С Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма

Теорії міжнародної торгівлі.

1. Основи класичної теорії міжнародної торгівлі. (Теорія меркантилізму. Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма. Теорії абсолютних та порівняльних переваг. Теорія розміру країни.)

2. Порівняльна перевага та забезпеченість країни факторами виробництва.

3. Теорія життєвого циклу товару.

4. Теорія подібності країн.

5. Теорія конкурентних переваг.

Основи класичної теорії міжнародної торгівлі.

З розвитком міжнародного поділу праці, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, формуються певні моделі розвитку міжнародних економічних відносин. Історично першою була С модель меркантилістів, які обґрунтовували необхідність в економічній експансії національних держав за кордон. З точки зору меркантилістів, світ має обмежену кількість багатства. А тому багатство однієї країни може збільшуватися тільки за рахунок зубожіння іншої, тобто в результаті перерозподілу його.

Хоча меркантилісти вважали, що економічна система суспільства включає в себе три сектори: виробничий сектор, сільський сектор та іноземні колонії і основним фактором виробництва називали працю, проте джерелом багатства суспільства вважали торгівлю, головним чином зовнішню. Причому багатство країн вони бачили тільки в кількості золота і срібла, що ними володіє те чи інше суспільство.

Виходячи з таких позицій, меркантилісти вважали, що для зміцнення національних позицій держава обов’язково повинна:

1) підтримувати позитивний торговий баланс, тобто експортувати товарів більше, ніж імпортувати, оскільки це забезпечує притік золота в якості платежів, що, в свою чергу, дасть можливість збільшувати внутрішні витрати, виробництво і зайнятість;

2) регулювати зовнішню торгівлю з метою збільшення експорту і скорочення імпорту задля забезпечення позитивного торгового сальдо за допомогою тарифів, квот і інших інструментів торгової політики;

3) забороняти або суворо обмежувати вивезення сировини і дозволяти безмитний імпорт сировини, яка не видобувається всередині країни, оскільки це дозволить нагромаджувати запаси золота і утримувати на низькому рівні експортні ціни на готові вироби;

4) забороняти будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії, яка одна лише може перепродувати колоніальні товари третім країнам, а також забороняти колоніям виробляти готові товари з метою перетворення колоній у постачальників сировини для метрополії.

Меркантилісти зробили значний внесок в теорію міжнародної торгівлі, оскільки вперше вказали на її значення для економічного зростання країн та розробили одну з можливих моделей її розвитку. Проте теорія меркантилізму носить деяку обмеженість. Меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення окремої нації може відбуватися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, тобто не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, а й за рахунок його приросту в результаті розвитку виробництва.

С Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма

Англійський економіст Девід Х'юм (David Hume, 1711—1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін — золота — потоків" ("price — specie — flow").

Д. Х'юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність.

Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного саль­до торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині краї­ни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, своєю чергою, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе по­стійно підтримувати позитивне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники.

Рух золота між країнами є механізмом тонкого настроювання національних економік, внаслідок чого розмір експорту і розмір імпор­ту врівноважуватимуться і торгове сальдо буде дорівнювати нулю.

Розглянемо таку ситуацію. Припустимо, що країна І має позитив­не сальдо торгового балансу в торгівлі з країною II, сальдо якої негативне. За Д. Х'юмом, врівноваження сальдо торгового балансу кожної з країн здійснюється у чотири етапи (табл. 1).

Таблиця 1

Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма

	Країна І	Країна II
Вихідна Ситуація	ехр > imp	ехр < imp
Етап І	Чистий приплив золота	Чистий відплив золота
Етап II	Зростання грошової маси	Зменшення грошової маси
Етап III	Зростання цін і зарплати	Зменшення цін і зарплати
Етап IV	Зростання імпорту, скоро­чення експорту	Скорочення імпорту, зростан­ня експорту
Результат	ехр = imp	ехр = imp

Ця концепція базувалась на таких припущеннях:

- прямий зв'язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (потім це отримає назву кількісної теорії грошей);

- повна зайнятість у кожній з країн;

- попит на товари еластичний за ціною (зростання цін приво­дить до скорочення витрат на товари та навпаки);

- існує ситуація чистої конкуренції на ринку як товарів, так і факторів виробництва;

- національні валюти вільно конвертуються у золото і назад (пізніше це отримає назву "золотий стандарт").

Якщо цих умов дотримуються, автоматично врівноважується тор­говий баланс.

С Теорія розміру країни

Теорія абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають пояснити, у якому обсязі та якого типу продукція буде залучена у міжнародну торгівлю.

Теорія розміру країни (Theory of Country Size) — через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліма­тичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економіч­ної самодостатності, ніж малі за розміром країни.

Більшість великих країн, наприклад США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та експортують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте є і винятки: Північна Ко­рея, Куба — невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хо­ча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Як прави­ло, нормальна максимальна відстаньперевезення продукту стано­вить близько 100 миль, тому що зі збільшенням відстані ціни на перевезення надто зростають.

Значна частина виробничих та рин­кових потужностей у великих країнах, наприклад у США, знахо­диться більш ніж у 100 милях від кордонів. У маленьких країнах, наприклад у Данії, майже всі виробничі та ринкові потужності роз­ташовані менше ніж у 100 милях від кордонів.

Отже, низькі транс­портні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнарод­ної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються тех­нології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Висновок:

Великі країни, порівняно з малими, експортують меншу част­ку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів.

Великі країни, на відміну від малих, мають різноманітніші ресурси.

Великі країни, порівняно з малими, мають вищі транспортні витрати у міжнародній торгівлі.

Великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійс­нювати великосерійне виробництво.

С Теорії абсолютних переваг (обґрунтував А. Сміт).

Суть теорії:країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими затратами, тобто у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими затратами, тобто у виробництві яких абсолютна перевага належить торговим партнерам.

При цьому А.Сміт виходить з того, що добробут націй залежить не стільки від кількості нагромадженого ними золота, скільки від її здатності виробляти кінцеві товари та послуги.

Тому головним завданням кожної країни вважав не придбання золота, а розвиток виробництва за рахунок поділу праці та її кооперації. Найкращими умовами для розвитку виробництва, а отже і для зростання багатства нації, на думку А.Сміта, є такі, що забезпечують свободу підприємства і вільну конкуренцію. Інакше кажучи, А.Сміт обґрунтовував політику невтручання держави в економіку.

Аналогічні принципи він відстоював і в галузі міжнародних економічних відносин, зокрема вважав, що:

- уряди не повинні втручатися у зовнішню торгівлю, а лише забезпечувати вільну торгівлю і вільний доступ на ринки ;

- країни, як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, для виробництва яких вони мають переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші країни ;

- зовнішня торгівля стимулює розвиток виробництва в результаті розширення ринку за межі національних кордонів ;

- експорт є позитивним фактором для економіки країни, а субсидії на експорт призводять до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Створюючи теорію абсолютних переваг, А.Сміт робив припущення, що:

1) єдиний фактор виробництва – праця;

2) має місце повна зайнятість;

3) в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які торгують між собою лише двома товарами;

4) витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження підвищує попит на товар;

5) ціна одного товару виражається в кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

6) зовнішня торгівля вільна від будь-яких обмежень та регламентування.

	Обладнання	Сировина
Великобританія	2 р.д. (А.п.)	6 р.д.
Франція	8 р.д.	4 р.д. (А.п.)

Великобританія купує сировину в середині країни

за 1 обл. може купити 2:6 = 1/3 сир.;

у Франції

за 1 обл. може купити 2:4 = 1/2 сир..

Франція купує обладнання в середині країни

за 1 сир. може купити 4:8 = 1/2 обл.;

у Великобританії

за 1 сир. може купити 4:2 = 2 обл..

Припустимо, що дві країни Великобританія та Франція, виробляють лише два товари – обладнання і сировину. У Великобританії на виробництво одиниці обладнання необхідно затратити 2 робочих дні, а на виробництво одиниці сировини 6 робочих днів. У Франції витрати на виробництво одиниці обладнання та одиниці сировини становлять відповідно 8 робочих днів та 4 робочих дні. За таких умов, Великобританія має абсолютну перевагу у виробництві обладнання. Франція має абсолютну перевагу у виробництві сировини. Якщо Французьким виробникам сировини необхідно купити обладнання, а англійським виробникам обладнання – сировину, то їм вигідно купувати названі товари за кордоном.

Великобританії вигідно купувати сировину у Франції (1/2>1/3), а Франції вигідно купувати обладнання у Великобританії (2>1/2).

Позитивне у теорії абсолютних переваг:

1). базуються на трудовій теорії вартості;

2). показує переваги міжнародного поділу праці.

Однак вона має певну обмеженість, оскільки не дає відповідь на запитання: чому країни торгують між собою навіть тоді, коли відсутня абсолютна перевага у виробництві тих чи інших товарів.

На це запитання знайшли відповідь наступники А.Сміта, зокрема Д.Рікардо.

Теорія порівняльних переваг (обґрунтував Д. Рікардо).

Д. Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг, показавши, що зовнішня торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна або жодна з них не має абсолютних переваг у виробництві конкретних товарів. Свій висновок він обґрунтував у теорії порівняльних переваг, використавши таке поняття, як альтернативна ціна.

Альтернативна ціна –робочий час, що витрачається на виробництво одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

	Обладнання	Сировина	Час, який є в наявності
Великобританія	6 год. (А.п.)	4 год. А.п.)	36 год.
Франція	8 год.	10 год.	36 год.

Великобританія

1 обл. = 6:4 = 1,5 сир.

1 сир. = 4:6 = 0,66 обл.

Франція

1 сир. = 10:8 = 1,25 обл.

1 обл. = 8:10 = ,8 сир.

Великобританія має абсолютну перевагу у виробництві обладнання і сировини, а Франція має порівняльну перевагу у виробництві обладнання.

Припустимо, що у Великобританії витрачається 6 год. на виробництво одиниці обладнання та 4 год. на виробництво одиниці сировини, а у Франції - 8 год. на виробництво одиниці обладнання та 10 год. на виробництво одиниці сировини. З прикладу видно, що Великобританія має абсолютну перевагу у виробництві обладнання та сировини. Здавалось би, що Великобританія повинна виробляти та експортувати у Францію і обладнання, і сировину, а з Франції не ввозити нічого. Але якщо англійські виробники за 1 сир. на внутрішньому ринку отримають лише 0,66 обл., то за ту ж сировину у Франції купуватимуть 1,25 обл. Отже, Великобританії вигідно імпортувати сировину з Франції.

36год.:6 год. = 6 (обл.)

Великобританія 36 год. : 4 год. = 9 (сир.)

К-ть обл.

К-ть сир.

36год.:8 год. = 4,5 (обл.)

Франція 36 год. : 10 год. = 3,6 (сир.)

К-ть обл.

К-ть сир.

Якщо Великобританія і Франція почнуть торгувати, то Великобританія платитиме не більше ніж 1,5 сир. за 1 обл. (ціна на внутрішньому ринку), а Франція платитиме не більше ніж 1,25 обл. за 1 сир.

Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 обл. = 1 сир.

Кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві більш дешевого товару (В. – сир., Ф. – обл..)

Оскільки в Великобританії дешевша сировина, то всю працю буде направлено на виробництво 9 од. сир., в Франці дешевше обладнання, всю працю буде направлено на виробництво 4,5 од. обл...

За новими цінами Великобританія за 9 од. сир. отримає 9 од. обл.., а Франція за 4,5 од. обл. отримає 4,5 од. сир.(матиме більш дешеву сировину).

Новий рівень споживання показано пунктирною лінією.

Причому теорія порівняльних переваг може бути застосована для будь-яких країн і для будь-яких товарів. Вона показує, що кожна країна одержує виграш від торгівлі, якщо кожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у виробництві якого вона має відносну перевагу.

Модель Хекшера-Оліна.

Головним фактором, що впливав на виробництво товарів, А.Сміт і Д.Рікардо вважали працю, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості. З появою різноманітних варіантів теорії факторів виробництва, яка виділяє три основні фактори – працю, землю і капітал, послідовники класичної політекономії почали пояснювати міжнародну торгівлю через теорію факторів виробництва. В 20-х-30-х роках ХХ століття найбільший внесок в теорію міжнародної торгівлі зробили шведські вчені Елі Хекшер та його учень Бертіл Олін. Вони створили теорію міжнародної торгівлі, яка пізніше одержала назву теореми Хекшера-Оліна.

Згідно з цією теорією, кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має відносний надлишок факторів виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів.

Теорія Хекшера-Оліна включає кілька положень, які стосуються особливостей функціонування факторів виробництва.

1). вона допускає поступове зменшення величини граничної корисності кожної додаткової затрати фактора виробництва;

2). теорема Хекшера-Оліна передбачає однакову структуру споживання, однакові смаки та звички населення, однакові виробничі умови виробників, незмінні тарифи, транспортні та інші витрати.

Модель Хекшера-Оліна-Самуельсона.

Концепцію Хекшера-Оліна розвинув відомий американський економіст Пол Самуельсон.

Він встановив, що в результаті взаємної торгівлі відбувається вирівнювання не тільки відносних цін на товари, а й вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва.

Під гомогенністю капіталу розуміють капітал, який характеризується однаковою продуктивністю та ризиком, а під гомогенністю праці розуміють працю, що характеризується однаковим рівнем підготовки, освіти і продуктивності.

Вона має певну обмеженість:носить суто абстрактний характер, базуючись на припущеннях, що обидва товари виробляються в обох країнах, що технології в обох країнах однакові, що існує абсолютна мобільність факторів виробництва і товарів.

Тому вона неодноразово піддавалась емпіричним перевіркам на базі статистичних даних і стосовно до різних країн, товарів та факторів виробництва.

Парадокс Леонтьєва”.

Відомий американський економіст російського походження Василь Леонтьєв двічі робив такі розрахунки і двічі приходив до висновку, що теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується, оскільки трудонасичені країни експортують капіталомістську продукцію, тоді як капіталонасичені – трудомістську. В літературі цей висновок одержав назву “парадоксу Леонтьєва”.

Після В.Леонтьєва теорему Хекшера-Оліна вчені перевіряли за допомогою сучасної обчислювальної техніки, проте однозначної відповіді щодо її істинності, не одержали. Тому є всі підстави твердити, що парадокс Леонтьєва продовжує служити серйозним застереженням від некритичного прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна в практиці.