Сучасна ринкова економічна система.

виділяють такі типи економічних систем:

- традиційна (натуральна) економіка;

- командно-адміністративна економіка;

- ринкова (економіка вільної конкуренції) економіка;

- змішана (регульована ринкова) економіка;

- перехідна (трансформаційна) економіка.

Традиційна економічна система властива малорозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натуральнообщинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням руч­ної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами органі­зації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні проце­си значний вплив мають освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах краї­ни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу держави.

Ринкова економічна система(економіка вільної конкурен­ції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців то­варів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу, однако­вий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Усі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення дохо­дів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси мінімальне. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст.

Командна економічна системабазується на пануванні державної влас­ності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізовано­му директивному плануванні виробництва і розподілу ресурсів, не визнає реаль­них товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй при­та­ман­ні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняль­ний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефек­тивної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживан­ня) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєдіяльності командної системи, які закономірно призвели до її кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії.

Змішанаекономічна системає адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами: - високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвиненої інфра­структури суспільства; - різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціо­ну­ванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпора­тивних, державних); - поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання еко­номіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного; - орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. За такої системи збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, ство­рюються державні і приватні фонди соціального страхування та соціаль­ного забезпечення населення.

Разом з тим кожна країна має свою історію, рівень економічного роз­вит­ку, соціальні та національні особливості. Тому для кожної економічної системи характерні свої національні моделі організації господарства. Так для командно-адміністративної системи характерними були радянська модель, китайська модель, польська модель та інші. Сучасній змішаній економіці також властиві різні моделі.

Американська модельпобудована на засадах всестороннього заохочен­ня підприємницької діяльності, збагачення найбільш активної частини населен­ня. Малозабезпеченим верствам населення створюється достатній рівень життя за рахунок часткових пільг та соціальних допомог. Завдання досягнення соціа­льної рівності тут взагалі не ставиться. Ця модель базується на високому рівні продуктивності праці і масовій орієнтації на досягнення особистого успіху. В цілому для американської моделі характерне державне втручання, спрямоване на підтримку стабільної кон'юнктури та економічної рівноваги.

Соціальне ринкове господарство Німеччини характеризується створен­ням для всіх форм господарювання можливостей стійкого розвитку. При цьому особливою підтримкою держави користуються так звані "міттельштанд", тобто дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно впли­ває на ціни, мито, технічні норми, широко використовує ці та інші важелі й ме­ха­нізми для реалізації соціальної політики.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямо­ваною на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національ­но­го доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Держава во­ло­діє лише 4% основних фондів, але доля державних розходів в 90-х рр. становила 70% від валового внутрішнього продукту, причому більше половини від цих витрат спрямовуються на соціальні потреби. Звичайно, це можливо лише в умовах високої норми оподаткування. При такій моделі функція вироб­ництва лягає на приватні підприємства, які працюють в умовах конкурентної ринкової економіки, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіту, соціальне страхування) і деякі елементи інфраструктури (транспорт) – на державу.

Японська модельхарактеризується певним відставанням рівня життя (у тому числі і рівня заробітної плати) від росту продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конку­рентоздатності на світовому ринку. Перепон для майнового розшарування не­ма. Така модель можлива при виключно високому розвитку національної свідо­мості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви ради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі зв'язана з активною роллю держави, направленої на створення такого господарського середовища, в якому перспективні галузі розвиваються найбільш динамічно.

Південнокорейська модель має багато спільного з японською. Це, зо­кре­ма, відноситься до особливостей психологічного складу населення країни, його високій працездатності, відповідальному відношенню до своїх обов'язків, які базуються на моральних нормах конфуціанства. Спільним для обох моделей є активна участь державних органів в перебудові економіки.

Разом з тим, південнокорейська модель має і свої специфічні елементи. Внаслідок відносно меншого, ніж в Японії розвитку ринкових відносин, дер­жава ціленаправлено сприяла створенню потужних корпорацій, які згодом переросли в фінансово-промислові конгломерати. Крім того, державні органи надавали всесторонню підтримку малому і середньому бізнесу, сприяючи тим самим створенню в короткі терміни середнього класу. І накінець, ще один еле­мент південнокорейської моделі, який представляє інтерес і для України – це чіткий і збалансований розподіл функцій між центром і провінціями, що також сприяло формуванню сучасної ринкової економіки.

41. Ознаки, принципи та мета юридичної відповідальності.Юридична відповідальність - це складне соціально-правове явище, яке характеризується наступними ознаками:

1) полягає в настанні для правопорушника певного роду несприятливих правових наслідків - обмежень або позбавлення як морального, так і матеріального характеру: позбавлення волі, конфіскація майна, штраф, позбавлення права займати певні посади або займатися конкретним видом діяльності тощо;

2) накладається від імені держави примусово (часто всупереч згодою правопорушника);

3) накладається тільки за винне (у формі умислу або необережності) вчинені діяння протиправного характеру;

4) поєднується з публічним засудженням державним і поряд з каральною функцією частково виконує функцію відновлення порушеного правопорядку, а також попередження правопорушень у майбутньому, як з боку притягається до відповідальності особи, так і з боку інших осіб.

Тому в найзагальнішому вигляді юридичну відповідальність можна визначити як застосування заходів державного примусу до правопорушників для відновлення порушеного правопорядку та (або) покарання особи, яка вчинила правопорушення.

принципи юридичної відповідальності:відповідальність, справедливість, доцільність, законність, невідворотність.

Принцип відповідальності означає відповідальність лише за діяння, яке є протиправним. Даний принцип звернений головним чином до законодавця і вимагає від нього встановлення заходів юридичної відповідальності лише за ті діяння, які за своїм об'єктивним властивостям є суспільно-шкідливими (небезпечними), суперечать природі права, цінностям суспільства.

Принцип справедливості містить наступні вимоги: 1) можна за проступки встановлювати кримінальні покарання; 2) неприпустимо вводити заходів покарання і стягнення, які принижують людську гідність; 3) закон, що встановлює відповідальність або посилює її, не може мати зворотної сили; 4) за одне правопорушення можливо лише одне юридичне покарання; 5) каральна відповідальність має відповідати тяжкості скоєного правопорушення.

Принцип законності означає, що юридична відповідальність: а) може мати місце лише за ті діяння, які передбачені законом; б) застосовується в суворій відповідності з процедурно-процесуальними вимогами закону; в) припускає обґрунтоване застосування, тобто факт вчинення конкретного правопорушення має бути встановлений як об'єктивна істина.

Принцип доцільності означає відповідність обирається щодо порушника заходи впливу цілям юридичної відповідальності. Даний принцип передбачає: а) індивідуалізацію державно-примусових заходів залежно від тяжкості вчиненого правопорушення, особистісних властивостей правопорушника; б) можливість пом'якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності у разі, якщо її цілі можуть бути досягнуті іншим шляхом.

Принцип невідворотності передбачає: а) жодне правопорушення не повинно залишитися непоміченим" для держави; б) швидке та оперативне застосування заходів відповідальності за вчинення правопорушення; в) високий професіоналізм персоналу правоохоронних органів.

Юридична відповідальність, незалежно від її галузевої приналежності, переслідує дві мети: 1) захист правопорядку і 2) виховання громадян у дусі поваги до права.

42. Сутність конкуренції. Методи її ведення.

конкуренція є необхідною умовою та характерною ознакою ринку. Саме слово конкуренція походить від латинського та означає бігти разом, змагатись на якомусь поприщі з іншими. Таке змагання має вирішальне значення для встановлення ринкових цін, які є головною ознакою економіки ринкового типу. Конкуренція (в економічному розумінні) - суперництво суб'єктів економічної діяльності за кращу реалізацію своїх господарчих інтересів.

Конкуренцію покупців розрізняють трьох видів: грошова — хто заплатив більше грошей, той і отримав дане благо; на основі особистих даних, що дає перевагу тим, хто має кращі розумові та фізичні здібності, має кращу освіту чи більший досвід за допомогою яких має можливості отримати певне благо раніше за інших; на основі особистих зв'язків, що надає перевагу тим, хто має більш впливових та високо посадових родичів, друзів, знайомих.

Конкуренцію продавців розрізняють таких видів. Цінова конкуренція. Її суть полягає у тому, що виробники та постачальники на ринок товарів і послуг намагаються запропонувати їх за цінами, нижчими за ціни конкурентів. Нецінова конкуренція (Поліпшення якості продукції. Реклама продукції. Кращі умови продажу товарів та послуг.)

Нечесна конкуренція поєднує в собі всі способи конкурентної боротьби , що засуджуються суспільством та, відповідно, переслідуються згідно з чинним законодавством. Дезінформація про власний товар (нечесна реклама) Незаконне використання чужих товарних знаків Компрометація товарів конкурентів. Тиск на постачальників ресурсів для конкурентів Промислове шпигунство. Демпінг—це збут продукції на ринку за ціною, що не покриває витрат на її виготовлення.