Міжнародні ринки та становлення глобального ринку

Міжнародні ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за національні межі. Формування міжнародних ринків відбувається вже після становлення ринків національних, які, взаємодіючи між собою, пов’язуються системою міжнародних економічних відносин. В сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок. Це обумовлено дією об’єктивних чинників:

- пришвидшеним розвитком науково-технічного прогресу коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використовувати новітні досягнення науки і техніки;

- інтернаціоналізація господарських відносин через міжнародний поділ праці, кооперацію та спеціалізацію підприємств.

Основними механізмами участі підприємства в міжнародних відносинах є надання ліцензій, експорт і прямі іноземні інвестиції. Як правило, перші кроки національні виробники на міжнародній арені починають з експорту чи ліцензування, а потім, з набуттям певного досвіду, розглядають можливість інвестування.

Окрім того, підприємство може покинути межі національного ринку і конкурувати у глобальних масштабах в 3-х випадках:

- при бажанні знайти нові ринки збуту;

- при необхідності, викликаною конкуренцією, знизити витрати;

- за умови використання родовищ корисних копалин, розміщених за кордоном.

В тих галузях, де конкуренція носить дійсно глобальний характер, присутні експорт чи прямі іноземні інвестиції. Однак якщо значні експортні потоки є свідченням глобальної конкуренції в галузі, то цього не можна сказати про прямі іноземні інвестиції, які можуть вказувати на існування розвинутих підприємств, конкурентні позиції яких залежать від їхніх активів і конкретних умов в інших країнах. Галузь за рахунок сучасних підприємств стає глобальною завдяки економічним перевагам, що виникають в результаті ведення скоординованої конкуренції на багатьох національних ринках. Між національною і міжнародною конкуренцією підприємств існують відмінності, що пов’язані перш за все з:

- рівнем розвитку національних підприємств і вартістю факторів виробництва;

- існуючими умовами підприємництва на національних ринках;

- ступенем впливу держави на формування сприятливого підприємницького іміджу;

- різницею в цілях, ресурсах і можливостях здійснювати моніторинг іноземних конкурентів.

Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: порівняльні переваги; економію на масштабі в сфері виробництва; переваги за рахунок диференціації продукту; надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага.

Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни.

Економія на масштабі в сфері виробництвапов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції.

Диференціація продуктуособливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використання патентної технології на ринках різних країн.

Надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного благапов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.

Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні, що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.

РЕЗЮМЕ

1. При сегментації ринків за економічним призначенням можна виділити такі основні ринки: ринок споживчих товарів і послуг, ринок засобів виробництва; ринок капіталу та ринок людського ресурсу.

2. Ринок не можливо уявити без держави, яка формує “правила гри” на ринку і бере на себе забезпечення суспільними благами всього населення країни за допомогою державних інституцій. У сучасних умовах особливо важливим є процес взаємодії держави і ринку через модель “змішаної економіки”. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкурентних приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання.

3. Основними ознаками державно-ринкової моделі розвитку в сучасній економіці є: а) розширення сфери функціонування державної власності, б) привласнення і перерозподіл державою значної частини національного доходу, в) державне регулювання економіки

4. Міжнародні ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за національні межі. Формування міжнародних ринків відбувається вже після становлення ринків національних, які, взаємодіючи між собою, пов’язуються системою міжнародних економічних відносин. В сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Сегментація ринку

Ринок землі та нерухомості

Ринок споживчих товарів і послуг

Ринок засобів виробництва

Ринок капіталу

Кредитний ринок

Ринок цінних паперів

Валютний ринок

Ринок людського ресурсу

Ринок інновацій

Змішана економіка

Міжнародні ринки

Глобальний ринок.


Наши рекомендации