Роль і значення рейтингової оцінки діяльності банків

Проблема забезпечення фінансової стійкості, надійності та стабільності банківської системи в цілому та кожного її суб’єкта не є суто вітчизняною проблемою. Особливо актуальною вона стала в останні два десятиліття. За даними досліджень Міжнарод­ного валютного фонду (МВФ), у період з 1980 р. більше двох третин країн — членів МВФ зіткнулися з економічними труднощами, пов’язаними з проблемами у банківському секторі. Криза ощадно-позикової системи США мало не підірвала економічний потенціал цієї країни і потребувала величезних ін’єкцій державних коштів. Від гострих банківських криз потерпали країни Скандинавії, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Це вказує на те, яке велике значення має фінансова стійкість і надійність банківського сектору для макроекономічної стабільності економіки країни.

Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здій-
снення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й ризику, суб’єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-парт­нерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві рейтингу здійснювати порівняльну оцінку різноманітних банків без проведення детального аналізу їх фінансового стану. Перші рейтинги банків з’явилися в США, порівняно з рейтингами компаній вони більш молоді. Це було пов’язано із включенням таких банківських інструментів, як векселі, деривативи та інші цінні папери, в розряд ринкових або таких, що пропонуються широкому колу інвесторів, котрі не обов’язково є клієнтами банку. Перший рейтинг був опублікований у 1973 р. агенцією Moody’s Investors Service, а згодом був опублікований рейтинг агенції Standard & Poor’s.

Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відбити стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг — це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес. Банки аналізуються з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних акредитивів та інших інструментів, емітованих банками; по-друге, інвестиційної надійності для потенційних покупців акцій банку; по-третє, страхової надійності для корпорацій зі страхування депозитів та ризиків банку, що стало особливо актуальним після кризи страхування депозитів у 1984—1985 рр. Оцінці підлягає кожен комерційний банк або банківський холдинг, котрий працює на ринку і є залеж­ним від ринку, тобто має бажання отримати кошти на ринку або акцепти на акредитиви. При цьому зовнішній аналіз необхідний навіть за умови чітко організованої системи регулювання та банківського нагляду, оскільки він має інші цілі й нерідко приводить до інших висновків відносно діяльності банку.

Методика обробки інформації для визначення рейтингу, як правило, є професійною таємницею, тобто «ноу-хау» спеціалізованих рейтингових агенцій. Мірилом її якості є авторитет тієї або іншої рейтингової агенції. Інформація, що надходить від банків і про банки від третіх осіб, піддається фаховому первинному опрацюванню і перетворюється в групу показників. Основне завдання банківського рейтингу полягає в тому, щоб дати компле-
ксну оцінку становищу банку на ринку, на підставі котрої приват­ний вкладник або юридична особа — клієнт банку зможе при­йняти те або інше рішення.

Рейтингова система CAMEL

Система рейтингу банків CAMEL отримала назву відповідно до назви її компонентів:

«С» (Capital adequacy) — адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

«A» (Asset quality) — якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитівна загальний фінансовий стан банку;

«М» (Management) — менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання встановлених законів і правил;

«Е» (Earnings) — надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

«L» (Liquidity) — ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань.

Деякі компоненти системи CAMEL можна оцінити за даними звітності, наданої банком в НБУ, а деякі вимагають проведення перевірок на місцях для більш точної оцінки. Таким чином, оцінка банку за даною системою є безперервним процесом.

Фахівці розглядають капітал як основний засіб захисту коштів вкладників. Банк із міцним капіталом може витримати значні втрати без ризику для вкладів своїх клієнтів. Для оцінки достатності капіталу органи нагляду використовують головним чином коефіцієнтний аналіз.

Під час розрахунку коефіцієнтів використовують поняття «капітал», який складається з:

¨ оплаченої частини акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, а також загальних або передбачених законом резервів (основний капітал);

¨ інших видів капіталу, що також можуть бути використані при розрахунку коефіцієнта (додатковий капітал). До них належать резерви переоцінки вартості основних коштів, загальні резервні відрахування на покриття можливих у майбутньому збитків за кредитами, а також різного роду боргові інструменти, що мають субординований статус відносно інтересів вкладників.

Один з головних напрямів банківського нагляду — визначення якості активів, що передбачає виявлення таких із них, які не мо­жуть бути стягнені або реальна вартість яких нижча зазначеної в банківській звітності. Для цього здійснюється ряд заходів:

· інспекторська перевірка на місці;

· класифікація проблемних кредитів, що заснована на аналізі можливості їх повернення (робиться інспекторами, що мають достатню кваліфікацію для здійснення оцінки кредитів та інших видів кредитних інструментів);

· установлення кількісного (об’єктивного) рейтингу загальної якості активів банку відповідно до системи CAMEL, оцінка достатності резервних відрахувань банку на покриття збитків за кредитами;

· перевірка банківської установи на місці інспекторами, спеціально підготовленими для проведення кредитного аналізу (оцінки кредитів) з метою одержання оцінки діяльності банку.

Третім компонентом системи рейтингу CAMEL є управління. Як правило, управління оцінюють в останню чергу, оскільки при цьому узагальнюють інші важливі компоненти аналізу. Зрозуміло, що методи управління оцінюються суб’єктивно, і для цього не можна використовувати коефіцієнтні показники (як по інших компонентах системи CAMEL).

Оцінювати управління починають з вивчення ефективності роботи банку. Банки з якісним управлінням мають адекватний розмір капіталу, достатню якість активів, достатні надходження і належний рівень ліквідності. Не менш важливо, оцінюючи методи управління, проаналізувати банківську політику і його організаційну структуру, включаючи систему контролю. Політика банку визначає основні напрями банківської діяльності (наприклад, надання кредитів, участь у валютно-фінансових операціях, управління ліквідністю) і, таким чином, є основою для прийняття управ­лінських рішень менеджером банку.

Системи і методи контролю забезпечують ефективне дотримання основних напрямів політики банку. Керівництво банку також підлягає оцінці з позиції дотримання банком установлених законів і правил, включаючи своєчасне надання достовірних звітів у НБУ.

Четвертим компонентом системи рейтингу CAMEL є оцінка надходжень банку, тобто з’ясування, який прибуток одержує банк.

Банкам необхідно бути прибутковими для того, щоб збільшуватисвій капітал. Незважаючи на те, що новий капітал банку може надходитиіз зовнішніх джерел, наприклад, у результаті випуску нових акцій або грошової ін’єкції з боку його власників, значна частина нового капіталу надходить за рахунок прибутків. Ці надходження банку являють собою цінність тільки тоді, коли вони не витрачаються, адже банк,який виплачує велику частину свого прибутку у вигляді дивідендів,не забезпечує збільшення свого капіталу.

Надходження, як і капітал, можна розрахувати кількісно за допомогою коефіцієнтів. Найбільш широко використовують показник рентабельності банку. Його розраховують як відношення суми прибутку після сплати податків до вартості активів, за якими він був отриманий.

Важливо також проаналізувати якість надходжень, тобто виявити, якими вони є: справжніми (використовуючи при цьому нормативи бухгалтерського обліку) чи періодичними (результатом великих окремих операцій).

Завершальним компонентом оцінки системи рейтингу CAMEL є оцінка ліквідності,що вказує на спроможність банку оперативно виконувати свої зобов’язання.

Важливо пам’ятати, що для належного управління ліквідністю банк повинен виконувати свої зобов’язання, не маючи при цьому втрат. Банки повинні мати в розпорядженні ліквідні активи, які легко можуть бути конвертовані в наявні кошти, або повинні вміти оперативно залучати кошти на першу вимогу для того, щоб виконати свої зобов’язання.

Управління ліквідністю містить у собі управління обома сторонами балансу, тобто можливість швидко залучити ліквідні коштиза рахунок наявних ресурсів.

Постановою Правління НБУ № 171 від 8 травня 2002 р. затверджено Положення про порядок визначення рейтингових оцінок, в якому поряд із зазначеними раніше компонентами розглядається також шостий компонент — чутливість до ринкового ризику (S). Ця система дістала назву CAMELS.

Послідовно розглянемо визначення складових системи CAMELS.

1. Аналіз капіталу банку. Аналізуючи капітал банку, необхідно пересвідчитися в тому, що банк має достатній капітал для збереження коштів своїх вкладників. Банк повинен мати рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на проведення банківських операцій.

Основне завдання аналізу капіталу — вчасно визначити і збільшити до необхідного рівня капітал банку. Виділяють три рівні капіталу: основний, додатковий, субординований.

Для того щоб визначити доступність капіталу, активи банку треба зважити з урахуванням коефіцієнтів ризику.

Рейтингова оцінка встановлюється на підставі таких критеріїв.

Рейтинг 1 (сильний) — банки, у яких:

Ø нормативи платоспроможності і достатності капіталу набагато перевищують відповідно 8 і 5 %;

Ø показники капіталу кращі, ніж в інших банків;

Ø за результатами інспекторських перевірок якість активів відмінна.

Рейтинг 2 (задовільний) — банки, у яких:

Ø нормативи платоспроможності і достатності капіталу перевищують відповідно 8 і 5 %;

Ø показники капіталу одні з найкращих;

Ø за результатами інспекторських перевірок якість активів задовільна або середня.

Рейтинг 3 (посередній) — банки, у яких:

Ø показники основного і сукупного капіталу відповідають нор­мативам;

Ø середня позиція проміж інших банків за показниками капіталу;

Ø середня якість активів, що визначено під час перевірок.

Рейтинг 4 (граничний) — банки, які:

Ø виконують один із двох установлених нормативів;

Ø перебувають у кінці своєї групи за показниками капіталу;

Ø демонструють явну нездатністьабо проблеми з якістю активівза результатами інспектування.

Рейтинг 5 (незадовільний) — це банки:

Ø які порушують установлені нормативи або які мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);

Ø у яких показники капіталу гірші серед інших банків групи;

Ø що мають граничну або незадовільну якість активів за результатами інспекторських перевірок.

2. Аналіз якості активів банку.Аналізуючи якість активів, використовують систему класифікації кредитів, інших видів активів і позабалансових статей. Усі активи, включаючи позабалансові статті, множать на відповідний коефіцієнт ризику. Загальна сума активів, які зважені за ступенем ризику, є середньозваженою вартістю класифікованих активів. Якщо банк зробив спеціальні відрахування на покриття збитків за кредитами, то вони вираховуються з вартості активів до їх класифікації. Якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бути використані для покриття можливих збитків у майбутньому, то їх додають до суми капіталу.

Зважування на ризик по кожній класифікації активів виконують, використовуючи дані табл. 14.12.

Таблиця 14.12