Клімату україни

Досвід багатьох країн світу показує доцільність залучення іноземних інвестицій. Важливим чинником для залучення інвестиційних ресурсів є інвестиційна привабливість країни – це сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних, макро- і мікроекономічних умов функціонування національної економіки, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Інвестиційна привабливість залежить від трьох умов: спри­ятливої інвестиційної ситуації, інвестиційного клімату в галузі й регіоні, а також від наявності переваг, що принесуть інвесто­ру додатковий прибуток чи зменшать ризик. Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю та ком­плексністю і може розглядатися як на макро-, так і на мікроекономі- чному рівні. Традиційне поняття інвестиційного клімату означає наявність таких умов інвестування, що впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об'єкта інвестування.

На макрорівні це поняття містить показники політичного (включаючи законодавство), економічного та соціального сере­довища для інвестицій. Наприклад, для потенційних іноземних інвесторів при аналізі політичної ситуації вирішальну роль віді­грають політика держави у відношенні іноземних інвестицій, імо­вірність націоналізації іноземного майна, участь країни в системах міжнародних договорів з різних питань, міцність державних інсти­тутів, наступність політичної влади, міра державного втручання в економіку тощо. На інвестиційному кліматі негативно позначають­ся не тільки прямі обмеження діяльності іноземних фірм, що міс­тяться в законодавстві, але й нечіткість і, особливо, нестабільність законодавства приймаючої країни, оскільки ця нестабільність по­збавляє інвестора можливості прогнозувати розвиток подій, що знижує рентабельність вкладень.

На мікрорівні інвестиційний клімат виявляє себе через дво­сторонні відносини інвестора (приватної чи юридичної особи) і конкретних державних органів, господарських суб'єктів- постачальників, клієнтів, банків, небанківських фінансових структур, а також профспілок і трудових колективів держави (регіону) — реципієнта інвестицій. На цьому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим для неї середовищем.

Поняття інвестиційного клімату на макро- і мікрорівні сприй­маються інвесторами як єдине ціле, оскільки будь-які законодавчі й нормативно-правові зусилля уряду з формування сприятливого ін­вестиційного клімату можуть бути заблоковані «нормотворчест- вом» місцевої влади, а зусилля на місцевому рівні щодо створення пільгового господарського режиму для іноземних інвестицій най­частіше можуть компенсувати деякі вади загальноекономічного ре­гулювання центрального уряду. Останнім часом саме ця сторона взаємин між інвестором і державою стає визначальною.

Серед факторів, що найбільше впливають на переваги інвесторів і що відносяться до найістотніших елементів ін­вестиційного клімату регіону, як правило, виокремлюють такі: по­літичну стабільність; темпи економічного росту; конвертованість валюти; витрати на заробітну плату і продуктивність праці; корот­костроковий кредит; довгостроковий кредит і власний капітал; від­ношення до іноземних інвестицій і прибутків; націоналізацію; пла­тіжний баланс; можливість реалізації договору; організацію зв'язку і транспорту; місцеве керування та наявність партнера; можливість використовувати експертів і послуги.

1. Політичні фактори:

— розподіл політичних симпатій населення за результатами останніх парламентських виборів;

— авторитетність місцевої влади;

— загальна оцінка стабільності законодавчих і виконавчих структур;

— розподіл влади між різними політичними групами і партіями, вплив опозиції регіональних політичних сил;

— вплив різних етнічних і релігійних груп, стан міжнаціональ­них відносин;

— обмежувальні заходи політичного характеру, необхідні для утримання влади.

2. Соціальні фактори:

— соціальні умови проживання населення (щільність населен­ня, прожитковий мінімум тощо);

— соціальна стабільність (рівень соціальної напруженості);

— наявність соціальних конфліктів (демонстрації, страйк та ін.);

— рівень розвитку соціальної сфери;

— нестабільність унаслідок можливих насильницьких дій (не­конституційні зміни тощо).

3. Економічні (найвпливовіші) фактори:

структура економіки регіону;

— тенденції в економічному розвитку регіону;

— сформований рівень інвестиційної активності;

— ємність існуючого місцевого та світового ринків і можли­вість їхнього розширення (щодо виробництва даного виду продук­ції, послуги);

— умови збуту (стан товаропровідної мережі, відстань між рин­ками збуту) і рівень цін на продукцію, послуги на місцевому, між­народному ринках, а також обсяг імпорту аналогічних товарів і по­зиції постачальників-конкурентів;

— економічна політика уряду щодо розвитку галузей, які інвес­туються;

— припустима частка закордонної участі в капіталі підпри­ємства;

— можливості перекладу дивідендів за кордон;

— можливості одержання коротко- і довгострокових кредитів на внутрішніх і світових ринках банківського позичкового капіталу та капіталу небанківських фінансових структур;

— можливості мобілізації фінансових засобів за рахунок випус­ку цінних паперів;

— рівень інфляції;

— конвертованість національної валюти;

— активність у реалізації економічних реформ;

— наявність високоефективних інвестиційних об'єктів;

— наявність перспективного партнера.

4. Екологічні фактори:

— рівень забруднення навколишнього середовища;

— кліматичні умови в регіоні;

— рівень радіаційного забруднення навколишнього середовища.

5. Кримінальні фактори:

— рівень криміногенної небезпеки (злочинності) у регіоні з урахуванням ваги злочинів;

— замовлені вбивства;

— корумпованість структур влади;

— рекет.

6. Фінансові фактори:

— ступінь збалансованості регіонального бюджету й фінансів підприємств;

— система оподатковування (обсяг податкової бази; система пільг, у тому числі регіональних і муніципальних);

— стан платіжного балансу;

прибутковість підприємств регіону.

7. Ресурсно-сировинні фактори:

— середньозважена забезпеченість балансовими запасами осно­вних видів природних ресурсів;

— ресурсно-сировинна забезпеченість регіону.

8. Трудові фактори:

— наявність трудових ресурсів;

— освітній та професійно-освітній рівень трудових ресурсів;

— наявність кваліфікованої робочої сили.

9. Виробничі фактори:

— сукупний результат господарської діяльності населення в ре­гіоні;

— особливості галузевої спеціалізації;

— результати виробничої діяльності;

— наявність і розміщення необхідних для виробництва компо­нентів (продуктивних сил): енергії, сировини, устаткування, інфра­структури тощо;

— наявність експортного потенціалу.

10. Інноваційні фактори:

— рівень розвитку науки;

— інноваційний рівень розробки і впровадження досягнень нау­ково-технічного прогресу в регіоні;

— освітній та інтелектуально-освітній рівень населення.

11. Інфраструктурні фактори:

— економіко-географічне положення регіону;

— територіальне розміщення регіону (близькість до зовнішніх кордонів, регіонів-постачальників і регіонів-споживачів);

— інфраструктурне освоєння, облаштованість і забезпеченість регіону;

—розвиток інфраструктури системи комунікацій на даній території.

12. Споживчі фактори:

— споживчий потенціал;

— сукупна купівельна спроможність населення регіону.

13. Інституційні фактори:

ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки;

— ступінь розвитку інфраструктури ринкової економіки;

— наявність інвестиційної інфраструктури.

14. Законодавчі фактори:

юридичні умови інвестування в ті чи інші чи сфери галузі;

— ступінь розвитку (стан) законодавчої бази;

— наявність механізмів гарантій і захисту інвестицій та рівень їхнього охоплення;

— порядок використання окремих факторів виробництва.