Cистема законодавства про інтелектуальну власність

Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавчо оформити майнові та немайнові права творців на результати їхньої інтелектуальної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до творчості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку [4, 10].

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, а його становлення продовжується одночасно зі становленням державності та формуванням правової держави. У процесі розбудови правової держави надзвичайно важливою є роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність.

Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені в Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості й захист інтелектуальної власності. У ст. 54 Конституції України закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності – кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [3].

Відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає Цивільний кодекс України, Книга четверта якого – «Право інтелектуальної власності» – містить загальні й спеціальні норми. Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту, її призначення полягає у визначенні кола об’єктів і суб’єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності.

Спеціальні правила щодо особливостей створення і використання певного об’єкта вміщені у главах 36-46 Книги четвертої, а також у главах 75 та 76 Книги п’ятої Цивільного кодексу України,, в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Крім Цивільного кодексу відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються Кримінальним кодексом і Кодексом про адміністративні правопорушення, в яких передбачено відповідальність за порушення авторських прав і патентного права. Їх регламентація передбачена Цивільно-процесуальним кодексом, Господарським кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Митним кодексом.

Крім того, в Україні прийнято ряд спеціальних Законів України, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності. Серед них:

Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

Закон України «Про видавничу справу»;

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;

Закон України «Про інформацію»;

Закон України «Про кінематографію»;

Закон України «Про науково-технічну інформацію»;

Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»;

Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;

Закон України «Про телебачення і радіомовлення».

Поряд із законами у всіх країнах діють нормативні акти, що видаються урядовими органами, як правило, міністерствами торгівлі, економіки, промисловості або патентними відомствами. Такі нормативні акти називаються підзаконними і можуть мати назву декрету, ордонансу, правила, інструкції, регламенту. Особливо важливе місце підзаконні акти займають в тих країнах, де закони були прийняті давно або неповністю регламентують питання охорони інтелектуальної власності [10, 19].

В Україні прийняті різні підзаконні акти – Постанови Кабінету Міністрів України, укази і розпорядження Президента України, накази Державної служби інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди, тощо.

У разі, коли необхідно врегулювати суперечки щодо прав на об’єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України й іноземних держав, верховенство над національними законами мають міжнародні конвенції, договори та угоди до яких приєдналася Україна. На теперішній час Україна є учасницею 20 міжнародних договорів у цій сфері, більшість із яких регулює правовідносини у сфері промислової власності, а ще декілька – у сфері авторського права і суміжних прав. Серед міжнародних угод у сфері інтелектуальної власностіможна виділити наступні:

1) Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р. Паризький Акт від 24 липня 1971 р., учасницею якої Україна є з 31 травня 1995 р.;

2) Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію від 24 березня 1971 р., яка набула чинності для України 17 грудня 2008 р.;

3) Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури від 28 квітня 1977 р., до якого Україна приєдналася 1 листопада 1996 р.;

4) Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазький акт, прийнятий 28 листопада 1960 р. та Женевський акт, прийнятий 2 липня 1999 р.), учасницею якої Україна є з 17 січня 2002 р.;

5) Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р;

6) Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р., який набув чинності для України одночасно із самою угодою;

7) Найробський договір про охорону олімпійського символу від 26 вересня 1981 р., учасницею якого Україна є з 20 грудня 1998 р.;

8) Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р., до якої Україна приєдналася 1 червня 2000 р.;

9) Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., чинний для України з 25 грудня 1991 р.;

10) Договір про патентне право, прийнятий 1 червня 2000 р. у м. Женеві, до якого Україна приєдналася з 22 листопада 2002 р.;

11) Паризька Конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., учасницею якої Україна стала 25 грудня 1991 р.;

12) Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм прийнята 29 жовтня 1971 р., до якої Україна приєдналась 15 червня 1999 р.;

13) Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення 1961 р., ратифікована Україною у 2001 р.;

14) Договір про закони щодо товарних знаків, підписаний 27 жовтня 1994 р. у м. Женеві, ратифікований Україною 13 жовтня 1995 р.;

15) Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., членом якої Україна є з 3 листопада 1995 р.;

16) Договір ВОІВ з авторського права 1996 р., до якого Україна приєдналася у 2001 р.;

17) Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р та змінена 2 жовтня 1979 р.;

18) Договір ВОІВ про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 р., до якого Україна приєдналася 20 вересня 2001 р.;

19) Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р., ратифікована Україною 17 січня 1993 р.;

20) Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків, підписана в Локарно 08 жовтня 1968 р., ратифікована Україною 17 грудня 2008 р. [19, 12; 20].

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16 спеціалізованих організацій ООН. На теперішній час членами ВОІВ є близько 180 держав, у тому числі й Україна.

Список використаних джерел та літератури:

1. Кубах А. Право інтелектуальної власності: навч. посібник. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 149 с.

2. Право інтелектуальної власності: Акад. курс: підручник для студ. вищих навч. закладів / О. Орлюк, О. Андрощук, О. Бутнік-Сіверський та ін..; За ред. О. Орлюк, О. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 696 с.

3. Конституція України. – Х.: ФОП Ніконова В.Б., 2010. – 64 с.

4. Дроб’язко В. Дроб’язко Р. Право інтелектуальної власності: навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

5. Стокгольмська конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_169.

6. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/981_018.

7. Базилевич В. Інтелектуальна власність: Підручник. – К.: «Знання», 2006. – 431 с.

8. Ідріс К. Інтелектуальна власність – потужний інструмент економічного зростання. – Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності, 2006. – 371 с.

9. Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 2 / Редкол.: Ю. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 1999. – 744 с.

10. Бубенко П. Інтелектуальна власність: навчальний посібник / П. Бубенко, В. Величко, С. Глухарєв. – Х.: ХНАМГ, 2011. – 215 с.

11. Цибульов П. Основи інтелектуальної власності: навчальний посібник. – К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2005. – 108 с.

12. Махнуша С. Конспект лекцій з курсу «Інтелектуальна власність». – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 120 с.

13. Гордієнко С. Пізнання сфери захисту інтелектуальної власності в Україні: методолгічні проблеми: монографія. – К.: «Скіф», 2008. – 140 с.

14. Кононенко Ю., Корновенко С. Вступ до інтелектуальної власності: Навчальний посібник. – Черкаси, 2012. – 148 с.

15. Цивільний кодекс України. – Х.: ПП «ІГВІНІ», 2009. – 400 с.

16. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Т. 6: Право інтелектуальної власності / За ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: ФО-П Лисяк Л., 2011. – 592 с.

17. Мікульонок І. Інтелектуальна власність: Навч. Посіб. – К.: НТУУ «КПІ», 2012. – 238 с.

18. Крайнєв П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю: Монографія. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 448 с.

19. Право інтелектуальної власності України: Конспект лекцій / В. Крижна, Н. Яркіна; за ред. В. Борисової. – Х.: Нац. юрид. акад.України, 2008. – 112 с.

20. Міжнародні договори України в сфері інтелектуальної власності [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.ndiiv.org.ua/ua/mizhnarodni-dohovory-ukrajiny-v-sferi-intelektualnoji-vlasnosti.html.