Пропозиція праці і рівень заробітної плати

Праця — головний фактор виробництва, а заробітна плата — найважливіший вид ринкових цін. Праця невіддільна від її носія і, на відміну від інших ресурсів, не може бути власністю підприємця. Праця — виробничий і соціальний фактор, права якого захищають держава і профспілки.

Рівень реальної заробітної плати складається під впливом попиту та пропозиції. Попит на працю з боку фірм визначається прибутковістю від граничного продукту, виготовленого цим фактором. Величина граничного продукту праці залежить від якості робочої сили, рівня підготовки, кооперації праці та інших факторів.

Пропозиція праці на рівні народного господарства визначається чисельністю населення, часткою в ньому працездатних, статевовіковим складом, середнім числом відпрацьованих годин на одного працівника і т.і.

На галузевому рівні — кількістю працівників даної професії, можливістю їх підготовки і перепідготовки.

Індивідуальна пропозиція праці залежить від престижності професії, віддаленості місця роботи від місця проживання, від соціальних умов праці у фірмі, від рівня професійної організованості в галузі. Але головним стимулом є рівень заробітної плати.

Ставки заробітної плати різні для різних категорій працівників і видів робіт. Вони залежать від рівня кваліфікації, продуктивності, характеру трудової діяльності, масовості або унікальності професії. Чим вужча професійна група, тим більше заробітна плата в ній може відрізнятися від середнього рівня по галузі, по народному господарству. Чим більш масова професія і чим легше у визначених рамках перехід від одного роду занять до іншого, тим в більшій мірі ринок праці відповідає умовам ринку досконалої конкуренції. Конкуренція між робітниками веде до вирівнювання ставок заробітної плати, тому жоден з них не може запросити за свої послуги більше іншого (при однаковій кваліфікації і якості праці). Окремий працівник не може вплинути на ставку своєї заробітної плати і сприймає її як задану величину. Але за наявності на підприємствах (у галузі) сильних профспілок, що мають силу монополії, їх вплив на ставку заробітної плати може бути значним.

Розглядаючи індивідуальну пропозицію праці, треба мати на увазі, що в миттєвому і навіть короткому періоді працівник практично не може підвищити якість своєї праці (придбати досвід, кваліфікацію, освіту та інше). Тільки зможе, «відгукуючись» на зростання ставки заробітної плати, збільшити число відпрацьованих годин. Ці межі об'єктивні і вузькі (24 години, 365 днів, 30-50 років стажу). Працівник може погодитися на понаднормову роботу, обслуговуючи кілька робочих місць, працюючи на інших місцях за сумісництвом, у тому числі вечорами й у вихідні дні. З іншого боку, буде скорочувати пропозицію. Чим триваліший період, що розглядається, тим більше у працівника можливостей для підвищення якості пропонованої праці.

Альтернативою робочому часу (l) є вільний час або «час дозвілля»(h). Для визначення оптимального, з погляду працівника, поєднання доходу і дозвілля використовують аналіз кривих байдужості і бюджетних ліній.

а) б)

I — можливий доход працівника (за день, тиждень, місяць, рік);

Н — вільний і робочий час, обмежений тривалістю періоду (доби, тижня, місяця і т.п.). Нехай Т=24 години. Тоді: 24=l+h. У якості кривих байдужості будемо розглядати рівноцінні (з погляду працівника) поєднання двох товарів: доходу і дозвілля. Криві байдужості, що розташовані вище і праворуч, будуть поєднувати кращі комбінації, а нижче і ліворуч — гірші. Кут нахилу кривої байдужості в кожній точці визначає граничну норму заміни дозвілля доходом (MRShl). Вона показує в кожному конкретному випадку, який доход працівник вважає рівноцінною заміною своєї відмови від однієї години дозвілля на користь праці.

Можливості працівника в плані забезпечення того чи іншого поєднання доходу і дозвілля задаються бюджетною лінією, що будується, виходячи з резерву робочого часу і ставки заробітної плати. Ця лінія визначає всі комбінації доходу і дозвілля, що доступні працівнику при ринковій погодинній ставці заробітної плати. Рівняння бюджетної лінії:

I=W*l=W*(T-h)=W*T-W*h,

де W — погодинна ставка заробітної плати; W*T — гіпотетичний доход при 24-х годинній праці (I_ч); W*h — альтернативна вартість вільного часу.

Величина ставки заробітної плати (W) визначає кут нахилу бюджетної лінії. - фактичний доход, визначений виходячи з величини ставки заробітної плати і тривалості робочого часу: .

У рамках бюджетного обмеження, тобто за незмінної ставки заробітної плати, робітник може змінювати свій денний доход, варіюючи співвідношення робочого часу і дозвілля (рис.a). При незмінній величині робочого часу доход працівника може змінитися зі зміною ставки заробітної плати. Бюджетна лінія при цьому буде мати інший кут нахилу (рис.б).

На положення бюджетної лінії (рис.в) впливає наявність і розмір автономного доходу, що не залежить від виконання трудових функцій (стипендії, допомога держави, пенсії, рента, допомога родичів і ін.).

Для визначення оптимального (з погляду працівника) поєднання розмірів доходу і тривалості відпочинку треба поєднати на одному графіку криві байдужості і бюджетну лінію (рис.г). Рівновага буде досягнута в точці дотику (т.Е) бюджетною лінією однієї з кривих байдужості. Вона визначає оптимальні тривалість робочого часу (le) і час дозвілля (he), а також величину доходу, що при цьому буде отриманий (Iе): I_e = W(24 - h_e )

У цій точці буде також досягнута рівність норми заміни дозвілля доходом і ставки заробітної плати:

З появою і зростанням автономного доходу працівник збільшує час дозвілля і скорочує робочий час (рис.д). Загальний доход при цьому продовжує зростати, хоча частка в ньому (і абсолютна величина) заробленого доходу знижується.

Не така однозначна реакція працівника на збільшення ставки заробітної плати. Якщо працівник має можливість визначати тривалість своєї роботи і йому запропонували, наприклад, більш високу погодинну ставку, то, з одного боку, він буде прагнути збільшити робочий час, тобто замістити вільний час робочим («ефект заміни»), а з іншого боку, збільшення денного доходу внаслідок підвищення ставки заробітної плати підсилить його бажання мати більше вільного часу («ефект доходу»). У залежності від того, який із двох мотивів у даний момент виявиться сильнішим, відбудеться або збільшення робочого часу, або його скорочення. Відповідно скоротиться або зросте час дозвілля.

Як правило, при старті з низького вихідного рівня доходу ефект заміни переважає ефект доходу, і тому робочий час збільшується. Але чим вище ставка заробітної плати, тим сильніше виявляється ефект доходу.

З певного рівня (Wm) ефект доходу починає переважати. Чим більший доход починають одержувати працівники, тим сильніше їхнє прагнення витрачати його на проведення відпусток, розваги і т.п. А для цього потрібно більше вільного часу. У цьому випадку крива індивідуальної пропозиції праці починає набувати негативного нахилу. Може виявитися два стани рівноваги на ринку праці (т.Е и т.Е’).