Лекція №8

8.1 Державна система стандартизації

Стандартизація походить з давніх-давен. Щоб жити і боротися з могутніми силами природи, люди змушені розуміти одне одного, створювати якісь правила і норми взаємних стосунків. Однакове тлумачення певних знаків, спільна мова, потім писемність, система лічення, одиниці і міри ваги, грошові одиниці, календар, тощо – ось перші елементи стандартизації.

Стандартизація – це діяльність з метою досягнення оптимального ступення упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань.

Стандартизація сьогодні виконує, насамперед, такі суспільні функції:

- нормативну (технічну) – щодо формування вимог до продукції, процесів, послуг, методів;

- регулятивну – щодо впливу на ринок товарів і послуг, технічні бар’єри в торгівлі, захист вітчизняного вирибника;

- соціальну – щодо забезпечення безпеки та якості товарів і послуг, захисту прав споживача та належного задоволення його потреб.

Роль та взаємодія зазначених функцій змінюється у відповідності до конкретних соціально-економічних умов та чинників.

З проголошенням незалежності України перед Урядом та Держстандартом України, утвореним згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.91.№ 223, постало складне завдання створення національної системи стандартизації та адаптації до неї системи колишнього СРСР, в стандартах якої було надбано значний науково-технічний потенціал, в тому числі наукових та виробничих установ України.

Національна стандартизація – це стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної держави.

Державна система стандартизації – це система, яка визначає основну мету, принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Для науково-методичного керівництва розробленням, впровадженням і забезпеченням функціонування систем стандартизації і сертифікації, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.92.№269, наприкінці 1992р. створений Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ) Держстандарту України.

Національна система стандартизації була започаткована Концепцією державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.92. №269.

Концепція була розроблена Держстандартом України із залученням фахівців різних галузей економіки. Цією ж постановою затверджено програму основних робіт пов’язаних з її реалізацією. З розпадом СРСР порушилася чинна система стандртизації, цілісність та комплектність систем нормативних документів колишнього Держстандарту СРСР і розпочалося становлення національної системи стандартизації.

Разом з тим залишилися науково-технічні та інформаційні зв’язки між державами колишнього СРСР. Це вимагало співпраці в галузі стандартизації, узгодження відповідної політики, нормативного регулювання щодо використання НД колишнього СРСР.

Враховуючи вищезгадане, уряди незалежних держав уклали в 1992р. Угоду про проведення узгодженої політики у галузі стандартизації, метрології та сертифікації, що регулює правові аспекти міждержавної стандартизації, метрології та сертифікації, яка здійснює координацію робіт та напрацьовує рішення щодо проведення узгодженої політики з цих питань.

Основні принципи та правила проведення робіт міждержавної стандартизації визначають ГОСТ 1.0-92 та ГОСТ 1.2-97. Ці стандарти встановлюють порядок розроблення, прийняття, внесення змін, скасування та застосування міждержавних нормативних документів.

Держстандарт України активно працює в межах Міждержавної Ради (МДР) з питань стандартизації, метрології та сертифікації, зареєстрованої в рамках ISO як регіональна Євро-Азіатська рада з стандартизації. В Україні функціонують 38 міждержавних технічних комітетів з найважливіших напрямків науково-технічної діяльності.

В Україні запроваджено більше 1200 міждержавних стандартів.

Основні засади національної системи стандартизації України сформульовано в декреті ”Про стандартизацію і сертифікацію”, розробленому для оперативного створення та поновлення законодавчої бази згідно з рішенням Уряду, проголошеним Верховною Радою. Декрет був підготовлений Держстандартом України та УкрНДІССІ із залученням фахівців з різних галузей і який набув чинності у травні 1993р.

Декрет встановлює правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, визначає організаційні форми їхнього функціонування на території України.

Дія Декрету поширюється на підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності та видів діяльності, що діють на території України, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно з Декретом, державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Державну систему стандартизації створює Держстандарт України – національний орган із стандартизації.

Згідно наказу Держстандарту України №116 від 29.07.93.затверджено та надано чинності збірнику ”Державна система стандартизації України”, до якого ввійшли такі державні стандарти України:

ДСТУ1.0-93 ”Державна система стандартизації України. Основні положення”.

ДСТУ1.2-93 “Державна система стандартизації України. Порядок розроблення державних стандартів”.

ДСТУ1.3-93 “Державна система стандартизації України. Порядок розроблення, побудови, викладу та оформлення технічних умов”.

ДСТУ1.4-93 “Державна система стандартизації. Стандарти підприємств. Основні положення”.

ДСТУ1.5-93 “Державна система стандартизації. Загальні вимоги до побудови, викладення, оформлення та змісту стандартів”.

Основною метою стандартизації є:

- реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

- захист інтересів споживачів і держави з питань безпечності продукції (процесів, робіт, послуг) для життя, здоров’я та майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

- забезпечення якості продукції виходячи з досягнень науки і техніки, потреб народного господарства;

- забезпечення уніфікації, сумісності та взаємозамінності продукції, її надійності;

- раціональне використання всіх видів ресурсів, підвищення техніко-економічних показників виробництва;

- безпека народно-господарських об’єктів і запобігання аварій та технічних катастроф з урахуванням ступеня ризику виникнення природних катаклізмів тощо;

- створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації продукції, проведення державної політики у сфері ресурсозаощадження (в тому числі застосування мало- і безвідходних технологій), розроблення та виконання державних і міждержавних соціально-економічних і науково-технічних програм;

- усунення технічних та термологічних перешкод для створення конкурентоспроможної продукції та її виходу на світовий ринок;

- впровадження і використання сучасних виробничих та інформаційних технологій;

- сприяння забезпечення обороноздатності та мобілізації готовності України.

8.2 Основні поняття та терміни стандартизації

У ДСТУ 1.0-93 сформульовані такі визначення:

Галузь стандартизації – сукупність взаємозв’язаних об’єктів стандартизації.

Галуззю стандартизації можна вважати, наприклад, управління, машинобудування, енергетику, сільське господарство, системи величин та одиниць.

Об’єкт стандартизації – предмет (продукція, процес, послуга), який підлягає стандартизації.

Під об’єктом стандартизації розуміють продукцію, процес, послугу, які однаковою мірою стосуються будь-якого матеріалу, компонента, обладнання, системи, їх сумісності, а також правила, процедури, функції, методу чи діяльності.

Нормативний документ – документ, що установлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.

Стандарт – нормативний документ, розроблений, як правило, на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затвердження визнаним органом, в якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.

Стандарти повинні грунтуватися на узагальнених досягненнях науки, техніки і практичного досвіду і бути спрямовані на досягнення оптимальної користі для суспільства.

Міжнародна стандартизація – стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів всіх країн.

Регіональна стандартизація – стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів країн лише одного економічного або географічного регіону.

Міжнародний стандарт – стандарт, прийнятий регіональною міжнародною організацією з стандартизації (ISO, МЕК та інші).

Регіональний стандарт – стандарт, прийнятий регіональною міжнародною організацією з стандартизації.

Міждержавний стандарт (ГОСТ) – стандарт, прийнятий країнами, що приєднались до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації і застосовуваний ними безпосередньо.

Національний стандарт – стандарт, прийнятий національним органом зі стандартизації однієї держави.

Державний стандарт України – для іншої сторони (будь-якої держави світу) – є національний стандарт, який затверджений Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), або в галузі будівництва Міністерством будівництва і архітектури України (Мінбудархітектури України).

Безпека – відсутність недопустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди.

Комплекс (система) стандартів – сукупність взаємопов’язаних стандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлюють взаємопогоджені вимоги до об’єктів стандартизації на підставі загальної мети.

8.3 Категорії нормативних документів зі стандартизції

Нормативні документи зі стандартизації поділяються на :

- державні стандарти України – ДСТУ;

- галузеві стандарти України – ГСТУ;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України – СТТУ;

- технічні умови України – ТУ;

- стандарти підприємств – СТП.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми та правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.

Республіканські стандарти колишньої УРСР застосовують як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Порядок, правила та методи вирішення завдань щодо організації та координації робіт зі стандартизації, а також реалізація окремих вимог державних стандартів, установлюють нормативними документами Держстандарту України, методичними вказівками та рекомендаціями його інститутів.

Державні стандарти України містять обов’язкові та рекомендовані вимоги.

До обов’язкових належать:

- вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища і вимоги до методів випробувань цих показників;

- вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

- метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

- положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції;

Обов’язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами держаної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги державних стандартів є обов’язковими до виконання якщо:

- це передбачено чинними актами законодавства;

- ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

- виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам.

Державні стандарти затверджує Держстандарт України, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів – Мінбудархітектури України.

Державні стандарти публікуються українською мовою з автентичним російськомовним текстом.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію, послуги в разі відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Обов’язкові вимоги галузевих стандартів не повинні суперечити вимогам державних стандартів. Обов’язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами і організаціями сфери управління органу, який їх затвердив.

Підприємства, установи, організації, які належать до сфери управління органу, який затвердив галузеві стандарти, але користуються ними під час виробництва та поставок продукції, повинні дотримуватись обов’язкових вимог галузевих стандартів.

Стандарти науково-технічних товариств (спілок) розробляють в разі необхідності розповсюдження та впровадження систематизованих та узагальнених результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у певних галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Вимоги цих стандартів не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних та галузевих стандартів.

Технічні умови – нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником (замовником) продукції, для якої відсутні галузеві чи державні стандарти (або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів).

Державні стандарти України, галузеві стандарти та стандарти товариств (спілок), а також зміни до них, підлягають державній реєстрації у Держстандарті України.

Технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстації в територіальних органах Держстандарту України.

Стандарти, технічні умови, зміни до них, що не пройшли державної реєстрації, не вважаються чинними.

Стандарти підприємств розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві.

Стандарти підприємств не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних та галузевих стандартів.

Відповідно до специфіки об’єкта стандартизації, складу та змісту вимог, встановлених до нього, для різних категорій нормативних документів зі стандартизації, розробляють стандарти таких видів:

- основоположні;

- на продукцію, послуги;

- на процеси;

- методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).

Основоположні стандарти встановлюють організаціно-методичні та загальнотехнічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та взаємопогодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, охорону навколишнього природного середовища.

Стандарти на терміни та визначення всіх категорій, крім державних, до їх затвердження підлягають погодженню з Держстандартом України, в галузі будівництва – з Мінбудархітектури України.

Стандарти на продукцію, послугу встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій), у процесах, що використовуються у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначення.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовніть робіт (операцій), способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів контролю продукції, процесів, послуг.