Подання бухгалтерських документів

Щорічні бухгалтерські звіти складаються з балансу, звіту про прибутки і збитки та коментарів до них. Ці документи можна подавати трьома способами.

1. Скорочений варіант: баланс, звіт і коментар подають загальним підсумком.

2. Основний, коли до вказаних подаються ще інші документи (таблиці, в яких вказують порядок отримання прибутків, порівняльні дані за п'ять останніх років, цінні папери і т. ін.).

3. Детальний, який не є обов'язковим (усі документи за обов'язковим варіантом: самофінансування фірми протягом року і діаграми та графіки зміни фінансового стану).

Далі подають коментарі до бухгалтерських документів, які дають можливість зрозуміти їх зміст, а також дають пояснення за бухгалтерськими принципами, які використовувалися.

У Франції немає спеціальних нормативних документів, що вказували б, як необхідно діяти при інфляційних явищах. Але міністерство фінансів та економіки дозволяє проводити пере­оцінку активів відповідно до зафіксованих темпів інфляції.

У період 1919—1927 pp., коли рівень інфляції у Франції був дуже високим, багато компаній країни готували два варі­анти бухгалтерських документів: у паперових грошах, що відображало поточну вартість, і в золотих франках, що відпо­відало постійній вартості.

Матеріальні активи мають переоцінюватися. Це здійснюєть­ся тоді, коли переоцінка зменшує податкові відрахування. З 1960 р. у Франції почали застосовуватися прискорені темпи списання вартості.

Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є метод середньої зваженої, але застосовують також методи ФІФО і ЛІФО.

Питання для самоконтролю

1. Як формувалося бухгалтерське законодавство в Франції.

2. Як ведеться облік фінансових результатів та самофінансування фірми ?

3. Вкажіть на особливості нарахування амортизації.

4. Як проводиться розрахунок річних норм амортизації лінійним і

дегресивним способами ?

5. Які варіанти представлення бухгалтерських документів використовують в

Франції ?

ТЕМА 17. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У США –

17.1. Облік основного капіталу.

17.2. Облік ліквідних активів.

17.3.Облік витрат на виробництво та калькулювання продукції.

17.4 Облік зобов’язань .

Облік основного капіталу

Бухгалтерський облік у США та інших країнах поділяється на управлінський і фінансовий.

Найважливішими в цій державі вважаються такі облікові принципи:

1. Ведення записів. Мають бути зафіксовані всі операції, що змінюють фінансово-господарську діяльність установи.

2. Вимірювання (оцінка). Дані мають бути відображені в таких грошових вимірниках, щоб їх можна було використову­вати різним користувачам.

3. Класифікація облікових записів. Необхідно використо­вувати таку класифікацію, яка б дала змогу правильно іден­тифікувати активи та зобов'язання підприємства, визначати розбіжності.

4. Зміни (виправлення) в записах. Суть усіх змін має бути чітко відображена в документах.

5. Звітність. Звіти мають складатися зі встановленою пе­ріодичністю і відображати успіхи або недоліки в економічній Діяльності підприємства.

Питаннями бухгалтерського обліку в американських кон­цернах займаються: скарбник, контролер, головний бухгал­тер, внутрішній ревізор і підпорядковані їм облікові відділи.

Скарбник організовує операції з готівкою та цінними папе­рами, стежить за вдосконаленням операцій і здійснює кон­троль за ними.

Контролер відповідає за організацію та функціонування си­стеми обліку і зовнішньої фінансової звітності, за складання операційних фінансових кошторисів, організовує фінансові звіти, вивчає та розробляє показники та форми звітності, реко­мендує різні системи обліку витрат виробництва і доходів тощо.

Головний бухгалтер займається керівництвом обліку. Він керує системою обробки даних і безпосередньо спостерігає за її центром.

Внутрішній ревізор забезпечує перевірку бухгалтерських за­писів і статистичних даних, узгодженість затверджених прав­лінням проектів із виробничими відділами, контроль за збере­женням матеріальних цінностей і грошових сум, вивчає вплив застосовуваних методів контролю та результати господарської діяльності.

Якщо контролер безпосередньо не відповідає за фінансові кошториси, до складу бухгалтерії входить директор або заві­дувач із фінансових питань. Під його керівництвом розробля­ють виробничий кошторис компанії, встановлюють форму цехових коштів і методи контролю за їх використанням, ве­дуть спостереження за витрачанням кошторисів відповідно до затвердженого кошторису.

Поряд із вказаними є професія бухгалтера-ревізора (аудито­ра). Вперше вона з'явилась у 80-ті роки XIX ст. У травні 1880 р. було створено Інститут дипломованих бухгалтерів Англії та Уельсу, згодом подібні інститути виникли в США.

Поява аудитора зумовлена зростаючою недовірою до опублі­кованої звітності. Акціонери та кредитори, вкладаючи свої капітали в різні фірми, не мають гарантії того, що прибуток правильно і повністю відображений у звітності.

Відділ кошторисів проводить аналіз фінансових кошторисів і дає консультації при їх підготовці за асигнуваннями на бу­дівництво та придбання основних засобів.

Загальний облік здійснюється переважно у відділі загаль­ного обліку, де ведеться головна книга та допоміжні реєстри

Відділ також складає зведену бухгалтерську звітність.

Відділ податкового обліку займається питаннями, пов'язани­ми з платниками податків. Очолює його керуючий або адміністра­тор з питань фінансів, підпорядкований казначею. При визначенні податкових зобов'язань фірми він тісно співпрацює із загальним і ревізійним відділами й отримує вказівки від контролера.

В американських компаніях фінансовий облік централізо­ваний. Інформація про стан справ у філіалах компаній надхо­дить у центральну бухгалтерію через канали передачі інфор­мації за допомогою комп'ютерної мережі.

Організація обліково-фінансової діяльності у філіалах фірм специфічна і залежить від величини та характеру цих філіалів.

Основні рекомендації щодо організації облікових відділів зводяться до такого:

—кожному працівникові обліку необхідно точно визначи­ти його обов'язки та викласти їх письмово;

—координація взаємовідносин між однією людиною та гру­пою людей має бути визначена письмово;

—адміністратор та інші службовці підпорядковані вказів­кам, які йдуть від одного джерела;

—вся діяльність облікового персоналу має бути розбита на логічні функції відповідно до індивідуальних обов'язків кожного;

—дії виконавців мають бути згруповані таким чином, щоб виконання їх поєднувалося з ефективністю виробництва.

Позитивним є те, що питання організації обліку постійно перебувають в центрі уваги американських бухгалтерів, які працюють над забезпеченням гнучкості та згідно з обставина­ми, котрі постійно змінюються.

Основні засоби в зарубіжних країнах ототожнюють із по­няттям необоротні активи (довгострокові активи). Виражен­ня необоротних активів у грошовому вираженні називається основним капіталом. Поняття необоротних активів дещо шир-

ше від поняття основних засобів, оскільки сюди ще відно­сять вартість землі та її родовищ, а також вартість нематері­альних активів. Отже, необоротні активи можна поділити на такі види:

—матеріальні активи: земля, будівлі, обладнання (основні засоби);

—природні ресурси;

—нематеріальні активи.

Матеріальні активи мають фізичну натуральну форму. Сюди, наприклад, відносять землю. Оскільки термін її вико­ристання практично не обмежений, це єдиний вид матері­альних активів, за яким не нараховують амортизацію. Буді­влі, споруди, обладнання підлягають амортизації, що стано­вить розподіл вартості активу протягом терміну його експлуа­тації.

Природні ресурси за економічним змістом відрізняються від землі тим, що видобуваються і переробляються як початкова сировина для виробництва. Серед природних ресурсів виділя­ють руду, нафту, газ, лісоматеріали тощо. Особливістю (ри­сою) природних ресурсів є те, що вони піддаються не зносу, а вичерпуванню (виробленню, виснаженню), і це означає їх по­ступове зменшення внаслідок видобутку, вирубки тощо.

Нематеріальні активи є засобами тривалого користування, які не мають фізичної натуральної природи і переважно слугу­ють легалізацією прав власників або підтримкою їх переваг, зумовлених правом власності. До них належать патенти, ав­торські права, торгові знаки, торгові назви товарів, ліцензії, франшизи, гудвіл.

Базою оцінки основного капіталу прийнято вважати фак­тичну собівартість придбання, тобто оплачену вартість майна на рахунку продавця або підрядника (за мінусом комерційної знижки (скидки) плюс податки, транспортні витрати, вартість встановлення та приведення його в дію). Водночас цей варіант оцінки використовують не завжди, а принципи оцінки основ­них засобів визначає переважно рада директорів у великих фірмах. Загалом прийнято, що в балансі основні засоби пока­зують за залишковою вартістю.

У США є такі методи оцінки основного капіталу:

а) ліквідаційна вартість — це оцінка з позиції продавця тієї суми, яка може бути виручена в результаті продажу за вирахуванням витрат на реалізацію. Ліквідаційна вартість має відображати найменшу оцінку вартості об'єкта підприємниць­
кої діяльності;

б) відновна вартість — це оцінка з позиції покупця. Загалом відновна вартість вища від ліквідаційної, бо із суми отриманої виручки не виключаються витрати на реалізацію;

в) балансова вартість — це оцінка майна за залишковою вартістю, вона є вартістю об'єкта підприємницької діяльності що відображається в його фінансових звітах. Для підприємства загалом балансова вартість буде дорівнювати загальній величині активів із вирахуванням загальної суми зобов'язань, тобто розміру власного капіталу. Є ряд причин, за якими балансова вартість компанії, вказана в її балансовому звіті, необов'язково дає адекватну картину фінансового стану компанії на певний момент часу. Основна проблема полягає в тому, що в більшості країн облік ведуть за принципом початкової вартості;

г) поточна вартість (дохідна методичка). Мета оцінки полягає в обчисленні приблизного рівня рентабельності об'єкта, величини майбутніх прибутків і доходів;

д) правдива вартість — оцінюють активи фірми, відношення ціни акції до доходу. Для компаній, які існують давно та досягли стійкого рівня доходів, цей коефіцієнт знаходиться на науковому рівні — приблизно 5:7. Для відносно нових ком паній, що мають сприятливі умови для значного збільшення
майбутніх надходжень, цей коефіцієнт може бути вищим.

У таких випадках, коли реалізація підприємства відбуваєть­ся за ціною, що вища від реалізованої вартості активів (балансо­вої вартості), то різниця відноситься на нематеріальні активи. У випадках, коли підприємство придбано за ціною, що нижча його реальної вартості, то дооцінка, як правило, не проводиться.

Облік ліквідних активів

Необоротні активи включають основні засоби, нематеріальні активи, довготермінові інвестиції, а також витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом кількох облікових періодів.

Оборотні активи включають грошові кошти, швидко реалізовані цінні папери (короткотермінові фінансові інвестиції), дебіторську заборгованість, запаси і витрати (витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом року з дати складання балансу).

Грошові кошти поділяють на кошти в касі та грошові кошти в банку. В балансі всі грошові кошти показують однією лінією. Це пов'язано з тим, що компанії намагаються тримати якомога менше готівкових грошей, а основним платіжним документом є чеки. Грошову готівку, що є в касі, використовують переваж­но для дрібних розрахунків і називають "дрібною касою" (ком­пенсаційним залишком). До грошових коштів відносять також монети, банкноти, валюту, рахунки в банку, на використання яких немає обмежень. Сюди відносять також перевідні векселі (перевідний вексель, виданий банком на банк), грошові перека­зи, чеки, підписані касиром, чеки, завірені банком, персональні чеки (фізичних осіб), ощадні рахунки.

Цікавою є система ведення "дрібної каси". В компанії зазви­чай є регулярні витрати, сума яких невелика, тому виписувати чек немає потреби (купівля поштових марок, оплата таксі, дрібні збори). Для цього на підприємстві тримають невелику суму гро­шей, за які відповідає призначена особа. Встановлюють фіксо­вану величину "фонду дрібної каси", який періодично попов­нюється точно на суму витрачених грошей, що знову становить ту саму фіксовану величину. При видачі грошей виписують вау­чер, на якому вказують дату, суму та назву витрат. Для звірки зіставляють залишок готівкових грошей і суму ваучера, що має Дорівнювати фіксованій величині "фонду дрібної каси". Якщо при цьому виявлені певні розходження, то їх відображають на рахунку "Недостача — надлишок грошових коштів".

Згідно з американською практикою операції з дрібною ка­сою мають такий вигляд:

1. Утворення "фонду дрібної каси" (отримання готівкових
грошей з банку):

Д-т "Дрібна каса";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

2. Видача грошей із дрібної каси оформляється ваучером і в обліку не відображається.

3. Поповнення дрібної каси:

Д-т "Рахунки відповідних витрат";

Д-т/К-т "Недостача — надлишок грошових коштів (якщо це виявлено)";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

У Великобританії операції з обліку дрібної каси відобража­ють по-іншому:

1. Утворення "фонду дрібної каси" (отримання готівкових
грошей з банку):

Д-т "Дрібна каса";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

2. Видача грошей із дрібної каси відображається:

Д-т "Рахунки відповідних витрат"; К-т "Дрібна каса".

3. Поповнення дрібної каси відображають:

Д-т "Дрібна каса";

К-т "Грошові кошти (Рахунок у банку)".

Найліквіднішими активами є грошові кошти. Наступними щодо ліквідності стоять у балансі короткотермінові інвестиції. Як правило, у фінансово-стійких компаніях є певний надли­шок готівкових і безготівкових коштів, які необхідні для за­безпечення нормального функціонування фінансових важелів. Тому більшість компаній пускають ці кошти в обіг, особливо в період дії високих кредитних ставок — на термінові депо­зитні рахунки, депозитні сертифікати, в цінні папери. Таке вкладення капіталу називають короткотерміновими інвести­ціями в цінні ліквідні папери. Короткотермінові інвестиції відображаються в обліку при їх купівлі за собівартістю при­дбання. Наприклад, компанія придбала за 10 тис. дол. казна­чейський вексель США, що є короткотерміновою позикою державі, термін оплати якої настає через 100 днів. Ця опера­ція буде проведена в бухгалтерському обліку так:

Д-т "Короткотермінові інвестиції" — 10 тис. дол.; К-т "Каса" — 10 тис. дол.

Доходи за короткотермінові інвестиції відображаються за їх надходженням. При погашенні державою вищезазначеного казначейського векселя сумою 15 тис. дол. операція відобра­жатиметься в бухгалтерському обліку так:

Д-т "Каса" — 15 тис. дол.;

К-т "Короткотермінові інвестиції" — 10 тис. дол.;

К-т "Доходи з процентів" — 5 тис. дол.

При продажу цінних паперів компанії несуть збитки або отри­мують прибутки залежно від рівня котирування цих паперів на фондовій біржі. Наприклад, фірма А придбала 5 тис. акцій у вигляді вкладеного капіталу фірми Б, купівельна вартість яких становила 35 дол. включаючи комісійні та послуги брокера. Реа­лізація проводиться за ціною 25 дол. за одну акцію. Ці операції будуть відображені в бухгалтерському обліку так:

Придбання:

Д-т "Короткотермінові інвестиції"— 175 тис. дол. (35 • 5000);

К-т "Каса" — 175 тис. дол.

Реалізація:

Д-т "Каса" — 125 тис. дол. (25 • 5000);

Д-т "Збитки" — 50 тис. дол.;

К-т "Короткотермінові інвестиції" — 175 тис. дол.

3.3.3. Загальний підхід до управління дебіторською заборгованістю і відображення її в балансі

Під дебіторською заборгованістю розуміють зобов'язан­ня покупців перед компанією. Вона поділяється на поточну (погашену протягом року) та не поточну.

Управління дебіторською заборгованістю належить до ком­петенції фінансового менеджера компанії. Дебіторська забор­гованість становить 1/3 величини оборотних активів. Вели­кий вплив на її величину має головний бухгалтер. Можна ви­значити 5 моментів в управлінні дебіторською заборгованістю.

1. Визнання умов надання кредиту при продажу товарів (його терміну та системи скидок).

2. Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпрос­тіший спосіб продажу товарів — це відкриття рахунку, коли за умовами контракту покупцю виставляють рахунок, який він визнає. В балансі це відображається у рядку "Рахунки до отримання". Складніший спосіб продажу товарів — це письмо­ве зобов'язання клієнта заплатити гроші, тобто розрахунок век­селями. Векселі є звичайні, коли покупець письмово визнає свою заборгованість і зобов'язується заплатити певну суму у визначений час. Перевідні векселі (комерційні) застосовують­ся в міжнародній торгівлі, коли продавець вимагає від покуп­ця виплатити визначену суму.

3. Визнання надійності покупця чи ймовірності оплати товарів. Це здійснюється на основі опублікованих рейтингів компаній (на основі проведеного аналізу фінансової звітності покупця).

4. Визначення суми кредиту проводиться на основі розра­хунків і можливості повторних замовлень.

5. Визначення політики "збору" дебіторської заборгованості. За визначену плату компанія може передати право на отримання дебіторської заборгованості спеціальній фірмі, яка цим займаєть­ся. Ця фірма або забезпечить отримання дебіторської заборгова­ності, або надасть допомогу в страхуванні сумнівних боргів.

Розглянута дебіторська заборгованість поділяється на дві групи: рахунки до отримання та векселі до отримання. Але є ще дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією: аванси службовцям чи філіалам, дивіденди та проценти до отримання, претензії до державних організацій щодо повер­нення податків, депозити як гарантії платежів.

Основними правилами класифікації дебіторської заборго­ваності в балансі є:

1. Розмежування різних видів дебіторської заборгованості.

2. Відображення дебіторської заборгованості в розділі "По­точні оборотні активи".

3. Розкриття суми збитків, що пов'язані з дебіторською заборгованістю.

4. Визнання суми дебіторської заборгованості, право на яку передано іншій фірмі.

Визнання дебіторської заборгованості за рахунками.На Заході дебіторська заборгованість широко застосовується як результат існування гнучкої системи знижок. Останні поділя­ються на торгові знижки та знижки за оплату в зазначений термін.

Торгові знижки — це процентні знижки від базової ціни. Фірми торгують за каталогами і мають загальний список цін. Щоб під час сезонного розпродажу не міняти ціни товарів, по­стійним клієнтам надають торгові знижки як процент від ос­новної ціни. При цьому рахунок виставляють на чисту суму, тобто базова ціна — знижка. Тоді дебіторську заборгованість визначають як чисту суму.

Знижка за оплату в зазначений термін залежить від термі­ну оплати. Ці знижки пропонуються з метою отримання опла­ти до встановленого терміну. Наприклад, продавець дозволяє провести оплату протягом 60 днів, а при оплаті протягом 10 днів йому надається знижка 5 % .

Знижки за оплату в зазначений термін створюють пробле­му визнання дебіторської заборгованості. Є два методи відоб­раження цих знижок у бухгалтерському обліку.

1) Валовий метод. Він найпоширеніший. У бухгалтерсько­му обліку відображається так:

1. Компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови2/10, га/30:

Д-т "Рахунок до отримання" — 10 тис. дол.; К-т "Продаж" — 10 тис. дол.

2. Покупець оплачує 4 тис. дол. у період дії знижки (4000 х 2 % = 80 дол., які віднімаються із суми 4 тис. дол.). Ця операція буде відображена так:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)"— 3920 дол.;

Д-т "Знижки" — 80 дол.;

К-т "Рахунок до отримання" — 4000 дол.

3. Покупець оплачує решту 6000 дол. після дії знижки, що відображається:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)" — 6000 дол.; К-т "Рахунок до отримання" — 6000 дол.

2) Чистий метод. При використанні цього методу знижки трактуються дещо інакше. Вважають, якщо покупець не ско­ристався знижками, то він несе покарання у вигляді штрафу за отримання товару в кредит, а не за готівку. Наприклад, компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови 2/10, ге/30. При цьому знижка розраховується як 10 000 ■ 2 % = = 200 дол., які віднімають від суми 10 тис. дол., що відобра­жають так:

1. Компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови
2/10, ге/30:

Д-т "Рахунок до отримання" — 9800 дол.; К-т "Продаж" — 9800 дол.

2. Покупець оплачує товари на суму 4 тис. дол. у період дії знижки (4000 • 2 % = 80 дол., які віднімаються з суми 4 тис. дол.). Ця операція буде відображена так:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)" — 3920 дол.; К-т "Рахунок до отримання" — 3920 дол.

3. Покупець оплачує решту бтис. дол. після терміну дії зниж­ки. Втрачена знижка визначається в 120 дол. (6000 • 2 % = = 120), що відображається:

Д-т "Рахунок у банку (Грошові кошти)" — 6000 дол.; К-т "Рахунок до отримання" — 6000 дол.

Величину втраченої знижки відображають:

Д-т "Рахунок до отримання" — 120 дол.; К-т "Втрачені знижки" — 120 дол.