав на нижчій стадії товарів вивіз капіталу починає домінувати на вищій стадії еволюції капіталізму в XX в. Це зумовлене процесом монополізації. производства, виникненням і розвитком гігантських монополістичних об'єднань, появою ТНК. які зосередили в своїх руках величезний капітал і шукають шляхи його найбільш прибуткового вкладення. Так, в середині 90-х років норма прибутку американських ТНК в країнах, що розвиваються була приблизно в два рази вище, ніж всередині країни. Причиною цього є дешева робоча сила, сировина і

Вивіз капіталу зумовлюється також дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком деяких країн і регіонів світового господарства. У країні, що займає передові позиції, швидше відбувається процес створення надмірного капіталу, який може бути використаний всередині країни, але шукає шляхи більш прибуткового застосування. Крім того, вивіз капіталу викликаний асинхронним характером протікання капіталістичного циклу, наявністю протекціоністських бар'єрів, які перешкоджають вивозу товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва і іншими причинами.

Вивіз капіталу здійснюється в двох основних формах підприємницької і позикової. Вивіз підприємницького капіталу відбувається через інвестиції в промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства, шляхом нового будівництва або купівлі вже існуючих підприємств за допомогою придбання їх акцій. Це приводить до освіти власність за кордоном.

Позиковий капітал вивозиться в формі короткострокових або довгострокових позик і кредитів. Це дає можливість отримання фіксованого прибутку у вигляді процента, але не приводить до утворення власності за кордоном. Загальна сума капіталу, який функціонує за кордоном, складає іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширяється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій і інш. При вивозі підприємницького капіталу інвестиції діляться на прямі (дають можливість здійснювати контроль над підприємством, для чого досить придбати біля 10% акцій) і портфельні (дають право не на контроль, а на отримання прибутку) ' Крім того, по джерелах фінансування розрізнюють державний, недержавний (приватний, груповий) і наддержавний види капіталу. У рамках державного капіталу розрізнюють такі форми капіталу, як кредити, гранти (допомога). Недержавний вивіз капіталу може здійснюватися юридичними і фізичними особами, приватними (окремим індивідом або сім'єю) і груповими інвесторами в формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торгових кредитів і інш.

Нарівні з ними надаються маркетингові, управлінські, інжинирингові послуги, здійснюються лізингові операції, які містять в собі певні інвестиційні можливості.

Найважливішу роль серед різних форм інвестицій грають прямі капіталовкладення. Це зумовлене тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний. Контроль над цим капіталом, в той час як капіталом в позиковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер. Прямі інвестиції гарантують стабільний ринок або формують основу для виходу на ринки інших країн. Такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (при наявності контрольного пакету акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм, реінвестування прибули, придбання частини акцій за рубежем (але не контрольного пакету, а також, шляхом використання неакціонерних форм (висновок субконтрактних і ліцензійних договорів, франчайзинга і інш.).

Закономірності і особливості міжнародного рушення капіталу в сучасних умовах. Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд долл., в 1970 р. біля 285 млрд. а в 1995 р. більше за 3 трлн долл. США.

Після розпаду колоніальної системи основна частина іноземних інвестицій прямує у високорозвинений країни світу, що є ознакою посилення процесу інтернаціоналізації капіталу, дії закону інтернаціоналізації виробництва, про яку йшла мова в попередній темі.

Головним суб'єктом міжнародного рушення капіталів є транснаціональні корпорації. З більше за 3 трлн долл. США іноземних інвестицій в 1995 р. частка ТНК складала більше за 2,7 трлн долл. Уперше на початку 70-х років загальний обсяг виробництва на зарубіжних філіали ТНК перевищив експорт з країн, в яких розміщені ці корпорації. У значній мірі це зумовлене зростанням чисельності самих філіали, посиленням процесів спеціалізації і кооперування виробництва між ними. У середині 90-х років обсяг виробництва на зарубіжних філіали ТНК перевищив масштаби міжнародної торгівлі. Ці процеси отримали назву «другої економіки», під якою розуміють зарубіжне виробництво ТНК і масштаби його впливу на світову економіку.

У процесі рушення міжнародного капіталу спостерігається дія таких основних закономірностей.

По-перше, прискорене зростання іноземних капіталовкладень. Так, в післявоєнний період вони подвоювалися спочатку кожні 10 років, потім кожні 6 7 років, а в 1983 1992 рр. відбувалося чотирикратне збільшення таких інвестицій В середині 90-х років щорічно вивозилося біля 300 млрд долл. США капіталовкладень. Тільки за 1995 р. вивіз капіталу збільшився на 40%. Якщо в сфері міжнародної торгівлі щодня вивозиться за кордон товарів на суму біля 5 млрд долл. США, то об'єм рушення капіталів складає біля 200 млрд долл. Дія цієї закономірності зумовлена зростанням попиту на капітал в процесі прискореного економічного розвитку, розгортанням НТР, подоланням митних бар'єрів при експорті капіталу, економією ресурсів (передусім трудових) внаслідок інтернаціоналізації виробництва, прагненням знизити економічні витрати при вивозі капіталу в слаборазвинуті країни і іншими факторами

По-друге, постійне зростання частки прямих інвестицій в порівнянні з портфельними. Так, якщо до Першої світової війни частка прямих інвестицій складала всього біля 10%, в період між двома війнами - 25, то в 90-е роки вона досягла майже 80%. Це зумовлено зростанням ролі прямих інвестицій як засобу завоювання нових ринків збуту або розширення існуючих, засобу встановлення контролю над виробництвом і власністю і іншими факторами

По-третє, посилення процесів монополізації в експорті капіталу. Так, в 1996 р. на 100 найбільш могутніх ТНК доводилося 65% іноземних інвестицій, тоді як в 1976 р. біля 54%. Розгортання цієї закономірності зумовлене дією закону монополізації капіталістичного виробництва і власності в міжнародній сфері. Важливою межею такої закономірності є зосередження біля 80% прямих інвестицій в США. ЄС і Японії. Одночасно це одна з ознак закону нерівномірності економічного розвитку.

По-четверте, зростаюча концентрація прямих інвестицій в розвинених країнах світу. Якщо раніше основна частка зарубіжних інвестицій прямувала в слаборазвитые країни, то, наприклад, в 1995 р. частка іноземних інвестицій в розвинених країнах світу складала біля 60%, в той час як в слаборазвинутих країнах приблизно в два рази менше. Виключенням є Японія, яка основну масу свого капіталу вивозить в слаборазвинуті країни.

По-п'яте, інтернаціоналізація власності, що посилюється в процесі вивозу капіталу. Так, об'єм іноземного капіталу в США в 1996 р. складав більше за 1,5 трлн долл. США (в тому числі біля 250 млрд долл. прямих інвестицій), біля 20% активів банків належить іноземцям, в іноземних компаніях США працює більше за 3 млн чол.

У сучасних умовах вивіз капіталу придбаває наступні характерні особливості.

По-перше, якщо раніше головні потоки інвестицій прямували в слаборазвинуті країни, то сьогодні в розвинені країни світу. На початку 90-х років біля 95% прямих інвестицій за кордоном здійснювалися країнами членами ОЕСР.

У розвинених країнах світу знаходиться більше за Vr закордонних філіали США. ТНК як основний суб'єкт вивозу капіталу 75% своїх інвестицій направляють в розвинені країни. Основна маса капіталів експортується при цьому в обробляючу промисловість і фінанси- Їх вкладення в обробляючу промисловість пояснюється поглибленням одиничної форми міжнародного розподілу праці (інтернаціоналізацією одиничного розподілу праці). Скорочення об'ємів вивозу капіталу в слаборазвинуті країни пояснюється також зростанням їх заборгованості, яка в середині 90-х років складала біля 2,5 трлн долл. США. Внаслідок цього тільки протягом 80-х років вивіз капіталу в слаборазвинуті країни скоротився майже в 2,5 рази.

По-друге, все більш важливими елементами вивозу капіталу стають розміщення цінних паперів в міжнародних фінансових центрах і депозитно-кредитні операції транснаціональних банків (ТНБ), які здійснюються через їх численні закордонні відділення. Внутрішній оборот грошових ресурсів в каналах транснаціональної банківської системи обчислюється трильйонами доларів США, велика частина яких прямує на фінансування міжнародного товарообороту.

По-третє, в процесі вивозу капіталу посилюється суперництво між трьома основними економічними центрами світового господарства США, Західною Європою і Японією.

По-четверте, з часу енергетичної кризи, що почався в 1973 р., експорт капіталу в формі нафтф доларов інтенсивно здійснюється окремими багатими нафтою країнами Ближнього Сходу.

По-п'яте, серед різних форм рушення міжнародного капіталу переважають недержавні форми. На їх частку доводиться біля 60% всього вивозу капіталу. У той час як на державний капітал доводиться 30% експорту, на міжнародні фінансові організації - 10%. Переплетення цих форм капіталу, особливо монополістичного і державного, означає, що по своєму характеру капітал, який вивозиться, носить в основному державно-корпоративний. державно-транснаціональний характер.

Вивіз державного капіталу в значній мірі переслідує мета створення більш сприятливих умов для вивозу транснаціонального і інших видів недержавного капіталу- Зокрема, з його допомогою створюється економічна інфраструктура. Важливою формою вивозу державного капіталу є створення державних гарантій для недержавних кредитів. Внаслідок цього державному капіталу більш властива форма кредитів і субсидій. Для міжнародних фінансово-кредитних організацій основною формою вивозу капіталу є надання кредитів. Завдяки цьому створюється сильний стимул для експорту недержавних форм капіталу. Це. зокрема, свідчить про відсутність ризику для іноземних інвестицій.

На початку 90-х років сферою міграції міжнародного капіталу поступово стають країни Центральної і Східної Європи, країни колишнього СРСР. Тільки в 1996 р. в країни Центральної і Східної Європи було вивезено 32 млрд долл. США, при цьому самі вони експортували лише біля 1.5 млрд долл. Для порівняння зазначимо, що в слаборазвитые країни було увезено більше за 650 млрд долл. США, а експорт капіталу з цих країн (нафтадобуваючих) склав більше за 210 млрд долл.

Після розпаду СРСР і капіталізації економіки більшості країн СНД вони, з одного боку, стають об'єктами ввезення капіталу, а з іншою суб'єктами його вивозу тіньовими структурами. Так, об'єм вивезеного з України капіталу на початку 1999 р. складав біля 40 млрд долл. США, з Росії більше за 100 млрд долл. Об'єм прямих іноземних інвестицій в економіку України склав в 1999 р. біля 3 млрд долл. США з більше за 20 країн світу, в тому числі з США 18%, з Німеччини 14, з Англії, Нідерландів і Росії по 8%. При цьому іноземні інвестиції були здійснені майже в 5000 підприємств, в тому числі в 4200 спільних- В той же час інвестиції з України (вивіз капіталу) складали усього біля 100 млн долл. США. з них 75% в країни СНД і Балтії. Притока іноземних інвестицій в країни СНД стримується незавершеним і нестабільним законодавством, відсутністю науково обгрунтованої економічної політики і іншими факторами.

Міжнародне рушення капіталу має неоднозначні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн імпортерів капіталу. Так, для країн, які вивозять капітал, позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутку від інвестицій, можливості впливати на зовнішню і внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного розподілу праці, можливість використання більш дешевих ринків робочої сили і інші економічні і неекономічні вигоди. Одночасно негативними наслідками експорту капіталу є погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країну всієї або частки прибутку від експорту капіталу), звуження ринку труда і ринку робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в належному руслі економічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного рушення капіталу для країн-імпортерів є впровадження більш довершених технологій і техніки, передових форм організації виробництва, зниження рівня безробіття, притока іноземної валюти, прискорений розвиток існуючої економічної системи або її вдосконалення (таким шляхом розвивалася економіка Сингапура, Південної Кореї, Тайваню і інших нових індустріальних держав). Серед негативних наслідків потрібно відмітити поступову втрату контролю над частиною підприємств, галузей, а також посилення іноземного впливу в сфері військово-стратегічних і політичних інтересів.