Тема 6.1 Аналіз реальних інвестицій підприємства

Тема 6. Аналіз інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання

Тема 6.1 Аналіз реальних інвестицій підприємства

1.Поняття і форми інвестиційної діяльності підприємства. Завдання аналізу.

2.Аналіз формування коштів для фінансування інвестиційної діяльності.

3.Методи оцінювання економічної ефективності реальних інвестицій.

1.Поняття і форми інвестиційної діяльності підприємства. Завдання аналізу

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід).

Такими цінностями можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, незапатентованих (“ноу-хау”;)

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Метою інвестицій є зростання суми вкладеного капіталу. Інвестований капітал має вкладатися лише в об'єкти підприємницької діяльності, бо вкладення капіталу в соціальні об'єкти, благодійну діяльність, спонсорство до такого зростання не приведе.

Основною ознакою, за якою виділяють форми інвестицій, є об'єкт вкладення капіталу. За цією ознакою інвестиції поділяються на капітальні (реальні) та фінансові.

Під капітальними інвестиціямирозуміють усі витрати підприємства на придбання або створення матеріальних і нематеріальних активів, що включаються до їх первісної вартості.

Капітальні інвестиції здійснюються підприємствами і різних формах, основними серед них є придбання цілісних майнових комплексів; нове будівництво; реконструкція (радикальне збільшення виробничого потенціалу, суттєве підвищення якості продукції, впровадження ресурсозберігаючих технологій і т.п.); модернізація (удосконалення активної частини основних засобів); оновлення окремих видів обладнання (заміна у зв’язку з фізичним зносом чи доповнення у зв’язку з ростом обсягів діяльності чи необхідністю підвищення продуктивності праці наявного парку обладнання окремими новими їх видами; нематеріальних активів (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки, придбання ноу-хау, ліцензій на франчайзинг і т.п. і шляхом розробки нової науково-технічної продукції як в рамках самого підприємства, так і на його замовлення відповідними інжиніринговими фірмами)..

Вибір конкретних форм реального інвестування підприємства є завданням галузевої, товарної і регіональної диверсифікації його діяльності, спрямованими на на розширення обсягу операційного доходу, можливостями впровадження нових технологій, а також потенціалом формування інвестиційних ресурсів.

За чинним законодавством України, фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Як правило, фінансові вкладення здійснюються з метою:

• отримання відповідного доходу, який складається з доходу у вигляді дивідендів, отриманого протягом інвестиційного періоду, та доходу від зростання ринкової вартості об'єктів вкладення;

• здійснення впливу на діяльність підприємства, що інвестується, тобто з метою отримання можливості повністю або частково контролювати виробничу чи фінансову діяльність об'єкта інвестицій. Підприємства, відносини між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або суттєво впливати на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною, називаються, пов'язаними сторонами;

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у наступних основних формах:

· внесення капіталу до статутних капіталів спільних підприємств (забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв’язків із постачальниками сировини і матеріалів (при участі їх в статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури; розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки; різноманітні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрями розвитку підприємства);

· внесення капіталу в дохідні види грошових інструментів (як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу та її головною метою є генерування інвестиційного прибутку);

· внесення капіталу в дохідні види фондових інструментів (характеризується внесенням капіталу в різноманітні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку).

За терміном інвестування розрізняють поточні і довгострокові інвестиції фінансові інвестиції

Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції характеризуються наступними ознаками: встановлений строк їх погашення не перевищує одного року (або вкладення здійснені без наміру отримувати доходи по них більше одного року); вони можуть бути вільно реалізовані в будь – який момент.

Кожна категорія фінансових інвестицій може включати інвестиції у цінні папери, які є інструментами капіталу (акції, паї, майнові права), боргові інструменти (облігації)та окремий вид – похідні інструменти, правила обігу яких регулюються П(С)БО 13 «Фінансові інструменти».

Фінансові інвестиції з позицій власності поділяють на боргові цінні папери та такі, що дають право власності.

Пайові фінансові інвестиції (інструменти капіталу) характеризуються такими ознаками:

· засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

· виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

· мають необмежений термін обігу;

· утримуються підприємством для одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані для перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них відносять інвестиції, які:

· виступають як боргові цінні папери (облігації);

· мають боргову природу;

· мають установлений термін обігу;

· утримуються підприємством до їх погашення для одержання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Інвестиції, які визнані еквівалентами грошових коштів, відображають на балансі не стільки для отримання інвестиційного доходу або контролю за діяльністю компанії – об’єкту інвестицій, скільки для забезпечення виконання короткострокових зобов’язань.

Виходячи звизначення еквівалентів грошових коштів, яке наведено в П(С)БО, та враховуючи зарубіжний досвід, ними можуть бути не тільки високоліквідні цінні папери (акції, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати, казначейські зобов'язання тощо), а й такий вид високоліквідних активів, як банківські метали, якщо вони придбані на короткий період.

Похідні фінансові інструменти - це контракти, які укладаються з метою перерозподілу (трансферту) фінансових ризиків і передбачають попередню фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом , який є предметом угоди. Похідні фінансові інструменти ще називають деривативами, оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів покладених в основу угоди. Базовим інструментом (предметом угоди) в подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів (валюта, грошові кошти у формі кредитів та депозитів, цінні папери), так і самі деривативи (наприклад опціон на купівлю ф’ючерсного контракту).

Найпоширенішими видами похідних фінансових інструментів є форвардні контракти, ф’ючерсні контракти, опціони, своп-контракти.

Форвардний контракт – це контракт на придбання або продаж визначеної кількості одиниць за попередньо визначеною ціною на майбутню дату – одиниці можуть бути фінансовими по суті (наприклад, іноземна валюта) або нефінансовими (наприклад, товар).

Ф’ючерсний контракт – це торговий контракт купити або продати визначене число одиниць за ціною і в терміни, окреслені в майбутньому, одиниці можуть бути за суттю і фінансові і нефінансові.

Опціон – це контракт, який надає його утримувачу право, але не зобов’язання, придбати (опціон «колл» ) або продати (опціон «пут») визначену кількість одиниць за визначеною ціною впродовж визначеного періоду.

Своп– це контракт на обмін одного набору грошових надходжень на інший, наприклад, відсоткові ставки валюти, базові ставки або будь – які комбінації з них (звичайно не завжди фінансові за сутністю) на майбутню дату або дати. Наприклад, обмін довгостроковими кредитними зобов’язаннями в одній валюті на еквівалентні зобов’язання в іншій валюті (враховуються відсотки і основна сума, ставки фіксовані).

Залежно від економічного змісту і способу відображення в обліку розрізняють балансові (визнані) та позабалансові (невизнані) фінансові інструменти.

Первинні фінансові інструменти (пайові, боргові) здебільшого належать до балансових, тоді як похідні - обліковують поза балансом до настання строку виконання угоди.

Залежно від рівня впливу інвестора на інвестоване підприємство інвестиції поділяються на інвестиції в асоційовані підприємства , спільні та дочірні підприємства.

Якщо інвестор володіє не менш ніж 20% акцій об’єкта інвестування, бере участь у прийнятті управлінських рішень, здійснює взаємообмін управлінським персоналом, то такий об’єкт інвестування називають асоційованим підприємством. Якщо підприємство володіє більш ніж 50% акціями іншого, вважають, що інвестор володіє контрольним пакетом акцій і має можливість контролювати діяльність об’єкта інвестування, тобто приймати рішення з питань його діяльності. При цьому підприємство-інвестор розглядається як материнське, а підприємство, що є об’єктом інвестування, – як дочірнє. Спільне підприємство – об’єкт спільного контролю двох чи більше сторін відповідно до письмової угоди між ними.

За цілями застосування інвестиції поділяють на — реінвестиції (зміна старих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва).

За формою власності інвестиції поділяють на приватні і державні. До приватних інвестицій відносять вкладення коштів фізичними особами або недержавними підприємствами. Державні інвестиції — це вкладення коштів центральними або місцевими органами влади за рахунок бюджету, позабюджетних фондів.

За рівнем інвестиційного ризику розрізняють без ризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери і короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків), фінансові інструменти з низьким рівнем ризику, з середнім рівнем ризику (рівень ризику по них приблизно відповідає середньо ринковому) і з високим рівнем ризику (рівень ризику по них суттєво перевищує середньо ринковий).

Спекулятивні інвестиції, що характеризують вкладення капі­талу в найбільш ризиковані інвестиційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується найвищий рівень інвести­ційного доходу.

За місцезнаходженням інвесторів виділяють національні й іноземні інвестиції.

Національні, або внутрішні, інвестиції характеризуються вкладенням капіталу юридичними і фізичними особами даної країни в об'єкти на цій самій території.

Іноземні інвестиції - це вкладення коштів іноземних грома­дян, юридичних осіб і держави в об'єкти даної країни.

Виходячи з ролі інвестиційної діяльності в економічному розвитку підприємства, під час аналізу інвестицій слід розв’язати наступні завдання:

· Розробити стратегічні напрямки інвестиційної діяльності підприємства.

У ході виконання цього завдання необхідно вивчити наскільки розроблена інвестиційна стратегія відповідає прогнозним змінам економічного й інвестиційного клімату країни, а також кон’юнктури інвестиційного ринку, оцінити реалізованість інвестиційної стратегії з врахуванням власного ресурсного потенціалу.

· Здійснити аналіз формування інвестиційних ресурсів підприємства.

Насамперед вивчається структура і динаміка джерел формування інвестиційного фонду і здійснюється прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел; виходячи з ситуації на грошовому ринку (перш за все із норми позичкового процента), з’ясовується доцільність залучення позичених засобів; відшукуються шляхи оптимізації джерел формування інвестиційних ресурсів.

Оцінити інвестиційну привабливість окремих проектів і вибрати найбільш ефективний з них.

У процесі цього завдання вивчаються поточні пропозиції на інвестиційному ринку, здійснюється оцінка їх економічної ефективності, а також ранжування варіантів можливого інвестування.

· Сформувати збалансований інвестиційний портфель, здійснити його оцінку за критеріями прибутковості, ризику і ліквідності.

При формуванні інвестиційного портфеля (сукупності об’єктів реального і фінансового інвестування) необхідно забезпечити включення в нього проектів високої прибутковості, однак, вони пов’язані з високим ризиком. Тому в рамках інвестиційного портфеля цей рівень потрібно мінімізувати в розрізі окремих напрямків інвестиційної діяльності.

Здійснити оперативний аналіз реалізації окремих інвестиційних проектів.

Насамперед, формується система показників оперативного аналізу, що відображає стан реалізації кожного проекту; визначається періодичність збору й аналізу цих показників, виявляються причини відхилень фактичних значень показників від запланованих. Це дозволить прийняти рішення про своєчасне припинення неефективних інвестиційних проектів (продаж окремих фінансових інструментів) і реінвестування капіталу.