Характеристика компонентів економічної системи України
Україна хоч і не мала тривалі відрізки історії своєї політично та економічно незалежної державності, проте мала сформовану еколого-економічну систему з багатьма виразно окресленими національними ознаками. Ці ознаки характеризуються компонентами еколого-економічної системи.
Населення
Україна за чисельністю неселення, яке становить 51,847 мільйона осіб (1994), є на п’ятому місці у Європі, після Німеччини (81,088 млн.осіб), Італії (58,138 млн.осіб), Великобританії (58,135 млн. осіб) та Франції (57,84 млн. осіб); та на 21 місці серед країн світу.[258][258] Для порівняння - за площею Україні належить 40 місце у світі; їй належить 5,7% площі та 7,3% населення Європи; 0,44% площі та 1% населення світу.[259][259] Ці цифри свідчать про те, що Україна належить не лише до великих європейських, а й до великих світових держав.
Густота населення в Україні становить 86 осіб на 1 квадратний кілометр. Це може видатись багато, але якщо б в Україні була така ж густота населення як сьогодні у Німеччині, то у ній проживали б 137 млн.осіб. Отже, порівняно з іншими державами Україна має ані занадто велике, ані занадто мале населення. Стурбованість викликають дві обставини: (1) що немає приросту населення (а з 1979 року почали відзначати від’ємний приріст сільського населення); (2) що різко збільшується частка людей пенсійного віку. На сьогодні 33% населення є непрацездатного віку.[260][260]
За категоріями населення України розподілилось так: середній вік населення - 36,6 років, молодь до 15 років - 21%, старші 65 років - 12%; на 1000 осіб працездатного віку припадає 791 непрацездатний; міське населення становить 68%, сільське - 32%.[261][261]
Сьогодні дуже важко дати оцінку зайнятості населення України, оскільки офіційний відсоток безробітних не є високим, проте приховане безробіття, спричинене зупиненням підприємств, охоплює чи не половину усього працездатного населення.
Ментальність
Національна ментальність формується під впливом багатьох чинників, найпомітнішими з яких є географічні, історичні, суспільні, культурні.
Географічні чинники пов’язані з природними даними навколишнього середовища: підсонням, кліматом, краєвидами тощо. Розглядаючи, як впливають географічні чинники на формування української ментальності, О.Кульчицький робить такий аналіз окремих природних зон.
Так, географічне середовище української північної низовини вирізняється особливостями свого підсоння, що характеризується меншою в лісовій смузі дією соняшного світла, лісовими гущавинами, трясовиннями, більшою хмарністю й кількістю опадів, які діють на ментальність "...у напрямі зменшення життєрадісності, якщо не до рівня сумовитості, то хоча б до рівня настрою поваги".[262][262] Людина починає відчувати, як звертав увагу В.Янів, "...загрозливу обережність, яка веде до обачності, обережності, підозрілості, стриманого вичікування, терпеливості. Почування хитаються між лячністю, бажанням боротьби за життєвий простір, без віри в остаточну перемогу й схильністю до пристосування, до резигнації", але і така в цілому сувора природа "...спричиняється до активної життєвої постанови, але з певним песимістично позитивістичним забарвленням".[263][263]
Лісостеп через тепліше та сухіше підсоння смуги лісостепових височин впливає "...на самопочуття й життєвий настрій в напрямі життєрадісності й оптимізму".[264][264] Багатство лісостепу (в розумінні селянина-хлібороба) лежить в родючому чорноземі, але родючість землі, її "ласкавість" не "...спричиняється до активності. Людина чується певною, вона відчуває певну безмежність, але вона не потребує напружуватися", в людини виникає потреба "...якоїсь постійної гармонії з землею, що є справжнім відбиттям Божества і родить потребу віри й вдячності".[265][265]
Неоднозначний вплив на формування особливостей української ментальності мав степ, внутрішня суперечність якого виявляється "...у протилежності піднесеного почуття самооцінки, зміцненого честолюбства й почуттів недостатності з усіма їх характорологічними наслідками": світонастанова людини українського степу характеризується, з одного боку, "евтузіастичною настановою", коли "...панує стан душі, що його філософи і поети описують як сп’янілість, розмріяність, любов і шал", з іншого, - "...протилежна, ніґілістична настанова (за Ясперсом) "радикального заперечення всякої цінності й бажаності".[266][266] Прикладом такої "двоїстості" є, з одного боку, запорізьке козацтво, з іншого, - анархісти Н.Махна. Цю двоїстість В.Янів пояснює тим, що степ "...одночасно породжує активну життєву поставу, сповнену ентузіазмом і сильними бажаннями ..., але скриває в собі протилежну небезпеку: при найменшім розчаруванні постанова зміняється, ентузіазм і сп’яніння перемінюються в розчарування з ніґілістичною поставою".[267][267]
Отже, ці три основні географічні зони мали основний вплив на формування географічних особливостей української ментальності. Гірський краєвид мав значення лише "...на периферіях України, тим то він більше позначився психологічно на племінних особливостях, ніж на загальнонаціональних", а вплив моря взагалі ніколи не був постійним і не охоплював переважної частини нації.[268][268]
Історичні чинники сформували "дружинницький, а згодом лицарсько-козацький тип людини, підпорядкованої ідеалові оборони честі, волі і віри, героїчній формі життя".[269][269] Це так званий тип "vita heroica" або "maxima", поряд з яким існує "vita minima", що характеризує "інтроверсію". "Інтровертивне зосередження життя у власному нутрі, - зазначає О.Кульчицький,- визначається замкненістю вдачі, ...настороженим ставленням до оточення і часто також зверненням психічної енерґії на розбудову внутрішнього життя".[270][270] Отже історичні чинники сформували два різні стилі національного життя. Історична свідомість українського народу, опосередкована домінантою "...поразки й даремного, хоч інколи дуже близького до мети зусилля, що взагалі характеризує почини нашої історії, безперечно, могла іноді надавати нашій національній психіці деякого забарвлення фаталістичного песимізму".[271][271]
Суспільні чинники. Перевага селянського класу в українській історії безпосередньо і опосередковано вплинула на формування особливостей національної ментальності: "...вона наклала на українську психіку відбиток психічної селянськості - близькості до "землі", отже "конкретності" і "органічності". ...Ця перевага відбилася на змісті й формі української культури, надавши їй почасти характеру специфічної "народності"... . Перевага селянського класу в українській суспільності визначала, нарешті, рід і обсяг людських взаємин...", оскільки "...селянський побут сприяє особистим контактам характеру "сусідства", збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств, тобто творенню малих груп типу "спільнот переживання", "сутніх спільнот".[272][272] Тобто, використовуючи попередню термінологію, український селянський побут є групово орієнтованим.
Культурні чинники пов’язані з геокультурною переферійністю України, з її межовим розташуванням між європейським сходом та азіатським заходом, що позначається в "..."рецепції" (сприйманні) західної духовності".[273][273]
Розглядаючи національну ментальність українців, О.Кульчицький звертає увагу на те, що для кожного поневоленого народу притаманний "комплекс меншовартості", що збуджує тенденцію до "надолуження", "надкомпенсації" шляхом піднесення "аореолу страждання", чи настановою реактивної аґресії.[274][274]
Національна ментальність українців, загалом, зумовлена "більше споглядальною, ніж активно-дійовою настановою",[275][275] тому їхній індивідуалізм більше групово-кооперативно, аніж конкуренційно зорієнтований.
Слід пам’ятати, що в Україні існують чинники, які суттєво впливають на систему національних цінностей. Так, по-перше, за офіційною статистикою, українці становлять 73% населення держави[276][276], по-друге, як ми вже говорили раніше, на формування системи національних цінностей істотно впливають релігійні переконання та цінності. А за релігійною ознакою населення України поділене так: православні конфесії - 76%, греко-католики - 13,5%, мусульмани - 8,2%.[277][277] У зв’язку із поверненням, зокрема кримських татар в Україну та їх швидшим природним приростом, можемо прогнозувати збільшення у майбутньому чисельності мусульман та поширення впливу ідей і цінностей ісламського фундаменталізму на досить велику частину населення України. У майбутньому проблема Криму може набути іншого, проте не менше складного, вигляду.
Політичні установи
Україна складається з 24 областей та автономної Республіки Крим. За чисельністю населення областей дуже нерівномірне - від 938,6 тисяч осіб у Чернівецькій до 5346,7 тисяч - у Донецькій області.[278][278]
Політичні установи в Україні є спадком тоталітарної комуністичної системи. Затягування Парламентом прийняття Конституції України залишало, майже п’ять років, чинною "радянську" систему, яку рішуче відстоювали ліві сили. Наслідком цього було чітке розмежування, аж до протистояння, влади Президента та Верховної Ради. Влада ж підпорядкованого Президентові уряду як і судова влада були надмір залежні від законодавців.
Єдиним документом, який понад рік розмежовував виконавчу владу, а особливо Президента України, від парламенту був Конституційний договір 1995 року. Загалом же ліва більшість у Верховній Раді була проти існування інституту Президентства в Україні, або за його лише представницькі функції.
У квітні 1996 року Президент України Л.Кучма передав у Верховну Раду новий проект Конституції України, який передбачав побудову нової системи політичних установ України.
На формування політичних інституцій та їх характер важливий вплив мають "з економічного боку - система власності; ціноутворення та ступінь його реґулювання; з політичного боку, - влада закону; виборча система".[279][279] Успадкована система політичних установ створена для функціонування в умовах командної економіки, з державними підприємствами, директивними методами. Процеси приватизації, зародження ринкових основ ціноутворення позбавили урядові інституції традиційних для них функцій. Вибори до Рад усіх рівнів на демократичних засадах зробили цю систему економічно й політично малоефективною.
Виборчу систему в Україні суспільство вважає недосконалою, оскільки вона формує парламент пропорційно до кількості населення, ставлячи у нерівне становише різні області та Республіку Крим. Проект Конституції передбачав двопалатний парламент, де ще повинна була бути "палата представників" з однаковою кількістю представників від кожного реґіону. Проте прийняття такого принципу побудови парламенту нинішнім складом Верховної Ради було нереальним.
Структура політичних установ України була перехідною формою від "радянської" до нової, яка повинна бути сформована відповідно до прийнятої 28 червня 1996 року Конституції України.[280][280]
Природні ресурси
Україна має добре розвідані і досить багаті природні ресурси. Вона була важливим джерелом природних ресурсів спочатку для Росії та Австро-Угорщини, а потім для Польщі та СРСР. Природні ресурси в Україні давно експлуатуються і багато родовищ вже вичерпані.
Дані таблиці свідчать, що Україна не лише видобувала значну кількість корисних копалин, а й посідала вагоме місце за їх запасами. Так, посідаючи 2,7% території колишнього СРСР, Україна володіла понад 70% запасів марганцевих руд, 60% первинних каолінів, 31% залізних руд, 25% коксівного вугілля та вогнетривких глин, понад 15% вугілля та вторинних каолінів; є великі поклади самородної сірки, кухонної та калійної солей, цементної сировини та інших цінних викопних ресурсів, за масштабами та якістю яких "...Україна виділяється не лише серед країн Європи, а й серед країн світу та може направляти значну їх кількість на експорт".[281][281]
Порівняно з іншими країнами, Україна добре забезпечена мінерально-сировинними ресурсами, з яких одних є великі поклади, інші - інтенсивно використовуються в економіці України та експортуються. Видобуток корисних копалин у порівнянні з власними потребами становив у 1990 році, наприклад, по залізних рудах 140%, марганцевих рудах - 175%, ртуті - 250%, титанових рудах - 140%, графіту - 700%, каоліну первинному - 400%, сірці - 200%, солі кухонній - 150% і так далі, що свідчить про те, що "...багато цінних мінерально-сировинних ресурсів Україна може експортувати у великих кількостях практично в усі зацікавлені країни".[282][282]
Т а б л и ц я 2
Запаси корисних копалин в Україні*
| Види корисних копалин | Балансові за категоріями | Питома вага України в запасах | Забезпеченість запасами, | |
| промислові | непромислові | кол.СРСР, у %% | роки | |
| Вугілля, всього, млрд.т | 48,6 | 8,6 | 16,9 | |
| У тому числі: | ||||
| коксівне | 16,8 | 2,8 | 25,6 | |
| буре | 3.1 | 0.2 | ||
| Торф, млрд.т | 0,87 | 0,72 | 40-50 | |
| Залізні руди, млрд.т | 27.4 | 90-100 | ||
| Марганцеві руди, млн.т | 74,5 | 90-100 | ||
| Флюсові вапняки, млн.т | 26,4 | 60-70 | ||
| Вогнетривкі глини, млн.т | 34,6 | 80-100 | ||
| Первинні каоліни, млн.т | 60,5 | 75-85 | ||
| Вторинні каоліни, млн.т | 18,5 | 30-35 | ||
| Кухонна сіль, млрд.т | 9,17 | 17,7 | 9,8 | |
| Калійні солі, млн.т | 5,3 | |||
| Цементна сировина: | ||||
| карбонатна, млн.т | 90-100 | |||
| глиниста, млн.т | ... |
* Джерело: Заставний Ф. Географія України.- С.61.
Найважливішими із природних ресурсів є, звичайно, енерґетичні (див.таблицю 3). Без енерґетичних ресурсів не може функціонувати жодне підприємство, рухатись транспорт тощо. Незважаючи на велику залежність України від імпортних (досі головним чином з Росії) енерґоносіїв, вона має їх обмежені запаси. Україна задовольняє власні потреби у нафті на 8% та горючого газу на 22%.[283][283]
Серед енерґетичних ресурсів, з яких користає Україна, слід згадати гідроенерґетичні ресурси та атомну енерґетику. Освоєння їх в Україні спричинило серйозні екологічні та економічні проблеми.
Т а б л и ц я 3
Постачання та споживання первинних паливно-
енерґетичних ресурсів*
| Рік | ||||||
| Виробництво первинних паливно-енерґетичних ресурсів: | ||||||
| Вугілля (млн.т) | 130,7 | 108,7 | 105,4 | 91,0 | 75,9 | |
| Нафта та ґаз-конденсат (млн.т) | 5,3 | 4,9 | 4,5 | 4,2 | 4,2 | |
| Природний ґаз (млрд.м.куб.) | 27,8 | 24,0 | 22,0 | 19,2 | 18,3 | |
| Торф та деревина (млн.т) | 4,3 | 4,0 | 3,7 | 4,1 | 4,0 | |
| Вироблено АЕС (млрд.КВт/год) | 76,2 | 75,1 | 73,7 | 75,2 | 68,9 | |
| Вироблено ГЕС (млрд.КВт/год) | 10,3 | 11,5 | 7,8 | 11,2 | 12,3 | |
| Виробництво - всього (мтне)а | 116,8 | 102,1 | 97,0 | 88,4 | 78,8 | |
| Імпорт первинних паливно-енерґетичних ресурсів: | ||||||
| Вугілля (млн.т) | 21,1 | 12,7 | 11,7 | 8,7 | 7,5 | |
| Нафта (млн.т) | 54,3 | 49,6 | 35,3 | 19,7 | 15,8 | |
| Природний ґаз (млрд. м.куб.) | 87,3 | 89,5 | 89,1 | 79,8 | 69,1 | |
| Нафтопродукти (млн.т) | 11,5 | 13,1 | 5,0 | 6,2 | 6,5 | |
| Імпорт - всього (мтне) | 150,6 | 145,1 | 121,9 | 98,1 | 84,8 | |
| Експорт первинних паливно-енерґетичних ресурсів: | ||||||
| Вугілля (млн.т) | 20,0 | 13,7 | 7,8 | 3,5 | 4,6 | |
| Нафтопродукти (млн.т) | 11,3 | 8,4 | 6,4 | 1,1 | 1,7 | |
| Електроенергія (млрд. КВт/год) | 28,0 | 14,3 | 4,6 | 1,2 | 1,1 | |
| Експорт - всього (мтне) | 28,3 | 18,8 | 11,5 | 3,2 | 4,3 | |
| Споживання первинних паливно-енерґетичних ресурсів | 239,0 | 228,4 | 207,5 | 183,4 | 159,3 | |
| Примітка: а - мтне - млн. тонн нафтового еквіваленту |
* Джерело: Україна: Реальна економіка та її сектори. Статистичний огляд.- К.: Всесвітній Банк, 1995.-Т.1, №1.- С.15.
Кліматичні особливості України сприятливі для праці (як у закритих приміщеннях, так і на відкритому повітрі) і для розвитку та експлуатації транспортних мереж. В Україні є багато об’єктів - історичних, природно-заповідних, рекреаційних, які при створенні відповідних інфраструктур можуть бути привабливими для туристів.
Екологія
Колоніальний стан України упродовж десятків років визначав і ставлення колонізаторів до її природних багатств. Природні ресурси використовувались на виснаження, тут розміщували промислові підприємства, які особливо неґативно впливали на навколишнє середовище.[284][284] Інформація про екологічні наслідки російсько-більшовицької окупації України нагадують зведення про бойові дії:
- за цей час зникло 20 тисяч малих річок;
- непридатні для використання 60% чорноземів;
- для потреб вугільної промисловості віддано 260 тисяч гектарів землі, з них рекультивовано менше половини;
- відходи промисловості займають понад 200 тисяч гектарів родючих земель;
- ядерні енерґоблоки виробляють щорічно три мільйони кубометрів радіоактивних відходів при відсутності можливостей їх утилізації чи складування;
- ліквідація первинних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС коштувала державі8 мільярдів рублів. Цих грошей вистачило б для створення в Україні екологічно безпечної енерґетики;
- 90% електроенерґії Ровенської АЕС та 100% - Хмельницької АЕС - експортується;
- в Україні є понад 1000 хімічних заводів із шкідливими для здоров’я людини виробництвами. У 21 місті концентрація шкідливих речовин перевищує гранично допустимі норми більше, ніж у 15 разів;
- із 45 великих міст України лише у чотирьох концентрація шкідливих речовин не перевищує норми.[285][285]
Україні притаманна висока територіальна концентрація населення у промислових районах. Так, гранично висока концентрація населення й виробництва, які неґативно впливають на екологічну ситуацію, створилась у Донбасі. Донбас займає лише 8,8% площі України, а кількість населення досягає 16% від загальнодержавного, у тому числі майже 22% міського; у той же час на цей район припадає 21% промислової продукції України, у тому числі 64% паливної, 43% чорної металургії, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенерґетичної.[286][286] Якщо ж згадати про застарілу технологію та недостатні природоохоронні заходи, то екологічні проблеми являються тут дуже чітко.
Другим екологічно несприятливим районом є Придніпров’я. На цей район припадає 9,8% площі та близько 12% населення України, у той же час він дає 18% промислової продукції, зокрема 52% металургійної, понад 22% електроенерґетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.[287][287]
Екологічно складними є Прикарпаття, північ Криму, північ Сумської та придніпровська частина Черкаської областей, місто Київ, деякі райони Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей.[288][288]
За питомими масштабами (на одну особу, на один кв. км.) та за інтенсивністю використання природних ресурсів "...Україна випереджує всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в Європі".[289][289] Ця обставина не випливає з об’єктивної спеціалізації національної економіки, а є наслідком її колоніального минулого.
Спеціалізація української економіки у структурі СРСР була пов’язана з інтенсивним використанням сировини, палива, матеріалів у надзвичайно великих масштабах виробництв. Так, у 1989 році питома сума витрат на сировину, основні матеріали та паливо становила в Україні 69,9% сумарних витрат на виробництво всієї промислової продукції.[290][290]
Про масштаби використання природних ресурсів свідчать такі цифри: в Україні у 1989 році видобуто 180,2 мільйонів тонн вугілля, 109,8 мільйонів тонн залізної руди, 7,3 мільйонів тонн марганцевої руди, виготовлено 23,4 мільйони тонн цементу, 1263 тисячі тонн кальцинованої та 471,6 тисячі тонн каустичної соди тощо; кількість шкідливих речовин, що викидались у повітря, становила 10,4 мільйони тонн, в лісах державного значення було вирубано 26,4 тисяч гектарів лісу; в Україні використовувалось 29,9 мільярди кубометрів свіжої та 66,0 мільярдів кубометрів оборотної та послідовно використовуваної води.[291][291] Щороку 500 мільйонів кубометрів неочищених стоків скидалось у водойми України.[292][292]
Україна традиційно є важливим виробником сільськогосподарської продукції - рослинницької та тваринницької. 56% усіх земель зайнято ріллею.[293][293] Це набагато більше, ніж в інших європейських країнах. Крім того, використання хімічних речовин захисту рослин та добрив на таких площах також неґативно впливає на загальну якість навколишнього середовища. Великі тваринницькі комплекси - породження тоталітарного минулого, збільшують забруднення довкілля азотом, метаном тощо.
Усі екологічні проблеми є "незначні", порівняно із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого Верховна Рада оголосила Україну "зоною екологічного лиха". Внаслідок катастрофи рівень радіоактивних опадів у 90 разів перевищив рівень, який був зафіксований після вибуху бомби над Гіросімою у 1945 році.[294][294] Сумарний викид радіоактивності склав 6,4 мільярди кюрі, що означає, за словами Ю.Щербака, "...що ми маємо у центрі Європи ... зону атомної війни. ...Лише по цезію викид із Чорнобильського реактора склав 60% всіх глобальних вибухів атомних бомб, які були проведені в атмосфері".[295][295]
Те, що дещо знижено напруження у стосунках із навколишнім середовищем, яке ми сьогодні спостерігаємо, не є заслугою ані уряду, ані виробничників. Економічні проблеми, що спіткали Україну, спричинили призупинення багатьма підприємствами виробничої діяльності, а отже, і забруднення ними навколишнього середовища.
В Україні розроблений пакет природоохоронного законодавства, який повинен сприяти оптимізації відносин в еколого-економічній системі. До таких документів належать: Закон "Про охорону навколишнього природного середовища", Земельний Кодекс України, Водний Кодекс України, Лісовий Кодекс України, Кодекс України про надра, Закони "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про екологічну експертизу", "Про використання ядерної енерґії та радіаційну безпеку" тощо. Ефективність цих документів ще дуже низька. Не цілком опрацьовані механізми використання цих законів на практиці.
Економічні проблеми ускладнюють можливості інвестування екологічних технологій, виробництв по рециклюванню та знищенню відходів тощо.
"Know-how"
Україна - одна із великих і розвинених держав Європи і світу. Тут зосереджений значний науковий і дослідно-технологічний потенціал колишнього СРСР. На Україну припадає значна частка винаходів та "know-how". Проте головною проблемою є практична реалізація науково-технологічних розробок. В Україні не було раніше, і не створено ще й сьогодні, надійного механізму трансформації у ланцюгу "наука-технологія-бізнес".
Інвестиції
Проблеми інвестицій пов’язані насамперед схильністю до заощаджень. Проте в умовах податкового пресинґу, коли податки та обов’язкові відрахування забирають до 95% зароблених коштів, заощаджень практично немає. Наслідком цього є старіння технологій та устаткування, неможливість здійснення значних інвестиційних проектів тощо.
Сподівання на надходження закордонних інвестицій в економіку України, а разом з ними і впровадження сучасних технологій досі були марними. Так, якщо на 1 січня 1994 року весь вкладений капітал становив 212379,15 тисяч американських доларів, то на 1 січня 1995 року - 483512,93 тисяч доларів, збільшившись на 271133,78 тисяч; на початку 1996 року він зріс ще на 281454,3 тисячі і тепер становить 764967,23 тисяч доларів.[296][296] Тобто інвестиції спрямовані в економіку України за останній рік зросли на 10 мільйонів доларів. Але міністерство статистики зафіксувало у статті "Зменшення капіталу" цифру 14911,40 тисяч доларів, а це означає, що інвестиційний потік в Україну не зріс, а навпаки, зменшився приблизно на 5 мільйонів доларів. 281 мільйон доларів не надійшов в Україну повністю у вигляді грошей. Понад 170 мільйонів або 60,6% від загального обсягу становили інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна, часто морально і фізично застарілого.[297][297]
Структура ж іноземних інвестицій на 1 липня 1995 року була такою: 90 мільйонів доларів інвестовано у машинобудування, 78,9 мільйонів - у харчову промисловість, 37,5 - у металургію, 28,3 - у легку промисловість, 26,3 - у хімічну, 11,7 - у лісову, деревообробну, целюлозно-паперову промисловість, 6,9 мільйона доларів - у паливну промисловість.[298][298] Найбільшими інвесторами України сьогодні є США та Німеччина.
Часто в аналітичних оглядах звертають увагу на той факт, що серед зарубіжних інвесторів збільшується питома вага фірм, зареєстрованих в офшорних зонах світу, зокрема на Кипрі; висловлюється припущення, що таким чином в Україну повертаються гроші з тіньового обороту, що може розцінюватись як ознака оздоровлення української економіки.[299][299] Але такі інвестиції є умовно "іноземними".
Створений в Україні інвестиційний клімат за привабливістю для іноземного інвестора сьогодні займає 146 місце у світі.[300][300]
Уряд сподівається, що прийняття Закону "Про режим іноземного інвестування" та пакету інших документів сприятиме збільшенню інвестиційних проектів в Україну, але, на нашу думку, мине ще багато часу, поки зарубіжні інвестори переконаються у стабільності інвестиційного клімату і розпочнуть боротись за український ринок.
Економічні структури
Важливим елементом економічної структури є інфраструктура, а зокрема, транспорт та енерґопостачання. В Україні розвиваються усі види транспорту, але провідна роль у транспортно-економічних зв’язках належить залізницям. Загальна довжина залізничних колій становить 22,8 тисячі кілометрів, або 376 кілометрів на 10000 кв.км території (1989).[301][301] Крім залізничного транспорту загального користування, в Україні є залізниці, що належать промисловим підприємствам. Довжина цих відомчих залізниць 26,8 тисячі кілометрів (що майже на 4 тисячі кілометрів перевищує довжину залізниць загального користування).[302][302]
Важливе місце в Україні посідає морський та річковий транспорт. Через морські порти Україна пов’язана з багатьма країнами світу. Головні порти - Одеса, Херсон, Жданів, Севастополь, Бердянськ.[303][303]
У вантажообороті України друге місце після залізниці належить автомобільному транспорту. Усі населенні пункти країни сполучені автомобільними шляхами, довжина яких у 1989 році становила 166,8 тисяч кілометрів, у тому числі з твердим покриттям 154,7 тисяч кілометрів.[304][304]
Повітряний та трубопровідний транспорт займають відносно незначне місце у транспортуванні вантажів.
Економіка України за відсотком зайнятих структурована так: 19% зайняті у сільському господарстві, 41% - у промисловості, 28% - у сфері обслуговування.[305][305] Технічний стан підприємств України не можна вважати задовільним. Підприємства працювали в умовах автаркії, де ефективність роботи оцінювалась за підприємством, що працювало найгірше. Підприємства працювали, звичайно, на тому обладнанні, яке встановили на час будівництва заводу чи фабрики. І тому часто на ткацькій фабриці можна було побачити станки кінця XIX ст., чи у друкарні - машину 1905 року виробництва. Зрештою й сьогодні ще більша частина друкованої продукції створюється за технологією, яку вже півстоліття не використовує цивілізований світ, по-перше, через шкідливість, по-друге, через економічну неефективність - коли текст набирається рядок за рядком на лінотипах і відливається зі свинцю. Якщо відкинути сировину, то лише лічені підприємства можуть запропонувати на світовий ринок конкурентноспроможну продукцію. Це стосується насамперед заводів колишнього військово-промислового комплексу, таких як Південмаш, Арсенал, Конструкторське бюро ім.Антонова тощо.
З початку 90-х років в Україні почали виникати недержавні фінансові, страхові, інформаційні структури. Ефективність їхньої діяльності не можна назвати високою, оскільки велика частка таких структур, залучивши кошти населення, вкладала їх у ризиковані проекти, або й просто займалась шахрайством. Як наслідок, урядовими рішеннями діяльність таких структур була припинена. Водночас втратили довіру і ті, хто працював не порушуючи законів.
Велике значення для розвитку економічної системи має рівень освіти та її якість. В Україні у 1989 році на 1000 осіб населення віком від 15 років припадало 932 особи, що мали освіту, у тому числі 104 - вищу, 15 - незакінчену вищу, 180 - середню спеціальну, 311 - середню загальну, 184 - неповну середню і 138 - початкову.[306][306] Проте рівень освіти серед людей різних національностей не був однаковим. Така ситуація виявилась наслідком колоніального статусу і національної політики московського компартійного керівництва щодо України. Про це свідчать дані таблиці 4.
Т а б л и ц я 4
Рівень освіти всього населення України
по найчисельніших національностях, 1989 рік*
| Національ- | На 1000 осіб у віці 15 років і більше мають освіту | |||||
| ність | вищу | незакінчену вищу | середню спеціальну | середню загальну | неповну середню | початкову |
| Українці | ||||||
| Росіяни | ||||||
| Євреї | ||||||
| Білоруси | ||||||
| Молдавани | ||||||
| Болгари | ||||||
| Поляки |
* Джерело: Заставний Ф. Географія України.- С.146.
Економічна система України ще не набула сформованих рис. П’ятирічна відсутність Конституції держави, яка повинна була б визначити основні параметри та характер національної економіки, такі як природа власності, характер ринку, рівень відкритості для іноземної конкуренції, завдання уряду, характер економічної політики тощо, заважає прийняттю стабільних і несуперечливих економічних законів. Відсутність чіткого і зрозумілого законодавства створює Україні імідж нестабільної держави, ризиконебезпечної для капіталомісткого бізнесу.[307][307]
Економічну ситуацію, що склалась в Україні характеризують дані, наведені у таблиці 5. Держава змушена фінансувати державні структури, які постійно зростають, армію та флот, освіту та охорону здоров’я тощо. Фінансування потребує надходження коштів. Кошти можна одержати головно із оподаткування підприємств та населення. Чи здатні підприємства України навіть теоретично поповнити державний бюджет? На момент введення в механізм господарювання принципів госпрозрахунку (липень 1979 року) у колишньому СРСР з’ясувалось, що 60% підприємств збиткові, 20% самоокупні, а лише 20% давали прибуток. Враховуючи, що матеріально-технічне оснащення заводів та фабрик в Україні є старшим, ніж було в інших республіках, то, очевидно, що й відсоток прибуткових підприємств був би меншим. Реально, оскільки переважна кількість великих підприємств повністю або частково не працює, то податковий тиск збільшується на малу частину підприємств, які ще працюють.
Т а б л и ц я 5
Основні макроекономічні показники економіки
України, 1990-1994 роки*
| у %% до попереднього року | |||||
| ВВП (офіційний) | -2,4 | -13,5 | -16,8 | -14,2 | -23,0 |
| Національний дохід | -2,4 | -13,4 | -17,5 | -14,9 | -24,5 |
| Обсяг промислової продукції | -0,1 | -4,8 | -6,4 | -7,6 | -28,2 |
| Обсяг продукції сільського господарства | -3,7 | -13,2 | -8,3 | 1,5 | -16,0 |
| Обсяг будівництва | ... | -6,0 | -8,3 | -8,7 | -40,7 |
| Виробництво товарів народного споживання | 5,8 | -5,1 | -9,4 | -15,9 | -26,7 |
| Капітальні вкладення | 1,9 | -7,1 | -36,9 | -10,3 | -25,0 |
| Індекс інфляції | ... | ||||
| Платіжний баланс, млн.дол. | ... | ... | -2700 | -1100 | -1679 |
* Джерело: Україна: Реальна економіка та її сектори.
Статистичний огляд.- С.5.
Реально підприємства повертають державі майже 85% одержаного прибутку у вигляді податків, зборів та обов’язкових платежів: податок на додану вартість - 20% від обороту; податок на прибуток - від 30 до 60%; на формування Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи - 12% фонду оплати праці; у Державний фонд сприяння зайнятості - 2% фонду споживання; на будівництво, ремонт та утримання доріг - 1,2% від обсягу виробництва; на формування Державного інноваційного фонду - 1% обсягу реалізації; на формування Державного фонду сприяння конверсії - 3% від собівартості продукції; на формування фондів охорони праці - 1% від обсягу реалізації; у Пенсійний фонд - 1% від розміру оплати праці, а також мита, акцизи, за транспортні засоби, за використання води і так далі.[308][308]
Проте, незалежно від проблеми набрання чинності Державного бюджету України на 1997 рік, розвиваються зовнішньоторговельні відносини. Про їх ефективність свідчать такі дані: у 1995 році зовнішньоторговельний оборот України з країнами ЄС склав 3521,9 млн.дол., у тому числі експорт - 1348 млн., імпорт - 2173,9 млн., а у 1996 році відповідно - 4100 млн., 1528,6 млн. та 2571,7 млн.дол. Тобто, сальдо скоротилось з -825,8 млн. до -143,1 млн.дол. Незважаючи на те, що з країнами Європейського Співтовариства існують налагоджені торговельні відносини, вони займають лише 12,8% зовнішньоторговельного обороту України. Негативне сальдо у торгівлі з Європою пов’язане, насамперед, із практично реалізацією кредитних ліній. Проте, Україна не реалізує навіть ті можливості, які їй надає ЄС на свому ринку. Так, наприклад, у 1996 році до Європи було експортовано лише третину від виділеної для України квоти на сталеливарні вироби[309][309]. Проте на іншому ринку цієї продукції Україна є занадто активною. Так, вбачаючи для себе загрозу з боку дешевшого українського металу американські металовиробні компанії "Geneva Steel" та "Gulf States Steel Co." подали петицію у міністерство торгівлі США на українські підприємства - маріупольські підприємства "Азовсталь", імені Ілліча та Алчевський меткомбінат - у звинуваченні "у підриві економіки США" і порушенні антимонопольного законодавства, оскільки Україна контролює 9% ринку металопродукції США[310][310].
Про сучасний стан економіки України свідчать дані таблиці 5. На перший погляд, може виникнути думка, що Україна перебуває в стані економічної кризи, з якої можна вийти вже відомими шляхами. Проте проблема складніша. Україна не перебуває у кризовому становищі, зумовленому традиційними економічними причинами. Причина української кризи насамперед політична, і пов’язана зі зміною основи економічної системи - поверненням до приватної власності. Сучасний економічний стан України - це проблема перехідного періоду.