Тема 5. Суб'єкти права інтелектуальної власності

Об'єктами права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, а первісними суб'єктами цього права є творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальної власності може належати не лише безпосередньо творцям, а і їх правонаступникам.

Поняття «суб'єкт» у найбільш загальному значенні визначається як людина або організація, або інше соціальне утворення, що законом наділено здатністю мати суб'єктивні права й нести юридичні обов'язки й, таким чином, бути учасником правовідносин.

Суб'єктом права може бути будь-яка фізична особа, незалежно від віку (суб'єктом права є й немовля), від стану здоров'я (загального й психічного), а також від того, чи має вона чи громадянство. Всі люди є суб'єктами права, безправних людей немає. Точно так само суб'єктами права є юридичні особи й держава.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути особи, що мають права. Право інтелектуальної власності є підрозділом цивільного права, відповідно ці ж особи можуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності. Суб'єктами права інтелектуальної власності є насамперед творці об'єктів права інтелектуальної власності (автори, виконавці, винахідники).

Суб'єктів права інтелектуальної власності прийнято ділити на дві групи :

- творці інтелектуальної власності. Творцями інтелектуальної власності можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність;

- фізичні і юридичні особи, які самі не створюють об'єктів права інтелектуальної власності, але стали суб'єктами цього права відповідно до договору або закону. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути й держава в особі її органів.

Виходячи із чинного законодавства, суб'єктами права інтелектуальної власності є насамперед особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження й захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є:

- творець (ці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник, виконавець і ін.);

- інші особи, яким належать особисті немайнові й (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до закону або договору

Творець - це особа, результати інтелектуальної творчої діяльності якої є визнані об’єкти права інтелектуальної власності, або можуть бути визнані як об'єкти права інтелектуальної власності. Коло суб'єктів, визнаних творцями в законі (ст.421 ЦК України) не визначено і не обмежено точними вимогами відносно їх віку, стану здоров'я, дієздатності й ін. Тут даний лише приблизний перелік осіб, що створюють той або інший об'єкт права інтелектуальної власності - автор, виконавець і ін. Звідси виходить, що для суб'єктів права інтелектуальної власності характерна однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Отже., творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.

Творча правосуб'єктність не збігається із загальною цивільною дієздатністю, що за загальним правилом наступає з 16 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша справа, що здійснювати авторські права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, опікунів, піклувальників або усиновителів).

Суб'єктом права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (ст. 429 ЦК України), на замовлення (ст.230 ЦК України) за певних умов може бути також і юридична або фізична особа, де й у кого працює творець цього об'єкта. Однак перевага надається інтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності.

Результат інтелектуальної діяльності може бути створений не одним автором, а двома або декількома - у співавторстві. Чинне законодавство визнає два види співавторства:

- випадки, коли неможливо виділити частку праці кожного зі співавторів - нероздільне співавторство. Воно властиво авторському праву в цілому, але найбільше часто застосовується в області науково-технічної творчості;

- випадки, коли частка праці кожного співавтора може бути чітко визначена, коли ясно хто зі співавторів створив ту або іншу частину загального об'єкта - роздільне співавторство.

Від співавторства варто відрізняти співробітництво, при якому декілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якого об'єкт було створено.

Співавторство - досить складний інститут, у ньому міститься чимало спірних положень.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є заявники. У більшості випадків заявники стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної творчої діяльності, якщо ними заявляється об'єкт інтелектуальної власності .Однак вони залишаються суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності й у тих випадках, коли по тих або інших причинах суб'єктами права інтелектуальної власності вони не стали. Суб'єкт права на заявку свого твору вступає в різні правовідносини з іншими суб'єктами, у тому числі й у цивільно-правові. Заявник, як суб'єкт творчих відносин, також фігура нова в чинному законодавстві України про право інтелектуальної власності, хоча заявники, як такі, існували завжди.

Заявником може бути фізична і юридична особа. За певних умов заявниками можуть бути як громадяни України, так і громадяни закордонних країн і особи без громадянства, а також неповнолітні громадяни. (14 -18 років).

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть стати також правонаступники (спадкоємці), держава, інші фізичні і юридичні особи, до яких права інтелектуальної власності переходить згідно із законом, заповітом або договором. У спадщину не переходять особисті немайнові права. Коло осіб, до яких переходять майнові права власника патенту, визначається чинним законодавством. Інші закони про право інтелектуальної власності не містять норм про перехід майнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності у спадщину. Це , однак, не означає, що майнові права інтелектуальної власності не можуть бути передані в спадщину.

Правонаступником може бути й держава. За Законом «Про авторське право й суміжні права» (ст.30) твори після закінчення строку їхньої правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що твори можуть бути використані будь-якою фізичною або юридичною особою без дозволу й без виплати винагороди за їхнє використання. Користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти перекручуванню або переробці твору, а також будь-якому зазіханню на твір, що може ушкодити честі й репутації автора. Якщо твір став надбанням суспільства, це означає, що авторське право конкретної особи на нього перестало існувати - воно перейшло до суспільства. Найчастіше суб'єктом такого права стає держава (п.3 ст.30 вказ. Закону).

Висновки:

1. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути:

- будь-яка фізична особа, незалежно від віку, здоров'я й громадянства;

- юридичні особи;

- держава.

2. Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути ті ж особи.

3. Суб'єктами права інтелектуальної власності є:

- творці об'єкта права інтелектуальної власності;

- інші особи, яким належать особисті немайнові й (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до закону або договору.

4. Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть стати правонаступники (спадкоємці), держава, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом, договором або в спадщину.

Питання для самоперевірки:

1. Суб'єкти права інтелектуальної власності.

2. Класифікація суб'єктів права інтелектуальної власності.

3. Хто є суб'єктом права інтелектуальної власності?

4. Типи співавторства.

5. Заявники, як суб'єкти права інтелектуальної власності.

6. Спадкоємці, як суб'єкти права інтелектуальної власності.

Тема 6. Авторське право

Вид інтелектуальної власності обумовлюється видом результату інтелектуальної творчої діяльності, сфера якої практично не обмежена. Немає такої сфери діяльності, де людина не могла б виявити свої творчі здатності. Творчість припускає створення чогось нового раніше не існуючого. Це усвідомлена цілеспрямована, інтелектуальна діяльність, у результаті якої розкривається індивідуальність людини.

У спеціальній літературі таку діяльність розділяють на дві категорії: матеріальне виробництво й духовні твори. У процесі матеріального виробництва створюються знаряддя праці, сировина, готова продукція.

Результатом духовного виробництва є гуманітарні продукти - твори науки, літератури, мистецтва. Підсумком обох видів діяльності є результат, об'єкт права інтелектуальної власності його творця або автора.

Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати духовної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбуваються в країні.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку: народжуються нові форми, прийоми, виникають нові способи об'єктивного вираження духовного багатства людини. Художня творчість щільно пов'язана з науково-технічним прогресом.

Об'єктом авторсько-правової охорони є твір. Твором називається продукт інтелектуальної (літературної, художньої й наукової) авторської творчості, втілений у яку-небудь об'єктивну, доступну для сприйняття форму.

У зв'язку із створенням творів літератури) мистецтва й науки виникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

В об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури, мистецтва, У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі.

Твір – це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Стаття 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) дає перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо), письмові (літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей, але він значно розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом, надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним правам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) - ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.

У більшості європейських країн застосовується термін «копирайт», як синонім авторського права. Цим терміном підкреслюється, що будь-які дії щодо твору можуть бути зроблені або самим автором, або з його дозволу.

Авторське право наділяє авторів твору правами дозволяти або забороняти протягом певного часу використовувати їхні твори.

Поняття «твір» і «об'єкт права інтелектуальної власності» не тотожні. Наявність твору є обов'язковою умовою авторсько-правової охорони, але не всякий твір стає об'єктом права інтелектуальної власності

Важливо розділяти сам твір, що має нематеріальну сутність, і форму його матеріального втілення. Авторське право на твір зберігається навіть у випадку втрати матеріального носія, у якому він був втілений.

Авторське право на твір не пов’язане власності на матеріальний об'єкт, у якому він втілений, тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом не тягнуть за собою переходу авторських прав на твір як нематеріальне благо.

Твором є не матеріальний продукт, а творча думка, що стала в ньому об'єктивною реальністю. Не всякий твір, як результат інтелектуальної діяльності людини, охороняється авторським правом. Об'єктами авторського права визнають тільки такі твори, які мають передбачені законом ознаки.

Із загального поняття інтелектуальної власності у міжнародних документах виділяють:

- промислову власність ( винаходи, корисні моделі й ін. );

- результати інтелектуальної творчої діяльності в гуманітарної або духовної області (література, мистецтво, наука).

З погляду цивільно-правової охорони перша група підпадає під охорону патентним правом або правом промислової власності, друга охороняється авторським правом, хоча, природно й у першому й у другому випадку результат інтелектуальної діяльності має свого автора.

У цивільному праві й законодавстві зложилися два самостійних інститути - авторське право й патентне право ( право промислової власності) між якими існує багато подібності й розходжень.

Подібні риси:

- обоє ці правові інституту регулюють відносини, які складаються в сфері творчої, інтелектуальної діяльності людини;

- обоє ці види діяльності завершуються створенням певного результату, що об’єктивно втілений у тій або іншій матеріальній формі;

- авторські й патентні права мають територіальний характер і діють тільки в межах України (ст. 3 Закону України «Про авторське право й суміжні права»). Твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального дозволу й виплати винагороди. Для охорони цих прав на території іншої країни треба або запатентувати винахід у цій країні, або захистити його на підставі двостороннього договору або конвенції;

- однакової є й дієздатність суб'єктів творчого процесу. Творцями творчих результатів можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні громадяни;

- загальним є й право на винагороду й підстави для її виплати. Такою підставою є, відповідно до діючого законодавства, тільки факт використання твору;

- загальним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав може бути держава. Після закінчення терміну дії авторського права добуток стає надбанням суспільства, а винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі;

- спільним є право авторства і право на ім’я.

Відмінності:

- істотно відрізняються об'єкти правовий відносин. Об'єктом авторських відносин є продукти гуманітарної або духовної діяльності. Об'єктом патентного права є промислова власність, на яку видаються охоронні документи;

- розходження зазначених об'єктів обумовлює особливості їхньої охорони. Для додання правової охорони об'єктам промислової власності необхідно пройти обов'язкову попередню кваліфікацію й після цього державну реєстрацію Об'єкти, які охороняються авторським правом, не вимагають подачі спеціальної заявки, експертизи й державної реєстрації. На них не видаються охоронні документи. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить додання їм об'єктивної форми;

- значною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної й науково-технічної творчості є різні терміни дії патентного й авторського права. Право автора на ім'я не обмежується строками. Право авторства зберігається вічно, так само як і право на ім'я. Відповідно до авторського права автор може видавати свої твори під своїм ім'ям, псевдонімом або анонімно. Автор об'єктів промислової власності може тільки просити привласнити його твору його ім'я або спеціальну назву;

- існують розходження й у правилах виплати винагороди. Автори результатів творчої, інтелектуальної діяльності мають право на винагороду, якщо ці результати використовуються протягом терміну дії авторського права або терміну дії патенту. Після закінчення дії авторського або патентного права твір або будь-який об'єкт промислової власності може бути використаний без згоди автора й без виплати йому винагороди.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції.

Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду – без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти. Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньому автору - тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.

Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Але поняття автор твору і поняття суб'єкт авторського права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець. Творити може лише людина (питання само організованих кібернетичних машин ми торкатися не будемо). Отже, автором твору може бути тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Авторське право автора заведено називати первісним, авторське право правонаступників - похідним.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.

Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство,

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину - роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танок без музики - не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує - це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного співавторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:

- автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів.

Особисті немайнові права автора - це право на:

а) авторство;

б) авторське ім'я;

в) недоторканність твору;

г) обнародування твору.

Важливим нововведенням є право доступу автора до твору образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який знаходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на меті використання твору для його відтворення - виготовлення примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав.

Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:

- автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі не поступився своїми майновими правами;

- доступ автора до твору необґрунтовано не зачіпає законних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва.

Ще одним істотним нововведенням є так зване право слідування. Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його смерті спадкоємці мають право на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія твору образотворчого мистецтва. Це право невідчужуване, але воно належить не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає чинність протягом чинності самого авторського права, а набуває її після першого відчуження твору, здійсненого автором.

Кожний наступний продаж оригіналу твору образотворчого мистецтва має здійснюватись через аукціон, галерею, салон, магазин тощо.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження:

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорон;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою. Цей перелік є вичерпним.

Завдання авторського права - створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству.

Висновки:

1. Авторське право на який-небудь твір виникає по факту створення цього твору;

2. Всі результати інтелектуальної, творчої діяльності, за виключенням об'єктів авторського права, підлягають обов'язковій державній реєстрації. Автор не зобов'язаний, але може по своєму бажанню зареєструвати свій твір і одержати авторське посвідчення;

3. Авторські й патентні права мають територіальних характер і діють на території України. Використання твору на території іншої держави вимагає або спеціального патенту або укладання договору про його використання;

4. Авторське право надається авторові твору, що виражений в якій-небудь об'єктивній формі, доступної для розуміння.

Питання для самоперевірки:

1. Типи інтелектуальної діяльності.

2. Поняття про об'єкт права інтелектуальної власності.

3. Що таке твір?

4. Що означає термін «копирайт»?

5. Чи є будь-який твір об'єктом права інтелектуальної власності?

6. Типи об'єктів інтелектуальної власності.

7. Співвідношення права власності та авторського права.

8. Подібність в поняттях про типи права інтелектуальної власності.

9. Розходження в поняттях про типи права інтелектуальної власності.

10. Що не є об’єктами авторського права?

Тема 7. Суміжні права

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття «суміжні права». Закон України «Про авторське право й суміжні права» містить розділ ІІІ, що так і називається «Суміжні права». Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами й охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що, як правило, вони ґрунтуються на використанні об'єктів авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності по реалізації, інтерпретації, використанню вже опублікованих творів літератури й мистецтва.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання, на інтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм і прав організацій мовлення на їх програми передач. Отже, суміжні права можна визначити як права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам.

Об'єктами суміжних прав без виконання яких-небудь формальностей із приводу цих об'єктів і незалежно від їхнього призначення, змісту, цінності, а також способу їхнього вираження є виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій віщання. Таким чином, суміжні права поєднують три різновиди прав:

- права на виконання;

- права виготовлювачів фонограм на фонограми;

- права організацій ефірного віщання на радіо- і телепрограми.

Виконання визначається як подання твору, фонограми, відеограми, шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів (відеограми, фонограми, радіо, телебачення).

Фонограма - будь-який винятково звуковий запис виконання або інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії яких-небудь спонукуваних зображень.

Програма (передача) організації віщання - програма, створена самою організацією або замовлена за її рахунок іншою організацією.

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить виконавців, виробників фонограм та організації мовлення. Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку. Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо юридичних осіб Закон робить застереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження - на території України. При цьому не має значення, так би мовити, "громадянство" цієї юридичної особи. Вона може бути українською або іноземною.

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить також організації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по проводах. Безумовно, до суб'єктів суміжних прав належать організації мовлення як державні, так і приватні чи інших форм власності.

Суміжні права пов'язані з авторськими правами й ґрунтуються, як правило, на використанні об'єктів авторських прав. Суміжні права випливають із авторського права. Поет написав пісню, музикант написав до неї музику, але донести її до слухачів може тільки співак. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю в реалізації самої пісні. Це не просте використання твору, а його реалізація, інтерпретація, презентація й ін. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, що одержало назву суміжного права. Суміжні права останнім часом стали грати все більш зростаючу роль. Сучасні технічні засоби дають можливість фіксувати без дозволу виконавця його концерти, тиражувати їх, і одержувати неправомірні доходи від чужого таланта й майстерності. Щоб уникнути цього був уведений інститут суміжного права.

Додання правової охорони об'єкту суміжних прав не вимагає ніяких формальностей. Але для оголошення про свої суміжні права суб'єкт цих прав на всіх зразках фонограм, відеограм і інших програмах й упакуваннях повинен використовувати знак охорони суміжних прав - латинську букву Р вписану в коло, своє ім'я й дату першого виконання або публікації.

Виконання стає об'єктом правової охорони за певних умов:

- якщо воно вперше виконано на території України;

- якщо воно зафіксовано на фонограмі (відеограмі), які охороняються в Україні;

- виконання не зафіксоване на фоно- або відеограмі, але включено в програму передач організації віщання, передачі якої охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за умови:

- творець є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

- Фонограма (відеограма) уперше опублікована на території України протягом 30 днів після її першої публікації на території іншої країни.

Об'єктом суміжних прав організацій віщання є їхні програми, тобто будь-які їхні передачі. Зазначені програми стають об'єктом правової охорони, якщо:

- вони мають офіційне місцезнаходження на території України;

- передачі здійснюються з передавачів, розташованих на території України.

Майнові права виконавця діють протягом 50 років після першого виконання. Майнові права виконавця переходять в спадщину. До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах частини строків чинності права, що залишилися. Особисті немайнові права виконавця у спадщину не переходять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на об'єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може зашкодити честі і репутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.

Висновки:

1. Суміжні права безпосередньо пов'язані з об'єктами авторського права.

2. Суміжними правами наділяються виконавці або інтерпретатори авторських творів, завдяки таланту яких твір був доведений до широкої аудиторії.

3. Суміжні права діють на території України.

Питання для самоперевірки:

1. Категорії суб'єктів суміжних прав.

2. Об'єкти суміжних прав.

3. Різновиди суміжних прав.

4. Підстави для виникнення суміжних прав.

5. Суб'єкти суміжних прав.