Економічний розвиток франції
Темпи розвитку і структурна перебудова національної економіки Франції уповільнилися.У 1870––1913 рр. порівняно з 1820––1870 рр. темпи розвитку промисловості Франції були вдвічі нижчими. За 1870––1913 рр. продукція промисловості зросла в 3 рази, а світове промислове виробництво ― в 7 разів, у США ― в 13 разів, у Німеччині ― 6 разів.
Упродовж 1870––1913 рр. Франція залишалася аграрно-індустріальною державою: частка продукції аграрного сектору у вартості ВВП перевищувала частку промисловості. Сільське господарство залишалося провідною галуззю економіки. Із 16 млн економічно активного населення у промисловості було зайнято 2 млн (12,5 %), у сільському господарстві ― 5 млн (31 %), у торгівлі ― 4 млн (25 %).
Для економіки Франції властивий повільний процес зміни форм власності та організації виробництва в промисловості. На кінець XIX ст. у 94 % підприємств, переважно майстернях мануфактурного типу, працювали 1––10 робітників. На початку XX ст. лише на 30 % підприємств було понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600––700, у 1907 р. — 1000 нових компаній.
Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 р. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 р. — цукровий картель. На початку XX ст. монополізація охопила хімічну, вугільну, металургійну галузі, машинобудування, значно повільніше цей процес відбувався в легкій промисловості.
У банківській сфері темпи концентрації капіталу були високими. За 1870‑1909 рр. три банки «Ліонський кредит», «Національна облікова контора», «Генеральне товариство» збільшили обсяг капіталів у 4,4 раза, вкладів — у 10,2 раза, кількість відділень — у 19,2 раза. Вони контролювали 70 % фінансів країни. Загальна сума банківського капіталу в 1914 р. досягла 11 млрд фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк.
У структурі промисловості зберігалося лідерство легкої промисловості, що орієнтувалася на виробництво предметів розкоші, текстилю, галантереї.
На початку XX ст. інтенсивно розвивалися нові галузі ― електроенергетична, хімічна, транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів (друге місце у світі), потягів, суднобудування. За темпами будівництва залізниць Франція поступалася лише США. Їх протяжність у 1911 р. досягла 50,2 тис. км. Перед Першою світовою війною відставання французької промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6; 3 і 2 рази; за видобутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну — 6,6; 3,9 і 1,6 раза; сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза, електроенергії ― 8,3 і 1,2 раза.
Сільське господарствоФранції зберігало парцелярний характер. На початку XX ст. у структурі землеволодіння господарства до 5 га становили 75,6 %, до 20 га ― 96,2 %. Процеси концентрації землі відбувалися повільно.
В умовах світової аграрної кризи 1875––1903 рр. почалися певні прогресивні зрушення. Розширилися посіви пшениці та цукрового буряка. Почалася механізація виробництва. За перші десятиліття XX ст. кількість молотарок зросла в 2,5 раза, сівалок ― у 4, жниварок ― у 8, сіножаток ― у 4 рази, використання мінеральних добрив ― у 5 разів.
Уряд Франції, проводячи політику сприяння розвиткові сільського господарства, у 1876 р. ухвалив закон про сільськогосподарську освіту і створив Національний агрономічний інститут у Парижі. Перед Першою світовою війною у Франції працювало 4 загальних і 6 спеціальних господарських вузів, 50 практичних шкіл сільського господарства і 16 ферм-шкіл для теоретичної освіти та практичної підготовки з раціонального ведення дрібних господарств. На початку ХХ ст. було 26 станцій і 17 загальноагрономічних лабораторій, приблизно 30 спеціальних станцій і лабораторій, 80 дослідних і 4000 показових полів. Організована система позашкільного здобуття сільськогосподарських знань. Згідно із законом 1879 р. створено інститут департаментських професорів-агрономів (їх було 87 за кількістю департаментів). Департаментські професори навчали землеробів, проводячи бесіди, організовуючи пересувні курси, консультації, показові заходи, конференції, вони були радниками сільськогосподарських товариств і кооперативів. У 1881 р. засновано Міністерство сільського господарства.
Водночас у Франції, порівняно з іншими європейськими країнами, сільськогосподарське виробництво було на низькому рівні. За врожайністю пшениці держава посідала десяте місце у світі. Інколи імпорт сільськогосподарської продукції перевищував експорт.
У сфері послуг активно розвивалася зовнішня торгівля, обсяги якої зросли за 1898––1912 рр. удвічі. Але в структурі переважав імпорт товарів. Відставання експорту в 1,6 раза можна пояснити повільним розвитком економіки.
Вирішальну роль відігравала банківська діяльність, що мала закордонну позиково-лихварську спрямованість. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Франція займала друге місце (після Великої Британії) у світі за обсягом вивезених капіталів і перед війною він був у 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю. В обігу за кордоном перебувало 60 млрд фр.
Французькі капітали вивозили у формі позик іноземним державам. Перед Першою світовою війною французькі позики розподілялися так (млрд марок): Європа ― 22, у тому числі Росія ― 12 (40 % від французьких вкладень), Німеччина ― 1, балканські країни ― 3, Австрія ― 2,5, держави Латинської Америки ― 6, у колоніях — лише 10 % капіталу. Крім відсотків, країна-експортер отримувала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд фр., отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливала на діяльність головного банку країни ¾ Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася у напівколонію країни-кредитора.
Вивіз капіталу зумовив збільшення кількості рантьє. На початку XX ст. їх налічували 2 млн при населенні 40 млн чол.
Французькі колонії, на відміну від англійських, не відігравали значної ролі в експорті товарів і капіталів. Метрополія вивозила в свої колонії 10 % експортного капіталу, 13 % товарів. Із колоніальних держав постачали продукти (рис, какао, каву, фрукти) і сировину (бавовну, вугілля, залізну руду, кольорові метали, каучук).
Значення економіки Франції у світовому господарстві зменшилося. Упродовж 1870––1913 рр. її частка у світовому промисловому виробництві скоротилася з 12 % до 6 %.
Франція, яка впродовж XIX ст. займала за обсягом зовнішньоторговельного обороту друге місце після Великої Британії, перемістилася на четверте внаслідок зростання обсягів зовнішньої торгівлі США і Німеччини.
Таким чином, основними ознаками економічного розвитку Франції були повільний процес індустріалізації та низька ефективність матеріального виробництва, один із найвищих у світі рівень розвитку фінансового капіталу.
Причини повільного промислового розвитку Франції пояснюються імпортом сировини, що спричинило подорожчання продукції,втратами у франко-прусській війні, переважанням розвитку легкої промисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за кордону. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив 30 % від світових інвестицій.
Навчальний тренінг
Основні терміни і поняття
Друга НТР. Індустріально розвинена ринкова економіка. Структурні зміни в економіці. Ринок недосконалої конкуренції. Акціонерна власність. Кооперативна власність. Муніципальна власність. Монополія. Картель. Синдикат. Трест. Концерн. Диверсифікація. Етатична система господарювання. Державно-монополітичний механізм господарювання. Економічний дирижизм. Перша хвиля глобалізації. Золотий стандарт.
Маржинальна революція. Суб’єктивно-психологічна течія політичної економії. Австрійська школа маржиналізму. Математична школа. Неокласична економічна теорія. Економікс. Метод робінзонад. Методологічний індивідуалізм. Граничний аналіз. Теорія граничної корисності. Закони Госсена. Теорія граничної продуктивності факторів виробництва. Граничний продукт. Ординалістська теорія граничної корисності. Кардиналістська теорія граничної корисності. Теорія приписування. Концепція альтернативних витрат. Закон Візера. Адитивний метод. Концепція процента Е. Бем-Баверка. Рівняння обміну В. Джевонса. Загальна економічна рівновага. Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. Оптимум Парето. Закон Парето.
Кембриджська школа неокласики. Синтетична теорія вартості. Теорія ринкової рівноваги. Хрест Маршалла. Закон попиту. Концепція «цінової еластичності попиту». Закон постійної віддачі (постійної продуктивності). Закон зростаючої віддачі (зростаючої продуктивності). Закон спадної віддачі (спадної продуктивності). Теорія добробуту. Теорема Еджуорта. Американська школа неокласики. «Рівняння обміну» І. Фішера. Закон граничної продуктивності.
Нова (молода) історична школа. Теорія ідеальних типів В. Вебера. Теорія організованого капіталізму Л. Брентано. Теорії державного соціалізму та державних фінансів В. Вагнера. Періодизація економічного розвитку К. Бюхера. Катедер-соціалізм.
Новітня історична школа. Концепція «ідеальних типів» суспільного устрою М. Вебера. «Дух капіталізму» та теорія організованого капіталізму В. Зомбарта. Концепція «соціального плюралізму» та змішаної господарської системи В. Зомбарта. Соціальний напрям у політичній економії.
Контрольні запитання і завдання
1. Розкрийте основні тенденції та підсумки індустріального розвитку економічно розвинених країн світу в умовах монополістичного підприємництва (остання третина XIX – початок XX ст.). Охарактеризуйте основні напрями і підсумки другої НТР.
2. Назвіть та охарактеризуйте передумови виникнення маржиналізму.
3. Визначте теоретико-методологічні відмінності маржиналізму від класичної політичної економії, основні ознаки суб’єктивно-психологічного напряму в політичній економії та неокласичного напряму в економічній теорії.
4. Поясніть, чому ідеї Г. Госсена, Й. Тюнена, А. Курно оцінюють як основу формування маржиналізму.
5. Дайте загальну характеристику австрійській школі маржиналізму. У чому полягає суть теорії граничної корисності австрійської школи? Яке сучасне значення теоретико-методологічних здобутків австрійської школи?
6. Які чинники зумовили втрату Великою Британією світової економічної першості?
7. У чому полягає сутність «маршаллівської революції» в економічній теорії? Як трактує А. Маршалл основні економічні категорії? Визначте відмінності кембриджської та класичної і австрійської шкіл.
8. Розкрийте причини швидкого економічного піднесення США та особливості американської школи маржиналізму. Визначте сутність і значення економічного вчення Дж.Б. Кларка.
9. З’ясуйте чинники пришвидшення індустріального розвитку Німеччини. Назвіть основні ідеї представників «нової» історичної школи та соціального напряму в політичній економії.
10. Охарактеризуйте внесок економістів математичної школи у розвиток економічної науки. Який внесок В. Джевонса у розвиток маржиналістської теорії? Поясніть зміст оптимуму Парето.
11. Визначте ознаки неокласичної концепції ринку.
Навчальні завдання для самостійної роботи
1. Складіть аналітичну таблицю «Аналіз економічного лідерства провідних країн світу в останній третині XIX – на початку XX ст.» за такою схемою: макроекономічна динаміка; структурні зрушення в національній економіці; особливості процесу акціонування, формування монополій та фінансового капіталу; розвиток промисловості, сільського господарства та послуг; позиції у світовому господарстві; чинники, що сприяли або гальмували економічне зростання.
2. Дайте порівняльну характеристику різних шкіл маржиналізму та неокласики у вигляді таблиці:
| Критерії | Школи маржиналізму | ||||
| Австрійська | Кембриджська | Американська | Лозанська | Шведська | |
| Предмет дослідження | |||||
| Методологічний інструментарій | |||||
| Вихідний пункт економічного аналізу | |||||
| Основний економічний суб’єкт; пріоритетна сфера дослідження | |||||
| Джерело формування вартості |
Тестові завдання
1. Назвіть представників неокласичного напряму в економічній науці:
а) Е. Хансен, Р. Харрод, Е. Домар, Дж. Тобін;
б) А. Маршалл, Дж. Кларк, А. Пігу;
в) Ф. Хайек, В. Ойкен;
г) М. Фрідмен, А. Лаффер, Г. Джонсон.
2. Теорію попиту і пропозиції розробив:
а) Г. Госсен;
б) А. Маршалл;
в) В. Джевонс;
г) Дж. Кейнс.
Першоджерела
1. Австрийская школа в политической экономии: К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. – М.: Экономика, 1992.
2. Зомбарт В. Буржуа. Этюды по истории духовного развития современного экономического человека. – М.: Наука, 1994.
3. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990.
4. Вебер М. Развитие капиталистического мировоззрения // Вопросы экономики. – 1993. – № 8. – С. 153–159.
5. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3 т. Т.1. / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993.
6. Пігу А. Экономическая теория благосостояния: Пер. с англ.: В 2 т. – М.: Прогресс, 1985.
7. Реферат підручника А. Маршалла «Принципи економічної науки» / Референт-укладач В.М. Фещенко. – К.: АДС «УМК-Центр», 2001.
Рекомендована література
1. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. – К.: «Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001.
2. Гринчуцький В., Родіонова Л. Економічна історія зарубіжних країн. Курс лекцій. – Тернопіль, 2004.
3. Історія економічних учень: Підручник. У 2 ч. / За ред. Базилевича В.Д., Підручник. – К.: Знання, 2005. Ч. І.
4. Історія економіки та економічної думки: навч. посіб. / [С.В. Степаненко, С.Н. Антонюк, В.М, Фещенко, Н.О. Тимочко]: за ред. проф. С.В. Степаненка. − К.: КНЕУ, 2010. − 743 с.
5. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. – М.: Экономика, 1995.
6. Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней / Пер. с англ. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2001.
7. Козак Ю. Г. Современный маржинализм. Методологические вопросы критики. – К.: Вища школа, 1985.
8. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень. Навчальний посібник. – К.: «Знання – Прес», 2000.
9. Негоши Т. История экономической теории: Учебник: Пер. с англ. ‑ М.: АО «Аспект-Пресс», 1995.
10. Родіонова Л.А. Економічна історія. Навчальний посібник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.
Розділ 10
Особливості розвитку ринкового господарства та
основні напрями економічної думки в Україні
(кінець XIX – початок XX ст.)
10.1. Утвердження ринкових форм господарства в Україні
10.1.1. Загальна характеристика індустріального розвитку економіки України.
10.1.2. Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні.
10.1.3. Аграрні відносини та стан сільського господарства. Столипінська аграрна реформа, її здійснення в Україні.
10.1.4. Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин. Зовнішньоекономічні зв’язки українських земель.
10.1.5. Фінансова та банківсько-грошова системи на території України.
10.2. Основні напрямки економічної думки України. Місце української економічної думки у світовій економічній теорії.
10.2.1. Вітчизняні класифікції економічної теорії та економічної науки. Питання предмета, методології та кризи політичної економії.
10.2.2. Розвиток ідей маржиналізму в дослідженнях українських економістів.
10.2.3. Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства.
10.2.4. Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській економічній думці.