Методичні вказівки до виконання розрахункової частини

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України Донбаська державна машинобудівна академія

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До виконання контрольної роботи

для студентів економічних спеціальностей заочної форми навчання

Затверджено на засіданні методичної ради Протокол № від 2011

Краматорськ 2011

УДК 332.1

Регіональна економіка: методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни для студентів економічних спеціальностей / уклад.: О. В. Свідрак, С. Є. Борисова. – Краматорськ : ДДМА, 2011. – 74 с.

Містять завдання, методичні рекомендації для виконання контрольних робіт ї перелік посилань з дисципліни «Регіональна економіка».

Укладачі О.В. Свідрак, ас.

С.Є.Борисова, доц.

Відпов. за випуск С.Я. Єлецьких, доц.

ЗМІСТ

ВСТУП 4

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 5

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ РОЗРАХУНКОВОЇ ЧАСТИНИ 6

1 ЗМІСТ ТЕОРЕТИЧНОЇ ЧАСТИНИ 15

2 ПЛАН І ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ 20

3 КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА» 21

3.1 Загальні вказівки 21

3.2 Модуль 1 23

3.2.1 Теоретичне питання 23

3.2.2 Категорії 26

3.2.3 Тестові завдання 30

3.2.4 Практичні завдання 59

3.3 Модуль 2 69

3.3.1 Теоретичне питання 69

3.3.2 Категорії 70

ЛІТЕРАТУРА 72

ВСТУП

Роль і значення дисципліни «Регіональна економіка» у підготовці фахівців визначається теоретико–прикладним характером цієї дисципліни:

- у теоретичному плані вона повинна поглибити фундаментальні знання щодо мікро- і мезоекономічної сфери фінансової системи – регіональних фінансів;

- у прикладному плані – закласти базові знання з методики ефективного розміщення продуктивних сил, формування дієвої регіональної політики, оцінки ефективності природоохоронних заходів та сформувати навички проведення розрахунків показників регіональної економіки.

Вивчення дисципліни «Регіональна економіка» посідає важливе місце в загальній структурно-логічній схемі підготовки спеціаліста економічного напрямку та ґрунтується на засвоєнні і володінні загальною теорією фінансів, передбачає вивчення блоку економічних дисциплін, а саме: «Економічна теорія», «Макроекономіка», тощо.

Знання, отримані студентами в процесі вивчення дисципліни «Регіональна економіка», можуть бути використані як базові при засвоєнні дисциплін «Фінанси», «Фінанси підприємств», «Інвестування», «Бюджетна система», «Бюджетний менеджмент».

Мета навчальної дисципліни «Регіональна економіка» – вивчення сутності економічного районування, основ поділу праці та регіональної політики, методів аналізу регіональної економіки, сутності і особливостей господарського комплексу України, екології у системі регіональної економіки.

Завдання вивчення дисципліни «Регіональна економіка», полягають у:

- засвоєнні теоретичних основ економічного районування та територіальної організації господарства, закономірностей, принципів і факторів формування регіональної економіки, структури економічної політики, екології у системі регіональної економіки;

- формуванні теоретичних і практичних знань щодо методів аналізу регіональної економіки, оцінки економічної та соціальної ефективності природоохоронної діяльності;

- оволодінні методикою визначення пріоритетних напрямків регіональної економічної політики, державного управління у регулювання в регіоні, рівня ефективності праці в регіоні, структури регіонального продукту;

- практичних знань щодо визначення напрямків спеціалізації регіонів країни, розрахунку показників зайнятості населення, показників продуктивності та ефективності економічного потенціалу регіону, формування ціни товарів (виробника, споживача), вибору місця розташування продуктивних сил.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Робоча програма курсу «Регіональна економіка» виконана на основі нормативних програм професійно орієнтованих дисциплін [10]

Метою дисципліни «Регіональна економіка» є вивчення сутності економічного районування, основ поділу праці та регіональної політики, механізму реалізації регіональної політики, методів аналізу регіональної економіки, сутності і особливостей господарського комплексу України, сутності міжгалузевих господарських комплексів і регіонального продукту, основ регіонального економічного зростання, екології у системі регіональної економіки.

Студент повинний знати метод, закономірності, принципи і фактори регіональної економіки; засади економічного районування; теорії і концепції регіональної економіки; сутність методів аналізу регіональної економіки; механізм реалізації регіональної економічної політики; сутність і особливості господарського комплексу України; поняття міжгалузевих господарських комплексів і функції регіонального продукту; структуру регіонального доходу та особливості його формування і розподілу; характеристику мікро-, мезо економічних районів України та мегаекономічних районів світу; теоретичні основи та фінансові передумови регіонального економічного зростання; основи екології у системі регіональної економіки.

У процесі вивчення дисципліни послідовно розглядаються: предмет, метод і завдання дисципліни «Регіональна економіка»; закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економічних районів; економічне районування та територіальна організація господарства; регіон у системі територіального поділу праці; сутність, мета і завдання регіональної економічної політики; механізм реалізації регіональної економічної політики; господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах; природний та трудоресурсний потенціал України; міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення; економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем; економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку; міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури; фактори сталого розвитку продуктивних сил, а також: наукові засади раціонального природокористування; екологічний моніторинг і система екологічної інформації; економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища; економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності; світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ РОЗРАХУНКОВОЇ ЧАСТИНИ

Показниками загальноекономічної характеристики країни характеризують загальний економічний потенціал та очікувані результати, якщо його використовувати згідно з вимогами об'єктивних економічних і суспільних законів. Основними вимогами є продуктивне використання одиниці праці й капіталу та ефективне (прибуткове) виробництво одиниці продукції.

Показники продуктивності та ефективності економічного потенціалу регіону. Економічний потенціал характеризують кількість і якість задіяних чинників виробництва в регіоні [2]:

а) вартість залученої праці (Т):

, (1)

де – кількість зайнятих (осіб);

– ціна праці одного зайнятого (грн.);

б䀩 вартість задіяного осно2Эого!капіталу!(К):

, (2)M

де – =атуральна زартість задіՏного основнкго капітал౓;

– ціна ␾диниці задіяного основного капіталу (грн.);

в) вартісрь використовуваного обор␾тного капіталуР(О):

, (3)

де ⠓ натӃральна кількість сировинних, матеріальних, енергетҸчних і інших рещурсів, тонн, штук, кг тощо;

– 葆іна одиниці оборотного капіталу (грн.);

г) час праці зайнятих працівників (t), роботи задіяного капіталу (година, тиждень, місяць, рік);

д) валова продукція регіону (В):

, (4)

де – фізична кількість товарів, робіт і послуг, одиниць, штук тощо;

– ціна одиниці товару, робіт, послуг у регіоні (грн.);

е) грошовий оборот у процесі товарообміну валової продукції регіону (Г):

, (5)

де – грошова маса (грн.),

– коефіцієнт оборотності грошової маси; В = Г, або Qц = Г;

є) продуктивність праці одного зайнятого (в):

, (6)

за одиницю часу t, звідки:

, (7)

ж) трудомісткість одиниці продукції вартістю в 1 грн. (m), або ефективність виробництва продукції:

, або , звідки .

Ринок як виробничо-обмінну систему регіону описує рівняння господарської збалансованості [2]:

, (8)

Ліва його частина характеризує пропозицію, права – попит, тому це є й рівнянням ринкової економіки, яке пропонує дві альтернативи організації виробництва і споживання. Перша – альтернатива пропозиції виробника: виробник на власний розсуд виробляє товари чи послуги без урахування потреб споживача. Друга – альтернатива попиту споживача: споживач сам обирає, що йому споживати, а виробник здійснює виробництво товарів і послуг, беручи до уваги попит на нього. Ціна встановиться сама собою, як компроміс між продавцем і покупцем на ринку (рис. 1).

Рисунок 1 – Формування ціни в регіоні

Крива пропозиції Qц показує, що продавець зацікавлений продати якомога більше товару за найвищу ціну. Крива попиту показує, що покупець зацікавлений купити більше товару за найнижчу ціну. Точка перетину кривих попиту і пропозиції характеризуватиме узгоджені між ними ціну одиниці товару ц і кількості купівлі-продажу товару Q.

Узгоджуючи ціну одиниці товару, продавець і покупець виходять насамперед зі свого економічного інтересу. Цей інтерес закладений саме в ціні, яка має задовольняти:

а) виробника:

, (9)

де – собівартість одиниці продукції;

– норма амортизації основного капіталу в одиниці продукції;

– норма прибутку, яка забезпечує конкурентоспроможність продукції виробникові;

б) споживача:

, (10)

де– грошова маса (доходи споживачів);

– фізична кількість товарів, робіт і послуг;

– коефіцієнт оборотності грошової маси.

Затрати виробництва товарів і послуг з одного боку і витрати грошових доходів споживачів на придбаний товарів і послуг з іншого враховуються ними при формуванні ціни на ці товари і послуги в даному регіоні.

Економічна регіоналізація турбує учених ще з XIX ст. Зумовлено це насамперед обґрунтуванням затрат виробництва при створенні нових підприємств, розвитку населених пунктів тощо. Вважається, що розміщення підприємства настільки ж важливе, як і рішення здійснити капіталовкладення саме там. Річ у тому, що ефективність функціонування підприємства, групи підприємств на окремій території часто залежить не стільки від їх технічного рівня, технологій, скільки від правильного вибору розміщення, створення відповідної інфраструктури тощо. Критерієм, що визначає розміщення підприємств по території є їхні загальні виробничі затрати , які описує рівність [2]:

, (11)

де – затрати виробництва продукції в і-му пункті території;

– затрати на транспортування продукції з і-го пункту до j-го споживача.

Затрати виробництва продукції ( ) складають з одноразових затрат, тобто капіталовкладення К в основні фонди і поточних затрат, які використовують для придбання обігових матеріальних ресурсів О і оплати праці Т. Сума поточних витрат (О+Т) складає собівартість продукції. Отже, можна розрахувати за формулою:

, (12)

де – річна величина амортизації основного капіталу;

– норма прибутку у сфері виробництва відповідного виду продукції (або) процент (частка) плати за банківський кредит);

К – річна величина втраченої виплати (або річна величина плати за банківський кредит).

Як загальні виробничі затрати ( ), так і затрати виробництва продукції ( ) підприємств у різних місцях будуть різними. Навіть якщо виявляться однаковими, а віддаленість підприємств від споживачів їх продукції будуть різними, то будуть різні через неоднакові транспортні витрати на переміщення готової продукції.

З іншого боку, ні самі , ні не можуть бути орієнтиром для обґрунтування розміщення підприємств, так і меж регіону загалом. Очевидно й те, що в місцях концентрації товарів і споживачів ціни на них будуть менші.

Територіально-галузевий аспект аналізу економіки регіону, розміщення і функціонування його продуктивних сил передбачає обґрунтування спеціалізації виробництва, обслуговуючої діяльності окремої території – області, району, міста, групи областей [2]. Рівень спеціалізації економічної системи регіону розраховують через індекс локалізації – :

, (13)

де – число зайнятих в окремій галузі та конкретному районі;

– число зайнятих у всій промисловості регіону;

– число зайнятих у галузі та країні загалом;

– число зайнятих у промисловості країни загалом.

Галузь визначає виробничий профіль району за >1. Розраховують також районний мультиплікатор - показник, який є основою здійснення політики зайнятості в певному регіоні:

, (14)

де – число зайнятих у базових галузях;

– число зайнятих у галузях району.

Територіально-галузевий аспект оцінки господарської діяльності дає змогу оптимізувати розміщення галузей національної економіки, яке базується на аналізі потреб країни загалом і окремих регіонів у певних видах продукції, наявності виробничих можливостей, трудових, енергетичних, паливних, сировинних ресурсів. Рівень забезпеченості територій (районів) наймасовішою продукцією промисловості чи сільського господарства визначається на основі територіальних балансів виробництва і розподілу продукції. Спеціалізація регіону і обмін продуктами підвищують ефективність виробництва загалом і прискорюють темпи його розвитку [2].

Конкретними показниками рівнів розвитку районів і областей України виступають: виробництво валової продукції промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів (у розрахунку на душу населення), енергоозброєність на одного працюючого, а також кількість промислово-виробничого персоналу на 1000 чоловік населення. За цими показниками можна бачити рівень матеріального виробництва областей України. Проте абсолютна величина показника рівня економічного розвитку не дає повного уявлення про те, якого саме рівня досягнуто. Рівень розвитку можна визначити лише відносно, шляхом зіставлення показників усіх областей з показниками економічних районів і країни в цілому. Узагальнюючий показник рівня розвитку ( ) матеріального виробництва обчислюють за формулою [1]:

, (15)

де а – валова промислова продукція регіону (області) в розрахунку на душу населення;

б – вартість основних промислово-виробничих фондів регіону (області) на душу населення;

в – значення промислово-виробничого потенціалу на 1000 чол. населення регіону (області);

г – валова продукція сільського господарства регіону (області) в середньому за останні п'ять років у розрахунку на душу населення;

А, Б, В, Г – аналогічні показники по країні в цілому;

n – кількість показників.

Внаслідок соціально-економічних особливостей розвитку господарства, нерівномірного розміщення природно-ресурсного потенціалу та інших факторів в країні склались значні відмінності в рівнях економічного розвитку окремих областей України. За рівнем розвитку області України можна поділити на чотири основні групи:

а) високого рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник 1,17 і вище);

б) середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,90 до 1,17);

в) нижче середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,70 до 0,90);

г) найменш економічно розвинуті області (узагальнюючий показник нижче 0,70).

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації. Ці галузі визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами.

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'язана з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно виокремлених виробництв [1].

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є умовна річна економія (Е), яку визначають за формулою:

, (16)

де – певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

– транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації і кооперування;

– річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має досягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених витрат з врахуванням транспортних витрат [1]:

, (17)

де – приведені витрати і-го виробництва;

– повна собівартість і-го виробництва;

– транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу і-го виробництва;

– обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціалізації;

– нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень.

Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оцінюється за певними критеріями. Головним має бути критерій економії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її продуктивності. Річний економічний ефект (Е ) від впровадження спеціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою [1]:

, (18)

де – приведені витрати за порівнювальними варіантами;

N – фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності витрат визначається за формулою:

, (19)

де К – обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації;

Ф – вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капіталовкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використовують систему додаткових показників, до яких належать [1]:

а) собівартість виробленої продукції;

б) питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції;

в) використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення;

г) транспортні витрати на доставку продукції в райони її споживання (використання).

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняльними ознаками ефективності виробництва. Таким чином, характеризуючи економічний стан окремих районів України можна встановити, що собівартість окремих видів продукції в економічних районах є досить різною.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в економічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному районі до того ж показника в країні [1]:

, (20)

де – індекс (показник) ефективності спеціалізованого економічного району;

– витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізованому районі;

– витрати виробництва на одиницю продукції в країні.

Цей індекс характеризує, на скільки середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спеціалізації економічного району запропонував таку формулу [1]:

, (21)

де і – відповідно собівартість виробництва і транспортування продукції неспеціалізованого району;

і – собівартість виробництва і транспортування продукції спеціалізованого району.

При цьому , тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і затрати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з собівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Усі матеріальні і духовні цінності суспільства створюються працею людей, їх головною продуктивною силою – трудовим ресурсним потенціалом.

Кількість населення визначається на основі статистичної інформації та демографічних прогнозів, при складанні яких враховуються чинники, що впливають на народжуваність, смертність та тривалість життя жінок і чоловіків.

Трудові ресурси регіонів охоплюють працездатне населення у працездатному віці, працюючих пенсіонерів та підлітків і визначаються за формулою:

ТР=Н_п-(П_н+І _н)+(П _п+М _н), (22)

де ТР – кількість трудових ресурсів у прогнозному періоді;

Н_п – кількість населення у працездатному віці;

П _н – непрацюючі пенсіонери у працездатному віці;

І_н – непрацюючі інваліди І і II груп інвалідності у працездатному віці;

П_п – працюючі пенсіонери пенсійного віку;

М_п – працюючі підлітки віком до 16 років.

Кількість працездатного населення (Чп) розраховується як різниця між кількістю населення у працездатному віці і кількістю інвалідів І та II груп працездатного віку та осіб, що одержують пенсії на пільгових умовах, тобто:

Ч_п = Н _п - (П _{н +} І_н.) (23)

Рівень зареєстрованого безробіття (РБ) визначається відношенням чисельності зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці (Ч _пв):

, (24)

де Б_н – кількість зареєстрованих безробітних.

Незайняте працездатне населення у працездатному віці є балансуючою статтею розрахунків. Його кількість встановлюється й формулою:

, (25)

де Ч_н – кількість незайнятого працездатного населення у працездатному віці;

З_н – зайняті у народному господарстві;

З_і – зайняті в інших сферах економічної діяльності;

У_в – учні у працездатному віці, які навчаються з відривом від виробництва.

Незайняте працездатне населення у працездатному віці є резервом екстенсивного використання трудового потенціалу регіонів, мобілізація якого потребує здійснення відповідних управлінських заходів: вивчення ситуації на регіональному ринку праці, створення нових робочих місць, виконання програми суспільних робіт тощо.

ЗМІСТ ТЕОРЕТИЧНОЇ ЧАСТИНИ