Становлення світового ринку

Тема 1. Світовий ринок товарів та послуг та світове господарство

“Компанії не обслуговують, а створюють ринки.”

Акіо Моріта

“В ринкових умовах завжди виграє той, хто атакує.”

NN

“Ринок – це форма колективного розуму людства, співробітництва людей, діалектика в дії.”

NN

Навчальна мета:

Ознайомитись:із загальною теорією світового ринку та його основними характеристиками.

Знати: що таке світовий ринок, його структуру та особливості.

Вміти: визначити основні тенденції розвитку світового ринку товарів і послуг; дати характеристику ключовим термінам теорії світового ринку.

Проблематика:

1. Становлення світового ринку.

2. Характерні риси світового ринку.

3. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку.

4. Сучасне світове господарство.

Цікаві факти

¼ світової економічної активності припадає на сукупний товарообіг 200 великих корпорацій, більшість з яких за цим показником перевершує окремі країни. Так, бюджет компанії Philip Morris перевищує бюджет Нової Зеландії, а сама компанія працює в 170 країнах світу.

Узагальненими теоретичними індикаторами світових інтеграційних процесів можна вважати рівень відповідності пара­метрів і ступінь залежності соціально-економічного розвитку окремих національних систем. Наприклад, одним з таких індикаторів є індекс глобальної інтеграції (FPGI – Foreign Policy Globalization Index), який розраховують за 12 позиціями, згрупованими в чотири категорії: економічна інтеграція, інтенсивність особистих контактів між людьми, розвиток технічних систем зв'язку, передусім Інтернету, а також ступінь за­лучення до світових політичних процесів. В останньо­му дослідженні з країн колишнього СРСР до рейтингу увійшли лише Україна й Росія. Україна посіла 39 місце серед 62 країн, а Росія посіла 57 місце. Країною, що досягла найбільшої глобальної інтеграції, вважають Сінгапур. За ним йдуть Швейцарія, США й Ірландія. Замикають список Індія й Іран. За результатами досліджень можна зробити висновок: порівняно невеликі країни спочатку мають переваги перед великими, оскільки їм легше досягти глибокої й всебічної інте­грації до світової спільноти. А найбільш глобалізовані країни менше схильні до корупції та інших недемокра­тичних проявів.

Глобальними можуть бути не лише великі компанії, ідею використання світових ринкових ніш підтримує як малий, так і середній бізнес. Ось, наприклад, Poliane Bakery щоденно реалізує в Парижі 15 тис. буханок хліба, випеченого старовинним, традиційним способом (це, до речі, 2,5 % усього хліба, який продається у французькій столиці). Але, крім того, хліб "Poliane" щоденно за допомогою служби експрес-доставки FedEx відправляють лояльним покупцям у майже 20 країн світу.

З 6 млрд. населення Землі 3 млрд. – бідні люди (дохід – 2 дол. в день, дуже бідні – 1 дол. в день).

Перше місце в торгівельному обороті займає Лондон – 637 млрд. дол., далі Нью-Йорк – 351, Токіо – 149, Сінгапур – 139.

Провідні експортери: США, Німеччина, Японія, Франція, Англія, Італія.

Найбагатший бізнесмен усіх часів і народів Джон Д. Рокфеллер (“Стандарт Ойл”) – 125 млрд. дол. (помер в 1937 р.).

З 46 країн Україна на 44-му місці за рівнем заробітної плати (далі Білорусія, Молдавія).

Зі 113 країн світу (журнал “Економіст”) за якістю життя Україна на 99-му місці, Росія – на 105.

Підприємницьке середовище змінюється, і фірми вже не можуть ігнорувати міжнародні ринки. Зростаюча взаємозалежність країн усього світу при виробництві товарів і послуг привела до усвідомлення компаніями потреби більш глобального підходу до свого бізнесу. Міжнародні ринки важливі, тому що майбутнє багатьох фірм залежить від можливостей розширення виробництва. Фірми повинні шукати нові можливості на ринках зарубіжних країн, оскільки їх внутрішні ринки вже насичені. Міжнародна торгівля стає все більш ліберальною, тому компанії зіштовхуються з жорстокою конкуренцією з боку іноземних виробників на своїх внутрішніх ринках.

З появою нових засобів зв’язку, транспорту і фінансових розрахунків час і простір якби стискаються, стаючи все менш помітними. Продукція, вироблена в одній країні, з великим ентузіазмом сприймається в інших країнах. У Західній Європі і Північній Америці назви таких фірм як Toyota, Sony і Toshiba стали абсолютно звичними, так само як і всім молодим азійським споживачам із Японії, Сінгапуру і Гонконгу знайомі назви McDonald’s, Philips, IKEA тощо.

Деякі країни не проти поставити бар’єр на шляху іноземного імпорту, приймаючи протекціоністські заходи, але це дає лише тимчасовий ефект. Стримування вільного потоку іноземного імпорту приведе до меншої можливості вибору для споживачів і вищих цін на вітчизняні товари. У довгостроковій перспективі це приведе до зростання вартості життя і захисту неефективних місцевих фірм. Відповідно, споживчі нужди і потреби не будуть задовольнятися ефективно і якісно. Найкращим виходом із цієї ситуації буде стимулювання компаній знайти способи зробити світ своїм ринком.

Становлення світового ринку

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і ста­новлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наве­деною на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема світового ринку

Зовнішні контури фігури (рис. 1.1) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.

На рис. 1.2 зображена еволюція форм ринку: внутрішній – національний — міжнародний — світовий.

Рис. 1.2. Еволюція форм ринку:

а — внутрішній ринок; б — національний ринок; в — міжнародний ринок; г — світовий ринок

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а поку­пець — одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеці­ально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне вироб­ництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких ви­робів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послу­ги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.

Таким чином, внутрішній ринок являє собою форму господар­ської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається са­мим виробником всередині країни.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формува­тися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці — работоргівля). Отже, національний ринок — це вну­трішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Мануфактура, що базувалась на поділі праці, з XVI до середини XVIII ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок — це частина національ­них ринків, яка безпосередньо зв'язана із закордонними ринками.

Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фаб­рично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку. Їй був потрібний всесвітній збут.

Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він оста­точно сформувався наприкінці XIX — на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок — це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжна­родному поділі праці та інших факторів виробництва.