Загальні правила оформлення
Розміщення тесту на папері
Наукову роботу друкують за допомогою персонального комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210*297 мм). Текст необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: верхній, нижній, лівий -25 мм, правий - 10 мм. Для кожного із видів робіт існує рекомендований обсяг з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Абзац — 1,25 мм, вирівнювання тексту — по ширині. Нумерація сторінок у верхньому колонтитулі праворуч.
Заголовки в тексті
Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до набору. Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: “І. ВСТУП” або “VI. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Розділи позначаються римськими цифрами, а параграфи – двома арабськими, перша з них відповідає номеру розділу, друга – номеру параграфа.
Заголовки підрозділів (параграфів) друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між назвою розділу та текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервалам. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Приклад оформлення основної частини наведено нижче.
Приклад оформлення основної частини
| 10 мм |
| Заголовок підрозділу |
| 25 мм |
| Номер сторінки |
| Заголовок розділу |
| РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ засади державного регулювання сектору малого та середнього бізнесу 1.1. Сектор малого та середнього бізнесу як об’єкт наукового дослідження Поняття «підприємництво», у якому відображено переплетення економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин, надзвичайно широке і містке. Складалося воно тривалий час, змінюючись під впливом базових і вторинних інститутів, психології людей тощо. Визначенням його сутності займалося чимало дослідників, кожен зробив свій внесок у формування цього терміну. |
Ілюстративний матеріал
Забезпеченню наочності та підвищенню рівня сприйняття складних класифікацій, взаємозв’язків між категоріями та результатів аналітичних досліджень сприяє введення у текст роботи різноманітних ілюстрацій, передовсім малюнків та таблиць.
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, діаграми, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на початку наступної сторінки.
Рисунки. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи:
- найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом “Рис. ”;
- порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку «№» арабськими цифрами;
- тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного і обов’язково одиниці вимірювання;
- експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.
Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана із ілюстрацією, і де автору потрібно вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках “(рис. 1.2) ” або зворот : “...як це видно з рис. 1.2” або “... як це показано на рис. 3.1”.
Обов’язково після назви ілюстрації потрібно зазначити джерело, звідки автор її скопіював або на основі якого він його створив ((складено на основі). Крім цього, це може бути авторська розробка, що теж обов’язково повинно бути зазначено у зносці ([авторська розробка]).
Номер та назва ілюстрації має бути розміщена по центру, симетрично до малюнку.
Приклад оформлення рисунку
| 2629,8 |
| 1413,7 |
| 1422,1 |
| Середня кількість зайнятих працівників,тис.осіб |
| Кількість найманих працівників,тис.осіб |
Рис. 2.5. Середньорічна кількість працюючих на суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб в період з 2001 по 2008 рік[1]
Таблиці.Цифровий матеріал, як правило, оформлюється у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Назву не підкреслюють. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл.1.2”. При цьому колонки таблиці нумеруються на першій сторінці, а на наступній — проставляють лише їх номери.
Приклад оформлення таблиці
Таблиця 1.2
Рейтинг України за показниками сфери міжнародної торгівлі[2]
| Показник | Рейтинг України | Три найкращі країни | Три найгірші країни |
| Документи на експорт | 31 з 40 | Франція, Канада, Естонія | Таджикистан, Казахстан, Киргизстан |
| Час на експорт | 33 з 40 | Естонія, Данія | Узбекистан, Таджикистан, Казахстан |
| Вартість експорту | 23 з 40 | Фінляндія, Болгарія, Данія | Азербайджан, Узбекистан, Таджикистан |
| Документи на імпорт | 34 з 40 | Франція, Данія, Швеція | Киргизстан, Азербайджан, Казахстан |
| Час на імпорт | 34 з 40 | Данія, Естонія, США | Казахстан, Таджикистан, Узбекистан |
| Вартість імпорту | 21 з 40 | Фінляндія, Данія, Швеція | Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан |
Після назви таблиці обов’язково має бути вказано джерело (так само як і у випадку з ілюстрацією). Між ілюстрацією або таблицею і продовженням наукової роботи повинен бути 1 інтервал.
Формули
При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках.Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подається безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. пояснення кожного символу і числового коефіцієнта має розпочинатися з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.
Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.
Порядкові номери формул позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).
Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.
Приклад оформлення формули
Інтегральний показник реалізації потенціалу сектору малого і середнього бізнесу повинен мати вигляд лінійної згортки:
(2.1)
де αj - вагові коефіцієнти, що визначають ступінь внеску j-го показника в інтегральний інАККс ;
zj– нормалізовані значення вхідних показників хj.
Переліки та умовні позначення
У тексті пунктів або підпунктів можуть бути переліки. Перед кожною позицією переліку слід ставити дефіс або (за необхідності послатися в тексті на один із переліків) малу літеру, після якої ставлять дужку. Для подальшої деталізації переліку необхідно використовувати арабські цифри, після яких ставлять дужку.
Перелік першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.
Приклад оформлення переліку
Отже, в Україні перешкодами на шляху переходу малого підприємства в категорію середнього є три групи причин:
а) економічні:
- відсутність власних ресурсів для інвестицій;
- обмежений доступ/висока вартість кредитного ресурсу;
б) правові:
- втрата податкових переваг;
- вищі вимоги до ведення бухгалтерської звітності;
- необхідність отримувати додаткові ліцензії;
в) психологічні:
- очікування зростання собівартості або погіршення якості продукції.
Якщо в роботі студент використовує більше трьох разів певний вираз, то він має повне правило застосувати умовне скорочення. Створене скорочення зазначається в дужках після першого згадування конкретного виразу. Наприклад, досвід розвинених країн показує, що сектор малого та середнього бізнесу (СМСБ) має великий потенціал впливу на розвиток економіки, що…….
Посилання на першоджерела.
При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в науковій роботі або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена наукова робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа. У разі, якщо літературне джерело мало АККілька перевидань, то необхідно посилатися на останнє видання. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.
Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.
Посилання на використану літературу повинні бути посторінкові у вигляді зносок з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 10 з одинарним міжрядковим інтервалом, вирівнювання тексту — по ширині.
Приклад оформлення посилання:
Ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступок в ефективності, і навпаки[3].
При цитуванні текстів з газет, невеликих за обсягом нормативних документів, коли посилаються на джерело в цілому посилання на сторінки не обов`язкове.
Бібліографічний список (список літератури)
Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.
Джерела у списку літератури можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.
Відомості про джерела, включені до списку та зазначені у виносках, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення знаходяться в додатку Д.
Додатки
До додатків вносяться тільки великі за обсягом первинні інформаційні матеріали, на базі яких в основній частині наукової роботи розроблялися аналітичні таблиці, діаграми, графіки тощо або ті ілюстративні матеріали, які за обсягом більше 1 сторінки.
Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Справа над заголовком () малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. Якщо додаток займає більше ніж одну сторінку, то на наступній обов’язково має бути зазначено «Продовження додатку ___».
ДОДАТКИ
Додаток А
Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирівневу структуру:
· методи наукового пізнання;
· загальнонаукові методи пізнання;
· наукові методи емпіричного дослідження;
· наукові методи теоретичного дослідження.
Загальних методів в історії пізнання - два: діалектичний і метафізичний. Це загально-філософські методи.
Діалектичний метод — це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку. Метафізичний метод — метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком.
До загально наукових методів належать:
· аналіз та синтез;
· абстрагування та узагальнення;
· порівняння;
· дедукція та індукція;
· моделювання та аналогія;
· класифікація;
· логічний та історичний методи.
Аналіз і синтез є найбільш елементарними і простими прийомами, які становлять фундамент людського мислення. Об'єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є здібність окремих елементів об'єкту до перегруповування, об'єднання і розділення.
Аналіз - це розчленовування цілого предмету на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх всебічного вивчення.
Синтез - це з'єднання раніше виділених частин предмету в єдине ціле.
Абстрагування (ідеалізація) - це особливий прийом мислення, який полягає у відволіканні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням тих властивостей і відношень, що цікавлять дослідника.
Узагальнення - це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки.
Порівняння — це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам. Метод порівняння досягає результату, якщо виконуються такі вимоги:
а) можуть порівнюватись такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність;
б) порівняння має здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.
Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку зазвичай отримують якісні результати (бІльше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
Індукція – це процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових одиничних фактів, тобто пізнання від часткового до загального на підставі міркування, в якому загальний висновок будується на основі часткових висновків.
Дедукція — це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних висновків з необхідністю слідує висновок часткового характеру. Вона тісно пов'язана з узагальненням. Якщо початкові загальні положення є встановленою науковою істиною, то методом дедукції завжди буде отриманий істинний висновок.
Дедукція відрізняється від індукції прямо протилежним напрямком руху думки.
Аналогія - це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках. Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше.
Моделювання - це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника.
Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань.
Класифікація - розподіл тих або інших об'єктів по групах (відділах, розрядах) залежно від їх загальних ознак з фіксацією закономірних зв'язків між класами об'єктів в єдиній системі конкретної галузі знань. Класифікація - це також процес впорядковування інформації. В процесі вивчення нових об'єктів відносно кожного такого об'єкту робиться висновок: чи належить він до вже встановлених класифікаційних груп. В деяких випадках при цьому виявляється необхідність перебудови системи класифікації. Існує спеціальна теорія класифікації - таксономія. Вона розглядає принципи класифікації і систематизації складно-організованих областей дійсності, що мають звикло ієрархічну будову (органічний світ, об'єкти географії, геології і т.п.).
Історичний метод має за мету відтворення історії об'єкту, що вивчається, у всій своїй багатогранності, з урахуванням всіх деталей і випадковостей. Логічний метод - це, по суті, логічне відтворення історії об'єкту, що вивчається. При цьому ця історія звільняється від всього випадкового, неістотного, тобто це якби той самий історичний метод, але звільнений від його історичної форми.
В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку.
Логічний метод виявляє цю закономірність іншим способом: він не вимагає безпосереднього розгляду ходу реальної історії, а розкриває її об'єктивну логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищій стадії його розвитку. Об'єктивною основою такого способу дослідження є наступна особливість складних об'єктів, що розвиваються: на вищих стадіях розвитку вони відтворюють в своїй структурі і функціонуванні основні риси своєї історичної еволюції.
Історичний, і логічний методи виступають як прийоми побудови теоретичних знань. Помилково ототожнювати історичний метод з емпіричним описом, а статус теоретичного приписувати тільки логічному.
До наукових методів емпіричного дослідження відносять:
· спостереження;
· експеримент.
Спостереження - цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів і явищ. Це один з найважливіших методів емпіричного дослідження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості і відносини об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливим видом діяльності, куди включається не лише об'єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв'язку, інформації). Цілеспрямованість спостереження обумовлена наявністю попередніх ідей, гіпотез, які становлять задачі спостереження. Наукові спостереження здійснюються для збору фактів, що підтверджують або спростовують ту чи іншу гіпотезу і є основою для певних теоретичних узагальнень.
Експеримент — спосіб дослідження, відмінний від спостереження своїм активним характером. Це спостереження в спеціальних контрольованих умовах. Експеримент дозволяє, по-перше, ізолювати досліджуваний об'єкт від впливу побічних неістотних для нього явищ. По-друге, в ході експерименту багато разів відтворюється хід процесу. По-третє, експеримент дозволяє планомірно змінювати саме протікання процесу і стану об'єкту, що вивчається.
Науковими методами теоретичного дослідження є:
· формалізація;
· аксіоматичний метод;
· статистичні методи;
· сходження від абстрактного до конкретного.
Формалізація полягає в побудові абстрактно-математичних моделей, які розкривають сутність процесів дійсності, що вивчаються. При формалізації міркування про об'єкти переносяться в площину операцій із знаками (формулами). Відношення знаків замінюють собою висловлення про властивості предметів і їх зв’язки. Таким чином, створюється узагальнена знакова модель деякої наочної області, що дозволяє знайти структуру різних явищ і процесів при відволіканні від якісних характеристик останніх. Висновок одних формул з інших за строгими правилами математики представляє формальне дослідження явищ.
Специфічним методом побудови теорії є аксіоматичний метод. При аксіоматичній побудові теоретичного знання спочатку задається набір початкових тверджень, що не вимагають доказів. Ці твердження називаються аксіомами або постулатами. Потім з них за певними схемами правил виводу будуються тези. Сукупність початкових аксіом (тверджень, доказ істинності яких не вимагається) і виведених на їх основі тез, утворює аксіоматично побудовану теорію.
Велике значення в сучасній науці мають статистичні методи, які дозволяють визначати середні значення, характеризуючи всю сукупність предметів, що вивчаються.
Для того, щоб створити уявлення про природу явища та процеси його розвитку, необхідно в думках відтворити об'єкт у всій повноті і складності його зв'язків і відносин. Такий прийом дослідження називається методом сходження від абстрактності до конкретного. Застосовуючи його, дослідник знаходить спочатку головний зв'язок (відношення) об'єкту, що вивчається, а потім, крок за кроком простежуючи як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки, встановлює їх взаємодію і таким шляхом відображає у всій повноті сутність явища, що вивчається.
Всі методи пізнання в науковому дослідженні завжди працюють у взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями предмету, що вивчається, а також специфікою того або іншого етапу дослідження.
Приклади використання методів з визначенням отриманих результатів наведено у додатку Г.
Додаток Б