Історія формування національної економіки України

Національна господарська система України пройшла в своєму розвитку ті самі стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутворення (формування власних засад відтворення) та розвитку. На останній сходинці українська економіка перебуває й до цього часу. Проте названі стадії були різними за тривалістю і темпами переходу з одного стану системи в інший.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період іде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було встановлено чіткі терміни і форми збирання данини, визначено основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилася на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл і територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрями геополітичної стратегії тощо.

Займалися русичі в основному землеробством, скотарством та величезним розмаїттям промислів і ремесел, зокрема бортництвом, кожум'яцтвом, ювелірною справою, ливарством та ін. Руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому світу, тут проходив величезний торговельний шлях "із варяг у греки". До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, використовувалися візантійські, німецькі, польські гроші. А з князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету - гривню, що визначає появу власної грошової системи.

За правління Ярослава Мудрого активізувалися зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та економічними вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, застосуванню знань для розбудови держави, розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів у державі ("Руська правда").

Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду національної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Міжусобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували в колоніальній залежності від інших держав.

Так, перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини, Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії соціально-економічного розвитку.

На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну й економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.

Зруйнуванням Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губернського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України. Розпочався процес приєднання українських земель до Російської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релігійної, економічної та соціальної залежності України від інших держав.

Проте російський та польський наступ на українську державність наштовхнувся на жорсткий опір у вигляді селянських повстань, діяльності масонських лож, створення декабристських угруповань, опору інтелігенції шляхом заснування кооперативного руху, "ходіння в народ", створення Просвіт і т. ін. Це була свого роду спроба відстояти та інституційно закріпити права на власну самобутність та шлях розвитку нації.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпочалась у 1918 р. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного комунізму. Його основними принципами та цілями були:

o повна націоналізація виробництва;

o зрівняння усього населення країни в доходах та загальне нівелювання народу;

o формування системи свідомого регулювання економічних процесів, щоб забезпечити стале економічне зростання;

o усунення ринку та конкуренції, повернення до бартерних відносин;

o тотальне одержавлення власності;

o перехід до продрозкладки в сільському господарстві;

o централізована координація ресурсів, що мало сприяти їхньому раціональнішому використанню й розподілу тощо.

Проте вже на початку 20-х років XX ст. стало зрозуміло, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи та веде до активізації процесів соціальної напруженості в суспільстві.

Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). її суть полягала в тому, щоб підвищити стимули селян та найманих робітників до ефективнішої діяльності та зменшення соціального напруження в суспільстві шляхом плюралізації відносин власності та матеріального стимулювання, сфер діяльності, організаційно-правових форм господарювання, формування великих підприємницьких структур у формі трестів та на їхній основі - синдикатів, заміни продрозкладки продподатком, активізації товарно-грошових відносин та стабілізаційної монетарної політики тощо. Тобто період НЕПу - це спроба переходу до формування відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин (спроба повернутися до зачатків ринкової економіки). Політика НЕПу в своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років і спромоглася вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.

Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, що була започаткована політикою воєнного комунізму. Але ці процеси відбувалися в більш завуальованій та згладженій формі.

За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну самостійність, що визначалася законодавчо Конституцією СРСР.

Проте де-факто її економічні права і можливості були вплетеними в загальносоюзну стратегію економічного розвитку. Господарський комплекс СРСР являв собою складну, багаторівневу, ієрархічну і жорстко контрольовану закриту систему. Вона була побудована таким чином, щоб окремі її підсистеми (економіки співдружності радянських республік) не могли існувати самостійно без керівного центра. Тобто якщо в одній підсистемі видобували певний ресурс, то його обробляли й виготовляли з нього готовий продукт в інших підсистемах. Нерідко така політика щодо розміщення одиниць господарського комплексу держави була непродуманою та малоефективною, проте її дієвість полягала зовсім не в досягненні високих показників економічної ефективності, а в забезпеченні ідеології єдиної могутньої держави - СРСР та в утриманні таким чином під контролем її складових.

З метою "більш ефективного та дієвого" регулювання економіки було запропоновано повернутись до директивного планування та прогнозування розвитку національної економіки СРСР. Ринкові механізми функціонування ринку - ціна, попит і пропозиція - були замінені на суб'єктивно сформовану систему загальнодержавних планів. Така система державних планів охоплювала усю господарську систему, підкоряючи її тотальному контролю з боку владних політичних сил. В результаті такої політики владної верхівки в країні спостерігалися диспропорції між галузями народного господарства, був дефіцит одних і профіцит інших товарів. Формування попиту на товари також набувало директивного характеру, деформуючи структуру людської свідомості й поведінки, ще більше розриваючи ринкові взаємозв'язки в господарській системі країни. Проте сама система директивного планування вражала своєю єдністю, спрямованістю до досягнення єдиної мети, структурованістю та внутрішньою узгодженістю.

Ринкових відносин на мікро- та мезорівнях радянської економіки не було, натомість існували державні плани й директиви. Відбувалася зрівнялівка в доходах різних соціальних верств населення, що в сукупності вело до зниження мотивації праці останніх.

Щоб спростити механізми управління й контролю за господарською системою СРСР, а також утримати важелі економічної влади в руках політичної еліти, було повністю скасовано приватну власність. Хоча деякі підприємства юридично були оформлені як акціонерні товариства, кооперативи чи інші об'єднання, фактично вони все ж були державною ("загальнонародною" чи "суспільною") власністю.

Тотальне одержавлення відносин власності та формування складних за географічними, галузевими та функціональними зв'язками промислових комплексів вело до надмірної монополізації національної економіки Радянського Союзу. Великі монопольні об'єднання отримували змогу контролювати випуск того чи іншого продукту, деформуючи загальну економічну ситуацію в державі.

Економіка СРСР була перенасичена неприбутковими господарськими одиницями, що функціонували за рахунок державних субсидій та дотацій. Ринок у його західному розумінні - як здатний до саморозвитку організм, який за рахунок дії законів конкуренції може сам себе оздоровлювати, не існував. Натомість значна частина державних коштів витрачалася на штучне утримання як збиткових, так і прибуткових підприємств.

Під жорстким тотальним контролем, в умовах "повної відірваності" від зовнішнього світу, тоталітарної ідеології, жорсткого плану та диктату керівного центру Україна перебувала понад 70 років, не маючи жодних альтернатив всебічного та багатоваріантного розвитку.

Були, звичайно, і періоди певних продуктивних змін у координації господарського життя СРСР (50-ті та 60-ті роки). Наприклад, період "хрущовської відлиги", за якого українським землям було надано деякі автономні права у виробленні власної національної політики (мова, освіта, культура, частково економічна політика тощо). Проте вони не були довгостроковими та всеосяжними, оскільки суспільні підсистеми українських земель все ж залишалися частиною єдиного радянського народногосподарського комплексу. Не дали свого результату ані грошова, ані земельна, ані галузева реформи, що розпочалися ще в 1961 р.

Реальні підвалини для формування національної економіки України були закладені в середині 80-х років XX ст. Цей період прийнято називати "горбачовською перебудовою". Це час усвідомлення того факту, що закрита економіка, позбавлена реальної об'єктивної рушійної сили, приречена на загибель. За управління команди М.Горбачова було проведено ряд економічних заходів (активізація товарно-грошових відносин, розроблення стратегії для формування відкритої економіки СРСР, формувалися механізми вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі економіки, закладалися підвалини нової грошово-кредитної політики, відносин власності та принципів підприємництва, системи оподаткування тощо), проте їхня невідповідність базовим економічним взаємовідносинам у державі, форсованість та непродуманість наслідків реформування, інституційний вакуум, відсутність досвіду проведення економічних реформ, значний тіньовий сектор, політизація економічної системи та боротьба за політичну й економічну владу не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.

Різка дестабілізація економічних взаємозв'язків у середині країни (падіння курсу національної валюти, диспропорції в зовнішніх та внутрішніх інвестиціях, нерівномірність розподілу доходів серед населення, дефіцит на ринку товарів широкого вжитку, збільшення тіньового сектора економіки, зниження якості радянських товарів та застаріла технологія виробництва, що не відповідала міжнародним стандартам, непродумана й нечітка зовнішня політика держави, відсутність мотиваційних механізмів здійснення підприємницької діяльності тощо) та прагнення радянськими республіками самостійно проводити соціально-економічну політику фактично призвели до краху радянської імперії. З 1989 р. починається розпад СРСР та становлення нових національних господарств колишніх радянських республік.

В результаті того, що Україна фактично весь період свого існування була не окремою незалежною державою, а одиницею інших країн, стадія виникнення та формоутворення як дійсно національної господарської системи з усіма вище означеними ознаками нації та національної економіки відбулися з отриманням нею незалежності в 1991 р. її економічна система до 1991 р. - це синтезована залежна від інших економік форма організації та управління господарським життям. Проте, не зважаючи на залежність українських земель від інших господарських систем, Україна все ж не переставала брати участі як своїми ресурсами, так і продуктивними силами в загальноекономічних процесах, що протікали на їх території. При цьому вона набувала досвіду та відпрацьовувала можливі шляхи розвитку власної господарської системи. Тобто формування національної економіки України відбувалося на тому досвіді, економічному потенціалі, що вона отримала, будучи частиною інших економічних систем.