Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з україною

Після вивчення цього розділу Ви зможете: · дати розгорнуту характеристику таким міжнародним валютно-кредитним установам, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд; · з’ясувати необхідність та форми їх співробітниц­тва з Україною; · зрозуміти цілі та основні напрями діяльності регіональних валютно-кредитних установ, таких як Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Банк міжнародних роз­рахунків та ін.

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації — це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вка­зані установи було засновано на Міжнародній валют­но-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). СРСР та Україна хоча і брали участь у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організацій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумовлено політичними та ідеологічними мотивами.
У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значна подія: членами МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому числі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

13.1. Міжнародний валютний фонд
і його діяльність в Україні

Міжнародний валютний фонд — це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Його політика та діяльність регулюються статутом, який має назву Статті угоди МВФ. Специ­фіка Фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у тому, що у своїй діяльності він об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Ці функції випливають з основних цілей МВФ, які закріплені у Статті 1 угоди МВФ:

· сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері через постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій та співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем;

· сприяти розширенню та збалансованому зростанню міжнарод­ної торгівлі і тим самим досягненню і підтримці високого рівня зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів усіх держав-членів як першочерговим завданням економіки;

· підтримувати стабільний та упорядкований валютний режим держав-членів, а також запобігати конкурентному знеціненню валют;

· надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

· зміцнювати впевненість держав-членів шляхом тимчасового надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальних ресурсів Фонду і в такий спосіб уможливлювати коректування диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;

· відповідно до наведеного вище скорочувати тривалість та зменшувати масштаби нерівноваги у зовнішніх платіжних балансах держав-членів.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-борж­никами деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається прин­ципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, між­народних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п’ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992 р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта — у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0 млн СДР проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3 млн СДР до 1372,0 млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ. Кожна держава дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Рішення приймаються більшістю голосів, а з деяких питань — більшістю у 70% або 85%. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку. Їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-чле­нів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

За час існування МВФ значно еволюціонувала обумовленість програм, особливо з початку 1980-х років. Якщо до 1980-х років структурні умови практично не застосовувалися, то з 1990-х майже всі програми МВФ включають елементи структурної обумовленості. Це іноді викликає занепокоєння з боку національних урядів щодо перевищення МВФ своїх повноважень, коли він прямо використовує свої фінансові важелі, обмежуючи масштаби прийняття рішень на національному рівні. Більше того, занадто переобтяжена обумовленість може викликати внутрішню опозицію в урядах країн-реципієнтів.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело — це МВФ. І навіть можливе одно­бічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов’язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов’язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом’якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма — програма системної трансформації економіки (Syste­mic Transformatiоn Fasility — STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок — це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай» (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спря­мована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility — EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли Україна отримала перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996 р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF, перший «стенд-бай» та 6 траншів другого «стенд-бай»). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн СДР.

У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми розширеного фінансування («EFF») на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998—2001 рр. на загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 1998 р. отримано 345 млн дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн дол. США в межах кредиту «стенд-бай», на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3—5 років, початок оплати — через три роки, процентні ставки за кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2002 р. державний борг України перед МВФ становив 1,9 млрд дол. США, або 16% усього довгострокового зовнішнього державного боргу України.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом’якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

13.2. Світовий банк

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про Групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій по-
стає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектору тощо.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приват­ні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світової війни.

МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. За станом на 1 липня 1998 р. статутний капітал МБРР складався з 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн СДР кожна. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрд дол. Голоси в МБРР, як і в МВФ, розподіляються залежно від розміру внеску. Держава-член має 250 голосів плюс 1 додатковий на кожну придбану нею акцію. Підписка України становить 10 908 акцій (1315,9 млн дол.), тобто вона має в МБРР 11 158 голосів (0,7% від загальної кількості). Сплачений внесок — 79,3 млн дол.

Діяльність банку зосереджена на двох сферах — макроекономічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, упровадженні антимонопольних заходів та ін. Позики надаються на 15—20 років, включаючи п’ятирічний термін відстрочення платежів.

МБРР отримує більшість своїх ресурсів завдяки операціям на світових фінансових ринках. Банк продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам, а також фізичним особам. До суми позики банку входять комісійні — 0,75% від невибраних залишків кредиту.

Певна частина кредитів банку надається на розвиток малорентабельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське господарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне будівництво у країнах, що розвиваються. МБРР бере високу плату за кредити — на рівні ринкових умов.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає безпроцентні кредити на строк до 50 років (з 1986 р. — строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років — для інших країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбідніших країн, що розвиваються. Право на отримання таких кредитів мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була організована у 1959 р. з ініціативи США з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від п’яти до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень процентів відповідає процентам, що існують на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, їх розмір пропорційний частці їхніх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966 р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами. За станом на червень 1997 р. членами МЦУІК були 128 країн.

Найбільшою філією Групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України в даний час.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих секторів економіки, і гроші за ними траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім уже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми — що і є основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР дещо інша. Ще в процесі підготовки проекту визначаються пакети закупівель, які необхідні для його впровадження, та джерела фінансування. Потім створена українською стороною робо­ча група управління проектом (інколи з участю консультантів МБРР) готує тендерну документацію, оскільки всі закупівлі робляться за принципом проведення відкритих міжнародних конкурсних торгів.

Участь у торгах можуть брати всі компанії, які мають достатній міжнародний досвід і виробничі можливості виконати умови конкурсу. Це стосується і місцевих виробників, більше того, їм надається знижка у розмірі 15% контрактної ціни. Тобто, якщо український виробник виконує всі умови щодо якості, надійності та своєчасності поставок або послуг, але ціна його конкурсної пропозиції на 15% вища, саме його можуть все одно оголосити переможцем конкурсу. Конкурс проводить українська сторона і підготовлена нею тендерна документація обов’язково узгоджується з МБРР. Кредитні угоди щодо впровадження інвестиційних проектів укладаються між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Міністерство фінансів України призначається представником позичальника. Крім цього, кредитною угодою визначаються частини позики, які будуть передані відповідним субпозичальникам[1], а також категорії витрат, які можуть бути здійснені в межах проекту. Наступним заходом є підготовка та підписання субкредитних угод між Міністерством фінансів України та субпозичальниками — бенефіціарами. Субкредитними угодами визначається сума, яку Міністерство фінансів України кредитує тому чи іншому субпозичальнику, а також установлюються умови та терміни погашення зобов’язань з обслугову­вання цього боргу перед державним бюджетом.

Кредити Світового банку є достатньо привабливим джерелом зовнішнього фінансування. За класифікацією Світового банку Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень доходів). Для таких країн строк погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, протягом яких сплачуються лише відсотки. Ставка відсотка може бути фіксованою або плаваючою з прив’язкою до ставки ЛІБОР. Проценти за позиками Світового банку, які до цього часу залучені Україною, сплачуються за плаваючою ставкою. З урахуванням загальної маржі Світового банку ставка процентів для України становить близько 6,5% річних. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед Світовим банком дорівнює 2,0 млрд дол. США, або 16,0% усього зовнішнього державного боргу України.

Існують деякі проблеми із виконанням українською стороною зобов’язань у межах затверджених проектів. Із восьми грантів на розроблення проектів і здійснення дослідницької роботи шість було скасовано через відсутність заінтересованості уряду України або відхилено Верховною Радою. Українська сторона досі не завершила оформлення членства у БАГІ, що унеможливило використання ресурсів організації на численні запити гарантій іноземних інвесторів, а також у Міжнародній асоціації розвитку.

За даними Рахункової палати, з моменту здобуття Україною членства у МБРР портфель діючих і завершених проектів, що фінансуються за рахунок коштів позик МБРР, складається з 17 проектів на загальну суму 2,8 млрд дол. США.

Левова частка коштів спрямована у паливно-енергетичний комплекс (68,1%), решта — на підтримку органів державного управління (14,4%), розвиток експорту (11,3%), сільського господарства (5,1%) та на соціальний захист (1,0%).

Загальна сума зарезервованих для України коштів станом на
1 липня 2001 р. перевищила 3 млрд дол. США, але виділення близько 0,4 млрд дол. США було відмінено у зв’язку з невирішеністю деяких організаційних питань.

Такий стан пов’язаний з недостатньою ефективністю проектного портфеля Світового банку та обмеженою спроможністю на­шої сторони освоювати кошти, що надаються.

13.3. Регіональні міжнародні
кредитно-фінансові інституції

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі — це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об’єкти кредитування — переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Усі вони видають кредити лише країнам-членам.

Поява цих інституцій пов’язана із прискоренням у 60-ті роки розпаду світової колоніальної системи, з поширенням регіонального спів­робітництва та економічної інтеграції країн, що розвиваються. До най­відоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Аф­риканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР).

Міжамериканський банк розвитку (МаБР) був заснований у 1960 р. як інвестиційна інституція для фінансування країн Латинської Америки. Членами його є 27 країн американського регіону та 17 нерегіональних країн-членів. Більшість голосів у МаБР належить США та іншим західним країнам. Штаб-квартира банку міститься у Вашингтоні. Найвищим органом є рада керуючих, в яку кожна країна направляє свого представника.

Ресурси банку формуються з внесків країн-членів та позичених коштів, що мобілізовані на ринках позичкових капіталів. Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам на звичайних і пільгових умовах, а також гарантії по урядових кредитах. Найбільший обсяг кредитів банк надав країнам «великої трійки» — Аргентині, Бразилії та Мексиці. Ці країни посідають три перші місця за обсягом паїв, а їх середній дохід на душу населення на 20% вищий від загального показника по континенту. Але голосування відбувається відповідно до участі у статутному капіталі. Сума голосів представника кожної країни дорівнює 135 + 1 голос за кожну акцію вартістю 10 тис. дол. Згідно зі статутом, рада може приймати рішення лише у тому разі, якщо присутні представники мають не менше ніж 75% загальної суми голосів. США мають у цьому банку понад 25% голосів, тому без їх представника рада взагалі не може приймати рішень. Частка західних держав становить майже 45% суми голосів, що дає змогу їм фактично користуватися правом вето, бо за статутом для прийняття важливих рішень необхідно 2/3 мандатів. Тому можна вважати, що МаБР практично перебуває під контролем промислово розвинутих країн.

Банк організований у формі акціонерного товариства з капіталом 850 млн дол. Поряд із акціонерним капіталом він має у своєму розпорядженні групу фондів, що входять до нього. Ці установи перебувають під технічним керівництвом банку.

Кредити, що надає МаБР, поділяються на звичайні та пільгові. Звичайні кредити надають для фінансування рентабельних проектів, тому їх умови більш жорсткі, ніж у пільгових позик. Строк погашення звичайних позик — від 7 до 20 років. Джерелом пільгових кредитів є спецфонди, за рахунок яких фінансуються проекти, що є особливо важливими з соціальної точки зору, але нерентабельні або малорентабельні з фінансового погляду. За цими позиками беруться знижені відсотки (2—4% річних). Строк погашення позик — 15—40 років.

Африканський банк розвитку (АфБР) почав операції 1 липня 1966 р., хоча Угоду про його заснування було підписано міністрами фінансів 23-х незалежних африканських країн-співзасновни­ків ще у 1963 р. До 1983 р. банк існував виключно як панафриканська організація. Це відрізняло його від аналогічних інституцій інших регіонів, що розвиваються. У 1978 р. на сесії ради керуючих АфБР було прийнято рішення про залучення до банку неафриканських країн з метою збільшення статутного капіталу, але за умови, що їм належатиме не більше як 1/3 загальної суми статутного капіталу, керівництво залишатиметься в руках регіональних членів, а кредити нада-
ватимуться тільки країнам африканського континенту. Ці умови ставилися з метою збереження африканського характеру банку.

Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Ресурси АфБР складаються із внесків країн-членів та позичених коштів.

Статутний капітал банку визначений у розрахункових одиницях банку (РОБ), які за курсом еквівалентні СДР. Це дає змогу не перераховувати вартість акцій після чергової зміни курсу долара. Кредити надаються за бажанням боржників у вільно конвертованій або в національній валюті. Вони використовуються на оплату інвалютної вартості проекту та звичайно покривають від 40 до 80% його загальної вартості. Інша частина фінансується урядом, приватними або міжнародними організаціями. АфБР може надавати кредити як урядовим організаціям, так і приватним фірмам країн-членів. При цьому банк не потребує попередніх гарантій уряду країни-позичальника.

Строки погашення та рівень процента залежать від рентабельності проекту, його важливості для розвитку африканської економіки та ін. Строки надання кредитів — від 5 до 25 років, у тому числі пільговий період становить від 1 до 6 років. Банк використовує два рівні процентних ставок. Один, вищий — за кредитами, що надаються для промислових об’єктів та інших підприємств зі швидкою окупністю. Процентна ставка у цьому разі збігається з ринковою. Інша, нижча, стягується за кредитами на здійснення проектів розвитку сільськогосподарського виробництва, зв’язку, електроенергетики та ін. Крім процентів, банк утримує комісійні: установлену комісію в розмірі 1% річних та комісію 0,75% річних з невикористаної частини позики.

Головна проблема банку — нестача фінансових ресурсів. З метою їх поповнення у 1972 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР). Незважаючи на те, що частка капіталу АфБР у фонді становить лише 2,8%, йому належить 50% голосів. Голоси між іншими членами розподіляються пропорційно їх частці у капіталі Фонду.

Азіатський банк розвитку (АзБР) розпочав свої операції з 1968 р. після ратифікації Угоди про створення АзБР 15-ма країнами-співзасновницями. Його членами є країни азіатсько-тихо­океанського регіону, а також США, Канада та 13 західноєвропейських країн. У 1986 р. до членів АзБР вступила КНР. Згідно зі статутом регіональним членам має належати провідне місце у капіталі та у керівництві цією інституцією. Можливість пайовиків впливати на діяльність банку визначається їх участю у статутному капіталі. Згідно зі статутом питома вага будь-якої країни-члена у капіталі банку не повинна перевищувати 0,5% її ВНП.

АзБР так само, як і інші банки розвитку, кредитує лише частину проекту, а в іншій частині надає гарантії за позиками з інших джерел або залучає кредиторів шляхом укладення угоди про співфінансування. Проценти за позиками встановлюються, як правило, на рівні ставок приватних ринків капіталів. Для деяких країн надаються пільги. Строк погашення кредитів від 10 до 30 років, за пільговими — до 40 років. Граціонний період триває 2—7 років, за пільговими — до 10 років. Більшу частку позик (понад 60%) банк надає на розвиток інфраструктури, що створює умови для припливу приватного іноземного капіталу. Найбільший обсяг кредитів АзБР надав п’яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду.

Існують також інші регіональні й субрегіональні банки та фонди розвитку. Найвідоміші з них:

1. Центрально-американський банк економічної інтеграції, Гондурас.

2. Карибський банк розвитку, Барбадос.

3. Андська корпорація розвитку, Венесуела.

4. Ісламський банк розвитку, Саудівська Аравія

5. Фонд ОПЕК з Міжнародного співробітництва, Австрія.

6. Арабський банк економічного розвитку Африки, Судан.

7. Арабський фонд економічного та соціального розвитку, Кувейт та ін.

У межах Європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ —Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та ін.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) було засновано у 1958 р. країнами — членами ЄС. Цілями створення Банку проголошувалося довгострокове (20—25 років) фінансування слабо розвинутих регіонів, здійснення спільних проектів країн-учас­ниць та ін. Банк очолює рада керуючих, до складу якої входять міністри фінансів країн-учасниць та Директорат. Німеччина, Франція, Англія та Італія мають найбільшу питому вагу у статутному капіталі банку, який становить приблизно 15 млрд євро.

ЄІБ може залучати кошти на європейському та міжнародному ринках капіталів за рахунок емісії облігацій. Основні напрями вкладення коштів — розвиток енергетики, транспорту, телекомунікацій. Як правило, кошти ЄІБ доповнюють кошти, що вкладені позичальниками у проект. Кредит може покривати не більш як 50% вартості проекту.

Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (див. 13.4).

Країнами Чорноморського басейну (Азербайджаном, Албанією, Болгарією, Вірменією, Грецією, Молдовою, Росією, Румунією, Туреччиною та Україною) засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) — регіональний багатонаціональний банк зі статутним капіталом 1 млрд СДР. Угода про його створення була підписана цими країнами 30 червня 1994 р. у м. Тбілісі (Грузія). Відповідно до цієї Угоди ЧБТР мав почати діяльність у 1995 р. Однак через брак коштів у країн-учасниць та політичну нестабільність активні переговори та процес ратифікації угоди країнами-учасниця­ми розпочалися лише у 1996 р. Операційну діяльність розпочато лише з 1 червня 1999 р. Штаб-квартира банку розташована у Салоніках (Греція). Внесок України до статутного фонду ЧБТР — 10%, що становить 13,5 млн СДР (18,15 млн дол. США).

ЧБТР створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв’язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Пріоритетними для банку повинні стати питання, що стосуються транспортних сполучень (морських та сухопутних), енергетики, сільського господарства, торгівлі тощо. Банк пропонуватиме країнам ЧЕС технічну й консультативну допомогу у виробленні ефективної економічної політики, засновуватиме спеціальні фонди, сприятиме інвестуванню в економічні та соціальні проекти, надаватиме гарантії та братиме участь у гарантіях і фінансових структурах державного й приватного секторів, поглиблюватиме співпрацю міжнародних фінансових установ розвитку з національ­ними агенціями фінансів і розвитку країн-учасниць тощо. Враховуючи особливості країн-учасниць, які перебувають на різних етапах розвитку і переходу до ринкових відносин, ЧБТР надаватиме їм допомогу в проведенні структурних економічних реформ, сприятиме розвитку конкуренції, приватизації, підприємництва та зміц­ненню економічних зв’язків між країнами ЧЕС.

ЧБТР прийнято рішення про надання Україні 40 млн дол. США для фінансування п’яти проектів, але жодна кредитна лінія поки що не працює через неузгодженість політичних проблем.

13.4. Європейський банк
реконструкції та розвитку

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональ­ним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною конкретною метою — сприяти структурним перетворенням щодо створення ринкової економіки у країнах Центральної і Східної Європи та країнах—колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя. Дотримання цих принципів ретельно контролюється Банком.

Банк розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входить 61 член: 59 держав, включаючи всі європейські країни, країни інших регіонів світу (США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора[2].

Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектору.

Банк діє у країнах-операціях[3], число яких становить 27. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв у всіх своїх країнах-операціях, за винятком однієї (Вірменія). Ці представництва беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. У сучасних умовах штатний персонал ЄБРР переведено у представництва у країнах, що виявляється в посиленні діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дасть змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон’юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні групи. Украї­на, разом із Румунією, Боснією і Герцоговиною та Хорватією входить до складу групи Південної і Східної Європи (BGCEE). Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

Банківський департамент поділено на шість бізнес-груп: три галузеві групи (фінансові установи, промисловість та торгівля, інфраструктура) та три територіальні групи (Центральна Європа, Росія та Центральна Азія, Південна та Східна Європа та Кавказ).

Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками країн-учасниць і представників від ЄС і ЄІБ. Рада керуючих делегує ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку.

До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи.

Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн — членів банку (у парні роки). Сьомі щорічні збори (1998 р.) відбулися у Києві.

Свою діяльність Банк будує за стратегією керованого зростання, на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.

Завданнями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

¾ зміцнення фінансового сектору;

¾ сприяння виникненню та розвитку дрібних та середніх підприємств;

¾ допомога у галузі інфраструктури;

¾ підтримка структурної перебудови великих підприємств;

¾ створення сприятливого інвестиційного клімату;

¾ залучення прямих іноземних інвестицій та заохочення спільного фінансування проектів.

Фінансування ЄБРР залежить від конкретності проектів і надається як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.

Залучаючи ресурси на міжнародних ринках, поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР спів-
працює з багатьма міжнародними інституціями, і насамперед із групою Світового банку (СБ).

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме — це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений активами позичальника або пов’я­заний з акціонерним капіталом. У разі кредитування комерційних підприємств Банк не потребує державних гарантій. Підставою надання кредиту є рух грошових потоків та передбачена можливість погасити кредит протягом обумовленого терміну.

2. Пайова участь в акціонерному капіталі. Набуває різноманітних форм. Може бути підписка на звичайні чи привілейовані акції, субординований борг у вигляді кредитів, боргових зобов’язань чи векселів. ЄБРР також гарантує розміщення випуску акцій державного чи приватного підприємства.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії можуть бути будь-якого типу — як загальні, так і часткові. Єдина вимога — можливість виміру ризику. Гарантій на експортні кредити і роздрібні банківські послуги ЄБРР не надає.

Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована — зменшена або збільшена. Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн євро, строк кредитів — у середньому 5—10 років, у виняткових випадках — 15 років. Процент за кредитами може бути фіксований або плаваючий, установлюється він з маржою до ставки LIBOR.

При підписанні кредитної угоди Банк знімає разовий збір на покриття адміністративних витрат. Також позичальник щорічно сплачує комісію за невикористаним коштом. ЄБРР не вимагає права регресу на партнерів, хоча може запросити гарантію виконання проекту. Крім того, ЄБРР вимагає відповідного страхового покриття ризиків (за винятком політичного). Банк не прагне до придбання контрольного пакета акцій або взяття на себе прямої відповідальності за управління підприємством.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції або в інших формах. Об’єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектору.

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4. Співфінансування здійснюється ЄБРР разом з місцевими та іноземними партнерами.Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектору, як правило, обмежується 35% від вартості проекту. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів. Основними партнерами ЄБРР у спів­фінансуванні є:

· комерційні банки — шляхом участі у кредитах ЄБРР, перевід­ступлення прав, боргових зобов’язань, паралельних кредитів і кредитних ліній;

· офіційні партнерські установи — державні організації і фінан­сові установи, спеціально створювані на основі міжурядових угод;

· експортно-кредитні агенції — на основі прямого фінансування експортно-кредитних та інвестиційно-страхових гарантій;

· міжнародні фінансові установи — кредитування економічної і соціальної інфраструктур у приватному секторі й кредити під державну гарантію на здійснення великих проектів.

Співфінансування ЄБРР здійснюється в таких формах:

— сумісне фінансування — кредити учасників використовуються у певних узгоджених частинах для фінансування однієї операції (товару чи послуг);

— паралельне фінансування — коли кредити ЄБРР та інших кредиторів використовуються для кредитування окремих операцій (товарів чи послуг);

— синдиковане кредитування — ЄБРР сам залучає партнерів, які погоджуються надати кошти на умовах, наближених до вимог банку;

— синдикована участь — ЄБРР погоджується профінансувати сам весь проект. Але під час або після оформлення кредиту може продати участь у проекті іншим учасникам.

У 1997 р. партнерами ЄБРР із співфінансування були 115 комерційних банків, частка яких у загальній сумі наданих кредитів становила 48%. Офіційні установи брали участь у 30 проектах (23% від загального обсягу кредитування). Співфінансування зі спеціальними кредитними агенціями становило 13% від загальної суми наданих кредитів. Вісім операцій, частка яких 16%, здійснювалися з міжнародними фінансовими установами.

Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992 р. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектору економіки. Після вступу України до ЄБРР їй було відкрито кредитну лінію ЄС на суму 130 млн екю, яку практично відразу було використано.

Пріоритетами діяльності ЄБРР в Україні є такі:

¾ підтримка розвитку приватного сектору;

¾ підтримка приватизації;

¾ підтримка зміцнення фінансового сектору, насамперед через фінансування мікро-, малих та середніх підприємств;

¾ сприяння приватним інвестиціям у харчову промисловість та розвиток сільського господарства;

¾ раціоналізація енергетичної галузі;

¾ розвиток малих та середніх підприємств (МСП);

¾ модернізація і реформа основних галузей інфраструктури.

У 2000 р. в Україні ЄБРР різко збільшив обсяги власного портфеля як у державному, так і в приватному секторі. Банк визнав за необхідне реформувати енергетику та комунальне господарство як умову надання великих інфраструктурних кредитів. Крім того, ЄБРР збільшив кількість українських банків-посередників у роботі з кредитними лініями. Загальний обсяг асигнувань Банку в Україні у 2000 р. становив 293 млн євро. За станом на 31 грудня 2001 р. Європейським банком реконструкції та розвитку підписано в Україні 57 проектів (не включаючи завершені та реструктуровані) на загальну суму близько 1,4 млрд євро, з них 46 передбачено для реалізації у приватному секторі. Усього за станом на 31 грудня 2001 р. вкладення у приватний сектор становили 62,7% від загального обсягу фінансування ЄБРР. Решта 37,3% — надано до державного сектору.

Згідно з першою кредитною угодою між ЄБРР та НБУ від
16 грудня 1994 р. Україні було відкрито кредитну лінію малим та середнім підприємствам (МСП-І) із загальним обсягом 120,2 млн дол. США. Українські підприємці мали можливість отримати кредит розміром від 50 тис. до 2,5 млн дол. під 14% річних на строк не більше як п’ять років із двома пільговими роками¹. Фінансування було надано НБУ чотирма траншами для подальшого кредитування українським компаніям через уповноважені банки-учасники.

За цією програмою укладено 145 проектів на суму 133,9 млн дол. США. Найбільше коштів спрямовано у харчову промисловість (30%), на транспортні послуги (8,59%), у легку (8,22%) та деревообробну (7,88%) промисловість, сільське господарство (переробні галузі) (7,48%), хімічну промисловість (7,16%). В обслуговуванні кредитної лінії брали участь комерційні банки «Аваль», «Ажіо», «Вабанк», «Надра», Приватбанк, Український кредитний банк, «Україна», Західноукраїнський комерційний банк.

Оскільки проект розвивався успішно, ЄБРР та НБУ розпочали в 1998 р. програму мікрокредитування із залишку коштів першої кредитної лінії (6 млн дол. США). Програма реалізується разом із Німецько-Українським Фондом. За два роки дії програми було видано понад 1000 кредитів загальним обсягом понад 20 млн дол. США.

З огляду на успішну реалізацію першої кредитної лінії 8 травня 1998 р. було підписано угоду між НБУ та ЄБРР про впровадження другої кредитної лінії (МСП-2). У серпні 2000 р. було відкрито кредитну лінію МСП-2 на суму 88 млн дол. США для фінансування мікро-, малих та середніх підприємств. У рамках програми передбачено надання макро-, міні- та мікрокредитів, які різняться умовами кредитування та напрямком використання (табл. 13.1). Кредити надаються через українські банки-посеред­ники, обрані ЄБРР для участі у проекті. Це банки — «Ажіо», «Аваль», «Форум», «Надра», ВаБанк, Приватбанк, Укргазпромбанк (програма макрокредитування) та Київ-Приватбанк (програма міні- та мікрокредитування), а також Група управління проектом НБУ.

¹ Кредити надаються під додаткове забезпечення та інші гарантії, які повинні покрити щонайменше 120% позички.

Таблиця 13.1