Сутність, цілі і структура економічних систем

Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона багатогранна, однак її елементи пере-бувають в органічному взаємозв’язку і не існують поза її межами. Саме цілісністю економічна система відрізняється від т. зв. сумативних систем, що складаються з більш-менш автономних об’єктів, які можуть існувати поза цілісністю.

У сучасній економічній літературі поширені різні, часто суперечливі тлумачення сутності економічних систем, форм. Так, відповідно до неокласичної парадигми, економічні системи ототожнюють з механізмами функціонування, координування господарських процесів. Монетаристи зосереджують увагу на розгляді й диференціації господарських систем як насамперед грошових. Ордолібералізм інтерпретує ідеальні типи економічних систем через призму елементарних форм господарювання, виокремлюючи поняття «господарський устрій». Інституціоналісти визначають економічні системи як сукупність організаційно-інституційних форм, у яких відбувається перебіг господарських процесів. Марксистська політична економія дотримується традиційних уявлень про економічну систему як сукупність виробничих відносин, спосіб виробництва. Наведений спектр тлумачень економічної системи свідчить про складну структурованість цього феномену, який намагається визначити сучасна економічна теорія.

Економічна система — складова суспільної системи, що безпосередньо пов'язана із виробництвом матеріальних і духовних благ, цінностей, які забезпечують умови нормальної життєдіяльності людини.

Звідси випливає фундаментальний характер економічної системи стосовно суспільного організму. Однак її сутність і складноструктурованість можна з’ясувати тільки в сукупності всіх взаємозв’язків з іншими підсистемами суспільства, що визначають сучасний розвиток продуктивних сил, способи поєднання та ефективного застосування факторів виробництва, алокації ресурсів, розподілу доходів тощо (рис. 2.5).

Економічну структуру сучасного суспільства утворюють такі підсистеми, як економічний устрій, економічна конституція, виробниче та соціальне середовище і власне економічна система.

Економічний устрій — узгоджене поєднання структурних форм організації господарського життя суспільства.

Основою змісту поняття є вчення німецького неоліберала Вальтера Ойкена (1891—1950) про елементарні господарські форми (поділу праці, власності, коорди- нувального механізму, підприємств, домашніх господарств, ціноутворення, державних інституцій тощо). Унаслідок абстрагування від своїх конкретно-історичних проявів вони були визначені як форми економічного устрою і чітко розмежовані з процесами господарювання, що розрізнюються залежно від того, у яких реальних формах устрою вони відбуваються. Вчений вважав, що різноманіття форм історичного життя ґрунтується на різних сукупностях господарських порядків, а елементарні господарські форми в історичній реальності здебільшого переплітаються. Теоретик порівняльного аналізу економічних систем німець Курт-Пауль Хензель (1907—1975) навіть підрахував, що існує до 140 елементарних проявів структурних форм економічного устрою.

У конституціях багатьох країн є норми, які стосуються визначення економічної системи держави. Усім конституціям властива підвищена увага до функції економічного регулювання. У XX ст. на конституційному рівні у багатьох країнах було визначено активну роль держави у сфері економіки. У Конституції України містяться певні норми, які закріплюють елементи еко-номічної системи країни.

Економічна конституція — правові, моральні норми та інституції, домінуючі у суспільстві, що визначають поведінку господарюючих суб’єктів у реальних економічних системах. Йдеться про закріплені законодавчо та на рівні суспільної свідомості норми економічної поведінки, відповідні їм інституції, формальні та неформальні обмеження і самообмеження.

Економічні устрій, конституція задають «правила гри» у господарській сфері.

Одночасно важливе значення мають об’єктивні передумови економічного розвитку, пов’язані із рівнем забезпеченості природними, трудовими, капітальними ресурсами, організацією соціально-політичного і культурного життя суспільства.

Фактори виробництва, його ресурсна база разом із соціальним середовищем визначають техніко-економічні, політичні, культурні, ментальні та інші особливості й параметри розвитку продуктивних сил, можливості їх раціонального й ефективного використання для задоволення зростаючих потреб людей.

Економічна система мережею виробничих відносин охоплює процес функціонування продуктивних сил, визначає механізми координування і мотивування господарської діяльності людей за певного економічного устрою, економічної конституції суспільства.

Виробничі відносини — стала повторювана сукупність господарських зв'язків, що виникають між економічними суб’єктами у про-цесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

У взаємодії з продуктивними силами, в опосередкуванні процесу використання обмежених ресурсів виробничі відносини визначають певний спосіб виробництва економічних благ. Основними у сукупності виробничих відносин є відносини власності, які зумовлюють характер всіх інших господарських зв’язків. Тому відносини, форми власності та їх юридичне закріплення у правах власності стають конституювальним (системоутворю-вальним) елементом економічної системи.

Визначеність відносин і прав власності є необхідною, але недостатньою умовою визначеності самої економічної системи. Так, економічні системи нацистської Німеччини і західних демократій, маючи у своїй основі однотипні форми приватної власності, істотно відрізнялися за механізмами координування господарської діяльності, прийняття економічних рішень. Тому ще одним конституювальним (системоутворювальним) елементом економічної системи є координувальний механізм, який приводить у відповідність продуктивні сили та виробничі відносини.

Механізми координування (координувальні механізми) господарського життя суспільства — складові процесу управління економічними системами, які полягають в узгодженні, упорядкуванні взаємодії їх елементів з метою забезпечення ефективного функціонування систем.

За методом впливу на господарюючих суб’єктів розрізнюють механізми ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки. У сучасних економіч-них системах значно розширився спектр регуляторів господарських процесів. До них належать механізми міждержавних угод, наднаціональних органів управління, міжнародних фінансових організацій, трансна-ціонального корпоративного управління та ін.

Отже, економічна система є субординованою сукупністю організаційних форм та інституцій, у межах яких складаються певні виробничі відносини, відбувається господарська діяльність людей через механізми її координування і регулювання. Вона реалізує з метою досягнення максимального ефекту закладені в економічному устрої можливості (структурні, організаційні, інституційні тощо) використання наявних фак-торів виробництва, соціальних, культурних, політичних та інших чинників господарського розвитку суспільства.