Що є рушійною силою інтеграційних процесів?

Інтеграція (від лат. Integration – відновлення і цілий) – поступове зближення та об’єднання економічних суб’єктів у процесі їх взаємодії (взаємовпливу, взаємопроникнення, взаємозбагачення та ін.).

Інтеграція економічна – процес зближення і поступового об’єднання національних економічних систем, сучасна найрозвинутіша форма інтернаціоналізації господарського життя.

Розвиток інтеграції, як свідчить наука і практика, при їх оптимізації сприяє

поліпшенню організаційно-економічних відносин, інтенсифікації і індустріалізації

виробництва, підвищенню конкурентоспроможності підприємств, створенню для

учасників інтегрованих структур ефективних систем управління, підвищенню

продуктивності праці і на цій основі – зростанню якості життя працівників.

Вивчення інтеграції пов'язано з появою в господарчої практиці об'єднань

підприємств: картелів, концернів, трестів, корпорацій, але й дотепер економісти і

економічні школи вкладають в дефініції інтеграції різний сенс. Так, радянські

економісти тривалий час дефініції інтеграції фактично не приділяли уваги,

аналізуючи лише одну з її форм – соціалістичну економічну інтеграцію .

Процесу об'єднання підприємств приділялася велика увага. Об’єднання

здійснювалося, головним чином, адміністративним способом – створенням

виробничих або невиробничих об'єднань, агропромислових комплексів і т.ін. При

цьому необхідно відзначити, що створення такого роду форм організації об’єднань

практично не супроводжувалося дослідженням такого фундаментального поняття, як "інтеграція", були відсутні глибокі теоретичні розробки мікроекономічних процесів, організації і управління інтеграцією, оцінки результатів інтеграції і т.ін. Інтеграція, як правило, ототожнювалася із співпрацею.

Виникнення інтеграції – це закономірний процес розвитку економічної системи. Він зумовлений, з одного боку, характером розвитку, умовами, динамічними змінами макросередовища, а з іншого, – “закладений” в стратегії розвитку сучасного підприємства, яка націлена, насамперед, на зростання та зберігання конкурентних переваг та, крім того, визначається перевагами централізації і концентрації капіталу. При інтеграції її учасники отримують можливість більш або менш гнучко співіснувати в рамках інтегрованої структури, одночасно вирішуючи спільні проблеми. В сучасних умовах поява такого роду утворень, безумовно, пожвавлює ринкову кон’юнктуру, дає реальний ефект у вигляді віддачі від інвестованих за її допомогою коштів та реалізує головну мету – отримання додаткового прибутку внаслідок підвищення ефективності діяльності.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

1) ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;

2) вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

3) жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу.

Для розвитку міжнародної економічної інтеграції важливе значення мають також економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів. Це суттєво інтенсифікує взаємні економічні зв'язки, знижує транспортні витрати, створює умови для реалізації великих спільних проектів співробітництва. Як правило, країни зі спільними історичними, культурними та іншими умовами розвитку більше тяжіють до економічної інтеграції;

· цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Ця передумова носить суб'єктивний характер і віддзеркалює об'єктивні економічні процеси, але водночас впливає на них, може деякою мірою сприяти розвиткові інтеграції чи гальмувати його;

· тенденція демографічного розвитку;

· наявність і необхідність розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);

· різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;

· ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.