Як класифікують оборотні кошти?

Оборотні кошти класифікують за трьома ознаками:

- залежно від їх участі у кругообігу коштів;

- за методами планування та способами регулювання;

- за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх безперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують безперервність виробництва та реалізації продукції. Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі, та в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки постійному кругообігу коштів підприємства. У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

81. Обігові кошти підприємства: поняття,елементний склад,методи, нормування.

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Перша стадія кругообігу коштів являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв'язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на другій стадії. Лише після того, як товарна форма вартості зробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу.

82. Поняття оплати праці. Основна заробітна плата й додаткова оплата праці. Функції оплати праці та їх реалізації.

Для роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і скла­дає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та по­слуг, що надаються. Для працівника заробітна плата — це основ­на частина його особистого доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня благополуччя самого працівника та його сім'ї.

Оплата праці як економічна категорія іноді трактується до­сить широко і включає не тільки оплату праці осіб, які перебува­ють у трудових відносинах, але й доходи представників вільних професій, приватних підприємців та осіб, які працюють на осно­ві цивільно-правових договорів.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номіналь­на заробітна плата — це сума грошей, отриманих за встановле­ний період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номіналь­ну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спромож­ність» номінальної заробітної плати.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основ­ною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використову­ється переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підпри­ємствах з працівниками розраховуються виробленою продук­цією. За нормальних умов господарювання натурально-речова оплата праці не застосовується. «Конвенцією Міжнародної орга­нізації праці № 95 про охорону заробітної плати» (1949 p.), рати­фікованою ще Союзом РСР, передбачається, що заробітна плата виплачується у грошовому вираженні. Часткова виплата заробіт­ної плати натурою допускається у тих галузях, де така виплата є звичною чи бажаною з огляду на характер галузі чи професії. При цьому необхідно забезпечити, щоб товари, які видаються, могли бути використані для особистих потреб працівника та його сім'ї, а вартість товарів не була заниженою. За всіх умов не допускається виплата заробітної плати спиртними напоями з високим вмістом алкоголю та наркотичними засобами.

Заробітна плата — це така винагорода, розмір якої визнача­ється за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудо­вому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для пра­цівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зо­бов'язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.

83. Змістово-типологічна характеристика економічної безпеки господарюючогосубєкта.

Економічна безпека фірми (підприємства, організації) — це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціону­вання та динамічного науково-технічного й соціаль­ного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Необхідність постійного дотримання економічно безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечен­ня стабільності функціонування та досягнення голов­них цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно п керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Джерелами негативних впливів на економічну без­пеку можуть бути: 1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств конкурентів; 2) збіг об'єктив­них обставин. Залежно від суб'єктної обумовле­ності негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктив­ний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі нега­тивні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслі­док неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників. Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функ­ціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

84. Вимірювання обсягу продукції. Номенклатура і асортимент.

Вимірники обсягу продукції В умовах товарного виробництва та ринкової економіки виготовлена продукція, виконана робота або надана послуга є товаром, котрий має не лише споживну вартість, але й вартість (мінову вартість). Для постійного і повного задоволення потреб ринку планування та облік виготовлюваних для продажу товарів здійснюється в натуральних (фізичних) і вартісних (грошових) вимірниках.

При цьому важливо зважувати на те, що ступінь задоволення потреб ринку характеризує насамперед обсяг товарів певної номенклатури і асортименту у натуральному вигляді. Номенклатура продукції — це перелік найменувань виробів, завдання по випуску яких передбачається планом виробництва продукції.

Асортимент являє собою сукупність різновидів продукції кожного найменування, що відрізняються відповідними техніко-економічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо). Номенклатура і товарний асортимент включають В Дроблювану .у минулі роки продукцію, попит на яку зберігається, а також нову освоювану продукцію, дослідні зразки нових виробів.

Вимірниками обсягу продукції у натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці — штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції в окремих випадках використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу та штуки цегли) і подвійні натуральні показники.

85. Валова, товарна, чиста і реалізована продукція.

Обсяг виробництва підприємства у вартісному вираженні характеризується показниками: товарної, реалізованої, валової і нормативно - чистої продукції.

Товарна продукціяпідприємства характеризує собою обсяг продукції, підготовленої для передачі споживачам. До складу товарної продукції включаються:

а) всі види повністю виготовленої, комплектної продукції і напівфабрикатів, призначених для реалізації;

б) роботи і послуги промислового характеру стороннім організаціям (часткова обробка деталей і т. д.);

в) продукція допоміжних цехів і господарств, призначена для реалізації.

г) капітальний та середній ремонт обладнання та транспортних засобів свого підприємства.

Виготовлена, але не відповідає якісним вимогам (стандартам, ТУ) забракована продукція, а також всі види невиробничих послуг, до складу товарної продукції не включається.

У плані обсяг реалізованої продукції визначається як вартість призначених до постачання і що підлягають оплаті в плановому періоді готових виробів, напівфабрикатів, виробничих послуг і робіт стороннім організаціям. Обсяг реалізованої продукції визначається за діючими оптовими цінами підприємства і нормативу чистої продукції.

Склад і обсяг товарної і реалізованої продукції на один і той же період розділяється, тому що остання не враховує складських залишків чи продукцію, що перебуває в стадії реалізації

Валовий оборот - це сума валової продукції в рублях, що випускається всіма цехами заводу.

У нього включаються всі готові вироби, продукція, виготовлена основними, допоміжними і обслуговуючими цехами заводу, взаємні послуги незалежно від призначення (всередині або на бік) і зміни залишків незавершеного виробництва.

Норматив чистої продукції - це частина оптової ціни, яка складається із заробітної плати, відрахувань на соціальні потреби і прибутку. Норматив чистої продукції затверджується по всій номенклатурі виробів, напівфабрикатів, запасних частин, по всіх роботах і послугах промислового характеру, що реалізуються на сторону.

Цей норматив затверджується у встановленому порядку одночасно з цінами. Обов'язковою умовою при цьому повинна бути прогресивність норм трудомісткості.

Заробітна плата виробничих робітників визначається з калькуляції вироби як сума основної і додаткової заробітної плати та відрахуваннями на соціальні потреби.

86. Методи управління діяльністю фірми та організаційні форми їх реалізації.

Методи управління — це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств.

Загальна характеристика організаційної структури управління.Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства (організації) формуються конкретні органи управління ним (нею). Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.

Це означає, що управлінський персонал підприємства (організації) поділяється на лінійний та функціональний (штабний, апаратний).

Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом (діяльністю фірми). Функціональний же персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами). При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.

Організаційнаструктура управління будь-яким суб'єктом господарювання — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління тим чи тим суб'єктом господарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами. Зв'язки названих елементів системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

87. Сучасні проблеми соціального захисту працівників підприємства.

Захист працездатних осіб, непрацездатних, людей похилого віку, дітей та підтримка кожної людини, яка втратила джерела засобів до існування з незалежних від неї причин, є загальновизнаною домінантою державотворення в цивілізованому суспільстві і знаходить своє правове закріплення в законодавчих та інших нормативно-правових актах.

Питання організації та здійснення соціального захисту не є новими в діяльності нашої держави, але вони не втрачають актуальності: формуються нові підходи до самого поняття соціального захисту, змінюється роль держави у його здійсненні, розвиваються нові інститути соціального захисту. Суттєво змінилася роль соціального страхування і соціального забезпечення. Зокрема, держава забезпечує лише осіб, які самостійно неспроможні утримувати себе та членів своєї сім’ї; в інших випадках, особа забезпечує себе самостійно через систему загальнообов’язкового державного соціального страхування. В той же час нормотворча робота у цій сфері йде шляхом вирішення окремих питань без необхідного ступеня узагальнення, що зумовлює суперечливі тенденції у процесі здійснення соціального захисту. Сталість відносин у цій сфері унеможливлюється численними змінами, що постійно вносяться до чинних законів та інших нормативно-правових актів, кількість яких, на нашу думку, також перевищує розумні межі

88.Основні показники рівня ефективності використання обігових коштів. Шляхи підвищення обігових коштів.

Ефективність використання обігових коштів характеризується системою економічних показників.Швидкість оборотності обігових коштів є найважливішим показником інтенсивності використання обігових коштів. Вона визначається за допомогою таких взаємозв'язаних показників: коефіцієнт оборотності, тривалість одного обороту в днях та коефіцієнт завантаження обігових коштів.

Обігові кошти після основних фондів за своєю величиною займають друге місце в загальному обсязі ресурсів, які визначають економіку підприємства. З позиції вимог ефективного ведення економіки підприємства обсяг обігових коштів повинен бути достатнім для виробництва продукції в асортименті й якості, яку вимагає ринок, і в той же час мінімальним, що не веде до збільшення затрат виробництва за рахунок утворення наднормативних запасів.

89.Планування продуктивності праці. Чинниковий метод планування можливого, зростання продуктивності праці.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

90. Безтарифна система оплати праці. Нові форми оплати праці, можливості їх використання.

Безтарифні системи оплати праці характеризуються такими ознаками:

· робітники та службовці ставляться в рівні умови, тобто усуваються стабільні тарифні ставки для робітників і посадові оклади для службовців;

· установлюється єдиний для підприємства мінімум заробітної плати для робітників, які виконують найпростіші роботи (функції);

· розробляється і затверджується шкала співвідношень в оплаті праці різноманітної складності з мінімально можливою кількістю рівнів.

Оптимальною рисою безтарифних систем оплати праці є те, що їхнє застосування передбачає не відособлене нарахування тарифної частини заробітної плати, доплат, премій, компенсаційних виплат, а комплексне.

За простої почасової системи розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітної плати почасова оплата буває годинна, денна, місячна.

Ефективнішою системою є почасово-преміальна, за якою оплачується праця як основних, так і допоміжних робітників. Згідно з цією системою заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників. Кількісними показниками можуть бути відпрацьований час, виконання планових і нормованих завдань, а якісними — здавання продукції з першого подання, підвищення сортності продукції, економія сировини, матеріалів, пального, інструментів, дотримання технологічних режимів тощо