Методи організації фінансової діяльності підприємств
Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:
- комерційний розрахунок;
- неприбуткова діяльність;
- кошторисне фінансування.
Відмінність між окремими методами полягає в схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами й джерелами їх формування, доходами, витратами й кінцевими фінансовими результатами.
Основним методом фінансової діяльності підприємств виступає комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, які покривають значну частину витрат підприємства і виступають (у разі потреби) забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування й надходження із цільових і централізованих корпоративних фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.
Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів і прибутку.
Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:
- повна господарська і юридична самостійність;
- самоокупність;
- прибутковість;
- самофінансування;
- фінансова відповідальність.
Всі принципи між собою тісно взаємопов’язані й становлять єдине ціле. Виключення хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку.
Необхідність установлення повної господарської і юридичної самостійності випливає з вимоги чіткої визначеності прав власності на фінансові ресурси, встановлення оптимальних напрямків їх розміщення й відповідальності за використання залучених та запозичених ресурсів. Господарська самостійність дає можливість самостійно ухвалювати рішення щодо питань виробничої й фінансової діяльності. Юридична самостійність проявляється в наданні прав юридичної особи, що має відповідну адресу, рахунки в установах банків і самостійний баланс, що дає можливість визначати фінансові результати діяльності.
Самоокупність означає покриття витрат з простого відтворення за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата відсотків по них здійснюється за рахунок отриманих доходів або відповідного матеріального забезпечення позик. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, що обов'язково має окупитися.
У фінансовій практиці розрізняють повну й часткову самоокупність. Повна самоокупність характеризується повним покриттям витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон'юнктури ринку й зниження рівня цін на певну продукцію, що виробляється підприємством, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована – вимагає встановлення відповідних джерел відшкодування втрати доходів. Найчастіше запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних груп товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.
Прибутковість означає, що отримані доходи повинні не тільки покрити здійснені витрати, але й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль:
1) це мета підприємницької діяльності;
2) це критерій ефективності діяльності підприємства;
У прибутку, як у кінцевому результуючому показнику, відображаються всі позитивні й негативні фактори, які характеризують роботу підприємства.
3) прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.
Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство зацікавлене в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншої, це веде до зростання ціни, а отже до зниження обсягів продажів і суми отриманого прибутку. Така противага потребує визначення оптимального рівня рентабельності, що забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва, формування особистих доходів підприємців і дає можливість максимально знизити рівень цін. Саме ціновий фактор є основним у конкурентній боротьбі.
Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку і залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство завжди має піклуватися про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв'язок між розвитком підприємства та фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, оскільки мета самофінансування полягає не в тім, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тім, щоб отримати в результаті певний ефект, наприклад, приріст прибутку.
Фінансова відповідальність забезпечує дієвість комерційного розрахунку. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів; якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати роботу, то може бути прийнято рішення про банкрутство (у випадку банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами; ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків).
Неприбуткова діяльність організована на такій же основі, як і комерційний розрахунок, але з певними відмінностями. Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів в умовах неприбуткової діяльності є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та благодійних надходжень, і насамперед, від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій і установ – забезпечення задоволення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає можливість знизити рівень цін і зробити відповідні товари й послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери й підприємства комунального господарства.
Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльності є цілком логічним, оскільки завжди існують певні сфери, які або не можуть бути прибутковими й тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким верствам населення. Використання цього методу дозволяє поєднати досягнення основної мети підприємницької діяльності (отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових сферах) і забезпечення соціально значимих потреб суспільства. Разом з тим, цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.
Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:
- господарська і юридична самостійність;
- самоокупність;
- фінансова відповідальність.
Щодо господарської і юридичної самостійності слід зазначити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення діяльності, однак є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які встановлюють характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат, оскільки він має забезпечити доступність товарів і послуг.
Кошторисне фінансування полягає в забезпеченні фінансування витрат за рахунок зовнішніх джерел. Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами:
1) з бюджету;
2) з централізованих фондів корпоративних об'єднань або фондів підприємств.
Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними.
На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.
Кошторисне фінансування здійснюється відповідно до таких принципів:
- плановість;
- цільовий характер виділених коштів;
- виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;
- підзвітність.
Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі та у межах затвердженого плану. Плановим документом виступає кошторис (звідси й назва методу). Кошторис – це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) або відповідні заходи. Складання кошторису засноване на двох складниках: оперативно-мережних показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, і нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватися на підставі статистичних розрахунків динаміки розвитку установи.
Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право перерозподілу коштів між окремими статтями кошторису. Цільовий характер асигнувань дає можливість організації, що здійснює фінансування, проводити контроль за раціональним та ефективним використанням виділених коштів.
Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється у відповідності з кошторисом, однак, виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-мережних показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Це дозволяє запобігати завищенню планових розрахунків для отримання більшого фінансування.
Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, які перебувають на кошторисному фінансуванні, перед організаціями, що їх фінансують. При цьому встановлюється відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необхідність контролю пов'язана з тим, що цей метод діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому необхідний постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій і установ.
В окремих випадках у межах одного підприємства, установи чи організації може застосовуватися одночасно кошторисне фінансування й комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих навчальних закладах здійснюється навчання студентів за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці методи діяльності чітко розмежовуються.
Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не передбачає достатніх стимулів для раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де дуже складно, а іноді й не можливо, забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед, це установи соціальної сфери, які надають так звані безкоштовні послуги (тобто оплата яких здійснюється не одержувачем послуг, а державою).