Передумови формування системи міждержавного макрорегіонального регулювання економічної політики та його роль у світовій економіці

На сучасному етапі в межах макрорегіональних утворень здійснюється понад 60 % загального обсягу світової торгівлі, у тому числі в межах Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) - 23,7 %; Європейського Союзу (ЄС) - 22,8 %; Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) - 7,9 %.

До основних чинників макрорегіональної інтеграції належать:

1) неспроможність багатосторонніх систем міждержавного регулювання світових господарських зв'язків (економічних організацій системи ООН, ГАТТ/СОТ та ін.) забезпечити розв'язання суперечностей між промислово розвиненими країнами та країнами, що розвиваються;

2) посилення відцентрових тенденцій в умовах розширення і лібералізації світових господарських зв'язків, яке ґрунтується на етноісторичній, екопсихологічній єдності населення країн, що проживає в межах окремих регіонів світу;

3) посилення суперечностей між суб'єктами світової економіки, особливо провідними країнами та країнами, що розвиваються;

4) прагнення до стабілізації розвитку національних економік в умовах глобальної нестабільності світової економіки.

Як наслідок, майже всі країни-члени СОТ є учасниками одного чи декількох макрорегіональних утворень. Саме тому в доповіді Генерального директора COT Р. Руджеро "Майбутній шлях: міжнародна торговельна політика у епоху СОТ" (листопад 1996 р.) висловлено занепокоєння щодо можливого зруйнування багатосторонньої системи наддержавного регулювання різних форм міждержавних економічних відносин макрорегіональними інтеграційними утвореннями. Для уникнення такої небезпеки запропоновано принцип "відкритого регіоналізму", який передбачає: відповідність регіональних зон преференційної торгівлі правовим нормам багатосторонньої системи; поширення лібералізації зв'язків між країнами - членами регіонального утворення на інші держави в ті самі строки і в аналогічних обсягах.

Розрізняють такі головні форми регіональної інтеграції:

1) зона вільної торгівлі (free trade area - FTA), у межах якої послаблено або відмінено обмеження на торгівлю при збереженні зовнішніх митних бар'єрів;

2) митний союз - англ. (custom union), який передбачає єдині митні тарифи на товари, що імпортуються ззовні країн-учасниць союзу (тобто заміну внутрішніх тарифів на єдині зовнішні);

3) спільний ринок - англ. (common market) - доповнення митного союзу вільним рухом капіталів, робочої сили, послуг;

4) економічне співробітництво - узгодження економічної політики з метою сталого розвитку; сприяння внутрішньо-регіональній торгівлі; поступове створення спільного ринку або зони вільної торгівлі; застосування спільної стратегії з економічних чи соціальних питань;

5) економічний союз - співробітництво з розробки економічної політики і стратегії; координація промислової політики, регулювання приватного підприємництва, законодавства; вільне переміщення капіталів, товарів, робочої сили, послуг;

6) повна економічна інтеграція, яка передбачає уніфікацію та узгодження стратегії економічного розвитку, соціального розвитку, кредитно-грошової і податкової політики;

7) політична інтеграція, яка передбачає створення наднаціональних органів представницької, виконавчої та судової влади.

У діяльності регіональних економічних організацій чітко окреслено такі напрями:

- спільні погоджені дії із забезпечення сталого розвитку країн-учасниць, вільного переміщення капіталів, товарів, робочої сили;

- координація планів і перспектив розвитку базових галузей економіки;

- сприяння інвестиційній та інноваційній діяльності;

- розвиток підприємництва та захист прав власності та свободи провадження бізнесу.

Макрорегіональні системи економічного розвитку спираються на регіональні організації системи ООН; суто регіональні утворення та організації (ЄС, ОАГ, ОАЕ); регіональні банки і фонди розвитку. Останні можна вважати підґрунтям регіональних угрупувань, без яких їх функціонування часто є декларативним (наприклад, СНД). Характерними рисами регіональних банків є їх спільні цілі (досягнення певного рівня інтеграції, економічної незалежності від зовнішніх впливів) та методи фінансування.

Участь у системі регіональних банків промислово розвинених країн охоплює діяльність:

- Міжамериканського банку розвитку (МБР, 1959) - 27 країн, що розвиваються, і 20 промислово розвинених;

- Африканського банку розвитку (1964) - 50 країн, що розвиваються, і 16 промислово розвинених країн;

- Азійського банку розвитку (1966) - 31 країна, що розвивається, і 14 промислово розвинених країн.

Незважаючи на регіоналізащю світових господарських зв'язків для країн, що розвиваються, зберігається стійка орієнтація на промислово розвинені країни при недостатньому рівні внутрішньо-регіональної торгівлі. Так, серед 12-ти макрорегіональних угрупувань країн, що розвиваються, у жодній обсяг обміну не перевищує 21 % загального обсягу; а в африканських країнах - лише 5 % при 95 % обсягу торгівлі з неафриканськими країнами. Лише в країнах Східної Азії частка внутрішньо-регіональної торгівлі складає 35 %.