Визначення заробітної плати

Заробітна плата – це ціна, яку виплачують за використання праці.

Визначення ставки заробітної плати має свої особливості і залежить від умов ринкової структури.

Щоб максимізувати прибуток, виробник найматиме додаткових працівників доти, поки граничні витрати (MRC) не зрівняються з MRР (дохід від граничного продукту).

Потрібно розрізняти поняття номінальної і реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата– це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований період часу чи виконаний обсяг робіт.

Реальна заробітна плата– це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата – це купівельна здатність номінальної заробітної плати.

Реальна заробітна плата залежить передусім від двох факторів:

- від величини номінальної заробітної плати (за інших рівних умов);

- від цін на товари і послуги, тобто від рівня інфляції чи індексу цін.

Якщо ціни на товари і послуги не змінюються, то реальна заробітна плата буде зростати із зростанням номінальної заробітної плати. І навпаки, якщо номінальна заробітна плата не змінюється або ж темпи її росту нижчі, ніж темпи росту індексу цін, то реальна заробітна плата тоді матиме тенденцію до зниження.

Враховуючи специфіку праці і її результативність на конкретних ринках праці, виробники використовують як погодинну, так і відрядну заробітну плату.

Погодинна заробітна плата– це плата за працю, в основні визначення якої лежить кількість відпрацьованого часу.

Відрядна заробітна плата– це плата за працю, яку виплачують працівникам за кількість виготовлених товарів чи наданих послуг.

Незважаючи на загальні принципи встановлення заробітної плати, її розміри залежать від низки факторів:

- неоднорідність кваліфікації працівників, їх відмінності за здатністю і рівнем підготовки (різний рівень підготовки і кваліфікації);

- неконкуруючі групи працівників (наприклад, хірург і електрик);

- вирівнювальні відмінності в оплаті праці, тобто умови праці (праця викладача і шахтаря);

- географічні, інституційні й соціологічні обмеження мобільності трудових ресурсів (географічна прив’язаність до місця проживання, різного роду обмеження, наприклад, з боку профспілок, расова й етнічна дискримінація).

ІІІ. Ринок природних ресурсів.

Земельна рента

Важливим безпосереднім фактором виробництва є земля – простір, на якому здійснюється будь-яка економічна діяльність. Основною відмінністю землі від інших ресурсів є те, що загальна пропозиція землі обмежена самою природою. Загальна кількість землі не може бути збільшена внаслідок зростання цін на неї – або зменшена в результаті зниження ставок орендної плати.

Чиста економічна рента– це дохід, отриманий у результаті функціонування певного фактора виробництва, для якого характерна абсолютно нееластична пропозиція відносно його ціни. Іншими словами, чиста економічна рента – це та ціна, яку виплачують за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких обмежена.

Земельнарента, грн.

Як відомо, різні ділянки землі відрізняються між собою за своєю родючістю, кліматичними особливостями, місцем розташування і далеко не всі з них придатні для використання. У зв’язку з цим не всі земельні угіддя приносять однакові доходи у вигляді земельної ренти на ринках конкуруючих продавців. Надлишок доходу над витратами виробництва, який приносить конкретна ділянка землі, прийнято називати диференційною рентою.

Диференційна рента– це рента (прибуток), отримана внаслідок використання кращих і середніх за природною родючістючи вигідніших за місцем розташування земельних ділянок.

Необхідно пам’ятати, що земля може виступати об’єктом купівлі і продажу. Тому вона має свою ціну. Ціну землі як об’єкта купівлі-продажу визначають попит і пропозиція. Існує тісний взаємозв’язок між ціною землі, що визначається величиною орендної плати, і ціною реалізації земельних угідь на ринку.

Ринкова ціна земельної ділянки, яка реалізується у власність якогось господарського агента, називається капіталізованою земельною рентою, тобто це сьогоднішня сумарна величина всіх майбутніх орендних платежів, які ця земля здатна принести.

Ціну землі можна визначити за такою формулою:

, де

R – величина рентного доходу;

Z – норма позичкового процента.

Це співвідношення показує, що існує лише два можливих джерела рівноважної ціни купівлі-продажу земельної ділянки – це величина граничного продукту, або очікуваного доходу від орендних платежів, і зміна ринкової норми процента.