Суть, склад та структура фінансових ресурсів. Теоретичні аспекти фінансового забезпечення.

В процесі розподілу ВВП у держави, підприємств, організацій формуються доходи і грошові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси на макрорівні – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу і використання ВВП за певний період часу.

Фінансові ресурси на мікрорівні – акумульовані підприємством з різних джерел грошові кошти, які надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства.

Фінансові ресурси – фонди грошових коштів, які формуються суб’єктами господарювання, державою та населенням і використовуються для розширеного виробництва, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Характерні ознаки фінансових ресурсів:

- матеріальна основа фінансових відносин як реальна сума грошей;

- доходи і грошові надходження, які формуються у юридичних осіб і держави у процесі розподілу і перерозподілу ВНП;

- грошові потоки, які переміщуються між суб’єктами фінансових відносин.

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання поділяються на:

1. Централізовані – утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об’єднань.

2. Децентралізовані – створюються окремими суб’єктами підприємництва.

В залежності від того, яку роль виконують фінансові ресурси в суспільному виробництві, вони можуть бути класифіковані за такою схемою.

За методами мобілізації розрізняють:

1. У складі централізованих фінансових ресурсів: податкові надходження, позичкові кошти (державний кредит), надходження від державного майна.

2. У складі децентралізованих фінансових ресурсів: власний капітал, залучений капітал, позичковий капітал.

Джерела утворення фінансових ресурсів на макрорівні є вироблений ВВП

Джерелами фінансових ресурсів підприємств є статутний капітал, прибуток, амортизаційних фонд, резервний фонд, фонди економічного стимулювання.

Напрями використання централізованих фінансових ресурсів:

- розвиток економіки, структурна перебудова її галузей;

- фінансування невиробничої сфери;

- соціальних захист населення;

- ЗЕД;

- охорона навколишнього природного середовища;

- створення резервів і страхових фондів;

- державне управління;

- національна оборона;

- обслуговування державного боргу.

Напрями використання децентралізованих фінансових ресурсів:

- сплата податків;

- інноваційно-інвестиційна діяльність;

- соціальна сфера;

- матеріальне стимулювання працівників;

- створення фінансових резервів;

- задоволення інших потреб.

Фінансове забезпечення є одним із складових елементів фінансового (фінансово-кредитного) механізму поряд з управлінням фінансовою діяльністю, фінансовим регулюванням, фінансовим плануванням та прогнозування.

О.Р. Романенко визначає фінансове забезпечення як покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих державою та суб’єктами господарювання.

Кожна з форм має свою особливість застосування. Держава через фі­нансову політику може впливати на форми фінансового забезпечення. Фінансове забезпечення передбачає формування та використання фінансо­вих ресурсів підприємств за допомогою оптимізації співвідношення всіх його форм і дає змогу створити такі обсяги фінансових ресурсів господарської діяльності, від яких підприємство мало б змогу функціонувати не тільки беззбитково, але і підви­щувати ефективність діяльності та зміцнювати економіку країни загалом.

Самофінансування – ефективне використання власних коштів у процесі господарської діяльності і отримання такого прибутку, який би після сплати податків, зборів, покриття видатків і витрат дасть змогу забезпечити потреби на розширене відтворення. Основою самофінансування виступає власний капітал.

Кредитування — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) на умовах строковості, платності, поверненості, забезпеченості, цільового використання.

Бюджетне фінансування, як форма фінансового забезпечення полягає у виділенні державних коштів на безповоротній і безоплатні основі. Основ­ним видом державного фінансування виступають бюджетні асигнування тим неприбутковим сферам діяльності які потребують такого фінансування. Тоб­то це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. У ході реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку підприємств.

Лізинг, маючи своєю суттю комплекс майнових відносин (операції купівлі - продажу, оренди, кредиту та інвестування), що складаються у зв'язку з передачею елементів основного капіталу у тимчасове користування, також є вагомою складовою фінансового забезпечення.

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестування – це процес здійснення інвестицій, з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту (інвестиції – це всі види матеріальних та нематеріальних цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту).

Безперебійний процес суспільного відтворення в разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, забезпечується за рахунок грошових фондів, створених в процесі акумуляції фінансових ресурсів при страхуванні.