Прагнення україни до повноцінного членства в єс

Європейський Союз представляє собою унікальне явище сучасних міжнародних відносин. Його унікальність в тому, що народи і держави, які входять до його складу, знайшли найефективніші шляхи та механізми гармонійного поєднання національних, міждержавних і спільних інтересів на великому геополітичному просторі. Україна також прагне стати членом цього союзу.

Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства.

У березні 2007-го року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато схильнішу реакцію української держави, все ж не містить конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому часі. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій [6].

Стратегічно вибір нашої держави, тобто прагнення коли-небудь вступити до ЄС, залишається перспективним і в цьому сенсі безальтернативним. Бо, як вже було сказано, у сучасному світі немає сприятливішого реґіону для проживання людини, аніж Європейський Союз, а це означає, що Україна повинна

- спробувати збудувати зону вільної торгівлі з ЄС, не зруйнувавши ЗВТ з партнерами по ЄЕП, товарообіг України з якими на сьогодні перевищує товарообіг з Євросоюзом[7]:;

- всіляко добиваючись демократичних вартостей у власній країні, пам’ятати про те, що інтенсивність торгівельних відносин не залежить від спільного погляду на цінність демократії [1];

- всіляко розвивати співпрацю в рамках Ради Європи, в якій ми зі своїми основними партерами як на Сході, так і на Заході пов’язані спільними зобов’язаннями ;

- через зростання власної суб’єктності у міжнародних відносинах позиціонувати Україну як майданчик діалогу та компромісу між класичним Заходом та Росією.

Для вступу до ЄС були введені так звані копенгагенські критерії ( критерії вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС, які були прийняті у червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. , вони на даний час носять рекомендаційний характер.Основні положення з них такі: географічні критерії; політичні критерії; демократія; верховенство закону; права людини; повага і захист прав меншин; економічні критерії; юридичне вирівнювання.

Критерії ставлять перед Україною на перший погляд реальні цілі.Але все ж таки в цій ситуації на Україну вочевидь чекає виснажлива та дуже непроста гра, покладатися у якій прийдеться головним чином на власні сили. Формула цієї гри для України має бути такою: «європейські демократичні вартості, євразійська динаміка економічного зростання» [3].

Чи в змозі Україна в наближеній, середній чи будь-якій іншій перспективі витримати Копенгагенські критерії (стабільність законів та інституційних структур, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повага та захист прав національних меншин; наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС; здатність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу)? Відповідь на це запитання дасть можливість визначитись наскільки пов'язаний процес забезпечення економічної безпеки в нашій державі з її зовнішньоекономічними та зовнішньополітичними ініціативами [4].

На нашу думку, повноцінна участь України в міжнародних організаціях сприяє розв’язанню проблем внутрішнього розвитку. Це розширює та поглиблює міждержавне спілкування, допомагає просуванню національних інтересів в інших країнах і водночас досягненню цілей міжнародної спільноти.

1.Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським союзом та Україною // Економіка України. – 2010.– №9. – 234с.

2.Дайнен Десмонд. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції. – К.: К.І.С., 2009. – 467с.

3. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития. Под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буториной. – М.: Эдиториал УРСС, 2009. – 472с.

4. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Монографія. – К/ Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. – 253 с.

5. Шпек Р. Україна – ЄС: крок до членства // Політика і час. – 2010. - №5. - с. 8.

6. Електронний ресурс. Режим доступу: www.wikipedia.ua

7. Електронний ресурс. Режим доступу:www.europeunion.net/eu/

УДК 657

Січкар І.О., ст.. гр. ОАз-52

Науковий керівник: Ткачук І. М., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет